Work Text:
Цей нахабник смів неприховано сміятись над Еймондом прямо йому в обличчя. О, він пошкодує. Ніхто не приходитиме в Еймондів дім і насміхатимемится над ним. Ні. Дитина, яка б дозволила цьому пройти безкарно давно померла. Тепер навпроти Люка сидів дракон.
Еймонд ніколи не любив свою сестру. Та і вона скоріш за все також зневажала його і Ейгона, тільки Гелейна була обдарована увагою та кохання старшої сестри, вони листувалися час від часу, та як тільки Рейніра приїхала до королівського причалу, сестри мали чаювання. Рейніра була ідеальною в очах їхнього батька, завжди отиримувала, що бажає. Відверто кажучі Еймонд заздрив їй. Щоб отримати бажанне він працював. Йому нічого не подавали на золотому блюдечці.
Та старша сестра його не надто хвилювала. Її син, ось хто був обʼєктои його бажань. Люцеріс Веларіон. Хлопчина, що забрав його око. Хлопчина, що мав все з народження. Все, про, що Еймонд міг лише мріяти. Кохання. Міцна сімʼя. Адекватний брат. Майбутнє. Та навіть бісів дракон. Хлопчина, що сидів навпроти нього і сміявся.
Як же йому хотілось підійти до нього, взяти в кулак ці локани, дістати кінжал і забрати одне з тих очей, які він бачить у своїх снах, чи хочаб їбанути хлопця об стіл раз чи другий, теж якась розрада. Але, що він точно не збирався робити, це мовчки терпіти зневажливе ставлення до себе.
«Фінальний тост, за здровʼє моїх племіників. Джейса. Люка. Та Джофрі. Кожний з них гарний, мудрий… та сильний.» - почав одноокий принц, підіймаючись на ноги з келихом вина та дивлячись в ці диявольскі очі свого племіника. Кімната затихла, навіть музиканти припинили гру.
«Еймонде» - швидко вигукнула Елісент.
«Нумо підіймемо наші келихи за цих трьох… сильних хлопців» - Еймонд ще ніколи не пишався собою більше ніж зараз, хоча ні, все ж так підкоривши найбільшу драконицю світу був його пік захоплювання собою.
«Посмій повт-» - почав Джейсеріс підходячи та кидаючи виклик, але його перервав різкий звук пересуваючещого стулу. Люцеріс Веларірн підвівся.
«Щиро дякуємо, за ці зворушливі слова, дядьку. Так приємно бути тут після стількох років та спостерігати на власні… очі... як наш великий дім набуває нових кольорів. Яка ж це ласка дивитись вам в… око і насолоджуватись цією компанією. Повністю… бачити та відчувати кохяння цієї родини дарує спокій в сердці» - Люк промовив свою відповідь на Еймондів виклик. Зала була сповнена пасивної агресії. Кожна людина очікувала хто ж порушить цю тишу і кинется першим. Саме тоді у Еймонда урвався терпець.
Він тримався як міг, але всьому є межа. Еймонд був на половині шляху до Люка коли його зустрів кулак Джейса. Трясця. Він так зусередився на одному племінику, що забув про іншого. Але удар був на диво легкий, що він лише відвернув голову, навіть встоявши на ногах. Але це роздратувало Еймонда, він повернувся та вдарив Джейса в обличчя у відповідь, але значно сильніше, хлопець впав, а у Еймнда боліла рука. Боковим зором він побачив як Люк іде в їхній бік. Це саме те, чого бажав Еймонд.
Але нажаль не тільки Люк йшов на допомогу братові, його бісів брат також захотів взяти участь у цій виставі. На щастя Ейгона, Люцеріс ніколи не славився фізичною силою, він завжди був розумом чи радше хитрістю, як та, витівка з ножем. Тому Ейгон легко схопив племіника за щелепу і за секунду перед тим як вʼїбати його обляччя в стіл прошепотів йому щось.
Поки Еймонд спостерігав за Люком, у Джейса був час підвестись. Ніс хлопця кровоточив. Ой. Але це його не зупиняло, він тільки-но хотів кинутись, як його схопила варта. Ейгона за цей час також схопили, він був на диво агресивним. Чи це від того, що Люк відповів на його шепіт..? Цей язикастий байстрюк.
𓆜𓆝𓆞𓆜𓆝𓆞𓆜𓆝𓆞𓆜𓆝𓆞
Вже пізня ніч. Звісно Еймонд не спить. Ця вечеря прокручуєтся в його голові знову і знову. Після того, як принців розійняли була ніякова пауза, знову у залі була тиша, наповнена знайомою пасивною агресією. Бейла майже вбила поглядом Ейгона (справедливо) і пішла дивитись як там Джейс, її сестра в цей час намагалась здолати шлях до Люка, через весь натовп. Елісент вилаяла Еймонда з Ейгоном, поки Рейніра також пішла до Джейса перевірити, на скільки удар Еймонда був серйозним, виявивши, що все не так погано, вона також вилаяла Джейса та Люка. Деймон тримався коло дружини. Гелейна розгублено стояла коло Отто. А Люк був на диво спокійним, на його щоці утворювався синець, але він стояв там - на секунду зустрівшись поглядами з Еймондом.
Цей байстрюк не давав йому спокою. Звісно це вже не перша така ніч. Люцеріс Веларіон був частим приводом безсониці чи снів Еймонда. Але сьогоднішня ніч була особливою. Сьогодні Еймонд отримає свою помсту. На щастя Еймонда, Люк спав в окремій кімнаті від Джейса. Байстрючє навіть не здогадується, яка це була помилка.
З вечері вже пройшло багато часу. Еймонд здогадувався, що Люк чекатиме на нього, саме тому, Еймонд дав йому час, щоб заснути, нічого не підозрюючи.
Він виходить з своїх кімнат, звісно таємнимим шляхом, ніхто не повинен знати, що відбуватимется в кімнатах Люка. Знаючи Рейніру, перед його двериму купа вартових, які захищають її золотого синочка від Еймонда. Його дурна сестра не розуміла, що якісь вартові не зупинять його від отримання бажаного.
Так Еймонд йшов коридором, поки не натрапив на потрібні двері. Він зайшов якомога тихіше. Ніч була на диво світлою, хоча в покоях не горіли свічки, він міг розгледіти на ліжку силует хлопця. Та перед тим як наблизититися, його увагу привернув письмовий стіл. Там були розкиданні малюнки, на диво гарні малюнки. Еймонд порозглядав їх хвилину. Там були кораблі (ну звісно, майбутній лорд приливів), квіти, місцини, дракони та ще багато чого, але жодного портрету. Малюнки були справді чарівні, Еймонд не хотів цього визнавати, але його племіник вправний худжник. У нього був якісь талант до мистецтв… до малювання, до мистецтва розмови. Це могло б цінуватись, бо це прекрасно, але в цьому жорстокому світі головне це фізична сила. І саме зараз Еймонд доведе це.
Підходячи до ліжка, він не відводив погляду від такого бажаного силуету. Він обережно, неквапливо підібрався до Люка. Еймонд тихо спостерігав, як цей байстрюк спить. Навіть сплячим він виглядав як янгол. Ці пахучі великі локони були у безладі, прекрасному безладі. На щоці в решті зʼявився синець, червоно-синій. Він спав на спині, голова була повернута у бік, на його цілу щоку. Одна з його рук була над головою, інша лежала на грудях. Він був у білій доволі лекгій нічній сорочці з невеличким трикутним розрізом. Все інше було сховане під ковдрою.
Він виглядав таким мирним та чарівним, ніби він зійшов з казки. Еймонд не втримався і потягнув руку до цих локонів. Цей бастрюк завжди змушував його втрачати контроль над його тілом. Як тільки він торкнувся цих мʼяких кучерів, очі Люка розплющились і перед тим як він зміг закричити Еймонд налетів на нього, та міцно закрив його рот рукою. Люк у відповідь намагався одночасно скинути Еймонда з себе та прибрати його руку з лиця. Паніка була на обличчі племіника. Він рухав своїм тілом вгору, і їхні пахи терлися один проти одного, що призвело до твердіння в штанах Еймонда, але їм досі заважалоа бісова ковдра.
«Спокійно, лорде Стронґ» - з лихою посмішкою сказав Еймонд. На що отримав погляд, пронизаний ненавистю. Іншою своєю рукою Еймонд потягнувся за кинжалом, який був на поясі. Помітивши це, Люк скаженів, почав битись як божевільний, він бив Еймонда по обличю руками та кусав його з руку, що була на його губах. Еймонду довелося відволіктись від кинжалу, щоб заспокоїти племіника. Однією рукою він вхопив обидві руки молодшого та прижав їх над головою Люка на подушці. І прибрав руку з його губ.
«Еймонде» - це було перше, що отримав Еймонд від Люка за стільки років. Як було приємно чути страх в люковому голосі, але всеодно, він звучав впевнено.
Еймонд проігнорував племіника, продовживши шукати свій кинжал. Діставши його він одразу підвів його до щоки іншого хлопця. На що Люк видав тихе скиглння.
«Що ж обрати, праве чи ліве?» - мовив Еймонд проводячи кинжалом від хлопцевої щоки до чола, в міліметрах над лівим оком і повторив такий самий рух над правим. «Ліве.»
«Святі, ти на стільки схиблений на мені, що прийшов сюди, щоб грати у помсту» - спокійно казав Люк, на що отримав невелиский поріз на чолі. Це заділо Еймонда, бо це була правда. Еймонд був схиблений на своєму племінику.
«Оо, Люку, ігри скінчились, тут більше немає твоєї мати, щоб сховатись за її спідницею чи брата, що захистить. Тепер тут тільки ти і я.» - промовив Еймонд.
«Скільки разів ти уявляв це у себе в голові? Ці мрії про мене. Скажи мені, Еймонде, що б ти робив без мене, що б спонукало тебе прокидатись кожного ранку. Після отримання своєї помсти, яка буде твоя мета в житті?» - казав Люк, вдаваючи впевненість, та придушуючи страх. Люк читав Еймонда як відкриту книгу, та старший не збирався програвати цю словесну війну, він збирався так само жалити Люка, як той робив з ним все своє існування.
«Зараз ми з тобою це дізнаємось, покидьку» - промовив Еймонд, притиснувши лезо під Люковим оком.
У відповідь Люк зробив ще одну спробу скинути дорослішого з себе. Його стегно пройшлось між ногами Еймонда, на що він відволікся, бо штани ставали все тіснішими. В цей момент слабкості та розпусти Люк вирвав одну зі своїх рук з хватки Еймонда ти вибив кинжал з його рук. Той несподівано тихо впав на підлогу. Покидьок знав, що робить.
Еймонд швидко схопив руку та повернув у свій захват. Іншу руку він використав, щоб схопити коханні локони.
«Байстрюче, син своєї матері, така сама хвойда, знає як зробити приємно чоловіку. Чи вперше у тебе така практика, племінику?» - Еймонд насміхався. Люк плюнув йому в обличчя. Нахабник. Еймонд знову розгубився, але то була доля секунди. Йому це вже набридло. Він дав Люку ляпась, здаєтся в нього буде ще один синець на іншій щоці.
«Я навчу тебе поважати мене!» - агресивно прошепотів Еймонд в люкові губи. Від злості він непомітив наскільки вони були близько один до одного. Люк рухався першим. Він зʼєднав їхні вуста у грубий та пристрасний поцілунок. Люк намагався домінувати, але Еймонд хотів його скорити. Вони кусали один одного, це було настільки агресивно, що вони залишали один одному синці. В якійсь момент Еймонд своєю вільною рукою міцнно схопився за щелепу Люцеріса, так що лишав синці. Це було мокро та хтиво, Люк все інтенсивнише підіймав та опускав пах. Еймонд відчував, що йому терміново треба скинути одяг, занадто спекотно та тісно. Люк хотів перервати їхній поцілунок, відводячи голову в бік та Еймондова рука, яка перейшла до підборіддя хлопця, тримала його голову на місті. Люсерис звільнив свої руки, та вдарив плече Еймонда, удар був слабкий, бо вся енергія пішла у поцілунок. Вони розʼєдналися, важко дихаючи.
На протязі декількох секунд вони дивились один одному в очі та одночасно почали прибирати ковдру ти роздягати один одного. Люк скинув Еймондову нічну сорочку, де побачив шрамисте мускулісте тіло, якого доторкнувся кінцівками пальців, після він стягнув його штани, щоб побачити Еймондову ерекцію.
«Ти справді одержимий мною» - посміхаючись, казав Люк. В свою чергу Еймонд підійняв Люкову сорочку, цілуючи блідий живіт, що змусило Люка відкинути голову назад, Еймонд стягував штани хлопця. Він взяв олію з хлопцевої тумбочки біля ліжка, усвідомлюючи, що Люк насправді його чекав. Коли одяг більше не заважав, Еймонд роздвинув Люкві стегна, побачивши в його очах згоду, Еймонд почав з одного пальця, входячи він почув зойк від Люка, та це не турбувало їх обох. Підготовлюючи Люка, Еймонд продовжував цілувати, лизати та кусати шию хлопця. Люсерис тихенько скиглив, намагаючись приховати його насолоду від усього світу. Згодом старший додавав по пальцю поки не дійшов до 4. Він вийняв свої пальці, чекаючи на Люка, який благатиме про його член.
«kēpus, kostilus» - скрізь дихання мовив Люк. Ніби читаючи Еймондові бажання. Він скиглив, та руками намагався чіплятись за торс старшого.
«Дядьку, будь ласка»
Після промовлених Люком слів Еймондів член різко та швидко почав заходити в середину Люка, стискаючи його стегна обома руками, реакція молодшого була, тим про, що Еймонд мріяв під час мастурбації. Люцеріс вскрикнув, але після цього почав стогнати, стогнати настільки щиро та гучно, що Еймонду довелося накрити його вуста, своїми та знов обʼєднати їх в агресивний та хтивий поцілунок. Люк стогнав в губи іншого, що тільки збільшувало Еймондове бажання та хтивість.
Еймонд заходив все далі в середину Люка, і коли вся його довжина була в середені молодшого, Еймонд почав різкі та інтенсивні рухи, викликаючи ще більше гучних Люкових вигуків, від задоволення той вкусив нижню губу старшого, Еймонд вже не міг заглушити племіника своїми вустами, тому йому довелося використати одну з рук, щоб накрити хлопцеві губи, іншою рукою він почав пестити член молодшого, чим знову викликав хвилю задаволених скиглень.
Люкові руки бродили по всьому Еймондовому тілу, поки не заплутились в його довгому сріблястому волоссі. Еймонд нікому не давав торкатись свого волося, Люк був єдиний від кого Еймонд бажав цих доторків.
Вони були на піку задаволення. Зробив останій різкий рух, в середину Люка, після якого обидва хлопці кінчили, закриваючи руками вуста один одного, щоб заглушити гучні стогони.
Еймонд вийняв свій свій член з Люка, і з нього полилася сперма, Люків живіт також був вкритий білою сумішю. Еймонд лежав на Люку, поки вони дивились один на одного декілька довгих секунд.
𓆜𓆝𓆞𓆜𓆝𓆞𓆜𓆝𓆞𓆜𓆝𓆞
На наступний вечір Еймонд знайшов у себе в кімнаті портрет - його портрет. Та його двері у Мейгорові коридори були відкриті…