Work Text:
–Це неймовірно, – бурчить Еліан, поки Мерлін спить. Собака, що згорнувся у клубочок, щільно притулився до його колін, а голову розмістив на згині ліктя.
–Я ніколи не бачив, що він засинав першим, поки ми в замку. Ніколи.
–Я взагалі ніколи не бачив його сплячим, – Персіваль рухається, щоб відрегулювати вогонь, намагаючись не створювати багато шуму, ¬– частина мене вірила, що він не зробить цього.
–Собака заспокоює його, – говорить Артур, так само, як і завжди: з безсумнівним переконанням, що він має рацію.
*******
Кожного разу, коли у замку народжується новий виводок цуценят, король та наслідний принц мають оцінити свіже покоління мисливських собак.
Господар стайні проводить їх до стійла, де відведено місце для них та їх новоспеченої матері.
Артур морщить носа від запаху. Мерлін, на диво, цього не робить.
–Я зростав навколо таких речей, – шепоче він, поки Артур поглядає звинувачуюче, – звик до цього.
Артур відкладає натхнення про жарти, що Мерлін ріс в сараї на потім, звернувши увагу на хутро, що забруднилось.
Утер відчиняє двері, дозволяючи Артуру оглянути все.
–Як вони?
–Добре, сір. Трохи шумні, але це звичайна справа.
Утер киває, поки його погляд блукає по цуценятах. Артур присідає біля дверей, дозволяючи їм підійти та обнухати його. Краще познайомитись раніше, щоб цуценята знали його запах.
Йому знадобилось багато часу, щоб зрозуміти, що батько таким не цікавиться, але, знову ж таки, це колись він вірив, що той бездоганний.
Коли думки вирують в цьому напрямку, він очима відшукує Мерліна.
Погляд Мерліна кружляє, як і Утера, тільки у слуги – м’якший, ніжніший.
Він захоплюється матір’ю цуценят, що народила, а тепер спить на сонці, тим паче, вона це заслужила. Артуру важко не погодитись, дивлячись на маленьких собачок, що стрибають по стайні. Двоє цуценят грайливо кусають його за чоботи. Він з ніжністю гладить їх по голові та спині.
Мати собачат одним оком споглядає цю картину, оцінюючи на небезпеку, перш ніж вирішує, що йому дозволено робити те, що заманеться.
–І лише одне песеня дрібнота, це рекорд для неї.
Мерін обертається. Артут заздалегіть готується встати між Утером та Мерліном, перш ніж король помітить пильний погляд слуги, а ще, коли той відкриє рота, щоб завдати собі неприємностей.
–Думаю, виводок хороший, вони підходять, батьку, – каже Артур, закриваючи собою Мерліна.
Беручи карту «батько» з Утером ніколи не вдаться застати його зненацька.
Мабуть, це не так, але Артуру зараз про це не думається.
–Скоро почнемо тренувати їх, – говорить принц.
–Повідом розплідника.
–Так, сір.
З цими словами Утер повертається до цитаделі.
Артур затримується позаду, ніби то, щоб поглянути ще на цуценят, але насправді, щоб Мерлін запитав у господаря конюшні про найменше щеня.
Господар перевіряє, чи справді Утер покинув конюшню, та вказує, що собача в останньому стійлі праворуч.
Мерлін мчить туди, перш ніж Артур встигає щось сказати.
–Пекарям подобається їх новий пес?
–Собаку тепер звуть Клов, сір. Вони люблять малих тварин.
–Вони живуть на краю міста?
–Так, дитину їм не замінить ніщо, але собаку вони обожнюють.
Артур киває. Було неважко укласти угоду з ними та господарем конюшні. Раніше люди Утера вбили малих собак, що не підходять до мисливства. Але господар та розплідник знають, що будь-яке таке цуценя може потрапити в родину та зробити ту щасливою. Тож Артур допоміг вивести попередніх цуценят глибокої ночі, взявши обіцянку про нерозголос – звідки собаки.
О, і звісно, найкмітливіший із рицарів, Леон, – все знав. Але більшість, особливо, ті, хто міг би розповісти Утеру, не здогались.
–Можна, сір? – Конюх посміхається, киваючи на слугу, – донька кравця чекала на цуценя, але, зможе почекати ще трохи.
Звісно, коли Артур заглядає до останньої стайні, Мерлін сидить там із темно-коричневим щеням на колінах, що легенько гризе край його рукава. Він підіймає свої очі на Артура, і той лише зітхає.
********
Щеня ще не має імені, а якщо і має, то Артур його не знає. Якби він не знав, що Мерлін чарівник, то був би вражений тим, як цуценя робить все, що хоче Мерлін. Певно, тоді б він порекомендував тому звернутись до розплідника, щоб навчати інших собак.
Але принц знає, і що важливіше, Мерлін ніколи не погодиться вчити когось вбивати, навіть собак. Тому Артур просто дивується.
Щеня бігає за Мерліном всюди, куди б той не пішов. Спочатку Артур намагався не пускати цуценя до своєї кімнати, але став жертвою двох небезпечно милих щенячих очей і поступився, наказавши Мерліну негайно все прибрати, якщо собача зробить маленьку шкоду, але цього не траплялось.
Цуценя чемно сидить або лежить на краю столу принца, поки той працює, дрімає на сонці, або гризе край тканини, який, як поклявся Мерлін, був з його власної пошарпаної шафи, а не королівської. Коли Мерліну потрібно виконати якесь доручення, щеня підстрибує та слідує за ним, плутаючись під ногами. А коли вони повертаються, цуценя легенько вітається носом з Артуровою ногою, після чого, знову плюхається спати.
Лицарі сприймають все спокійно, як і усе, що стосується Мерліна. Щеня сидить поруч з ним, коли ті тренуються, зістрибує зі столу у збройовій, коли треба повернути зброю на місце.
Одного разу, воно вчиняє шалений безлад, коли всі лишають його самого, заплутуючись у плащах. Воно тихо скулить, не знаючи, як вибратись.
Коли Мерлін приходить на допомогу, цуценя облизує його обличчя, наче все розуміючи, а лицарі здивовано спостерігають.
–До біса, Мерліне, – бурмочить Гвейн собі під ніс, – залиш трохи своєї уваги для нас.
Мерлін же посміхається цуценятові та Артуру.
Тож, Артур не переходить до наступної частини тренування.
****************
Мерлін володіє магією. Мерлін чаклун. Мерлін дуже могутній чаклун. Мерлін — дуже могутній чаклун, який служить наслідному принцу Артуру Пендрагону в серці Камелота, в королівстві, що має надто непохитні анти-магічні погляди під залізним кулаком Утера Пендрагона. Такі потужні, що в перший день перебування тут, він став свідком страти його подібному.
Звичайно, Мерлін наляканий.
Артур повинен віддати йому належне: ти ніколи не дізнаєшся цього, дивлячись на нього.
Звісно, жарти про боягузливість Мерліна бувають, але Артур ніколи не має це на увазі.
Не тоді, коли Мерлін приховує реальний страх, ніж будь-який, що можна уявити, і ще встигає посміхатись та жартувати, ніби все нормально.
Це не означає, що дана задача легка.
Одна з перших речей, що зробив Артур, коли зрозумів таланти Мерліна та їх наслідки – пішов до Гаюса. По-перше, тому що Гаюс мав про це знати, по-друге, тому що, хоче знати, чому той мовчав, і по-третє, тому що…тому що…
Ну, тому що він хвилювався.
Не те, щоб він зізнався в цьому, і наразі майже неможливо буде змусити його визнати це вголос, але, тому, що маленький, худий, як креветка, слуга, що виглядає так, ніби легкий вітерець здатен здути його, також схильний до поглядів, якими наділені найстаріші лицарі Камелоту.
Якраз ледь не наштовхнувшись на згаданого слугу, який важко дихав, ніби пробіг увсе королівство, зі сльозами на обличчі. Ті кілька ночей, що вони спали поруч, Артур не спав, а слухав приглушені крики. В грудях боліло, ніби від ножа.
Мерлін потребував допомоги, а він не знав, як її надати.
Лицарі теж не знали, що робити. Вони допомогають, де можуть…і одного разу, Артур бачить, як Гвейн і Ланселот тримають Мерліна за руки, коли той ридає. Артур не знає, що робити, окрім як, час від часу перевіряти слугу.
Тоді цуценя гавкає на нього.
Це змушує прийти до тями, бо раніше щеня не гавкало, а тепер маленьке – гарчить. Артур встає із ліжка та слідкує темними коридорами, опиняючись біля коморки Гаюса, а точніше – кімнатки Мерліна, щеня підхтовхує його в двері.
Ох.
О ні.
Мерлін, згорнувся калачиком так сильно, що не може дихати. Цуценя стрибає на ліжко, обіймаючи Мерліна, облизує його обличчя. Ридання Мерліна трохи сповільнюються, його голова повертається, щоб притиснутися до голови цуценя, яке терпляче злизує його сльози. Його очі злегка відкриваються, і тоді він бачить Артура.
–А…Артур.
–Ш, ш, все гаразд, тобі не треба нічого говорити, – сідає на край ліжка, а Мерлін виглядає так, ніби зараз проломить стіну, аби втекти, – все добре, я не завдам тобі болю.
Цуценя скавчить, хоче схопити руку Артура, щоб підтягнути того ближче. Артур посміхається, підсуваючись до Мерліна, щоб обійняти свого бідолашного слугу. Щеня облизує щоку…І якщо вже це не допоможе…
Мерлін видає милий звук, коли Артур цілує його в щоку. Він дивиться ошелешеними очима, а принц посміхається.
–Привіт, Мерлін, – бурмоче, – все добре, бачиш. Я тут.
Собачатко обурено скавулить і пхає носа між ними, викликаючи посмішки.
–Ми тут.
********************
Утер підіймає погляд, коли Мерлін заходить до залу.
–Артур.
–Так, батьку?
–Навіщо твоєму слузі собака?
–Це його тварина емоційної підтримки, – відповідає Артур, не підіймаючи очей.
–Його що?
–Його тварина емоційної підтримки.
–Для чого слузі потрібна тварина для емоційної підтримки? Ніколи не чув чогось смішнішого. Позбуться його.
–Це його собака, батьку. Вона добре навчена. Не бачу причин, щоб не дозволяти йому тримати її.
–Позбуться його! Мій син не матиме подібної дурниці, що волочиться за ногами.
–Не можу.
–Що означає «не можу»?
–Він мій слуга емоційної підтримки.
–Артур!
–Так, батьку?
Утер може правити колорівством залізною рукою, але він не залишиться королем довго, не вміючи вигравати подібні битви.