Chapter Text
У деяких життя коротке, нудне, довге, веселе, дивне. Люди живуть за ради себе. Деякі беруть все від життя з приказкою "живемо один раз" деякі не беруть, бажаючи спокійного життя й з вірою в переродження. А бувають такі моменти в житті, що ніхто тобі й не вірить, ти бачив, але тобі не вірять, кажуть що ти божевільний, а зроблять так що й псих-лікарню відправлять. Короче життя таке що доля невідомо що тобі дасть.
Один він жив по принципу "не чіпайте мене, мені й так добре живеться, без ваших дурних людей" Він був одинак, й жив далеко від усіх в селі. Бажаючи відселити себе від соціальності. Він жив біля лісу, де його турбували тільки тварини, чи було йому лячно? А ні трохи. Він дорослий чоловік. Він—Учіха Саске. Його не лакяють, а ні вовки, а ні змії, а не русалок з чортами, які там водяться. Він відгородив себе від людства, хоча його сім'я була по-перше дуже багата й мала практично все, а це означає що його батько був категорично проти, адже це вдарить по його репутації, але він все одно зробив так, як хотів. Відрікся, від батька, брата й матері. Йому зараз 23 роки. Живе сам, має теж все, хату, інтернет, працю, гроші, все для життя, від соціальності можна тільки сховатися, але ніяк не позбавитися повністю від нього, воно тобі потрібно для життя. Без нього ніяк. Самотньо чи було йому? Аж ніяк, трунева тиша в хаті його ніяк не лякала.
Зараз все кінець осені, Саске, як завжди, набрав цілий дровник дров, й тому холодна зима його не лякає, скот він має не великий, одна курочка, й то, йому її брат приніс, казав що хороша курочка. Дві дойні кози, йому казали заводити дві, щоб одній самотньо не було, ну і він чому б ні. І всі вони в маленькій повідці живуть. Собаку він не брав, хоча бажано було б, так як тут лиси, вовки бігають, але навіщо? Його територія була огорожена високим парканом, тому він не хвилювався. Проще кажучи він відгородив себе від світу.
На цю годину, яка вже пізня, десь було 9 вечора, Учіха варив їсти, на вулиці вже давно стемніло. Зненацька в двері на вулицю почало щось шкрябати. Саске зробивши на електричній плиті вогонь поменьше, піднявся, насупівшись не розуміючи, як по-перше якась душа, змогла зайти на його територію, по-друге, навіщо скребти? Він вдягнув куртку, хворіти він не має право, вийшов на вулицю, перед цим включаючи світло на двір, озираючись, але нікого ненаглядів, потім він подивився на низ й побачив коробку.
—Що це за подарунки?—нахмурився чорнявий, і обережно відкрив коробку, і яке його було здивування коли він побачив там маленьке лисеня..так ще й поранене—і що мені з ними робити?—задав сам собі питання Учіха маючи надію, що його мозок відповість на це питання.
І відповів. Саске підняв коробку й відніс в теплу хату поставив її на тумбу й пішов закрити двері, й вимкнути світло на вулиці, після цього всього, він нарешті попав до хати, і підійшов до коробки. Лисеня дихало, означає що живе. Учіха зіткахаючи, приніс тазік з теплою водою та рушник, він обережно витягнув риженьке лисеня яке прокинулось й злякавшись почало смикатися.
—Тихо ти, я тобі допомогти хочу,—опустив він того в воду.
Той же почав верещати, але як надоїло він всеж затих. Саске нарешті зміг його відмити від крові, висушити, хоча той боявся фена, але всеж вийшло, та вілікував, нещасне створіння.
—Хто-ж тебе так то?—опустив він того на пол і через пару хвилин перед мордою лиса з'явилася миска з кашою з м'ясом.
Та й сам Саске теж прийнявся їсти. Після вечері, він взяв лисеня на руки й поніс до своєї кімнати. Там він уложив його на ліжко і сам поруч, спати він ще не збирався, роздивлявся тварину, як й він його.
—Хм..а ти хлопчик, чи дівчинка?—задався він таким питанням і положив того пузом верх й подивився на низ.—хлопчик.
Лисеня тільки повернувся на пузіко, а після обнюхав Саске, а там і влігся поруч з ним.
—Хм..швидко ти звик..напевно ти домашній,—погладив він того по голові.
Ну..не те що домашній...просто...