Work Text:
Перше, на що звертає увагу Стід, заходячи в бар «Кракен», — це музика. Вона зовсім не така, яку він очікував почути у місці з подібною назвою (він гадав, що почує рок, не достатньо важкий, але гучний і достатньо басистий для створення належної атмосфери). Музика тут спокійна, навіть більше за ту, яка зазвичай звучить в улюблених закладах Люціуса, де діджеї спонукають відвідувачів йти до танцполу о восьмій вечора. З програвачів лунає той же самий танцювальний поп, але повільніший.
Відразу і не скажеш, що бар мав щось спільне зі своєю назвою. Звичайне приміщення, яке взагалі важко назвати тематичним. Прямокутна зала з вікнами доволі далеко від виходу, оскільки сама зала величезна, всупереч оманливому екстер'єру. Вікна високі, без рам, і вулиці в них здаються чорними. Цегляні стіни, дерев’яні столики та стільці, поставлені тісно одне до одного. Велика кількість ламп: ті, що більші й висять у середині залу, світять тьмяно, а маленькі лампочки освітлюють місця біля вікон тихим жовтуватим кольором. Увесь простір вкритий багряно-червоним люмінесцентним світлом.
«Хіба це не повинен бути бар морської тематики?» — вдається в питання Стід, оглядаючи бар.
Народу настільки багато, що чимало людей або розташовуються між стільців біля барної стійки, або стоять біля стінки. Судячи з освітлених облич, — тих, які Стід здатен розгледіти, — ніхто не відчуває дискомфорту. Усі щасливі перебувати тут, у вечір четверга. Який, теоретично, має бути спокійнішим.
Джим і Френчі казали йому, що цей бар надзвичайно популярний, та Стід не очікував чогось подібного. Джим розповідали, як колись приходили до «Кракена» з Олуванде у їхній спільний вихідний, і їм не знайшлося місця, де сісти. Вони думали залишитися ненадовго, але коктейлі були настільки смачні, що вирішили почекати, доки звільниться якесь місце. Олуванде з Джимом так і не дочекалися столика чи бодай стільців, простояли неподалік біля вікна всю ніч. Олу досі важко сказати, від чого його ноги боліли більше, від стояння або танців, але воно було того варте.
— З хорошою компанією час минає швидше, — казали Джим з незвичною для них гордою посмішкою. У той момент вони дивилися тільки на Олуванде.
Стід хотів би мати компанію й сьогодні, але у Люціуса своє побачення, й останнє, чого хотілося б Стіду, — бути третім зайвим. Або четвертим, або п’ятим, з Люціусом по-різному буває. У його помічника Баттонса вечір медитацій, а у колеги на прізвисько Тарган кулінарні курси якраз у цю годину. Іноді дивовижно, як їхньому різноманітному колективу вдається збиратися у повному складі. Та вони й так дуже часто бачаться на роботі, тому буденні вечори кожен проводить зі своєю компанією. Або взагалі без компанії, як у випадку зі Стідом. Йому не звикати.
Поки він шукає собі вільне місце, Стід роздивляється інтер’єр і починає розуміти, чому бар має саме таку назву — «Кракен».
Може це не зовсім морська тематика, але присутні окремі її елементи. На стінах ближче до бару висять постери в стилі плакатів розшуку. Люди на них зображені у вигляді піратів, але Стід знає, що це не справжні пірати. Не перше десятиліття він захоплюється темою піратства, а тому знає всіх історичних фігур на ім'я. На підроблених постерах можуть бути зображені або постійні відвідувачі, або члени колективу. У червоного освітлення насичений кривавий відтінок. Він навіть відчувається теплувато та елегантно вкриває собою кожний предмет в приміщенні.
Над баром висить банер, на якому зображено чудовисько. Його щупальця розповзаються по всьому матеріалу, тягнуться, наче обіцяють вилізти та спіймати. В маленьких чорних очах намальовано полум’я. Багряне освітлення в поєднанні з білими лампочками утворює відблиски, від чого очі по-справжньому світяться. Стід захоплено дивиться на цей витвір мистецтва та зовсім не бачить у ньому чудовиська.
Певний час Стід ходить по бару між відвідувачами в пошуках вільного місця. Він перевіряє час і кількість витрачених на так звану прогулянку хвилин (двадцять), коли нарешті бачить вільний стілець за барною стійкою. Стід підбігає до бару та стрімко займає його. З правого боку сидить лисий чоловік з кудлатою бородою, який тримає в руці келих пива й просто дивиться на нього. Зліва знаходиться дівчина, але вона сидить на колінах свого можливо хлопця, або чоловіка. Вона обвиває його руками та похитує стегнами. Стіду стає ніяково від подібного сусідства. Коли парочка починає цілуватися, він намагається посунути свій стілець трохи далі. Чоловік справа ніяк на нього не реагує.
Музика стає трохи голоснішою, в ній наростають ритміка та енергія. Поки на маленькому танцполі починають кучкуватися люди, народ за барною стійкою не квапиться покидати свої місця.
Стід не до кінця розуміє, що тут робить. Він сподівався, що зможе перейнятися атмосферою бару, зануритися у вир нових знайомств, бо не можна дружити лише з колегами, як каже його колишня дружина. Йому подобається музика, але чи може чоловік у його віці вискочити на танцпол і трясти тіло на сміх молодикам? Насправді серед тих, хто танцює, не тільки молодь, а й люди різного віку. Якщо придивитися, то можна розгледіти двох чоловіків, які явно старші за нього, але активно рухаються зі своїми злегка молодшими супутницями. Проте Стід поки що не горить бажанням до них долучатися. Принаймні, доки не вип'є.
Друкованого меню ніде не видно, тому Стід починає роздивлятися дошку, де крейдою різних кольорів написані назви напоїв. Шрифт не дуже дрібний, але й прочитати що-небудь не дуже вдається, особливо через те, що крейда також світиться в багряній атмосфері. Стід шкодує, що не взяв із собою окуляри, коли збирався до бару, бо нащо йому окуляри у барі? Вони йому потрібні хіба що для читання. Не буде ж він читати в барі… А воно ось як вийшло.
— Визначилися з вибором? — вигукує бармен, на якого Стід тільки зараз звертає увагу. Який виявляється надзвичайно ефектним чоловіком.
Таке враження у нього склалося ще коли він оглядав бар вперше у пошуках місця. Чоловік за барною стійкою стояв до зали спиною. Доволі широкою спиною, як ненадовго зазначив собі Стід. Його повністю татуйовані руки натирали келихи.
Тепер Стід може краще роздивитися бармена. Його зібране в пучок посивіле волосся, що сріблиться під світлом білих лампочок над стійкою. Його дійсно широкі плечі в облягаючій чорній футболці. Візерунки на його смуглястій шкірі. Його посмішку, сховану за вусами й бородою. Його глибокі карі очі, які світяться так само як у створіння на банері.
Стід ненадовго забуває, як дихати.
— Приятелю, — звертається до нього бармен, і з його ласкавим голосом дихання до Стіда повертається. — Розумію, все виглядає привабливо, але треба зробити замовлення.
Раптово Стіду хочеться бути більш упевненим в очах привабливого бармена. Не хочеться казати, що не може нічого прочитати на дошці, адже вона не так уже й далеко. Не хочеться показати, що він тут уперше, що він узагалі ніколи не ходить у бари наодинці, тож узагалі не має поняття, що замовити. У ресторанах Стід п'є вино або бренді, з колегами — Лонг-Айленд або джин-тонік. Це знайомо, звично і більше розслабляє, ніж дозволяє напитися. Але якщо вже Стіду хочеться бути більш упевненим у собі, отже, потрібно замовити щось нове та незвичне.
Навпроти парочки зліва, яка не переставала цілуватися, самотньо стоїть коктейль у високому витонченому келиху. Крижинки, що потроху тануть, іскряться на поверхні. Сам напій такий насичено помаранчевий, що навряд чи б зрівнявся за кольором зі справжніми цитрусами. Та що там, із самим сонцем. Червоність освітлення додає йому рожевості, але помаранчевий настільки сильний, тому не дає розчинити себе.
Це не найяскравіший і найкрасивіший коктейль, який Стід коли-небудь бачив, але він переконаний, що це справжній витвір мистецтва.
— Я буду те саме, що й у них, — каже він, вказуючи на коктейль.
Стід не сумнівається, що келих належить парочці зліва, і він все одно б не став уточнювати, оскільки вони занадто зайняті одне одним.
Бармен усміхається, його очі грайливо загоряються.
— Як забажає клієнт, — відповідає він і показує Стіду жестом наблизитися до нього.
Стід не розуміє, що бармен від нього хоче. Може уточнити, чи додати йому більше льоду або, можливо, лід взагалі йому не потрібен. Бар наповнений приємною теплотою, тому Стід думає попросити лише один кубик для розбавлення смаку.
Щойно він наближається ближче, бармен обережно кладе долоню йому на щоку і притягує до себе ближче. Від падіння на барну стійку Стіда рятує рефлекторна опора на власні руки.
А ще губи бармена.
Незвично м'які губи — перше, що помічає Стід. Друге — те, що вони пахнуть м’ятою та на смак як апельсини.
Від шоку не залишається й сліду, коли він відчуває тепло долоні на своїй щоці. Злегка спітнілої, проте розум Стіда перемикається на іншу деталь. Вуса й борода, також незвично м'які, лоскочуть шкіру під носом, і він не може не посміхнутися. Це приємно. Бармен, немов відчуваючи його посмішку, присувається ближче, впивається губами міцніше. Стід заплющує очі й притискається у відповідь.
Це воістину абсурдна ситуація. Цілуватися з незнайомцем у незнайомому барі. Така ідея ніколи б не спала йому на думку. На перших побаченнях Стід не ліз цілуватися першим. Кодекс джентльмена — ось настільки він старомодний. Але він також і не приймав поцілунків, вважаючи, що найкраще відкласти це до другого або третього побачення. Авжеж, у разі їхнього великого успіху.
Попри всю абсурдність, Стід не хоче відриватися від теплих і м'яких губ бармена. Хоче й далі відчувати на своїй щоці його долоню. Хоче накрити її своєю, так щоб пальці перепліталися один з одним.
Це чистої води божевілля!
А втім, йому ж хотілося кілька хвилин тому бути впевненим, сміливим. Ось його можливість.
Це всього лише поцілунок. Нічого особливого. Така собі гра, правила якої Стід досі не знає, але сліпо приймає, тому що насправді ніхто раніше не хотів його, Стіда, цілувати. А ще бармен привабливий, і його дотики обережні та тендітні.
З тихим звуком він відпускає губи Стіда, проводить пальцями по його щоці, дозволяє опуститися на стілець. Стід розплющує очі, шок наздоганяє його. Симпатичний бармен щойно поцілував його! І він відповів на поцілунок! Одна мить, кілька секунд, які могли б тривати довше. Вічність.
Вони дивляться одне на одного в очікуванні, хто заговорить першим. Тепер Стід вирішує, що настав час проявити якщо не сміливість, то чесність.
— Взагалі-то я мав на увазі коктейль, — каже він і ще раз показує на келих, цього разу супроводивши свій жест поглядом. Мимоволі він зачіпає ним і дівчину з хлопцем, які більше не цілуються, а витріщаються на нього.
З чарівних вуст бармена виходить гучний і нервовий смішок.
— Трясця твою, бляха муха! — вигукує він, ляскаючи себе долонею по чолу. — Я подумав, що ти показав на них!
Дівчина, фиркаючи, зістрибує з колін свого кавалера і йде геть. Той кидається за нею слідом. Коктейль так само самотньо стоїть на стійці. Від льоду не залишилося й сліду.
— Я подумав, ти так пофліртував зі мною, — зі сміхом вимовляє бармен. — Багато хто намагався, але ніхто ще не робив це так майстерно.
Тепер і Стіду смішно.
— Вибач, друже, — бармен перегинається через стійку, щоб плеснути його по плечу. — Мені треба було уточнити.
— Усе гаразд, — відповідає Стід, бо нічого не сталося такого, за що варто просити вибачення. Звичайний поцілунок. Який виявився найкращим поцілунком у його житті.
— Варто було нормально попросити дозволу, — бармен не заспокоюється, витирає долоні об облягаючу футболку. — А то накинувся наче якийсь збоченець…
— Мені сподобалося.
Ось так і проявляється його сміливість. Потихеньку визирає з-під зачиненої скрині.
Тепер Стіда охоплює величезна цікавість. Що ж це за людина, яка відповідає на нібито флірт подібним чином? Скільки щасливих відвідувачів отримали від нього поцілунок? Чи все ж таки Стд виявився особливим, гідним отримати таку дозу ніжності й тепла? Чи захоче він поцілувати Стіда ще раз?
— Справді? — перепитує бармен із надією в голосі.
Або ж освітлення в барі стає дедалі червонішим, або ж з-під його бороди просвічується рум'янець. Такий суворий зі спини, втілення впевненості та мужності, і зараз його пальці нервово перебирають вузлик на фартусі.
Стіду це здається неймовірно милим.
— Справді, — відповідає він, відчуваючи, як наповнюються рум'янцем його щоки. Все ж чесність і хоробрість п'янять більше за будь-який коктейль.
— Гадаю, настав час познайомитися, — бармен простягає руку. Ту саму, яка тримала щоку Стіда вічність тому. — Ед.
Стід міцно тисне її, відчуваючи, як чужа шкіра розпалюється під його дотиком.
— Стід, — представляється він.
Вони не поспішають роз'єднувати руки. Ще дві секунди, і Стід відпускає. Судячи з виразу обличчя Еда, він також трохи розчарований.
— Насправді, я не можу нічого прочитати без окулярів, — зізнається Стід з усмішкою та без тіні сорому. — Тому мені цікаво, що це за коктейль.
Ед забирає келих зі стійки та ставить його кудись позаду. Знову повертається до Стіда. Навколо все ще багато людей — багато відвідувачів, яких потрібно обслужити, але хтось, мабуть, уже перейняв цю естафету. Ніхто не кличе Еда і не вимагає повернутися до роботи. Тому вся його увага спрямована на Стіда.
— Це мартіні з апельсиновим соком, — пояснює Ед. — Не зовсім популярний коктейль — більшість віддає перевагу вишневому.
Він простягає долоню через стійку і кладе її поверх долоні Стіда. Його тілом одразу ж розпливається жар.
— Однак справжні поціновувачі оцінюють це поєднання з гідністю.
Стід, продовжуючи йти своїм шляхом впевненості, перегортає долоню і зчіплює їхні руки разом. Це дійсно божевілля! Він знає цю людину, Еда, менше ніж годину! Однак вони вже цілувалися, зараз тримаються за руки, і в серці Стіда зростає надія, що це не разова акція. Не хитрий маневр, щоб захомутати клієнта, аби він більше заплатив. Стіду хочеться, щоб їхня гра продовжилася та перетворилася на щось більше.
— Дуже красивий, — каже Стід, щоб продовжити розмову хоч якось, бо його думки плавляться, наче він уже п'яний.
— Згоден, — відповідає Ед, не зводячи зі нього очей.
— Я про коктейль, — Стід сміється, намагається не думати про дуже спітнілу долоню.
— Як я й казав, для справжніх поціновувачів, — попри це Ед не відпускає його руку.
Так можна було б провести решту вечора: триматися за руки, відчувати одне одного, паралельно знайомитися та обмінюватися фактами про себе. Зачаровуватися ще більше й падати у цей вир шалених почуттів з головою. І десь серед цієї розмови Стід запросив би Еда на побачення. І може він порушить свій кодекс джентльмена та цього разу поцілує Еда першим. І може все пройде настільки добре, що вони домовляться про друге побачення. Про третє. Про четверте. Про безкінечну їхню кількість.
Магії настає кінець, коли підходить невисокий чоловік із зачісаним волоссям і сивою борідкою. Ед повертається до нього після декількох відкашлювань з найпохмурішим виразом обличчя.
— Може вже зробиш цьому ідіоту коктейль і звернеш увагу на решту клієнтів? — намагався він прошепотіти Еду на вухо, але навіть музика не заглушила цей неприємний голос.
У звичній ситуації Стід висловив би обурення, та вечір занадто чудовий, занадто романтичний, щоб псувати його непотрібними перепалками. Тим паче він і так забрав у Еда багато часу.
— Вибач, що затримав, — каже він і з великим зусиллям відсуває руку Еда від себе. — На тебе чекають відвідувачі.
Погляд Еда пом’якшується, коли він дивиться на його, Стіда, руки. Потім вони знову зустрічаються очима, і так — Стід остаточно оп'янілий.
— Маю зробити тобі коктейль, — промовляє він з тією ж приємною посмішкою, з якою він Стіда й зустрів. Тільки вона тендітніша та делікатніша. Особлива. — Коштом закладу, авжеж.
Стід отримує своє апельсинове мартіні через п’ять хвилин. Воно настільки ж смачне, наскільки яскраво-сонячне та красиве. Та воно не зрівняється зі смаком губ Еда, з їхнім теплом і м’якістю. Стід п’є коктейль і уявляє їхній поцілунок, глибший і солодший.
Він залишає Еду щедрі чайові. Натомість отримує чек з номером телефону, ще одну посмішку та підморгування. Стід махає йому на прощання біля дверей і виходить з бару на зустріч нічній прохолоді. У грудях досі жарко, а голова паморочиться від похмільного щастя. Яскрава вивіска «Кракена» так само грайливо підморгує Стіду, коли той нарешті сідає у таксі.