Work Text:
ost: EXO – Miracles in December
Кунікіда в паніці бігав від однієї кімнати до іншої. Будинок, який завжди здавався юнакові маленьким, але затишним, зараз був просто велетенським, а ще якимось холодним та зовсім порожнім. Де Міна та Джонатан? Куди поділася Люсі? І найголовніше – чому Доппо ніяк не може знайти Брема? Відчай захопив у свої холодні й пазуристі лапи. Невже чоловік знову зрадив? Знову обманув та пішов, вдруге розбивши серце? Ні! Кунікіда відмовлявся в це вірити. Вони були разом з Бремом вже майже рік. І за цей час не було жодного дня, коли б він засумнівався у почуттях коханого. Тут точно сталося щось інше. Доппо зупинився на мить, зробив кілька глибоких вдихів та видихів, щоб відкинути всі переживання та зосередитися на головному. Куди міг подітися Стокер та решта?
Коли юнак вчергове заглянув до кабінету коханого, все наче встало на свої місця. За столом у кріслі Брема сидів зовсім інший чоловік – батько Кунікіди, і скалив зуби в найпротивнішій зі своїх посмішок.
– Ти?! – вигукнув Доппо. – Що ти тут робиш? Сам же сказав, що не хочеш знатися з сином збоченцем.
– Ти мій єдиний спадкоємець, Доппо, – почав чоловік.
– Ти сам відмовився від мене. Де Брем? Що ти знову йому сказав?
– Цей содомит більше не зіб’є тебе з праведного шляху. Я мав зробити це ще першого разу, а не вірити йому на слово. Виродкам вірити не можна.
Кунікіда відчув, як його серце завмерло. Те що говорив його батько…
– Куди ти подів Брема? – в голосі юнака холодна сталь змішувалася з істерикою. Він нутром відчував щось неладне.
– Він там, звідки немає вороття, – байдуже відповів старший чоловік.
– НІ! – закричав Доппо. – Ні, ти не міг цього зробити!
У відповідь його батько тільки розсміявся. Голосно, істерично…
– Бреме, ні! – ще один відчайдушний крик, який, на жаль нічого не змінить. – Ні, Бреме… Тільки не ти… – продовжував шепотіти Кунікіда, повільно осідаючи на підлогу.
Настала темрява…
Наступної миті Доппо різко відкрив очі. Ще розфокусований погляд одразу вткнувся в стелю їх з Бремом спальні. Чоло спітніло, а сорочка неприємно липла до спини. Хоча не можна було сказати, що в кімнаті спекотно. Серце в грудях досі калатало, але Кунікіда спробував запевнити себе, що це просто дурний сон. Він повернувся на бік, щоб переконатися, що Брем нікуди не дівся. Проте чоловікова половина ліжка виявилася порожньою. Юнак одразу схопився і так у піжамі, навіть не накинувши халат, вибіг із спальні в пошуках коханого.
На другому поверсі нікого не було. Доппо швидко спустився на перший. На виході з кухні йому зустрілася Міна.
– Брем? Де він? – Кунікіда схопив управительку за плечи й тряхнув.
Вільгельміна відсахнулася, побачивши такого наляканого юнака. Вона ще ніколи не бачила одного зі своїх господарів таким. Що могло статися?
– Пан Брем у своєму кабінеті, – відповіла жінка. – Здається, в нього щось термінове по роботі.
– У переддень Різдва?
– Я не знаю деталей. Можете запитати у нього самі.
Облишивши Міну в спокої, Кунікіда пішов до кабінету. Перед дверима він зупинився. Його кошмар починався так само. Простягнувши руку, він надавив на ручку і відкрив двері. Несміливо заглянув усередину. В приміщенні все залишалося як завжди. Навіть Брем сидів за столом у звичній позі, читаючи папери та щось в них виправляючи. Мабуть, чергові правки у новому підручнику.
– Доппо, милий, що сталося? На тобі лиця немає, – Стокер відклав ручку і встав з-за столу.
– Слава Богу, все добре, – видихнув Кунікіда, втомлено сідаючи на диван.
– Та що таке? – не розумів чоловік. Поведінка коханого його схвилювала.
– Мені наснилося жахіття. Я був у нашому будинку, але ні тебе, ні Міни з Джонатаном, ні Люсі не було. Зате був мій батько. І він сказав… Він сказав, що позбавився від тебе назавжди, що ти там, звідки не повертаються. А потім я прокинувся. А тебе поруч немає.
– Любий, – Брем присів поруч з Кунікідою і обійняв його. – Усе добре То був просто страшний сон. Я тут, я нікуди не дівся. І я обіцяю, що завжди буду поруч.
– Я знаю, але… Я страшенно злякався. Що, коли він і справді щось із тобою зробить?
– Нічого він не зробить мені. Твій батько залишився у Манчестері, а ми – в Лондоні.
– А якщо все ж…
– Милий, – Стокер чмокнув Кунікіду в маківку, – нічого не буде.
Доппо тільки сильніше стиснув чоловіка у своїх обіймах. Брем відчув легкий докір сумління. Саме через те, начебто зважене та доросле рішення, тепер коханий почував себе так. Кожної миті чекав на повторний удар у спину. Саме тому Брем підготував особливий подарунок до Різдва. Він хотів подарувати його ввечері, разом з рештою. Але зараз Кунікіді це було потрібніше.
– Зачекай, – Стокер відсторонив юнака від себе. – У мене є для тебе дещо.
Підійшовши до столу, він дістав з верхнього висувного ящичка невеликий футляр. У таких зазвичай зберігають прикраси: сережки, запонки, каблучки.
– У мене на Батьківщині, в Ірландії, є одна досить цікава традиція, – повернувшись назад до Кунікіди, Брем відкрив футляр, в якому лежали дві схожі між собою каблучки. – У день весілля наречені одягають спеціальні обручки. Їх назва – Кладдах, кожна така обручка містить серце, долоні, які його підтримують та корону. Вони означають кохання, вірність та підтримку. Ці обручки обіцянка сильніша за весільні клятви.
– Бреме, але ж ми… Ми не зможемо одружитися. Який священик погодиться на таке? – Доппо поглянув на коханого, а потім його погляд знову повернувся до каблучок. На неширокій смужці золота було вирізане серце, яке тримають дві долоні, а зверху корона. Робота була виконана якісно. Прикраси виглядали витонченими, але все одно було видно, що виготовлені для чоловіків. І погляду від них неможливо було відвести. Кунікіді хотілося одягнути каблучку на руку Бремові. Й щоб він одягнув каблучку йому. Щоб кожен бачив, що вони пара, що це назавжди. Але ж хто дозволить?
– О, це найцікавіше, – посміхнувся Стокер. – Такі каблучки носять не лише закохані. Ще їх дарують на знак дружби.
– Тобто, хочеш сказати, що я тобі просто друг?
– Звісно ні, дурнику. Я кохаю тебе більш за все. І я не просто так дарую цю каблучку тобі. Це моя обіцянка того, що моє серце назавжди належить тільки тобі. І тільки тобі. Так само, як твоє належить мені. Доппо Кунікідо, чи погодишся ти провести зі мною решту життя у якості мого партнера, мого коханого? – запитав Брем, одягаючи Кунікіді каблучку на ліву руку серцем до долоні.
Правду кажучи, питання було більше формальністю, адже обидва знали, що хлопець згоден. Після того Брем простягнув Доппо футляр, натякаючи, щоб він сам одягнув каблучку на руку.
– Звісно я згоден. Адже ще там у порту я сказав, що тепер ти від мене нікуди не дінешся. І я також дуже тебе кохаю. Від цього дня і до самого кінця ти моя єдина сім’я, моя розрада та моє спасіння, – Кунікіда також одягнув каблучку на ліву руку Стокера.
– То мені тепер варто називати тебе паном Стокером? – посміхнувся Брем.
– А, може це ти станеш паном Кунікідою? – Доппо повернув посмішку. Але її дуже швидко стерли поцілунком.
– Яка, в біса, різниця, кого і як ми будемо називати. Головне, що ми разом. А решта нехай думає, що ми просто друзі, – відповів Брем, переплітаючи з коханим пальці, на яких поблискували нові каблучки.