Work Text:
Міха, якщо бути до кінця чесним, взагалі був не любитель походів.
Ну, тобто, він міг, звісно, піти кудись за компанію, особливо коли був настрій, але цей настрій з’являвся у нього нечасто: хіба тільки коли він був дуже п’яний, а поряд крутилися красиві дівчата. Сам він був більше хлопчик клубно-домашній, себто розважав себе походами до друзів на Revo з горілкою, а не до верхівки якоїсь гори, де навіть алкоголю не продавали.
На його превеликий жаль, зустрічався він з відомою у вузьких колах фітоняшкою, на ім'я Олексій Ґараєв, а дружив з туристом-аматором Карпом: в обох цих сильно дорогих йому людей був наче якийсь фетиш виїжджати за місто на вихідні, і особливо коли термометр показував жахливі 38 градусів в тіні, щоб життя точно не здавалося надто простим та приємним.
Саме тому Мишко зараз йшов по тропі кудись, відомий двома геями, які не вміли орієнтуватися по паперовій карті: за його спиною був велетенський рюкзак, в який Льоша наче попередньо накидав каміння, на руках висіла ще парочка його сумок, ну бо як жеж в похід без цілого залу магазину “Eva”, і що найгірше — десь позаду плівся його колишній, Макс, на якого у Карпа колись там впало око.
Михайла про його присутність, звісно, не попередили — просто коли Карпо під’їхав забирати їх з квартири, на передньому сидінні з ним сиділо це чудовисько з кольоровою головою, яке, як Міха знав, взагалі ніколи не бувало на природі, а тим паче в поході, особливо з іншими людьми.
І хоча Кривошийко був щиро впевнений, що якби Макса побачили тварини зі сказом, вони б прийняли його за свого, факти залишалися фактами: поки Карпо з Льошей розбиралися в тому, куди їм йти, розважати цю дитину айпадів залишалося Мишку.
— Блять, — якраз вчасно виругався його колишній десь позаду. — Реклама не завантажується.
Мишко тяжко видихнув, підвівши очі до неба.
— Ще зовсім трошки, — сказав Льоша, який разом із Карпом випереджував Мишка на кілька метрів. — Один поворот, а там ще хвилинок тридцять.
— Легко тобі казати! — крикнув Мишко, підкидаючи сумки так, щоб вони мокли від його поту вже в іншому місці на руці.
Подорож обіцяла бути довгою.
Вони дійшли до віддаленого озера за годину, бо спуск виявився крутий, а Мишко з Максом, які обидва по-дурному обрали замість нормальних кросівок понтові конверси, по ньому повзли. Колишній навіть в якийсь момент “поїхав” на місцевих камінчиках і ледь не завалив Мишка з його рюкзаком — після цього просто роздратований Кривошийко вже планував групове підтоплення всіх учасників цирку.
Температура за цей час піднялася до сорока, і Мишку, якщо бути до кінця відвертим, жити вже заважала його особисто шкіра, а не якісь сторонні фактори. Коли озеро опинилося в безпосередній близькості до нього, він не витримав — кинув всім на радість сумки та важкий рюкзак і потопав до води, паралельно знімаючи з себе футболку.
Якби міг — він би зараз і голову побрив, або навіть колір вивів, бо темні патли напікало так, що хотілося собі їх повиривати..
— О, — сказав трохи ображений Льоша, коли Мишко оминув його на своєму шляху. — Ну звісно, я донесу.
— Ти в мене сильний хлопчик, — крикнув йому Кривошийко, витягуючи обидві ноги з тугих незручних “конверів”. Ґараєв щось собі пробурмотів під ніс невдоволено, але Мишку було вже відверто, як то кажуть, “похуй плюс поїбать” — він був в прохолодній водичці, від якої нарешті не хотілося зняти шкіру.
І як тільки Льоша в сорочці з джинсами виживав в таку погоду? То були якісь південні гени? Тоді Мишко мав би передати їх потомкам (ну, він би постарався, якби вони обидва не були чоловіки, про всяк випадок). Хоч потім дітям легше буде жити в глобальне потеплення.
Макс тим часом також пройшов до берега, нарешті відкинувши проклятий телефон, і як би сильно Мишко не підказував йому, що може треба б було відправитися кудись нахуй, колишнього його думка хвилювала рівно так само як в їх стосунках — себто зовсім ніяк. Навіть Льоша, який стояв трохи далі та допомагав Карпу поставити намети, трохи не зрозумів: його підфарбована темна брова так і піднялася кудись до білявої лінії волосся.
Карпу, втім, було максимально байдуже на їх моральну дилему. У нього колишко в землю не входило, оце була реальна проблема, а не якісь їх романтичні сварки, і допомоги Ґараєва він потребував рівно настільки, щоб не відпускати його розібратися.
Кривошийко б й сам розв'язав проблему, але Макс влаштувався на безпечній глибині, через що у Мишка навіть не було можливості його підтопити — це було ще одне розчарування, таке велике, що воно навіть могло б позмагатися з спекою в сорок градусів.
Старий друг нарешті завершив боротьбу з туристичним спорядженням і підійшов до них.
— Що ви, як ви? — запитав Карпо, впираючись руками в боки. Його обличчя було таке щасливе, що Мишко навіть не зміг сказати нічого негативного.
Видихнув із кимось синхронно і промовив:
— Нормально.
Знову у два голоси.
Господи, блять, Христосе.
Десь за годинку, коли вони всі накупалися, а повітря похолоднішало на кілька градусів, Мишко викликався піти по дрова, в основному, щоб не бачити невдоволеного обличчя Макса. Льоша пішов з ним разом, але бувши також відомою міською білоручкою, збирав він хіба найбільш красиві гілочки.
— Ну він ж нормальний, — сказав Ґараєв, коли Мишко пожалівся йому на всі навколишні обставини вже два рази. — Може хіба тільки не дуже говіркий.
— Це бо в нього снюс під губою, — хмикнув Кривошийко, штовхаючи камінь конверсом. Льоша розсміявся, але тут же замовк, коли Мишко знов повернувся до нього поглядом. — Я не жартую.
— А зря, — запевнив його Льоша, хитаючи головою. Його обличчя знову зробилося мастунсько-приємним, як перед його мамою та продавчинями середнього віку, і блондинчик нахилився до Мишка близько-близько. — Я ось, наприклад, обожнюю твою усмішку.
— Судячи з вибору погоди для пригод, ти так само любиш і мої страждання, — промовив Мишко у відповідь, несильно штовхаючи його від себе. — Який похід в понад тридцять градусів на вулиці?!
І він знову пустився в жалоби, які Льоша терпляче й ніжно вислуховував аж до самого вечора, поки вони не повернулися з хапкою гілочок та дров.
Карпо пустився запалювати вогонь, Ґараєв мирно мив картоплю в озері, щоб зробити її “в мундирах”, а Мишко грався в “хто перший моргне” з Максом зі свого намету.
— Що, не можеш на мене надивитись? — спробував вколоти його Максим, коли нарешті програв, і Міха жбурнув в нього льошиним кремом для рук.
— Хіба тільки як ти на рекламу гарячих мам у твоєму районі.
До них повернувся Карпо.
— Все в порядку? — запитав він турботливо, і обидва дураки на літеру “М” одночасно кивнули. Старий друг лише посмикав плечима і відвернувся. — Ну, як скажете.
І Міха багато хотів йому сказати, але не зробив цього.
У них з Максом все одно був ре-матч, а картопля, яка була взагалі єдиною цікавою йому після довгого спекотного дня річчю, ще не була готова.
Так заходило сонце, і Мишку думалося, що він взагалі ніколи нізащо не полюбить ці прокляті походи.