Chapter Text
- Це що таке?! - вигукнув могутній чаклун.
- Це кабачки, - спокійно відповіла його сестра, вручаючи кошик, повний зелених овочів.
- Та я бачу, що кабачки, - відповів чаклун. - Тільки нащо вони мені? І так багато?
Могутній чаклун Аластор якраз приїздив провідати сім'ю своєї молодшої сестри Лавінії. І, звісно, як справжня господиня, вона ніяк не могла відпустити брата з пустими руками, не давши йому чогось смачненького в дорогу, а також не поділившись трохи врожаєм з власного городу.
- Як нащо? - Лавінія нарешті віддала прямо в руки важкий кошик з кабачками. - Зготуєте щось смачненьке, там посмажите, зробите кабачкові млинці, ікру…
- Але так багато ж нащо? - все наполягав на своєму Аластор.
- Бо вродило цього року багато, тому і раді поділитись з вами, - відповіла вона.
- То ви спи... - не встиг договорити Аластор, як кошик з кабачками в нього вирвав з рук його коханий Даріл.
- Красно дякую вам, - сказав ввічливо Даріл, звертаючись до Лавінії. - Я вже казав, який у вас город красивий. А овочі, які вродили гарні. Я просто впевнений, що вони дуже смачні.
- Нащо мені ці кабачки? - все не міг заспокоїтися Аластор. - Я ж їх можу купити на будь-якому ринку.
- То не те, - відповіла йому сестра. - Це ж своє, без хімії. Вирощене з любов'ю. Будеш ще їсти і згадувати мене. Ти б такі не зміг би виростити.
- Я б не зміг виростити якісь там кабачки?! - здавалось би золоті очі Аластора на якусь мить стали червоними.
- Ти?! Щось виростити? - в таких самих золотих очах Лавінії здавалось промайнув лихий блиск.
- Та я вирощу якісь там кабачки. - сказав через зуби Аластор. - В мене ще будуть кращі кабачки, ніж у вас!
- Ні, ну ці об'єктивно гарні, - сказав Даріл, розглядаючи овочі в корзині, яку тримав.
- Та в мене виростуть такі кабачки, що ви всі тільки кабачки будете їсти! - вигукнув чаклун.
- Ну, побачимо, - підбурювала його Лавінія. - Щось мені здається, що нічого в тебе не вийде.
- От побачимо. Я вас завалю цими кабачками! - прокричав Аластар так, що йому лише блискавок, які він там вправно міг вичакловувати.
Даріл лиш зітхнув, явно передчуваючи, що його очікує веселий місяць, бо Аластор встряг в абсолютно дитячу суперечку зі своєю сестрою, яку він просто так не залише. Він лиш поставив корзину з кабачками, зробив круговий рух тепер вже вільними руками, показуючи при цьому закляття. Миттю відкрився портал.
- Бувайте, - сказав він Лавінії, піднімаючи кошик з кабачками. - Вечір був пречудовий. Дякую ще раз за гостинці. Любий, нам вже пора.
- Я вирощу ті кабачки, - аж шипів Аластар.
- Пішли! - скомандував Даріл, вступаючи в портал.
- В наступний раз прибуду з кабачками, сестро, - показував Аластар, йдучи вслід за коханим.
Коли обидва чаклуни опинились в магічний вежі, де і проживали, портал пропав. Аластор взяв один кабачок, з корзини, яку все ще тривав в руках Даріл і оглянувши його з усіх боків, заключив.
- Не бачу нічого складного, щоб це виростити, - зробив висновок Алатор.
Даріл глянув на нього в німому докорі і поніс корзину з кабачками на кухню.