Work Text:
І
– Мені треба йти. – Гаррі схиляється й тягне за шовковий краєчок стьобаної пухової ковдри, щоб побачити голову Драко. Той, за час, поки Гаррі вмивався й вдягався, встиг перетворити їхнє велике ліжко на власне кубло. – Драко. Я йду.
– Що? – Голова з білим волоссям, відрослим з травня достатньо, щоб падати в очі, виринає з теплого кокону, бліді руки випростуються з пелюшок. – Що? Котра година? Куди ти?
– Мені потрібно навідатися у Ґрінґотс. Ти знаєш. Ми вчора про це говорили. – Гаррі цілує Мелфоєву голову й знову натягує на цю голову ковдру. – Я сподіваюся швидко. Ти спи.
ІІ
Перший гоблінський лист з вимогою прибути в Ґрінґотс для перемовин про компенсування збитків, заподіяних банку Поттером і драконом, Поттер отримав четвертого травня.
Гаррі спалив пергамент, лиш кинувши погляд на печатку і перелік претензій. Він був п’яний в той день, сварився із Роном й сперечався із Герміоною, які не розуміли, навіщо йому ставати на захист Мелфоїв. Йому було не до гоблінів.
Але листи продовжували надходити й кожен наступний був більш грубий, ніж попередній. І після кожного Гаррі збирався таки дійти до Ґрінґотсу, але кожного разу щось ставало на заваді.
Так би мабуть все і тяглося, якби в листі, підписанім таким собі Одбертом, отриманім п’ятого жовтня, не почалися погрози у разі неявки Гаррі на переговори відсудити у Поттерів патент на «ПростоБлиск».
Гаррі прочитав цю погрозу і сказав собі під ніс: «Ідіоти…» Драко, потягшись через обідній стіл, вихопив в нього з рук лист, пробіг очима тест, підхопився з-за столу й вилетів з кімнати зі словами: «Мій батько має знати про це!»
Поттер все ще сміявся, коли Мелфой повернувся без листа, трохи пом’ятий та плямисто-червоний, й пробурчав: «Ти компенсуєш вночі те приниження, через яке я пройшов, змушуючи його дати тобі нашого повіреного у справах з Ґрінґотсом…»
«Ти дарма…» – Почав було Гаррі, але зупинився, коли побачив, як розширюються сірі очі, і як зі свистом з Драко виходить: «Дарма? Поттере, ти ідіот?!!»
«Це лише патент…» – Сказав невпевнено Поттер. – «Я цікавився родоводом. Поки ти…» «Поки я сидів у тюрмі.» – Підказав Гаррі Мелфой. «Так.» – Гаррі відчув, що також червоніє. «Я читав, що мій дід продав фабрику якомусь містеру Слікизі ще до мого народження й зараз взагалі цю хрінь виробляють десь в Китаї…»
«Салазар.» – Промовив Мелфой, падаючи в крісло й закриваючи очі. – «Я, коли довго поруч з тобою, таки забуваю, що ти ідіот. А твій дід Флімонт не був ідіотом. Він продав фабрику, але на умовах, що права на рецепт залишаються в Поттерів. Виробництво перенесли у Китай, бо в рецепті є волосся якогось з азійських драконів й робити його там, де проживають дракони, набагато дешевше, ніж перти в Англію сировину. Але якого саме дракона – ніхто не знає, окрім того Поттера, якому належить рецепт і виробників, яким він передає право читати його… Не під чесне, повір мені, слово. Я не знаю, коли в останній раз ця угода оновлювалась, але я думаю, що за твоїми воротами вже має стояти черга з тих, хто мріє заплатити тобі за одне лише слово. За два. За назву дракона. І за місце з якого треба смикати те волосся, бо у зілляварінні має значення чи воно з гриви, чи з жопи, тому що якщо…»
«Ти відволікся…» – Кахикнув Поттер, спостерігаючи, як плями збудження, тепер вже від думок про зілляваріння, знову повзуть вгору з-під коміра Дракової сорочки.
«Так.» – Мелфой розплющив очі. – «Ти уявляєш, які це гроші? Твій сейф автоматично поповнюється галеоном з кожної клятої баночки бальзаму, який виробляється чарівником, якому продав рецепт твій дід ще до твого народження. Ти бачив ці баночки?!» – Мелфой зиркнув на Гарріну голову. – «О, ні, звісно. Звідки. Так от баночка мікроскопічна. Менша ніж півтори унції. Тридцять п’ять мілілітрів. А коштує шість галеонів. А тепер уяви скільки на світі людей з кучерявим волоссям, які хочуть його випрямити хоча б на один вечір, щоб ці патли не лізли Віктору Краму у носа і рота. І уяви скільки прямоволосих, які бажають завивку…»
«А ти звідки?..» – Гаррі примружився, споглядаючи, як світло каміну гарно лягає на червоні Дракові щоки.
«Облиш.» – Мелфой видихнув втомлено. – «Ти був знайомий із Сіріусом. Ти знаєш мою тітку Меду. Ти знав мою тітку Белу. Ти ж не думаєш, що оцей порядок на голові ми з моєю матір’ю отримали тільки тому, що вона перестала бути Блек і стала Мелфой?..»
«Боо-оже…» – Гаррі присів навпочіпки перед кріслом Драко і обхопив руками його гострі коліна. – «Ти платиш мені галеон з кожної банки того, що вкладає твоє волосся? Правда?!»
«Ні. Уже ні.» – Губи Мелфоя засіпались на межі зневаги і посмішки. – «Я винайшов свій рецепт у чотирнадцять, тепер я варю собі своє зілля… Ваш бальзам мені не підходив…»
Гаррі згадав малого Драко, зі скривленими вустами, задратим носом і зализаним назад волоссям і вже зібрався сміятися, коли почув: «Тільки спробуй. І я повернуся до батька і скажу, що повірений тобі не потрібен. І ти підеш сам до Ґрінґотсу й ті кляті гобліни обдеруть тебе як китайці дупу дракона, а коли ти повернешся, я зв’яжу тебе і випорю за непослух…»
«Чекатиму з нетерпінням…» – Поттер таки засміявся, падаючи на спину й тягнучи на себе Мелфоя. – «З думками про те, скільки я заробив на тобі і на пані Мелфой!»
«Ти заробив навіть на своїй найкращій подрузі.» – Промовив Драко зручніше на Гаррі влаштовуючись. – «Завжди знав, що для таких ділків, як ти, Поттере, друзі це лише гроші…»
ІІІ
Тоді сміх Гаррі, який доводив Драко, що для нього важливіша за гроші любов, докотився, мабуть, і на половину старших Мелфоїв.
Зараз Поттеру не до сміху, бо він, тримаючи флу в спітнілому кулаці, заходить в камін під пильним поглядом Люціуса, який не полінувався для того, щоб побачити Поттерове приниження, прокинутися раніше і спуститися у вітальню з підімкнутим до Флу-Мережі каміном.
– Удачі. – Промовляє в спину Гаррі старий Мелфой пересолодженим голосом. – Не дозвольте банку від вас відкусити. Не зганьбіть нас всіх перед гоблінами…
ІV
Адреса, яку Поттер, зайшовши в камін, прочитав з папірця, переданого йому лордом Мелфоєм, була очевидно каміном для особливих клієнтів Ґрінґотсу, бо, зробивши крок з зеленого полум’я, Гаррі опиняється в приміщенні, яке можна було би назвати кімнатою для переговорів, якби вона не була схожа на малюнок залу з Дадліної книжки про лицарів Круглого Столу.
В кімнаті жодного гобліна. Там взагалі лиш одна людина, яка важко підіймається з крісла на спинці якого написано «Саграмор» і робить кілька кроків назустріч Поттеру.
– Барнабус Бленкінсоп. – Скрипучим голосом містера Бленкінсона можна було б різати скло. Він виглядає старішим за Дамблдора.
– Дуже приємно. – Говорить Поттер, беручи в руку суху зморшкувату долоню. – Я Гаррі Поттер.
– Дамблдор. – Адвокат стискає пальці Гаррі з силою більшою, ніж можна було б передбачити у комусь настільки старому. – Дамблдор мав зі мною розмову після того, як помер Сіріус Блек. Ми залагоджували деякі питання з заповітом. Тож я знаю, хто ви… Сідайте…
Дід змахує рукавом старомодної мантії у бік столу, а коли Гаррі робить крок до найближчого стільця, додає:
– На місце Ланцелота. Якщо ви не проти…
Коли Гаррі всідається, Барнабус Бленкінсоп повертається у крісло Саграмора й, поставивши собі на коліна портфель, явно бездонний, дістає кілька пергаментів, шкіряних тек та книг. Гаррі спостерігає за ним й думає, наскільки це дивно – звернути увагу на те, що цей старий чоловік – перший, хто не згадав ні битви, ні Волдеморта, ні Гарріної перемоги. Зазвичай всі розмови, які Гаррі вів з кимось після другого травня починалися з того, що йому дякували.
– Що ж. – Зітхає адвокат. – Дякую, що прийшли, містер Поттер. Я радий знайомству з молодшим представником роду Блек…
– Молодшим? – Гаррі перебиває містера Бленкінсопа і шкірою відчуває поштовх незадоволення від старої людини, яка, мабуть, до такої неповаги не звикла.
– Наскільки я пам’ятаю, містер Мелфой… – Скрипить повірений, перекладаючи папірці з однієї теки у іншу. – Містер Драко Мелфой. Він старший за вас приблизно на вісім тижнів. Отже він старший у Роді Блек. Ви, а також пані Нарциса Мелфой й містер Едвард Люпин відповідно молодші…
– Тедді? – Гаррі трохи соромно перебивати, але він не може стриматися. – Хіба Тедді визнаний Блеком, якщо Андромеду викинули із родини?! А я? Я не Блек взагалі, Сіріус ж мене не всиновив, я лише…
– До чого тут Сіріус?! – Роздратування Бленкінсопа ледь вихлюпується у його різкий голос, але наскільки адвокат незадоволений Гаррі бачить по тому, як напружуються пальці, що все ще стискають папери.
– Я не знаю… – Говорить Гаррі.
– Ви не знаєте. – Дід видихає і заспокоюється. – Очевидно, містер Поттер, вас не попередили, або ви щось не так зрозуміли… Я фінансовий повірений родини Блек уже дев’яносто сім років. І я маю цілковиту довіру цієї сім’ї. Ви знаєте, що я маю на увазі, коли кажу, що маю цілковиту довіру?
– Непорушну Обітницю? – Обережно перепитує Поттер.
– Так. – Киває Барнабус Бленкінсоп. – Але не тільки її. Ніхто б не довіряв мені таємниці і гроші, якби я, порушивши слово, просто тихо помер. Всім потрібні більші гарантії. Тож мова тут йде про…
– Кров? – Ризикує Гаррі знову. – Але ж це незаконно…
– Те, що зробили ви, щоб увійти у цей Рід теж не схвалюється законом. Але ж ось обидва ми тут і ніким не заарештовані… – Повірений посміхається вперше і ця майже ласкава посмішка робить його ще більше схожим на Дамблдора, від чого у Гаррі від шиї по спині котиться хвиля морозу.
– Що я зробив? – Питає Поттер, проковтуючи щось, що застрягло у горлі.
– Ваш палець, містере Поттер. – Адвокат звертається до Гаррі виховательським тоном, але ніжність у ньому псує його зламаний голос. – Очевидно, що ви з містером Мелфоєм не так давно обмінялись обітницями на крові і, відповідно, кров’ю…
– Звідки ви?.. – Тепер від попереку угору спиною Поттера несеться вогняна хвиля.
– О, це ж очевидно. – Бленкінсоп нарешті залишає своє пергаменти в спокої і складає руки в замок. – Клятви, які я свого часу приніс Блекам, дозволяють мені бачити такі речі. Я бачу на вашій руці слід від зубів пана Мелфоя. Для мене це доказ, що ви частина Роду, якому я маю служити…
– Інакше б вас тут не було… – До Гаррі раптом доходить, що повірений Барнабус Бленкінсоп за цим столом не з власної волі й не у захваті від того, що має вирішувати проблеми якогось там Поттера, що примазався до старовинного й благородного роду Блеків краплиною крові.
– Інакше б мене тут не було. – Дід знову посміхається жахливо, погоджуючись.
– Вас попросив Др… Містер Драко Мелфой. – Гаррі відчуває, як вогонь, піднявшись, охоплює шию та щоки, і заповзає на скроні…
– Ні. – Відчувається, що адвокат сів на любимого коника, пояснюючи хитросплетіння законів. – Мені наказав його батько взяти на себе вирішення ваших непорозумінь із Ґрінґотсом. Містер Драко Мелфой, хоч і старший Блек, але як Мелфой він молодший, тому все, що він робить має отримати схвалення старшого в роді Мелфой… Поки що…
– І Лю… Старший містер Мелфой погодився з цим? – Брови Поттера злітають майже так само, як Дракові брови, коли той чимось дуже здивований.
– Думаю. – Бленкінсоп схиляє голову, щоб не показувати задоволення. – Думаю, містере Поттер, ви поставили лорда Мелфоя у незручне становище. Бо ви вже частина цієї родини, хай би яким способом ви це не зробили. Тож він не може дозволити гоблінам спустошити ваші скарбниці, а їх у вас декілька. Це не тільки сейф Поттерів, це ще гроші Альфарда Блека, які Сіріус вам передав разом з будинком на площі Ґримо, а це вже гроші родини. Й дозволити нелю… Дозволити чарівним історам заволодіти тим, що належить родині Блек, Люціус Мелфой не може. Це погано відіб’ється на його репутації…
– Репутації? – Гаррі складає руки на грудях й відкидається на стільці, відчуваючи, як його охоплює Ланцелот, який би не стерпів, якщо б хтось при ньому називав чистим нечисте. – Репутація у Люца Мелфоя? Ця людина була засуджена і навіть встигла посидіти у в’язниці! Ця людина підкорялася Волдеморту!! Про яку репутацію ми говоримо, якщо навряд зараз знайдеться чарівник, який подасть Люціусу руку, а якщо і подасть, то потім не помиє руки?!
– Заспокойтеся, містере Поттер. – На обличчі адвоката той поблажливий погляд, яким старі, мудрі пси дивляться на цуценят, що вовтузяться у корзинці. – Волдеморт мертвий. Завдяки вам мертвий, до речі. Він мертвий і нікого вже не цікавить історія з Волдемортом. І, що більш важливо, мертвий також Дамблдор. Ні той, ні інший не можуть вже нині впливати на Міністерство. Тож все тепер знову працюватиме на засадах Закону…
– Закону?! – Гаррі б не хотів почуватися настільки ошелешим, щоб бути нездатним захлопнути рота. – Якого закону?!!
– Того, що був Первісним. – Спокійно говорить Барнабус Бленкінсоп й навіть його голос не так вже й скрипить, як раніше. – До того, як Волдеморт й Дамблдор почали впливати на природні процеси, коли перший скористався підлітковим бунтом Люціуса й клеймив його як Смертежера, щоб тримати його в руках через це чорне клеймо, а інший скористався тим, що інший підліток, син Люціуса, був замкнений в школі, де директор мав повний контроль над його життям або смертю…
– Про що взагалі ви говорите? – Гнів Гаррі, немов нудота піднімається в горло. – Я маю пожаліти Люція? Я маю вірити, що його шантажував Дамблдор?
– Не треба його жаліти, містере Поттер. – Адвокат сміється і сміх його в сто разів більш скрипучий і неприємний, ніж голос. – Лорд Мелфой може мені наказувати, але я не можу сказати, що він мені хоч трохи симпатичний. Моя лояльність до нього заснована на клятві, яку я дав Блекам, але це лояльність до людини яка одружена з Нарцисою Блек і має сина від неї, а не до Люціуса Абраксаса Мелфоя як такого. Я вважаю, що він неприємна й не варта мого співчуття людина. Але скажіть мені, містере Поттер, як вас покарали за спробу вбивства його єдиного сина?
– Я… – Все, що могло б ось-ось вихлюпнутися адвокату на голову, падає на дно шлунку Поттера. – Я не…
– Ви не?.. – Повірений Бленкінсоп теж підіймає сиві, кущисті брови. Мабуть, це щось, що вміють усі, хто хоча б трішечки Блек, або стояв із Блеками поруч.
– Мене ніяк не покарали. – Гаррі прибирає руки з грудей лиш для того, щоб запустити їх у волосся, зібрати пасма у кулаки й потягти, роблячи собі трішки боляче.
– Я думаю. – Тон адвоката знов робиться майже м’яким. – Себто, я майже впевнений, що коли лорду Мелфою в Азкабан донесли новину про те, що його спадкоємець мало не вмер від темномагічного прокляття, а Гаррі Поттера навіть не покарали за це, він не міг не вважати, що Дамблдор вам це дозволив і що це було попередження, щоб лорд Мелфой продовжував виконувати свою роль у цій п’єсі і не робив зайвих жестів.
– Я не… – Поттер розгублено бурмоче собі під носа, аж потім раптом його осяює думкою: – Так. Але навіщо це Дамблдору?!
– Мерліне, хлопчику… – Барнабус Бленкінсоп вперше показує щось людське, а не професійне. – Хіба не зрозуміло? Затим же, що і Волдеморту. Контроль над Міністерством.
– Контроль над Міністерством? – Гаррін голос сочиться сарказмом і недовірою. – Хіба це була не Фаджова параноя? Навіщо комусь…
– Гроші. – Видихає адвокат Бленкінсоп. – Звісно, що тільки гроші…
– Хіба не безсмертя? – Поттер ставить лікті на стіл і наближає обличчя до Блеківського повіреного. – Волдеморт хотів безсмертя. Дамблдор… Ну, не знаю… Перемогти двох найсильніших темних магів сторіччя і залишитись в Історії. До чого тут гроші?
– Бо на гроші можна купити і безсмертя, й Історію. – Довірливо промовляє Барнабус Бленкінсоп, схиляючись до Гаррі також. – Бо з них все почалось. Бо Секретний Статут також ми маємо лише через гроші. Бо коли ми жили, змішані з маґлами, то і нами, і маґлами правив один король і ми платили податки короні. А зараз ми всі платимо Міністерству, яке регулює і освіту, і спорт, і товщину стінок казанів, і наш одяг, і головна задача якого це слідкувати за тим, щоб маґли не проникли в магічний світ, а ми не ходили у той. Два з половиною мільйона щорічно йде на підтримання постійної ілюзії, яка ховає від маґлів наш госпіталь, перетворюючи його на універмаг, у якому йде вічний ремонт. Майже п’ять мільйонів отримує Гоґвортс. Зарплати і бонуси стирачам пам’яті та аврорам. Відділ в якому працював ваш приятель Артур Візлі щорічно відбирає з магічного бюджету без малого мільйон і, як ви мабуть помітили, не Візлі мав всі ці гроші. Мало кому з чарівників, якщо це не люди чимось схожі на мене, цікаво хто платить за це. І головне хто ті підрядники, які підтримують бар’єр між світами. А також, хто ті посередники, які переводять фунти у галеони, а галеони у фунти. Я вже не кажу, про людей, які можуть наказати аврорам працювати у охороні маґлівського прем’єр-міністра…
– Але… – Голова Гаррі збирається вибухнути від думок якраз у ту мить, коли двері зали з круглим столом відчиняються і в кімнату, перевалюючись, один за одним заходять чотири гобліни.
– Але, містере Поттер. – Промовляє повірений Бленкінсоп. – Зараз не час для цієї розмови.
V
– Недобрий ранок. – Каже адвокат, коли гобліни зупиняються перед столом і Гаррі розуміє, що вони не збираються сідати. Він гадає чи не хочуть вони, чи не можуть, поки повірений його продовжує, звертаючись до найвищого й молодого: – Мені неприємно, Отберте, та що ж… Я вимушений повідомити, що у випадку, коли банк Ґрінґотс не відмовиться від претензій до містера Гаррі Джеймса Поттера, родина Блек висуне зустрічні претензії. Ми закличемо незалежний аудит сейфу, що належав місіс Родольфус Лестранж, в дівоцтві Белатрис Блек. Й аудит, очевидно, виявить пограбування комори, яке, як ми розуміємо, не могло бути здійснення без сприяння одного з працівників, і не людини, а з гоблінів. Допускаю, що після цього більшість родин, які належать до двадцяти восьми, або знаходяться від них у васальській залежності, перенесуть своє золото у банки на континент. В вас залишаться вклади хіба що деяких з Візлі, ну і ви завжди можете працювати як обмінник галеонів на маґлівські гроші і маґлівських грошей на галеони для напівкровних і маґлонароджених…
– Візлі? – Це все, що прийшло Гаррі в голову.
– Ну, один з них тут працює, чи не так? – Барнабус Бленкінсоп знову демонструє свою гієнячу посмішку. – З їх боку було би не дуже чемно кидати роботодавця свого родича у скрутному становищі.
– А якщо ми не погодимося? – Гоблін, названий Отбертом, показує зуби, криві, гострі та жовті.
– А якщо Ґрінґотс не погодиться. – Дід, все з тією ж жахливою посмішкою позиченою у Дамблдора, розгортає одну з книг, які приніс із собою, і штовхає її по полірованому каменю столу в бік гоблінів. – Містер Люціус Другий Мелфой, як нащадок Арманда Мелфоя, скористається Правом Магічної Землі, наданим Королем і змусить вас заплатити, як орендарів його володінь з тисяча чотириста сімдесят четвертого року. Якщо ви, звісно, не покажете договір між засновником банку Ґрінгґоттом і представником роду Мелфоїв про безкоштовний наділ гобліну Ґрінґотту землі під будівництво банку у Лондоні.
– Це лише легенда. – Буркає крізь зуби Отберт, схилившись над книгою і хапаючи очима обведений червоним фрагмент на одній зі сторінок, якого Гаррі зі свого місця прочитати не може.
– Як і легенда про синів Вільяма Певерела, панове. – Промовляє повірений. – Як легендарне будь-що, що записано в Книзі Судного Дня, складеній за наказом його величності Вільяма Завойовника…
VІ
Коли Гаррі повертається, штори в спальні все ще опущені, а Драко все ще спить черв’ячком у пухово-шовковому коконі.
– Хей. – Каже Гаррі, сідаючи поруч. – Я запалив вогонь і розігнав тепло, ти можеш виповзати й перетворюватися на махаона…
– На Махаона не хочу. – Муркоче Мелфой з навалених покривал й подушок. – Ніколи мені не подобався, на війні, але ні лікар, ні воїн, щось середнє…
– Я навіть не знаю, про що ти говориш. – Поттер скидає чоботи, щоб пірнути під ковдру у одязі й притиснути до себе Мелфоя.
– Точно не про метелика з Норфолку. – Буркає йому в шию Мелфой. – Як все у Ґрінґотсі пройшло?
– Прекрасно пройшло. – Гаррі вдихає знайомий запах волосся, цілуючи білу голову. – Дізнався багато нового…
– Оу, Бленкінсоп згодував тобі якусь зі своїх божевільних теорій? – Драко відхиляється, щоб бачити Поттерове лице. – Ти маєш знати, що наш повірений у банку, звісно, мудрий і моцний, але трішки того… Піднабрався безумства у Блеків. По-перше, абсолютно помішаний на усіляких змовах. По-друге, завжди говорить тільки про гроші. А ще я якось в дитинстві підслухав розмову, коли він казав, що як відчує що його час підійшов, він ляже помирати у госпіталь, а потім проверне якийсь фокус. Казав, хоче щоби про його смерть було оголошено у «Щоденному Віщуні» і щоб у некролозі було запропоновано будь-якому чарівнику винагороду за інформацію про те, що трапилося з Барнабусом Бленкінсопом, оскільки після нього в ліжку в лікарні Святого Мунго залишиться лише банка анчоусів.