Work Text:
Майданчик Роланд вибрав невеликий: для першого разу згодиться. Сам він, звісно, в свій час добряче встиг погасати під час тренування — проте тоді він був у парі з Олів’є, та й трохи старший, ніж Астольфо зараз, якому ще й одинадцяти не виповнилося.
У дорослих рекрутів — принаймні, у штаб-квартирі — перше випробування еліксиру проводив паладин або хоча б замісник, щоб точно все проконтролювати. У учнів, які поки що фізично не мали змоги рознести у бойовому ражі половину тренувального майданчика — хтось із їхніх тренерів. Проте коли Марфіза, колишня Шоста, а нині наставниця юних мисливців, збиралася уже вручити шприци Астольфо і ще одному хлопчині з його набору, Роланд, який так вдало згрузив свій звіт на Жоржа і мав купу вільного часу, якраз проходив повз — і запропонував розділитися.
Сам Астольфо зараз стояв напроти і сверлив Роланда таким зосередженим поглядом, який бував у нього лише під час занять. Роланд мимоволі усміхнувся: та пристрасть, з якою Астольфо віддавався тренуванням, за півроку перегнавши тих, хто займався рік, підкупала і відгукувалась у серці чимось щемким. Олів’є час від часу бурчав, що це погано, що все рано і все не так, але Роланд не зважав: хіба може бути щось шкідливе у бажані стати сильнішим і захищати інших від того горя, яке пережив сам?
— Дивись, шприц такий самий, якими користуються мисливці на завданнях, — він простягнув розкриту долоню Астольфо. — Але кількість еліксиру розрахована на твою вагу і всього на п’ятнадцять хвилин. Це перше тренування, тому тривалість дії завжди скорочують на випадок, якщо раптом вилізуть якісь побічні ефекти. Такого на моїй пам’яті не траплялося ні разу, проте раптом відчуєш, що щось не так — одразу кажи.
Астольфо набурмосено зиркнув з-під гривки — мовляв, я сильний, все буде гаразд — і Роланд не стримався і скуйовдив йому волосся вільною рукою.
— Тримай. На початку здасться, що весь світ ніби став значно барвистішим і насиченішим — кольори, звуки, запахи. До цього треба звикнути, перш ніж махати зброєю, тому спочатку зачекаємо хвилину чи дві, а тоді почнемо саме тренування.
Астольфо все так само мовчки кивнув. Взяв у Роланда шприц, покрутив у руках, задивився на голку.
— Колоти потрібно в шию, ось сюди, — Роланд тицьнув себе пальцем біля кадика, туди, де билася жилка пульсу. — Треба допомога?
— Я сам! — Астольфо скинув на нього обурений погляд, а тоді замахнувся, не роздумуючи, встромив голку шприца просто в шию і натиснув на поршень. Зачекав кілька секунд, витягнув, простягнув порожнього шприца Роланду, гордо задерши підборіддя — мовляв, я дрослий мисливець, не треба зі мною панькатися. Роланду знову закортілося скуйовдити йому волосся, однак він стримався: все ж, зараз був час для тренування, для ніжностей буде пізніше.
— І як? — він схилив голову набік, розглядаючи Астольфо. Той насупився, ковзнув поглядом по піску арени — а тоді закляк. Його зіниці розширилися, роблячи очі на вигляд ще більшими, Астольфо шумно вдихнув, на мить хитнувся, проте одразу відновив рівновагу. Поволі обернувся, зачудовано роздивляючись вимощені каменем стіни, астермітові лампи на них, тіні в нішах — так, немов побачив уперше в житті; ошелешено витріщився на власні руки, кілька разів стиснув і розтиснув долоні, тоді звів очі на Роланда.
— Незвично, еге ж? — усміхнувся той. — І як почуваєшся?
Астольфо поволі опустив погляд, тоді знову підняв.
— Я нормально, просто... Просто все навколо таке... таке, — він не зміг знайти підходящого слова і незграбно змахнув руками. Роланд кивнув у бік дерев’яної огорожі, на яку спиралися спис Астольфо і тренувальний меч, який Роланд позичив у казармах учнів:
— Якщо достатньо впевнено почуваєшся, бери в руки зброю і спробуй зробити спочатку кілька випадів, як на занятті з основ.
Двічі Астольфо просити не довелося: у три кроки він дійшов до огорожі, підхопив спис; крутнув у руках, тоді блискавкою метнувся в одну сторону, в іншу — Роланду, який сам еліксир не використав, не так вже й просто було прослідкувати за ним очима. Спинився, кинув на Роланда пекучий погляд:
— Я готовий.
— Тоді починаємо, — Роланд усміхнувся йому, взяв свій меч, зважив у руці — і зайняв бойову стіку. — Нападай.
Він повалився на засипану піском арену, і лезо ножа завмерло за сантиметр від його шиї. Астольфо осідлав його зверху, його ліва рука намертво вчепилася в ремінь амуніції, права нога блокувала Роландові лікоть. Астольфо тяжко дихав, його волосся намокло і липло до лоба, з носа капав піт, а очі палали — і все ж...
— Ти переміг. Здаюся, — усміхнувся Роланд широко. Ще кілька секунд Астольфо нависав над ним, тоді відпустив ремінь і безсило відкинувся назад, відсапуючись. На мить заплющив очі, тоді кинув на Роланда гордий погляд — ну, дивись, я зміг!
Бій і справді вийшов хорошим: Астольфо однозначно програвав у масі й силі, проте вигравав у швидкості. Він провів серію блискавичних атак, немов з підручника, намагаючись зайти в сліпу зону, а коли Роланд все ж зміг вибити у нього з рук спис — негайно зорієнтувався, штовхнув того Роландові під ноги і налетів з ножем, поваливши долі. Все ж, подумав Роланд, у Астольфо однозначно був талант. Можливо, сам Господь обрав його, щоб зробити в майбутньому одним із кращих паладинів Ордену.
— Відпустиш мене? — з усмішкою спитав Роланд, коли дихання Астольфо трохи вирівнялося. — Чи мені ще полежати здобутим у складному бою трофеєм?
Астольфо спалахнув, одним різким рухом загнав ножа у піхви за спиною і зіскочив убік — і тут же поточився, Роланд ледь встиг його підхопити під плече.
— Обережно, зараз десь якраз має завершуватись дія еліксиру — а перший раз це завжди тяжко, — він сів, не відпускаючи руку з плечей Астольфо, зазирнув тому в обличчя. Той труснув головою, кілька разів кліпнув — а тоді раптом спохмурнів.
— Що? — стривожився Роланд. Астольфо ковзнув поглядом в його бік, проте в очі так і не подивився. Покусав губи, насупився ще більше:
— Це не чесна перемога. Ти ж еліксиром не користувався. Це не рахується.
Мить Роланд німував, тоді легко розсміявся.
— Ну слухай, я вищий, більший і старший, якби я ще й еліксир використав — оце було б нечесно!
— Вампірам начхати на таке, — буркнув Астольфо ще тихіше, і Роланд приобійняв його за плечі.
— Трохи підростеш, і обов’язково потренуємося й так, — пообіцяв тепло. Астольфо шморгнув носом, повагався мить — а тоді тицьнувся носом йому в бік.