Chapter Text
Літні канікули Драко були трохи більш приємними, ніж минулого разу, хоча сказати, що він ними насолодився було би перебільшенням. Його батько перестав говорити і з ним, і з мамою, що в очах Драко було покращенням, не дивлячись на погіршення загальної атмосфери у садибі.
І, попри всі обіцянки Гаррі на Кінґс Крос, вони знову замало спілкувались. Здається, через кілька днів після початку канікул Візлі спробував “зателефонувати” Гаррі за тим маґлівським номером, що той їм дав, але натомість зателефонував родичам Гаррі й розмова настільки не вдалась, що Герміона наказала їм більше не намагатись. Драко був радий – йому не довелось розбиратись із маґлівськими технологіями, але також роздратований – Візлі так безглуздо обірвав один зі способів зв’язку між ними.
Гедвіґа з’являлась час від часу, вочевидь шукаючи Аквілу, тож Драко кілька разів віддавав їй листи для Гаррі. На першого листа він відповіді не отримав, а от на другий він отримав невелику записку з поясненням, що маґли сховали усі шкільні речі Гаррі, разом з письмовим приладдям та заборонили йому контактувати зі світом чарівників.
Іноді я пробираюсь до шафи, щоб зробити свої домашні завдання, або, як у цьому випадку, відповісти на твій лист. Я в порядку, але, будь ласка, не пиши мені більше без нагальної потреби. Якщо Дурслі зрозуміють, що я отримую листи вони мене вб’ють. Вибач. Сумую за тобою.
Драко все одно вирішив надіслати подарунок на день народження Гаррі. Вони з мамою пішли на алею Діаґон і вибрали гарний одяг та солодощі, з радістю витрачаючи гроші Мелфоїв не питаючи в батька.
— Хлопець врятував твоє життя, найменше що ми можемо зробити – це дати йому щось краще за те сміття, що дали йому маґли.
На подив Драко, мамі подобався Гаррі. Вона не лише допомогла вибрати подарунок для нього, а й одного липневого дня довго говорила з ним про втечу Сіріуса Блека з Азкабану. Драко знав, що його кузена засудили за вбивство, як і тітку Беллатрікс, але він був більш ніж шокований, коли дізнався подробиці життя сина його двоюрідної бабці Вальбурги.
— Сіріус, як і твоя тітка Андромеда, був викреслений з сімейного дерева доволі рано, — серйозно пояснювала вона. — Вальбурзі не подобались його друзі та ідеали – трохи схоже на тебе з батьком, — додала вона посміхаючись. — Дивовижно, як же історія іноді повторюється.
— Але якщо він був проти ідей чистокровних, — нахмурився Драко, — чому він став смертежером?
— На це у мене немає відповіді, любий, — вона зітхнула. — Ні я, ні твій батько не знали, що він взагалі якось пов’язаний з Темним Лордом, але варто пам’ятати, що лише сам Лорд знав кожного смертежера. Зрештою це не був якийсь-там клуб, де список учасників висів на стіні. Більшість роботи виконувалось підпільно, тож чим менше людей знало про те чий бік ти займаєш, тим безпечніше було для усіх, — вона говорила спокійно, але її обличчя було напруженим. — Але я можу тобі розказати про зв’язок Сіріуса з Поттерами.
— Поттерами?
— Так. Сіріус і Джеймс були кращими друзями з часів Гоґвортсу аж до смерті Поттерів. Саме тому новини про те, що Сіріус був на стороні Темного Лорда викликали такий шок.
— То він був шпигуном? — з кожним її словом Драко почувався все гірше.
— Я припускаю, що так, — вона знизила плечима. — Я би хотіла дати тобі більше деталей, любий, та це все, що я знаю.
— Думаєш він якось пов’язаний зі смертю батьків Гаррі? — пробурмотів Драко, не впевнений, що хоче почути відповідь.
— Шанси доволі великі, — просто відповіла вона.
— О, Мерліне, — прошепотів він, — чому ти говориш мені все це?
— Тому що, — її голос звучав м’яко, — є шанс, що Гаррі буде у небезпеці, якщо Сіріус натрапить на нього, а в тебе не лише борг життя – я знаю, що ти ніколи собі би не пробачив, якби з ним щось сталось, особливо якщо ти міг би цьому запобігти. Тож я хочу попередити тебе завчасно. Але я не думаю, що ти можеш розповісти про це Гаррі.
— Що? — захрипло запитав Драко. — Я пообіцяв не брехати та нічого не ховати від нього після того, що сталось минулого семестру. Я маю розповісти йому!
— Драко, будь ласка, подумай про це. Як він відреагує на цю новину? На те що злочинець, який можливо вбив його батьків втік з тюрми?
Драко сковтнув – розуміння збиралось в його животі як мішок з камінням.
— Він зробить щось дурне. Завжди робить коли злиться.
— Я справді думаю, що в цьому випадку буде краще якщо він не дізнається, — ствердно сказала вона. — Якщо вдача буде на нашому боці, Міністерство спіймає Сіріуса швидко і Гаррі ніколи не дізнається. Але з цією інформацією ти зможеш подбати про нього.
Драко кивнув, стиснувши руки в кулаки. Йому не подобалося знову тримати секрети від Гаррі, але його мама мала рацію – це був найкращий спосіб його захистити. І яким би він був слизеринцем, якби не міг збрехати своїм друзям то тут, то там, щоб захистити їх?
Драко не міг не задуматись, чому в усьому завжди була винна його сім’я? Ніби вони були якоюсь перекрученою версією того абсурдного маґлівського Різдвяного персонажа, про якого йому розповідала Герміона. Чому це не міг бути якийсь далекий родич Візлі цього разу? Або насправді хоч хтось з ким Драко не був пов’язаний сімейними узами? Але це було би занадто просто, вирішив Драко, а його життя було будь-яким, але точно не простим.
***
Наступного разу він отримав листа від Гаррі лише у перший тиждень серпня. Спершу Драко розгубився, коли Гедвіґа раптово з’явилась з самого ранку в суботу і почала штовхати його, аж поки він не взяв листа з її ноги. У короткому листі говорилось, що наразі Гаррі знаходиться у Дірявому казані. Мамі ледве вдалося переконати його поснідати перед тим як він стрибнув у Флу назустріч йому.
Гаррі був дуже радий його бачити, і після теплих вітань вони пішли нагору, до кімнати Гаррі у пабі. Звісно лише після того, як Драко переконав маму, що зустрінеться з нею знову біля Флу о пів на сьому вечора.
— То що ти тут робиш? — запитав Драко коли вони увійшли до кімнати. — У листі було щось про проблеми з маґлами?
— Ага, — сором’язливо кивнув Гаррі, — я щось типу надув свою тітку.
— Ти що?
— Я не хотів! Це було випадково!
— Як можна було випадково надути тітку? — Драко похитав головою.
— Вона поводила себе як потороч, — знизив плечима Гаррі. — Казала всяке про маму і тата, я дуже розізлився і вже через секунду вона літала високо над Прівет Драйв.
Вуста Драко піднялись у легку посмішку від картини в голові.
— Тож вона заслуговувала на це? — пробурмотів він. — Та все ж, у тебе не буде через це проблем з Міністерством? Я знаю, що за випадкову магію не карають так сильно як за спеціальну, але ж ти вже отримував попередження з Доббі, так?
— На диво мене взагалі не покарали, — нахмурився Гаррі. — Фадж більше злився через те, що я втік, ніж через магію.
— Ти втік? — різко перепитав Драко.
— Так. Саме тому я тут.
— Я думав Міністерство витягло тебе звідти! Навіщо ти втік?!
Гаррі почервонів, граючи з низом сорочки – однієї з тих, що він подарував, відмітив Драко.
— Я думав вони відправлять мене у в’язницю, — тихо пояснив він. — Тож я вирішив сховатись.
— І саме тому ти вирішив зупинитись у найпопулярнішій таверні чарівників на Британських островах?
— Ну, — Гаррі нахмурився, — це було найперше місце, що спало на думку. Я думав, що мене точно відрахують, тому Гоґвортс – не варіант. Якщо прийду до тебе, твій батько одразу ж вижене мене. Візлі взагалі не в країні зараз.
Драко зітхнув роздратовано потираючи лоба.
— Я радий, що з тобою все гаразд, — пробурмотів він. — Але це було небезпечно, взагалі-то. Але тебе ніколи це не спиняло, га?
На це Гаррі посміхнувся.
— Фадж, здається, думав, що я натрапив на того в’язня, що втік нещодавно. Сіріус Блек?
Серце Драко пропустило удар, коли він почув ім’я з вуст Гаррі.
— Справді? — якомога спокійніше сказав Драко. — З чого б це?
— Не знаю, — знизив плечима Гаррі. — Думаю всі в Міністерстві з розуму сходять намагаючись його зловити.
— Ага. Газети тільки про це й говорять.
— Цікаво, як він зміг утекти. Я чув такого раніше не ставалося?
— Так, — кивнув Драко, — ніхто не може пройти повз дементорів – їхній зір і слух набагато гостріші за…
— Дементори? — збентежено перепитав Гаррі.
— Охоронці Азкабану, — пояснив Драко. — Вони жахливі. Я чув вони висмоктують щастя з усього навколо них. Ніколи не бачив, на щастя, але історії про них…
Драко похитав головою перед тим як продовжити:
— Змінимо тему, добре? Я не бачив тебе так давно, дементори та злочинці це останнє про, що я хочу говорити.
Гаррі посміхнувся і кивнув.
— Хочеш сходити на алею Діаґон? — запропонував він. — Ми можемо зайти за морозивом Флоріана!
Драко всміхнувся на це, і вони разом вийшли з кімнати.
***
Останні три тижні літніх канікул Драко в основному проводив з Гаррі, чому був дуже радий. Вони з тугою заглядались на нову Вогнеблискавку в “Усе для квідичу”, перепробували все, що могли в “Ґамбол і Джейпс” та в крамниці Фортеск’ю і купували все, що необхідно для наступного року навчання в Гоґвортсі теж разом. Проводити час з Гаррі без перерв на нудні уроки, злих чарівників чи навіть інших ґрифіндорців було просто неймовірно. Попри те як сильно він любив та поважав Герміону і намагався примиритись з присутністю Візлі, не ділити Гаррі з ними було просто казково.
Вони побачились з Герміоною та Візлі за день до початку нового навчального року.
Візлі повернулись з поїздки до Єгипту за тиждень до того, витративши виграні в лотереї кошти на подорож до свого найстаршого сина за кордоном, тож Візлі тільки й міг, що говорити про все, що він побачив за кордоном. Драко досить швидко припинив слухати його розмову з Гаррі, та натомість заговорив з Герміоною про її набагато цікавішу поїздку до Франції.
Разом вони пішли до «Магічного звіринця»: Візлі, щоб перевірити стан свого доісторичного щура, а Герміона, щоб купити собі сову на подарункові гроші. Все пішло не зовсім по плану – кіт погнався за хворим щуром Візлі, а Герміона вирішила замість сови купити саме того кота. Сперечатись вони почали навіть не вийшовши з магазину. Десь на цьому моменті Драко вирішив з ними попрощатись, але не встиг уникнути зустрічі з усією сім’єю Візлі, через що йому довелось пережити найдивніше: близнюки ставились до нього як до старого друга сім’ї, поки пан та пані Візлі метушились навколо нього.
Вони зустрілись знов на платформі дев’ять і три чверті наступного ранку. Батько Драко, не здивувавши цим нікого, знову вирішив не проводжати сина на платформу разом зі своєю дружиною, а мама Драко самостійно заговорила з паном та пані Візлі. Загалом, Драко почувався радісно, прощаючись з нею та направляючись до потягу – допоки Гаррі не захотів поговорити з ним наодинці та, ненавмисно, проігнорував сором’язливу Джіні, що хотіла доєднатись до їхньої групи у пошуках купе. Єдиним купе, що вони спромоглись знайти було вже зайняте чоловіком в одязі, ще більш пошарпаному, ніж той, що дістався Гаррі від його кузена.
— Хто б це міг бути? — прошипів Візлі, коли вони сіли поряд, тихо оглядаючи чоловіка.
— Професор Р. Дж. Люпин, — прошепотіла у відповідь Герміона. Драко лиш нахмурився на неї в нерозумінні.
— Звідки ти знаєш?
— Написано на його портфелі, — Герміона вказала на поличку над головою чоловіка.
— Цікаво, що він викладає?
— Очевидно, що захист від темних мистецтв, — втрутився Драко, — які ще є вільні посади?
— Не зважайте на це зараз, — пробурмотів Гаррі, звертаючи їхню увагу на себе. — Роне, я випадково підслухав суперечку твоїх батьків у Дірявому казані, і здається… здається, що цей Сіріус Блек, той що вбивця, полює на мене!
Вони мовчки дивились на Гаррі, з виразом шоку на обличчях – ну Герміона і Візлі так точно, Драко просто був до смерті наляканий. А Гаррі тим часом продовжував:
— Він чомусь думає, що моя смерть поверне Волдеморту, — усі троє здригнулись від звуку імені, — усі його сили, чи щось таке ж безумне. Мама Рона не хотіла лякати мене, але його батько наполягав, що я маю знати, щоб ми не… щоб ми не утнули якусь дурницю. Не пішли на пошуки Блека, хоча я не знаю, чому він думає, що ми зробимо щось настільки дурне…
Драко зробив тремтячий подих, знову наповнюючи легені повітрям. Тож Гаррі все ще не знав про зв’язок Блека та його батьків. Хоч щось.
— Сіріус Блек утік, щоб полювати за тобою! Ой Гаррі… тобі треба бути дуже-дуже обережним та не шукати собі нових пригод… — опустивши руки від вуст промовила Герміона.
— Та я й не шукаю, — роздратувався Гаррі, — вони самі мене знаходять.
— Гаррі ж не дурний, щоб шукати якогось психа, який хоче його вбити! — тремтячим голосом сказав Візлі – ще одне підтвердження, що той теж не знав про зв’язок Блека та батьків Гаррі, хоча його батьки очевидно були в курсі. Якби Візлі знав, думалось Драко, той би одразу розповів усе Гаррі, не думаючи ні секунди над тим, до чого це могло би призвести.
— Пан Візлі просто хотів тебе підготувати напевно, — зрештою сказав Драко. — І я думаю він має рацію. Ми маємо бути дуже обережними.
— Але ж вони обов’язково спіймають Блека, правда? — розхвилювалася Герміона. — Тепер і маґли його скрізь шукають…
— Що це? — зненацька насторожився Рон.
Звідкись долинав слабенький металевий звук, тож усі кинулись шукати причину його появи – нею виявився новий стервоскоп, що Гаррі отримав в подарунок на день народження від Візлі. Стервоскоп яскраво сяяв та крутився у долоні Гаррі. Драко одразу ж перевів погляд на сплячого вчителя – спогади про Квірела заповнили його голову – та уважніше придивився до нього. Візлі тим часом пояснив, що подарунок був дешевеньким, і скоріше за все це ніц не значило, тож вони просто засунули його назад до валізи, огорнувши шкарпетками.
— Перевіримо його в Гоґсміді, — сказав Рон, сідаючи.
З цими словами з’явилася нова тема для розмови – чарівне селище по іншу сторону озера від Гоґвортсу – і все було добре, аж поки Гаррі не сказав, що маґли не підписали дозволу, тож він не зможе піти туди з ними. Візлі одразу ж почав бурхливо протестувати, вже готовий придумувати плани з вислизання зі школи, але Драко з Герміоною перервали його:
— Ми тільки що обговорили в якій небезпеці зараз Гаррі, — шипів Драко, — ти що справді готовий підставити його під удар божевільного вбивці без захисту заради солодощів з «Медових руць»?!
— Але ж ми будемо з ним! Він не… — не здавався той.
— Роне, не мели дурниць, — скривилася Герміона. — Блек серед білого дня підірвав купу людей! Невже ти думаєш, що він побачить нас і побоїться нападати на Гаррі?
— От! — погодився Драко. — Я теж хочу, щоб Гаррі пішов з нами до Гоґсміду, але не ціною його…
Поки він говорив, Герміона непомітно розв’язала кошика та випустила з нього кота. Криволапик скористався шансом та спробував схопити щура Візлі, що знову спровокувало хаос в їхньому купе та ще одну суперечку власників. Гедвіґа та Аквіла почали гнівно ухати у своїх клітках, на що Драко посміхнувся. Гаррі всміхнувся у відповідь.
— Слухай, Гаррі, — сказав він поки їхні друзі сперечались, — я знаю, що ти розчарований тим, що не можеш піти з нами, і я справді хотів би, щоб ти міг, але я передусім хочу, щоб ти був у безпеці.
— Знаю, — зітхнув Гаррі.
Саме в цей момент заворушився професор Люпин, змушуючи Герміону і Візлі замовкнути.
***
Після цього подорож продовжувалась цілком спокійно – жодних суперечок про Блека, Гоґсмід, чи щурів з котами. Вони спокійно їли гарбузовий пиріг, куплений з візочка, розмовляючи про те, про се. Люпин продовжував мирно спати, що навіть стало їм у пригоді, оскільки стримувало Нота, Креба та Ґойла від того, щоб ввірватись до їхнього купе.
Лише в кінці шляху, коли вони майже доїхали, потяг раптово зупинився, а одразу за цим згасло й світло. Пальці Герміони рефлекторно вхопили лікоть Драко.
— Що відбувається? — почувся голос Візлі.
— Ой! Роне це моя нога!
— Думаєш, там щось зламалося?
— Не знаю…
Візлі притиснувся до скла і трохи панічно проголосив, що ззовні щось рухається. Драко, не до кінця контролюючи себе, простягнув руку вперед, намагаючись торкнутись Гаррі в темноті. Він знайшов його коліно, і рука Гаррі накрила його у заспокійливому жесті.
Зненацька відчинилися двері та до купе увійшли, чіпляючись за ноги, та перериваючи їхній тілесний контакт, Лонґботом та Джіні. В хаосі рук та ніг купи людей у темряві прокинувся й Люпин.
— Тихо! — пролунав хрипкий голос, а в наступну секунду купе замерехтіло від світла магічного вогню. Драко посварив себе за те, що сам до цього не додумався. — Залишайтесь на своїх місцях, — хрипко звелів професор, але двері знову прочинилися.
Освітлена мерехтливим вогнем у Люпиновій руці, в проході височіла нелюдська істота, закутана у плащ, від якої у Драко волосся ставало дибки. Істота протягнула до них довгу сіру та вкриту слизом руку, і Драко подався назад, врізаючись в Герміону. Тоді істота різко заховала руку та натомість зробила вдих. Драко пройняло холодом, так ніби з усієї кімнати висмоктали тепло одним вдихом. Герміона все ще притискалась до нього, проте Драко не відчував тепла ні від її пальців, ні від її тіла. Водночас холод ніби проникав у нього, заповнюючи його вени та легені. Драко здригнувся, а в голові заграли розсіяні ехо – шелест паперу, дряпання пера, непереборна паніка. Гучні кроки кам’яною підлогою і крик Гаррі.
Одразу ж він перевів погляд на нього, але Гаррі просто сидів на місці – мовчазний і зблідлий. Йому було недобре, зрозумів Драко – він нерівно дихав та мав вигляд ніби зараз знепритомніє. Аж раптом його очі заплющились і він впав на підлогу, ніби маріонетка, якій відрізали нитки. Цього вистачило, щоб Драко прийшов до тями.
— Гаррі! — викрикнув він, нахиляючись до нього. Саме тоді професор вигукнув:
— Ніхто з нас не переховує Сіріуса Блека! Йди звідси! — істота не ворушилась, тож він витягнув свою паличку та вигукнув: «Експекто Патронум!»
З його палички з’явився туманний вовк, від якого хвилями йшло тепло та світло, відганяючи істоту від їхнього купе. Двері зачинились зі скрипом, який звучав ненатурально гучно, через попередню тишу.
— Гаррі! — Драко таки вирвався з хватки Герміони та присів біля Гаррі, хапаючи його плечі. — Гаррі!
Він трусив його, але Гаррі не приходив до тями.
— Що з ним? — спитав Візлі теж присідаючи поруч.
— Не знаю, — прошепотів Драко, — він просто знепритомнів. — Він ще раз потрусив його за плечі. Цього разу Гаррі трохи ворухнувся. — Гаррі! — зелені очі розплющились. — Гаррі, ти мене чуєш?
— Що?... Що то було? — він підвівся, скидаючи руки Драко в процесі. — Де ця… постать? Хто кричав?
— Ніхто не кричав, — стурбовано відповів Візлі.
Гаррі оглянув купе – увага всіх присутніх прикута до нього – і збентежено наполіг.
— Але я чув крик…
— Я теж, — сказав Драко, відчуваючи погляди інших на собі. — Але я думаю він був у моїй голові.
Щось гучно хруснуло, і вони перевели погляд на Люпина, котрий розламував на шматочки плитку шоколаду.
— На, — подав він Гаррі найбільший шматочок, а інші роздав усім присутнім — З’їжте. Вам полегшає.
— Що то була за постать? — запитав Гаррі.
— Дементор, — відповів Люпин. — Один з азкабанських дементорів. — Драко починав розуміти, що сталось, знову ставши поряд з Герміоною та Джіні.
— Їжте, — повторив він. — Це допоможе. А мені треба поговорити з машиністом, вибачте…
Він вийшов з купе, лишаючи за собою шоковану тишу. Ніхто не торкнувся шоколаду.
— Гаррі, з тобою справді все гаразд? — стурбовано спитала Герміона.
— Не розумію… що сталося?
Візлі намагався щось пояснити – неструктуровано та загалом незрозуміло, але не те щоб Драко міг зосередитись на чомусь окрім Гаррі. Той був спітнілий – чого він раніше у паніці не помічав – у нього тремтіли руки, коли він намагався змахнути волосся з лоба. Драко теж почувався знервовано, але ніхто з них не реагував на присутність дементора так само сильно як Гаррі. Тривога за друга схопила Драко, як ніфлер хапає золото.
Гаррі, здається, теж думав про щось схоже, тому що доволі невпевнено спитав:
— Але невже ніхто з вас не… ну… впав на підлогу?
— Та ні, — все ще стурбовано оглядав його Візлі. — Хоча Джіні тремтіла як осиковий листочок.
Гаррі трохи почервонів від його слів, повертаючи його обличчю хоч якийсь колір, хоча Драко здавалось це скоріше відтінок сорому, а не здоров’я.
Повернувся Люпин. Оглянув їхню компанію та з посмішкою кивнув на шоколад:
— Слухайте, я ж цей шоколад не отруїв…
Зніяковіло вони знову взялись за свої шматочки, і Драко, ще раз кинувши погляд на Гаррі, нарешті відкусив шматочок. Одразу ж тілом поширилось тепло, і він полегшено видихнув.
— За десять хвилин будемо в Гоґвортсі, — повідомив професор, повертаючись до Гаррі. — Як почуваєшся, Гаррі?
— Добре, — засоромлено пробурмотів Гаррі.
Решту часу вони майже не розмовляли.
***
Як тільки вони увійшли до вестибюля, їх покликала професорка Макґонеґел.
— Поттере! Ґрейнджер! Мелфой! Ви мені потрібні! — вони знервовано переглянулись. — Чому ви такі стурбовані? Я просто хочу поговорити з вами в кабінеті, — сказала вона. — А ти, Візлі, йди до зали.
Рон – ображений своїм виключенням – пішов до Великої зали, як йому і наказали, поки Гаррі, Герміона та Драко прямували за пані професоркою до кабінету Трансфігурації. Вони мовчали, але обмінювались спантеличеними поглядами – Драко ніяк не міг зрозуміти про, що професорка хотіла поговорити, чи тим паче чому разом із ґрифіндорцями до їхньої голови гуртожитку покликали його . Звісно, пані Макґонеґел все ще була заступницею директора, і через дружбу Драко з Гаррі могла бути в ньому зацікавленою, та вчителем, що напряму відповідав за Драко лишався Снейп.
Але коли в кабінеті пані професорки виявились Снейп та Помфрі, все стало трохи зрозуміліше.
— Професор Люпин прислав сову, що тобі, Гаррі, стало в потязі погано, — несподівано почала Макґонеґел. З її словами, пані Помфрі наблизилась до Гаррі.
— Я здоровий, — почервонівши заперечив Гаррі. — Мені нічого не бракує…
— Запросити до школи дементорів, — пані Помфрі несхвально поцокала язиком, і, ігноруючи Гаррі, відгорнула волосся та помацала його чоло. — Тут ще не один зомліє… Ну так, він увесь мокрий. Це все страшні речі, які жахливо впливають на делікатні натури…
— Ніякий я не делікатний! — обурився Гаррі.
— Звичайно, ні, — неуважно погодилася пані Помфрі, міряючи йому пульс.
Після ще кількох хвилин обговорень, де Гаррі запевняв що він в порядку , і що професор Люпин вже дав йому шоколаду, вони погодились, що той почував себе достатньо добре, щоби піти на бенкет.
— Дуже добре. А тепер прошу зачекати в коридорі. Я швиденько обговорю з пані Ґрейнджер та паном Мелфоєм їхні розклади уроків, а тоді разом підемо на бенкет.
Драко нахмурився, помічаючи, що професор Снейп не виходить – той байдуже дивився повз Драко. Нарешті двері зачинились і Макґонеґел вказала їм на пусті стільчики по інший бік свого столу.
— Будь ласка, присядьте, — запросила вона. — Ми з професором Снейпом обговорювали ваші обрані предмети. Ви обидва взяли більше ніж три на цей рік. Я так розумію, ви не змінили свого рішення?
Розуміння осяяло Драко – він взагалі забув про це. Він швидко закивав разом з Герміоною.
— Дуже добре, — кивнула професорка. — Ми, звісно ж, заохочуємо усіх, хто бажає навчатись, але в цьому випадку виникає проблема розкладу – деякі з предметів, що ви обрали, стоять в один і той самий час. Тобто їх неможливо відвідувати одночасно.
— Тож ми мусимо відмовитись від деяких? — спустошено запитала Герміона.
— Ні, пані Ґрейнджер, — посміхнулась пані професорка, не помічаючи як Снейп закочує очі. — Я зв’язалась з Міністерством магії, та отримала для вас часоворот.
— Часоворот? — шоковано перепитав Драко.
— Так, пане Мелфой, — підтвердила вона, дістаючи із ящика в столі довгий золотий ланцюжок на якому висів пісочний годинник. — Вам потрібно буде вдягнути його на шию, щоб скористатись. Один поворот поверне вас на годину назад. Саме так ви зможете потрапляти на уроки, що йдуть одночасно.
— Але ми наполягаємо на тому, що ви маєте використовувати його відповідально, — різко промовив професор Снейп, пронизуючи їх темними очима. — Не лише через цінність артефакту. Подорожі в часі небезпечні – ви ні в якому разі не маєте перетнутись із собою з минулого – у цього будуть серйозні наслідки.
— Також, будь ласка, не кажіть нікому про це, — додала Макґонеґел. — Я поручилась за вас обох у Міністерстві, наполягаючи на тому що ви відмінні учні, і що вам можна довірити таку відповідальність. Але моя обіцянка не поширюється на інших учнів. Будьте обережні та розважливі. Зрозуміло?
— Так, — в унісон сказали Драко та Герміона.
— Дуже добре, — кивнула вона, віддаючи часоворот Герміоні, яка вражено почала крутити його в руках. — І я не маю додавати, що вам заборонено використовувати його для будь-чого окрім вашого навчання. Якщо у вас виникнуть проблеми з використанням артефакту, зверніться або до мене, або до професора Снейпа.
— Наостанок хочу сказати, — низьким голосом мовив професор Снейп, — що якщо ми дізнаємось про те, що ви використовуєте його не за призначенням, або що він потрапив у чужі руки ми позбавимо вас цього привілею, і це матиме серйозні наслідки для вас обох.
— Зрозуміло, — кивнув Драко, дивлячись професорові у вічі.
— Чудово, — сказала Макґонеґел підіймаючись. — Будь ласка, заховайте його, пані Ґрейнджер. Ми ж не хочемо, щоби пан Поттер чекав на нас ще довше.
***
Вони приєднались до бенкету вже після церемонії сортування. Герміона та Гаррі зайняли свої місця поруч із Візлі, а Драко відправився до свого звичного самотнього місця майже в кінці столу Слизерину. Краєм ока він бачив, як Нот виглядав його зі злою посмішкою на обличчі, і, знаючи що той точно не міг сказати чогось хорошого, Драко не звертав на нього уваги, концентруючись на щорічній промові директора.
— Як ви вже всі зрозуміли після обшуку, проведеного у «Гоґвортському експресі», у нашій школі, за дорученням Міністерства магії, зараз перебуває кілька дементорів з Азкабану, — Дамблдор на хвильку замовк, і Драко перевів погляд на Гаррі – той уважно дивився на директора. — Вони стоятимуть біля кожного входу на територію школи, і доки вони з нами, ніхто не має права виходити зі школи без дозволу. Дементорів не ошукати ніякими фокусами чи маскуванням… навіть плащами-неведимками, — Драко закусив губу, цього разу не дивлячись на Гаррі. — Дементори за своєю природою не здатні зрозуміти ні вибачень, ні благань. Тому попереджаю всіх і кожного: не давайте їм ані найменшого приводу завдати вам якоїсь шкоди. Я закликаю старост усіх гуртожитків, а також нових старосту і старостиню школи зробити все можливе, щоб ніхто з учнів не наривався без потреби на дементорів.
Драко продовжував дивитись на директора, відчуваючи як у його тілі поселяється страх. Він знав та розумів, що дементори необхідні у школі, щоби стримувати його божевільного кузина якомога далі від школи та Гаррі – що мало би його заспокоїти, але він не міг не згадати свою першу зустріч із ними, ті почуття, що вони викликали у ньому. Або, що головніше, реакцію Гаррі на їхню присутність.
От би вони тримались від нього якомога далі, — думалось Драко.
— А щодо другого нашого призначення, — тим часом продовжував Дамблдор, — мушу, на жаль, повідомити, що професор Кетлберн, наш учитель з догляду за магічними істотами, наприкінці минулого року звільнився, щоб присвятити більше часу лікуванню тих кінцівок, які ще в нього залишилися. Однак, я з великою приємністю хочу оголосити, що цю посаду погодився зайняти не хто інший, як Рубеус Геґрід. Він поєднуватиме викладання зі своїми обов’язками лісника.
Драко ахнув, посміхаючись. Оплески лунали зі столу Ґрифіндору, переносячись на Гафелпаф з Рейвенкло, але не на Слизерин, та Драко було все одно, навіть якщо він був єдиним хто аплодував зі свого гуртожитку. Геґрід виглядав засоромленим, проте щасливим, і Драко порадів, що всі проблеми в які вліз Геґрід минулого року через нього вирішились, і що тепер, очистивши своє ім’я, він отримав нову посаду. Він на це заслуговував.
Після цього оголошення на столах з’явилась їжа, і Драко, зрозумівши наскільки зголоднів, з радістю вхопився за курку.