Work Text:
Драко змахнув паличкою, приводячи свої нові черевики до більш-менш пристойного вигляду. Попри майстерно виконані очищувальні чари, черевики були безнадійно зіпсовані одним відомим рудим непорозумінням, яке Ґрейнджер чомусь без докорів сумління називала котом.
Драко ж здавалося, що це непорозуміння — відплата за те, що він пішов проти сімейних традицій і громадської думки. Предки, напевно, у трунах переверталися, дізнавшись, що єдиний спадкоємець обрав не чистокровну манірну дівчину, а відьму маґлівського роду із замашками Наполеона. Що саме говорили люди, коли вони з Ґрейнджер дозволили собі таку розкіш, як з'їхатися без помпезної весільної церемонії або реєстрації шлюбу, Драко перебував у блаженному невіданні. Їм було добре разом, тож всесвіт, напевно, вирішив його покарати за безтурботність і нагородив персональною Немезидою: Криволапиком — наполовину кнізлом, наполовину котом.
І якщо з котячою половиною, що любила смачно попоїсти й солодко поспати, Драко готовий був миритися, то з кнізлячою — яка драла фіранки, влаштовувала Драко смугу перешкод на шляху до кухні, коли він приходив у гості до Ґрейнджер, а та вкотре експериментувала з готуванням; або, ось як зараз, псувала речі, — він миритися не збирався. Шкода, що Криволапика не можна розпиляти навпіл і залишити собі котячу половину.
Драко глибоко вдихнув, щоб не вибухнути лайкою, яка не пасує пристойному чистокровному чаклуну, і вигукнув:
— Криволапику!
У глибині затишного котеджу на околиці Брумхілла щось розбилося, і Драко з сумом згадав витончену вазу, подаровану матінкою на День народження Герміони. Герміоні ваза все одно не подобалася, але спускати коту цю витівку він не планував. Драко був упевнений: Криволапик збирався нашкодити ще більше, але не очікував, що Драко повернеться сьогодні раніше ніж зазвичай.
Упевненим кроком подолавши сходи, Драко піднявся на другий поверх, у спальню, і ще встиг помітити, як довгий пухнастий хвіст промайнув під ліжком. Витягувати кнізла силою сенсу не було — Драко на власному досвіді переконався, якими мстивими бувають тварини, а, враховуючи, що з Криволапиком їм животіти поруч ще не один рік в очікуванні, доки хтось із них віддасть душу Мерліну, отруювати собі життя співіснуванням із розлюченим кнізлом він не хотів.
Драко міг би переконати себе, що причиною такої поведінки Криволапика було те, що вони тільки вчора перебралися в новий дім, і кнізл усе ще був дезорієнтований, опинившись у такому величезному й незнайомому просторі, але не став. Кнізли — а він прочитав про них достатньо, перш ніж наважитися на такий великий крок, як спільний дім, — розумні тварини, і упускати те, що Криволапик вважав себе за повноправного господаря Ґрейнджер і не бажав ділитися, Драко не збирався.
Прорахувавши всі варіанти — від позбавлення Криволапика вечері до задобрювання найвишуканішою телятиною, яку тільки можна дістати в Сполученому Королівстві, — Драко зупинився на душевній розмові.
Увечері, зручно влаштувавшись із Герміоною на дивані та приділяючи більше уваги її вушку й вигину тонкої шиї, аніж якійсь звуковій фотографії, що показували по де-ле-ві-зо-ру, Драко все ще сподівався, що розмова допомогла Криволапику зрозуміти, кому належить Ґрейнджер насправді. Сподівався рівно доти, доки Ґрейнджер не видала напівздивоване напівреготливе зітхання.
Драко вважав себе за експерта із зітхань Ґрейнджер (і якби існувала якась зітханнялогія чи зітханнязнавство — будь-яка наука про звуки, які видає артикуляційний апарат Ґрейнджер, — він був би щонайменше доктором наук), тож насторожено й із деяким жалем відіволікся від свого захопливого заняття.
Те, що привернуло увагу Герміони, змусило Драко подумки згадати всіх знаменитих чаклунів і чарівниць, яких будь-коли зображували на картках у шоколадних жабках, включно з Поттером. Криволапик якимось незбагненним чином дістався до його, Драко, гардероба і зараз незворушно влаштовувався на його улюбленому шарфі в сіро-зелену смужку.
У будь-який інший час Драко не звернув би на це належної уваги — може це улюблений колір Криволапика? — але зараз, після денної розмови (Драко сподівався тоді, а зараз знав, що той зрозумів усе від першого до останнього слова), був упевнений — Криволапик навмисно вибрав його улюблений шарф (ну й що, що кнізл його бачив уперше в житті — міг унюхати) і тепер на зло йому розбавив кольори Слизеринського гуртожитку своєю рудою шерстю, яка так нагадувала кольори Ґрифіндору. Вони — Мелфой із Ґрейнджер — були втіленням єднання гуртожитків, а не цей понад усяку міру пухнастий кнізл, що звив гніздо в його шарфі!
Герміона того вечора ще довго сміялася, неспроможна витиснути з себе жодного слова в нападах реготу, поки Драко відбирав у Криволапика шарф і дорікаючи йому в найвишуканіших формулюваннях, які тільки знав.
Наступний тиждень Драко вбив на те, щоб налагодити з Криволапиком хоч якісь мирні стосунки.
Герміона з подивом поступилася йому правом викупати Криволапика, загадково усміхалася, коли Драко відкладав для кота найсмачніші шматочки вечері, і навіть показала, де лежить щітка, щоб вичісувати йому шерсть.
Криволапик же робив усе, щоб дошкулити Драко. Кіт узяв за звичку вранці тупцяти по ньому, немов під лапами була не жива людина, а щонайменше Трафальгар-сквер. Коли Драко не реагував, Криволапик починав буцатися, змушуючи його прокидатися набагато раніше. Він плутався під ногами тепер уже не тільки, коли кухні загрожувала небезпека в особі Герміони Ґрейнджер. А якось Драко ледь не полетів зі сходів — добре, що встиг в останню мить вчепитися за поручні. Від пазурів кота страждала не тільки «Історія Гоґвортсу», що опинялася в його лапах, тільки-но Герміона йшла з дому, а й улюблене крісло Драко, де поверх вишуканих різьблених візерунків тепер пролягали борозни від кнізлових пазурів.
— Я вже не знаю, що зробити, щоб ти припинив свої спроби зжити мене зі світу, — зітхав Драко, проводячи щіткою по неосяжному котячому пузу.
Криволапик дивився на нього й повільно моргав, потім задоволено нявкнув і потягнувся, підставляючи круглий бік під руку Драко.
— Хоч ти й поводишся гірше за Візлі, — продовжував Драко, — ти мені подобаєшся. Тепер ти наш спільний домашній улюбленець. Я не прошу тебе нести мені свою любов на блюдці, але був би радий, якби ти хоча б спробував мене прийняти.
Криволапик потягнувся за його рукою і легко вкусив за палець.
— Безнадійно, — зітхнув Драко, відкладаючи щітку.
***
Ранок Криволапика почався як завжди — з променаду по Драко. Важкі лапи нещадно місили ковдру, а сам кнізл голосно муркотів, тупцяючи по ногах.
Драко страдницьки застогнав, прибрав руку з талії Герміони й повернувся на інший бік, сонно мружачись. За вікном тільки-но з'являлися перші сонячні промені, але і їх Драко вистачило, щоб роздивитися, що саме лежало на його подушці.
Він підскочив мов ужалений і гучно вилаявся, сіпнувшись назад.
— Що сталося? — почувся переляканий голос Герміони.
Драко не відповідав і з огидою дивився на купку котячого корму, жованого гумового павука з крамниці Візлі та вгодовану (напевно, іще теплу) мертву мишу зі скорченими лапками. Він не сумнівався, що Криволапик з особливою витонченістю скрутив їй в’язи кілька хвилин тому.
Жорстокий, нещадний, бездушний кнізл.
Герміона, не дочекавшись відповіді, увімкнула світильник і з гучним сопінням пробралася під його руку, щоб поглянути на те, що його налякало.
Першим бажанням Драко було закрити долонями їй очі, щоб вона не злякалася мертвої миші, але Герміона неабияк його здивувала, коли пирхнула й пробурмотіла:
— Чарівно.
— Що тут чарівного? — запитав Драко, все ще неспроможний відірвати погляду від нещасної тварини.
Герміона штовхнула його на спину і зручно влаштувалася на грудях, заплющивши очі. Драко обійняв її й нарешті зміг примусити себе не дивитися на той бік ліжка, де лежали котячі дари.
— Криволапик приніс тобі свою улюблену іграшку, поділився своїм кормом, він навіть зрадив своїм звичкам і вибрався вранці на полювання, — пробурмотіла вона крізь позіхання. — Безумовно, він тебе любить.
Драко здивовано відкрив рота, щоб заперечити, що носіння в ліжко мертвих тварин аж ніяк не означає любові — він же їй на поріг не тягав мертвих смертежерів, коли вони почали зустрічатися. Але Герміона вже солодко сопіла уві сні, закинувши на нього ногу, і Драко не став її будити.
У ногах почулася якась метушня, і за мить та кілька несміливих котячих кроків над його обличчям з'явилася плеската морда Криволапика. Кнізл запитально нявкнув, витягнувши шию, і Драко вільною рукою погладив його по голові, заслуживши особливо гучне муркотіння.
— Молодець, Криволапику, — прошепотів Драко, коли кнізл влаштувався в нього під боком і згорнувся рудим пухнастим клубком. — Я теж тебе люблю.