Work Text:
Спекотне літо розлилося по землі, втомивши все навколо. Я шукав прохолоду під розлогим дубом, що ріс на краю парку. Його густе листя давало рясний тінь, а легкий вітерець лоскотав обличчя. Я вмостився на траві, заплющив очі і вдихнув аромат квітучих трав. Раптом, я відчув, як щось важке лягло мені на груди. Розплющивши очі, я побачив Кіма. Він, як і я лежав на землі, а його голова лежала в мене на грудях. Його густе волосся лоскотало мою шкіру, а в його сірих очах сяяло безмежне кохання.
-Що ти тут робиш? - запитав Кім, не піднімаючи голови.
-Відправляв посилку своїй тітці, - відповів я, намагаючись стримати усмішку від тепла його присутності.-Втомився та й вирішив перепочити.
-Я проходив мимо та побачив тебе. Захотів приєднатися і полежати з тобою, - відповів Кім, закриваючи очі й глибоко вдихаючи літнє повітря. Ми лежали під старим дубом, насолоджуючись тишею і відчуттям одного одного поруч. Сонце поступово скочувалося за обрій, наповнюючи небо теплими відтінками рожевого та золотого. Легкий вітерець приносив аромат квітів і свіжоскошеної трави. Я обожнював ці моменти спокою, коли ми могли просто бути разом, нічого не кажучи, але відчуваючи глибокий зв'язок один з одним.
-Знаєш, іноді такі моменти здаються майже нереальними, - тихо промовив Кім, розглядаючи небо крізь густе листя.
-Так, - погодився я. - Але саме вони роблять життя таким особливим.
Ми ще довго лежали, спілкуючись про дрібниці і мрії, відчуваючи, як кожна мить разом наповнює серце теплом. У такі дні, здавалося, що всі проблеми і турботи відходять на другий план, поступаючись місцем простим радощам і любові. Я лежу зі своїм коханим, нікуди не поспішаю та готовий пролежати з ним вічність...що може бути краще. Несподівано у Кіма задзвонив летефон, на рингтоні стояла його улюблена пісня, звісно якоїсь відомої групи жанру треп-металу. Він перекинувся з кимось парою слів та скинув трубку.
-Кіме.
-М?
-Я люблю тебе, навіть якщо ти слухаєш треп-метал.
-Йди до біса.
Я засміявся та почав пестити його волосся. Треба попросити назву його шампуня, його волосся таке м'яке, наче у гарно вимитого Мейн-куна. Я почав засинати, з Кімом було так затишно, що на незручне дерево, на якому лежала моя голова, я не звертав увагу...Я прокинувся від того що мене хтось штурхає.
-Тьома! Тьома прокидайся!
-Мамо...ще 5 хвилин.
Згадавши де я, різко скочив на ноги. Піздець, мама мене вб'є... Скільки годин. Діставши телефон я ахгув. 01:38... 67 дзвінків від батьків... На вулиці було дуже темно, і навіть фонарі в парку не давали достатньо світла щоб я хоча б бачив свої руки. Все моє тіло зуділо, мабуть від того, що закусали комарі. Було дуже холодно, те що я весь цей час лежав на холодній землі обернеться мені поганим.
-Підем до мене? -запропонував Кім. - Переночуєш, а завтра уже підеш додому і відхватиш прочухана. Кім трохи хіхікнув, але мені було не до сміху. Це був найкращий варіант з усіх, я б боявся сам йти додому в темряві.
-Добре, але спершу передзвоню батькам.
Я набрав мамі очікуючи її гніву.
-А-Ало
-Ти де ходиш?!
-Я у парку.
-Шо ти там робиш посеред ночі?!
- Заснув під деревом разом з Кімом.
-Ти Знаєш як ми хвилювалися?! Як батьки Кіма переживають?!
-Мам ну не сердься.
-Не сердитись?! Тьома ти ще не бачив справжнього гніву, батько вже збирався виходити та шукати вас.
-Я переночую в Кіма, гаразд?
Я намагався перевести тему.
-Добре, але завтра будеш битий!
І мама скінула слухавку. Мене ніколи не били батьки, тому я думаю що вона мене просто залякує, ну... надіюся.
-Ну що? Йдем?
-Так, а ти...
-Сука, да як же заєбали ці комарі!...А ой, що ти хотів?
-Подзвониш своїм батькам?
-Та зараз всеодно прийдем.
Я кивнув у знак згоди. Ввечері у парку було багато людей, чому ніхто не звернув уваги на нас? От 2 хлопця лежать під дубом, а раптом їм погано? Ми йшли дивлячись під ноги, стараючись не зачепитися за якусь корягу, але Кім всеодно впав.Кім, піднявшись з холодного бруку після падіння, витер долонею бруд з одягу.
-Чорт, здається, я порвав штани, - пробурмотів він, оглядаючи розрив на коліні. Ми попрямували далі, обережно ступаючи по нерівній стежці. Темрява огортала парк, лише тьмяне світло ліхтарів пробивалося крізь листя дерев. Тиша порушували лише звуки нічних комах та віддалений гавкіт собаки. Я до сих пір не розумію, як так сталося. Нарешті, ми вийшли з парку на освітлену вулицю. Повз них проїжджали машини та собаки гралися один з одним. Ми йшли мовчки, обмірковуючи події.
-Як думаєш, мої батьки сильно нас лаятимуть? - запитав Кім.
Тьома зітхнув.
-Сподіваюся, що ні.
Через декілька хвилин вони дійшли до будинку, де жив Кім. Піднявшись на сьомий поверх, Кім відшукав ключі та відчинив двері.Батьки Кіма, розлючені та стурбовані, одразу ж накинулися на хлопців. Їхні обличчя були червоними від гніву, а голоси тремтіли від емоцій.
-Де ви були весь цей час?! - вигукнув батько Кіма, його руки стиснулися в кулаки. -Ми хвилювалися за тебе, Кіме! Ми обдзвонили всіх твоїх друзів, лікарні, поліцію, та ніхто не знав, де ти!Мати Кіма, ридаючи, обійняла сина. -Як ти міг так нас налякати? Ти знаєш, що ми тебе любимо і завжди будемо хвилюватися за тебе!
Кім, опустивши голову, вибачився. -Вибачте, мамо, тато. Я не хотів вас хвилювати. Ми з Тьомою заснули в парку під дубом і не помітили, як сплинув час.
Я, який до цього моменту мовчав, покірно дивився на розгніваних батьків. Я розумів їхню тривогу і відчував себе винним за те, що втягнув Кіма в цю нічну пригоду. Я ніколи ще не бачив їх настільки суровими.
-Це не виправдання! - гнівно вигукнув батько Кіма. -Ви повинні були знати, що це небезпечно - затримуватися на вулиці так пізно вночі!
Я опустив голову ще нижче. Батьки Кіма продовжували лаяти нас, читаючи нам нотації про безпеку та відповідальність. Їхні голоси лунали в квартирі, створюючи атмосферу напруги та тривоги.Нарешті, після довгої тиради, вони наказали нам негайно лягти спати і попередили, що завтра нам доведеться серйозно поговорити про цю подію. Кім вже йшов в кімнату, але його батько ще й вдарив його по жопі, що Кім аж підскочив. Кім, потираючи почервонілу від ляпаса задницю, похнюплено поплевся до своєї кімнати. Я послідував за ним. Кімната Кіма була невеликою, але затишною. Кім кинув мені стару футболку та шорти, сказавши:
-Переодягайся.
Шкода що одяг не пах Кімом, але ж наразі це не має значення, бо найкращий хлопець в світі зараз біля мене.
-Ми разом будемо спати?
-А ти проти?
Я переодягнувся разом з Кімом, на душ вже не було сил, та ще й в коридорі були батьки Кіма. Кім виключив світло та ми вляглися на його ліжко. Кім притягнув мене до себе та закинув на мене ногу. Я відчуваю тепло його тіла, запах його волосся. Мені спокійно.Але все ж таки, що ж буде завтра? Як батьки відреагують на те, що сталося? Чи зможуть вони мене пробачити? Чи не буде це кінцем нашого з Кімом кохання? Страх стискає моє серце. Я закриваю очі і намагаюся заснути. Але думки все кружляють в голові. Що ж мені робити? Я відчув як Кім сильніше притиснув мене до себе, він теж хвилюється?
-Кіме, відпусти, ти зараз мене задушиш.
-Ні.
-В сенсі "ні"?
Але Кім вже не відповів. Через пару хвилин його хватка остлабла, напевно заснув. Я повернувся до нього і прийняв зручну позу. Я закрив очі й намагався заспокоїти свої думки. Відчуття тепла від Кіма поруч давало мені певний спокій, але все одно переживання не залишали мене. Наступного дня нам доведеться зустрітися з батьками та пояснити ситуацію. Хоча зараз, у темряві, здається,що все це лише частина сну.... Ранок настав швидко. Я прокинувся від яскравого сонячного проміння, що пробивалося крізь вікна в кімнаті Кіма. Поряд лежав Кім, він ще спав, його дихання було рівним і спокійним. Я спостерігав за ним, насолоджуючись цим моментом, поки він не прокинеться. Раптом з кухні почулися кроки, і я зрозумів, що батьки Кіма вже на ногах. Мені стало трохи ніяково, адже нас чекала серйозна розмова. Я обережно вивільнився з обіймів Кіма, намагаючись не розбудити його, і пішов до ванної кімнати.Через кілька хвилин, коли я повернувся, Кім вже сидів на ліжку, сонно потягуючись.
-Доброго ранку -привітався він з посмішкою.
-Доброго- відповів я, сідаючи поруч. -Думаєш, нам дуже дістанеться сьогодні?
-Ймовірно - зітхнув Кім.
Ми ще трохи посиділи, обговорюючи, як би краще попросити вибачення у його батьків. Нарешті, зібравшись з духом, ми вийшли до кухні. Батьки Кіма вже сиділи за столом, їхні обличчя все ще виражали невдоволення, але з меншою гостротою, ніж вночі.
-Доброго ранку, - тихо сказав я, відчуваючи, як червонію.
-Доброго - відповіла мама Кіма. -Сідайте, будемо снідати, а потім поговоримо.
Ми сіли за стіл, намагаючись не дивитися один на одного. Після сніданку настала довгоочікувана розмова. Батьки Кіма спочатку знову висловили своє занепокоєння і розчарування, але поступово їхні слова ставали м'якшими. Ми з Кімом вибачилися і пообіцяли більше не допускати подібних ситуацій. Нарешті, розмова завершилася, і я відчув полегшення. Ми пішли до кімнати Кіма, щоб зібрати мої речі.
-Ну що, тепер можна видихнути, - сказав Кім, обіймаючи мене.
-Так- відповів я, відчуваючи теплоту його обіймів. Нарешті, настав повертатися додому.
-Я проведу тебе.
-Так сильно хочеться побачитися с Чирчелем? Таке відчуття що ти його любиш більше за мене.- пожартував я і скрестив руки на грудях вдаючи що ображений.
-До собаки мене ще ніхто не ревнував.
Кім підійшов до мене сзаду та почав лоскотати. Я задихався від сміху, але Кім не переставав.
-Ну...ну все досить! Ха-ха досить!
Я вирвався з його хватики важко дихаючи. Кім дав мені новий одяг, я ж не піду в брудному. Ми одягалися та вийшли з квартири.
-Ти скоро весь мій гардероб до себе забереш. Тільки спробуй не повернути.
Вийшовши з будинку я вдихнув свіже повітря. Ми неспішно йшли до мого будинку. Сонце вже пекло, а на небі не було жодної хмаринки. На вулицях було багато людей, які поспішали у своїх справах. Я йшов, тримаючи Кіма за руку, і відчував, як щастя переповнює моє серце. Незважаючи на те, що вчорашні події були тривожними, я знав, що все буде добре. У мене є Кім, і це найголовніше. Нарешті дійшовши до будинку, ми розвернулися і пішли до під'їзду, не. Зайшовши до під'їзду, я піднявся на свій поверх і відчинив двері квартири. Усередині було прохолодно і тихо. Я кинув сумку на підлогу і пройшов до кімнати. Батьки сиділи за столом і снідали. Побачивши мене, вони сердито подивилися на мене. Кім зараз розціловував Чирчеля, тому дістанеться від моїх тільки мені.
-Що я можу сказати синку...
Мама зробила ковток кави та зітхнула.
-Я розумію що ви з Кімом любите одне одного, але займатися цим під дубом в ночі не дуже файна ідея.
-Ти думаєш що ми...Мамо! Нічого такого не було!
Я почервонів від сорому, добре що мої батьки прийняли мене таким, яким я є, але с тих пір мама весь час жартувала на цю тему.
Батьки ще трохи посварилися на мене, а потім відпустили. Я пішов в коридор і побачи, як Чирчиль кайфує, він почув як на кухні шарушить пакет і побіг на звук шум.
-Давай тебе почухаю?
-Я типу запасний варіант?
Кім усміхнувся та поцілував мене в щоку.
-Добренько, я вже піду, а то батьки подумають, що знову десь заснув.
-Бувай солоденький.
Кім вже відчинив двері та хотів вийти, але я зупинив його.
-Стій Кіме.
-Що таке?
-Яким шампунем ти користуєшся?
Кім сказав якесь німецьке по звучанню слово і пішов. Не усе так погано, я думав батьки мене вб'ють, а обійшлося все загалом жартами від мами "ви ж не забуваєте про захист". Ну це реально якись піздець, добре, що вона хоча б не розповіла іншим родичам. Хоча їхні питання "у тебе є дівчина?" , "у мене є знайомий, у нього чудова донька, може вас познайомити?" І так далі, мене трохи бісять. Та ні, не трохи, вони мене піздець як бісять. Я пішов у ванну кімнату, щоб нарешті прийняти душ і змити всі сліди вчорашнього дня. Тепла вода змивала втому та напругу, залишаючи після себе лише відчуття свіжості і спокою. Закінчивши, я вийшов з ванної, витираючись рушником, і поглянув на своє відображення в дзеркалі. В очах було видно полегшення, але також відчувалася тривога про майбутнє. Що буде далі? Повернувшись до своєї кімнати, я дістав з полиці чистий одяг і одягнувся. Думки про Кіма та наше майбутнє разом крутилися в голові. Я знав, що на нас чекає ще багато випробувань, але був готовий до них. Кім був для мене всім, і я готовий був йти на все, щоб бути з ним. Після душу, я вирішив прогулятися. Вийшовши на вулицю, я відчув, як сонце обпалює шкіру, але це не зупинило мене. Я йшов, думаючи про те, що нам з Кімом потрібно бути більш обережними і відповідальними. Ми не могли дозволити собі повторити таку ситуацію. Я йшов без конкретної мети, просто бажаючи трохи провітритися і привести думки в порядок. Раптом я побачив маленьке кафе на розі вулиці і вирішив зайти туди. Взявши чашку кави, я сів за столик біля вікна і почав спостерігати за перехожими. Кожен з них мав свою історію, свої турботи і радості. Я думав про те, як важливо цінувати кожну мить, проведену з близькими людьми. Думки знову повернулися до Кіма. Його посмішка, сміх, теплі обійми - все це робило моє життя яскравішим і повнішим. Я знав, що нам потрібно бути обережними, але також розумів, що не можу жити без нього. Закінчивши каву, я піднявся з-за столика і вирушив додому. Коли я проходив повз саду з квітами, побачив, як великий і пухнастий кіт спав у клумбі. Він такий милий, але мені більш до душі собаки. Дійшовши додому я вже хотів знайти в дім, але сзаду хтось мене окликнув, чийсь знайомий голос. Я повернувся та побачив Вишню.
-Привіт.
Я намагався бути максимально ввічливим, відколи ми з Кімом почали зустрічатися, ми з Вишнею майже не спілкувалися. Розмовляли тільки на тему який урок, чи в якому ми кабінеті...
-Як там твоя сучка? Класна у ліжку?
-Ми з Кімом просто друзі.
Я намагався стримувати свою злість, але це не дуже добре виходило.
-Ага звісно, а вгадай кого я сьогодні бачив, це напевно не ви трималися за ручки коли йшли черговий раз єбатися.
-По твоєму друзі не можуть ходити за руки?
- А тобто те що ви трахалися ти не заперечуєш?
-Що ти від мене хочеш?
-Хочу знати який у Кіма смачний.
-А що, твій брат тобі не сказав?
Ці слова були лишні, Вишня зі всієї сили вдарив мене кулаком по обличчі, що я аж упав. В моїх очах усе плило, а з губи сочилася кров тоненькою струйкою. Нападати на нього не було сенсу, він був сильнішим і більшим за мене у декілька разів. Вишня присів біля мене і взяв за горло.
-Ще раз щось таке ляпнеш я задушу тебе, зрозумів? - прошипів він, стискаючи сильніше. Його очі палахкотіли гнівом. Я задихався, намагаючись знайти повітря. Мої руки судомно хапали його за зап'ястя, намагаючись звільнитися, але сили покидали мене. Мої думки стали розпливчастими, але одна ідея залишалася чіткою: Вишня остаточно здурів. Раптом я відчув, як хватка Вишні ослабла. Він піднявся і кинув мене на землю.
-Пам'ятай мої слова, Тьома. Це твоє єдине попередження, - сказав він, відходячи. Його фігура розчинилася вдалині. Я лежав на землі, намагаючись прийти до тями. Мої думки розсіювалися, але поступово я почав відчувати біль у горлі та обличчі. Кров продовжувала текти з губи, а я намагався зібрати сили, щоб піднятися. Нарешті, піднявшись на ноги, я дійшов до квартири. Відчинивши двері, я відразу пішов до ванної, де почав обробляти рани. У дзеркалі я побачив своє обличчя, покрите синцями та подряпинами. Моя губа була розбита, а горло палило від болю. Кім. Що я скажу йому? Чи потрібно взагалі розповідати про те, що сталося? Звісно, я не хотів би, щоб він хвилювався, але водночас я не міг приховувати від нього правду. Добре що батьки не побачили мене коли я зайшов. Моє лице виглядає кошмарно, скажу, що зі сходів впав. Після того, як я обробив рани, я ліг на ліжко і задумався. Думки про Вишню і його погрози не давали мені спокою. Я знав, що він може бути серйозною загрозою для нашого з Кімом щастя. Боже я ще від вчорашнього не відійшов, а тут уже нові проблеми. Чому я не народився собакою як Чирчиль. Мене б цілий день гладили та я б не думав про глобальні проблеми і про хімію. На мій телефон прийшло повідомлення, я відкрив інстаграм та побачив що Кім мені написав. Я відкрив чат і побачив силку на сайт де продається шампунь. Ех Кіме, хоч ти можеш відволікти мене від сумних думок. Я набрав повідомлення що до Вишні, але потім стер. Що ж мені робити, якщо я скажу, Кім буде хвилюватися за мене і думати що через нього я отримав. А на справді в усьому винен мій язик, я ж міг просто промовчати і залишився б з цілою губою. Я почув за вікном, що почався дощ. Хм, по прогнозу казали що цілий день буде сонячно. Ну, значить, не доля. Я включив ноут, щоб відволіктися. Наткнувся на фільм "З любов'ю, Саймон". Я приготував собі чай, взяв кусок торта з холодильника і почав перегляд. Посеред фільму до мене прибіг Чирчиль та влігся до мене на коліна, вимагач. Головний герой був трохи схожий на Кіма, а може й на мене також. Після фільму я відніс посуд на кухню та помив його. Чирчиль вештався за мною хвостиком.
-Я тебе чухав цілу годину підряд. Стоп, а де батьки? Напевно скоро повернуться. В квартирі було тепло, але я вдягнув кофту Кіма, вона мені давала відчуття затишку, навіть коли мого котика не було поруч. "Котика"? Хах. Я взяв телефон та впав на ліжко. У? Нове повідомлення? Мені написав Кім.
"Привіт, не зайнятий?"
"Да ні, ти щось хотів?"
"Мені написав Вишня"
Раптом у мене в грудях зашпортилося тривожне відчуття. Що ж цей Вишня міг написати Кіму? Мене охопила хвиля занепокоєння, і я поспішно почав друкувати відповідь.
"Що він тобі написав?"
"Вишня сказав, що ти більше не зможеш брати в рот. Ти в порядку? Що сталося?"
Ааа та бляха. Якого хуя? Я затримав подих, намагаючись зібратися з думками. Що я повинен відповісти? Відчуття страху і тривоги пронизало мене.
"Я в порядку, не хвилюйся. Це просто дурна розмова, нічого такого не сталося"
"Але що він мав на увазі? Щось трапилося між вами?"
Я видихнув і зрозумів, що не можу приховувати правду. Відносини будуються на довірі, і я не хотів брехати Кіму.
"Так, Ми посварилися, і він вдарив мене. Але, чесно, все в порядку"
"Чорт... Ти серйозно? Давай я прийду?"
"Ні, не треба. Я справді в порядку, просто нам треба бути обережними з Вишнею."
"Але як я можу залишити тебе одного після такого? Я маю бути поруч, щоб допомогти тобі"
"Кіме, мені потрібно трохи часу, щоб заспокоїтися. Давай зустрінемося завтра і все обговоримо, добре?"
"Добре, але якщо що, відразу мені дзвони. І бережи себе"
Я вимкнув телефон і кинув його подалі, біль від ударів ще давав про себе знати. Я почув відкривання вхідних дверей, вийшов в коридор я побачив своїх маму з папугою.
-Де ти була?
- Сусіди поїхали відпочивати і попросили нас потримати папугу в себе.
-А тато де?
-В магазині, а що в тебе з губою?
Блін, побачила.
-Я випадково вдарився об шафу.
Мама нічого не сказала та понесла папугу в мою Кімнату.
-Ей, а чому до мене?
-Більше його нікуди дівати.
Я не любив папуг, вони весь час кричать і просять жерти. Мама поставила клітку на вікно та підійшла до мене. Вона взяла мене за підборіддя та почала роздивлятися мою губу.
-Сподіваюся що слід не залишиться, ти ж у мене красунчик. Не вистачало щоб випадковість заважала цьому.
-Ну маа.
Мама відпустила мене та усміхнулась. Вона пішла в бік кухні, а я в кімнату. Весь залишок дня я просидів у телефоні. Я так об'ївся морозива якого приніс тато, що горло почало боліти ще більше. Нарешті настала ніч. За ці два дні сталося багато всього, я взяв телефон на написав Кіму.
"Надобраніч ♡"
Його не було в мережі, мабуть вже спав. Наступного дня Кім покликав мене на двір щоб де що показати. Напевно хоче поговорити про вчорашній день. Що ж він хоче показати. Мені було трохи стрьомно, але я все ж взяв Чирчеля та ми пішли в парк, там уже нас чекав Кім. По закону цього всесвіту він спершу кинувся до Чирчеля.
-Привіт, ти шо ти хотів показати?
-Ідем.
Кім взяв мене за руку та потягнув за собою. Він привів мене до дуба.
-Ти хочеш щоб ми вже переспали втрьох?
Кім на відповів лише жестом покликав мене ближче. Я підійшов і побачив вирізання на дерево сердечко, а в ньому був надпис "К+Т"
-Ой це так мило.
-Хах так. Я тепер...давай поговоримо про вчора.
Кім сів на траву, я відпустив Чирчеля щоб він трохи пробігав за воронами та сів поряд з Кімом.
-У тебе губа розбита, це він тебе так?
Я не промовивши слова кивнув. Кім поклав свою руку мені на коліно, тим самим заспокоїв мене. Я розповів йому все як було. Після розповіді Кім обійняв мене.
-Вибач, що із-за мене ти...
-Це не із-за тебе! - Крикнув перебивши його.
-Кіме, благаю не думай так. Вишня вдарив мені тому що я сказав те, чого не слід було. Як би я нічого не сказав він мене не сипав би.
Ну... Напевно. Кім подивився на мене мокрими очима.
-Я люблю тебе.
-Я теж тебе люблю.
Ми наблизилися один до одного та поцілувалися, хай люди думають що хочуть. До нас підбіг Чирчиль та почав лизати Кіма за щоку.
-Мене ще й собака до тебе ревнує. Я усміхнувся і притиснувся до нього.
-Тільки не засни знову.
Кім поцілував мене в щоку та поклав голову мені на плече. З ним було так затишно, так добре. Тімі не пощастило що він втратив такого як Кім.