Work Text:
У якийсь момент країни зустріли страшного ворога. Кожен удар цієї істоти був фатальним. Багато країн зникли від його рук. По більшості це були маленьки країнки, але й росія теж зник. Ще в якийсь момент всі подумали, що Канада теж мертвий, але його просто знову ніхто не помітив. І коли всі впевнелись, що нападки цієї тварюки скінчились, було зібрання тих то вижив з приводу нового розподілу територій. І один з виступів звучав так:
- Я… я заберу те-територію Су-сана, бо… я його др’жина. - Фінляндія не міг повірити що нарешті прийняв це. Але ще більше він не хотів вірити в те, що Швеції більше нема. Що того, з ким він провів разом не одне тисячоліття і хто весь цей час піклувався про нього, більше не існує.
Ніхто не наважився заперечити цим словам. Всі розуміли, яка це втрата для нього. Ця територія - це єдине, що залишалось нагадуванням про існування Швеції. З усіх фотографій він теж зник. І скоро інші країни теж почали його забувати.
***
Малий хлопчисько біг крізь темні вулички, спотикаючись об нерівний асфальт. Його легені палали від швидкого дихання, а серце гупало так голосно, що здавалося, ось-ось вирветься з грудей. Позаду чулося гучне тупотіння – вони ще йшли за ним. Він зупинився на секунду, важко дихаючи, і підняв голову до неба. Там, серед тисяч світлих цяток, одна раптом зірвалася й попливла вниз, залишаючи за собою довгий слід.
"Я хочу, щоб мене хтось врятував…"
Він заплющив очі, стискаючи кулаки. А коли знову відкрив їх, на сусідній вулиці раптом спалахнуло світло. Його осяяло щось схоже на сріблясте сяйво, що згасло так само швидко, як і з’явилося. Хлопчик здригнувся, але цікавість узяла гору над страхом. Він рвонув у той бік, серце калатало від хвилювання. Пробігши вузьким провулком, він вибіг на широку вулицю де на диво не було людей… і завмер.
Прямо перед ним, посеред дороги, стояв високий чоловік. Його фігура здавалася тінню серед нічного міста, а довгий плащ легко колихався на вітрі.
Хлопчик зробив крок уперед, відчуваючи, як холодний вітер пробирає до кісток.
- Хто… хто ви?
І відповіді не було. Нагрянули ті, хто гнався за хлопчиком. Це була купка хуліганів, старнша за малого на років 5. Однак вони не змогли підійти близько. Незнайомець став перед ними, загороджуючи прохід. Однак, здавалось ніхто інший його не бачив.
- Дякую. Як вас звуть? - промовив хлопчик коли хулігани відступили, але незнайомець пожав плечима у відповідь, - Тоді я зватиму вас Зіронькою.
***
Йшли роки. В якийсь момент на території, яка колись була Швецією почалась напруженість. Люди протестували, просили відділення. Фінляндія поїхав туди, щоб дізнатися, як ситуація виглядає зсередини. Він прогулювався вуличками разом з Ханатамаго. В якийсь момент собака підніс голову і почав винюхувати повітря. Після цього він забіг у один і провулків. Фін послідував за ним. В кінці дороги він побачив знайомий силует від якого защемило в серці. Він вів дитину за руку.
- Су-сан, - промовив Фінляндія тихо, а силует з дитиною завернули за ріг, тоді прокричав: Су-сан, - і побіг.
Він біг чимдуж побіг вперед. Однак завернувши за ріг він не побачив того силуета. Лише дитина стояла передним у бойовій стійці, виставивши кулаки вперед.
- Я не дам тобі образити Зіроньку!!!
- Я… Я його давній знайомий.
- Не вірю! - прокричав хлопчисько, якому було не більше 10 років.
З-за будинку вийшов той самий Зіронька. Ханатамаго відразу рванув до нього, виляючи хвостиком. Дитина намагалася його зупинити, але не змогла. Песик радісно підбіг випригуючи навколо Швеції. Фінляндія стояв, не в силах повірити в те, що бачить перед собою. Він намагався щось сказати, але горло перехопило.
- Су-сан… — голос тремтів, і сльози текли щоками.
Швеція мовчки дивився на нього. В його очах читався сум і неймовірна туга. Ханатамаго продовжував крутитися біля його ніг, радісно повискуючи.
- Ти… Ти живий… — Фін зробив невпевнений крок уперед.
Швеція легенько нахилив голову, ніби підтверджуючи.
- Але… де ти був? Чому ти… зник? Чому всі забули?
- Не знаю.
- Ти… Ти пам'ятаєш нас. Су-сан? - останнє запитання на яке наважився Фінляндія.
У відповідь на нього Швеція лише кивнув. Фін рвонув до нього, до того кого кохав увесь цей довгий час і без кого життя було сірим. Їх обох відразу ж завлік поцілунок, це було найсолодше відчуття для них. Швеція завмер, ніби не вірячи тому, що відбувається, але не відсторонився. Його руки несміливо торкнулися Фінляндії, а потім міцно притиснули до себе, ніби боявся, що він теж зникне, як усе інше. Фін відчував, як шалено калатає серце. Відчував знайоме тепло, що нарешті заповнило ту порожнечу, яка точила його зсередини всі ці роки. Це не був просто поцілунок – це було повернення додому.
А через якийсь час на стіні того будинку з’явились зірочки. Ніхто з людей не міг з’ясувати коли і чому вони з’являються. А малий хлопчик зливався з темнотою.