Work Text:
Техьон не знав точного моменту коли його почуття переросли з дружніх у романтичні. Та якщо бути точнішим, то Джин уособлював для нього і друга, і коханого в одній особі.
Усвідомлення своїх почуттів було для Техьона лякаючим й інтригуючим водночас. Він пройшов усі стадії: заперечення, гнів, торг, депресію і прийняття. Деякий час хлопець навіть уникав Джина і обмежував із ним спілкування до мінімуму. Навіть просте смс: "Доброго ранку, сподіваюся ти не проспав" викликало у нього занадто протилежні емоції: страх і радість, хвилювання і спокій. Подібні емоційні гойдалки виснажували Техьона, супроводжуючи його в спробах розібратися: що ж саме він відчуває до Джина?
— Мені здається я скоро здурію. — зізнається одного разу Техьон своєму соулмейту Пак Чіміну.
— Ти про те, що нарешті почав усвідомлювати що кохаєш Джина? — голос Чіміна як і вираз обличчя не відображали очікуваного Кімом здивування.
— Це настільки було очевидно? — Техьон вигнув ліву брову.
— Так, мій друже, це було абсолютно очевидно. — хлопець відзеркалив його міміку.
— Чому ти не сказав раніше? — заскиглив Техьон, взявшись за голову руками.
— Ну, — Чімін п'ятірнею зачесав волосся, — я чекав поки ти самостійно допетраєш що до чого. Так більш ефективніше.
— Дякую, бро, тепер я відчуваю себе довбнем. — Техьон закрив очі долонями і почав качатися як маятник. За польовими спостереженнями Пака, подібна поведінка свідчила про те, що Техьон десь посередині між соромом і ніяковістю.
— Будемо чесні, ти завжди ним був. Так що це особливо ситуації не змінює. — Чімін наблизився ближче до екрана. — Але Техьон, якби там не було, ти хороший довбень, тож заслуговуєш на взаємне і щасливе кохання. Не тягни кота за яйця і зізнайся Джину. — голос Пака був серйозним і настановчим. Не інакше як увімкнув режим хьона, що робив рідко, надзвичайно рідко.
Техьон дивився на соулмейта крізь пальці і думав що той все ж має рацію. Залишається лише його послухати і зробити всього нічого: зізнатися в коханні, своєму другу. Лише уявивши подібну сцену, Техьон застогнав. Все це виглядало занадто дико.
— Любий мій, тільки не кажи мені що ти боїшся зізнатися? — Чімін бачив його наскрізь: дружба ледве не з пелюшок має багато плюсів.
— Зізнатися не страшно, Чім, страшно від реакції Джина. Я без поняття як він відреагує. Це занадто непередбачувано.
— То ти боїшся що він розірве будь-які зв'язки і ти втратиш його назавжди? — Чімін озвучує в голос потаємні побоювання друга. Те, що він сам навіть боїться уявити в думках, навіть на мить – страшно. Техьону не хочеться щоб Джин почувався ніяково через його почуття. Про те що він сам згорить від сорому йому було якось байдуже, це було другорядним.
Чімін з цікавістю розглядав серйозного Техьона який літав у своїх роздумах та насуплював брови. Подібні моменти — виняткові. Зазвичай Техьон сприймав все легко та оптимістично.
— Слухай, є один єдиний вихід розвіяти всі твої побоювання, або ж підтвердити їх: не зробиш – не дізнаєшся. Краще вже сказати і потім жалкувати, ніж цього не зробити і шкодувати все життя. Тупцювати на одному місці немає сенсу. — Чімін сплеснув у долоні. — Все, думаю засідання на тему зізнання ми закінчимо. Бо у тебе скоро мізки зваряться від продумування різних варіантів розвитку подій.
— Просто зізнайся що тобі треба бігти на побачення з тим красунчиком старостою. — Техьон розуміюче посміхнувся.
— Не без цього звісно, але заповнювання заліковок це явно не побачення. — брюнет потиснув плечима. — Якщо потрібна моя допомога в організації романтичної атмосфери, я на зв'язку 24/7. — і весело підморгнувши, закінчив відеовиклик.
Після розмови з Чіміном Техьону завжди ставало легше, а думки яснішали, як небо після літньої зливи. Він дивився на екран монітору, на їхню переписку, 95% якої заповнювали відеодзвінки. У голові все склалося по поличкам, на відміну від серця яке ніяк не могло заспокоїтися. Одна справа тишком-нишком спостерігати за об'єктом кохання крізь скляну стіну "дружба". Це було безпечно, надійно і водночас сумно, через неможливість зробити щось більше. Коли Джин готував на кухні хотілося обійняти його за талію і покласти голову на плече. Поцікавитися пошепки чи він скоро звільниться і обов'язково залишити невагомий поцілунок на ланіті.
У рідкі моменти, коли старший був повністю поглинутий у відеоігри, було бажання потурбуватися про нього. Заварити йому чаю та зробити його улюблені тарталетки з журавлиною. Якщо ж він засне за комп'ютером, то вкрити його пледом, або найкраще це перенести сонного Джина у ліжко. Тоді на ранок у нього не болітиме задерев'яніле від довгого сидіння тіло.
Можливо ви скажете що Техьон був мрійником, і він радо з вами погодиться. Тільки з часом мрій стає мало для закоханого серця, хочеться більшого, яскравішого, реальнішого. Розмова з Чіміном лише підтвердила – так далі тривати не може. Він радше згорить в полум'ї відмови, ніж застрягне у фантазіях і житиме ними надалі.
***
Серце Техьона відбивало гучний ритм, немов воно гупало десь в голові, наче колонки на концерті ввімкнули на повну. Серцебиття заглушало усі думки і слова, усі фрази, які Техьон так старанно повторював перед дзеркалом, намагаючись відточити їхню чіткість і впевненість. Зізнаватися в коханні до Джина своєму відображенню було якось легше. А от коли об'єкт твоєї симпатії стоїть прямісінько перед тобою, тільки руки простягни і вже доторкнешся, то стає важко навіть дихати у звичному ритмі. Техьон буде чесний із собою — він часто забував дихати поруч із Джином, бо ціпенів у захваті здається від кожного руху старшого. Це наводило на думки що Техьон схиблений на Кім Сокджині.
— Техьоні, з тобою усе впорядку? — Джин стурбовано помахав долонею перед лицем хлопця: той стояв як статуя. Техьон часто заходив до Сокджина на роботу, поки той готував ресторан до закриття. Але сьогодні хлопець виглядав дещо нервово. Здаволося почервонілі від морозу щоки почервоніли в приміщенні ще більше.
— Джине, я... — Техьон намагався зібратися. Долоні спітніли від хвилювання, серце гупало все голосніше, у горлі пересохло. Прокляття, чому так складно сказати "Я тебе кохаю"?! 10 довбаних букв — одне зізнання замість цілого монолога, який він складав декілька безсонних ночей і стільки ж вчив. Це не мало сенсу, жодного. У голові стільки всього що він хотів сказати, але у голос вимовити не мав сміливості.
— Можна я тебе поцілую? — майже беззвучно прошепотів Техьон, поки в голові капслоком гриміло:"ДОВБЕНЬ, НЕ ТЕ".
Вуха Сокджина залилися багрянцем, а зіниці розширилися. Перші секунд п'ять старший навіть думав що він поїхав мізками, бо питання звучало за межами його реальності. У думках несміло визирнули добре приховані почуття. Погляд Техьона ставав все більш наляканим з нотками ранньої паніки. Передчуття, що він зараз надумає чкурнути куди подалі. Тож Джин несміливо обхопив його руками за передпліччя, попередивши можливу втеч,. Молодший здригнувся, як заціпеніле оленя чекаючи розправи вовком.
— Ти хочеш мене... Поцілувати? — пробувати подібні дієслова на смак по відношенню до Техьона звучало дико, дико привабливо і бажано.
Хлопець навпроти облизнув губи, намагаючись переварити озвучене питання.
— Здається так, можливо. Ні, не можливо, безперечно так. — Техьон намагався кудись подіти очі, тільки б не дивитися на Джина. — Якщо ти не проти. — вже тихіше додав він і зосередив нарешті свою увагу на чужих вустах. У голові була повна каша. Зізнання перетворилося на якесь випрошування поцілунку без контексту і невеличкого прологу-пояснення. "Зберися, Техьоне, давай. Ти і так достатньо зганьбився перед хлопцем. Не ламай дрів ще більше!" — внутрішній голос звучав якось жалюгідно і зовсім не допомагав.
— Я хочу поцілувати тебе. — вже з більшою впевненістю промовив Техьон. І нарешті глянув увічі Джина. Там не було відрази, здивування, шоку, яких він боявся побачити.
Під руками Джина шкіра хлопця горіла. Той просто тримав його, міцно, але обережно. Душа Техьона розтікалася медом від цих дотиків. Все це було зовсім інакшим, кардинальним від тих невеличких моментів близькості раніше. Тоді, в ролі друзів, фізичний контакт не мав жодного інтимного підтексту.
Зараз це було зовсім новим для них обох, незвіднаним, але хотілося відчути всіма клітинами тіла, закутками душі, розуму. Усвідомити, що тут, зараз, все це реальність, не вигадка, не солодко-болючі мрії.
Думки Техьона гуділи немов бджоли, бажані губи чомусь двоїлися. Він незграбно хитнувся, міцно вчепившись в передпліччя Джина.
— З тобою усе в порядку? — на обличчя навпроти лягла тінь стурбованості. Молодшому хотілося розгладити нахмурені брови старшого. Але єдине що він міг це труснути головою, намагаючись позбутись дивного дзвону у вухах та роздвоєності в очах.
— Я.... — хрипко, намагання зробити глибокий вдих для заспокоєння ніяк не вдавалося. Техьону на мить стало лячно, дивлячись в не менш розгублені очі навпроти.
Перш ніж цілковито втратити свідомість, Техьон чітко запам'ятав теплі руки та панічне звертання що врізалося в скроні.
***
Просинатися від сильного головного болю — гидотно. Хлопець скрутився в позу ембріона, намагаючись сховатися від відчуття, немов його макітру розбирають на шматки без наркозу. Трясця, таке буває лише в одному випадку: він підхопив десь застуду і тепер буде мучитися тиждень через високу температуру. Техьон зранено застогнав, надія вдало відсвяткувати день народження і Новий рік різко згасала. Рідний запах кондиціонеру для тканин був у цей момент гарним заспокійливим. Принаймні цього разу він вдома, а не як кілька років тому в кімнаті гуртожитку, яка була на вічному провітрюванні через старі дерев'яні вікна. Тоді він лікувався місяць, поки його не забрала додому мати під своє турботливе крило.
Техьон ледве сповз з ліжка і повільними кроками пішов у ванну з бажанням вмитися і прибрати цей гидотний присмак в роті. Підсвітка дзеркала м'яко засвітилась жовтим кольором, і хлопець внутрішньо жахнувся побаченому. Виглядав він на всі -100000000 з 100 можливих. І справа була не в кучерявому гнізді на голові й заспаних очах. "Добре, не все так погано" подумки втішав себе Кім. Він зараз хворий і це нормально виглядати й відчувати себе кепсько.
Закінчивши вмивання і нарешті відчуваючи смак ментолу в роті йому покращало. За вікном було ще темно — можна зі спокійною душею дати собі полежати в теплих обіймах ліжка.
Закутавшись в ковдру немов гусінь в кокон, залишивши лише кудряву голівоньку що визирала, Техьон полегшено зітхнув. Так однозначно краще.
"— Можна я тебе поцілую?"
"ТРЯСЦЯ"
Хлопець із головою накрився ковдрою, намагаючись сховатись від вчорашнього сорому, що переслідуватиме його до кінця днів. Що про нього тепер подумає Джин? Як можна було взагалі припертися до нього із температурою?! Він ж міг його заразити! Техьон застогнав у подушку від свого пройобу. Списувати гарячку на хвилювання? Вааау, ти дійсно довбень Кім Техьоне, справжнісінький.
Зануритися у самокопання і прірву відчаю йому не дав дзвінок у двері. Техьон невдоволено виглянув з під ковдри, очима шукаючи мобільний в темряві. Екран м'яко освітив обличчя зі шпалерами їхнього селфі з Джином. Була лише 6 ранку, хто міг прийти так рано і наполегливо тиснути у дзвінок? Хлопець зовсім не готовий до незваних гостей чи нових сварок із буйними сусідами поверхом нижче. У нього була примарна надія що хто б то не був, він скоро піде і залишить Техьона спокійно хворіти і помирати від сорому. Та виявилося що прибулець був занадто впертим, і з тією ж інтенсивністю продовжував знущатися над дзвінком. Треба було чим скоріше позбутися звуку, інакше головний біль вб'є його. Зібравшись з силами, Техьон сповз із ліжка і навіть не одягнувши капці, майже наосліп дійшов до дверей. Дивитися у вічко було марною справою: там виднівся тільки шарф у клітинку. Десь на підсвідомості майнула думка що принт шарфа знайомий, занадто знайомий, але Техьон вирішив на це не зважати. Відчинивши двері хлопець закляк від несподіванки. Краще б це були ті сварливі сусіди.
Джин здавався розпашілим, наче тільки но з бігової доріжки. Темне волосся виглядало з під кепки, а в руках він тримав два масивних пакети, з яких виглядали багет та зелень.
— Я вже думав викликати поліцію. — Джин невпевнено посміхнувся. — тому твоє щастя що ти відкрив раніше.
— Що ти... Що ти тут робиш. — хрипким від застуди голосом спитав Техьон.
— Прийшов тебе лікувати і годувати. — Джин м'яко відтиснув молодшого всередину квартири. Той виглядав розгублено і взбіса мило у піжамці з ведмедиками та скуйовдженим після сну волоссям. Такого Техьона хотілося негайно закомфортити і розцілувати, але це згодом. Спочатку лікування і сніданок, все інше — потім.
— Я телефонував Чіміну щоб спитати чи нема в тебе протипоказань до якихось ліків. — Джин продовжував говорити, порушуючи ніякову тишу.
— Хіба ти не знаєш що найкращі ліки у розумінні Чіміна це кілька пляшечок вина? — риторичне питання.
♪Lana Del Rey - Cinnamon Girl♪
Він все ще намагався усвідомити реальність. Джин тут. У його квартирі, з самого ранку. Прийшов його лікувати і годувати — турбуватися. Це не вкладалося в голові, після вчорашнього фіаско. У системі Кім Техьона відбувся збій:
— Чому ти тут?
— Я вже казав, щоб нагодувати тебе і полікувати.
— Ні, не це. Щодо вчорашнього... Хіба тобі хочеться мене бачити? — хлопець закусив нижню губу. Незважаючи на задане запитання він не готовий почути відповідь. Джин все ще вважав його другом? Він хвилювався за нього і тому прийшов? Зробить вигляд що нічого не сталося і ніякого зізнання не було? Техьон ненавидів себе в такі моменти, коли рій розпачливих думок, одна гірша за інші, лавиною захоплювали мозок.
— Техьонні, поглянь на мене, будь ласка. — теплі долоні на передпліччі як флешбек з минулого вечора. Голос Джина був заспокійливим, ніжним. Техьону було лячно. Страшно побачити жаль, який дуже реалістично він уявляв в погляді Джина у черговому сценарії вигаданим його мозком.
— Ну, ведмежатко, поглянь, я не настільки страшний після безсонної ночі.
— Безсонної? — Техьон стурбовано сканував обличчя хлопця, шукаючи ознаки втоми. Ласкаве звертання вперто було пропущено повз.
— Так, безсонної. — відповів Джин, коли їхні погляди нарешті зустрілися. — Ти пам'ятаєш що вчора сталося?
Молодший невпевнено кивнув.
— Ти знепритомнів і отямився вже по дорозі в лікарню, тебе лихоманило. Чергуюча медсестра поставила крапельницю, а лікарі прописали купу ліків та вітамінів. І згодом я повіз тебе додому. Кім Техьоне, ти страшенно мене налякав.
— Вибач. — Техьон весь зіщулився в долонях хьона. Останнє що він хотів це завдавати Сокджину клопоту перед єдиним вихідним. "Не зізнання, а суцільна катастрофа." — приречено подумав Техьон, розглядаючи свої босі ступні та чорні кросівки Джина, які були мокрі від розтанутого снігу.
— Ти не маєш вибачатися. Твоєї провини тут немає. — Сокджин гучно зітхнув, ніби збираючись з думками. — Але мене лякає думка що кожен наш потенційний поцілунок буде закінчуватися лікарнею. — нервовий смішок.
— Щ-що?! — Техьон різко підвів голову. В шиї щось хруснуло, попереджаючи що маневр не вітається. Йому мариться, абсолютно точно. У нього гарячка й до лікаря звертатися не треба. Бо як інакше пояснити цю ніякову посмішку, у яку розтягнулися такі бажані вуста. Погляд Джина був теплим, як і долоні, які досі зігрівали його тіло що морозило.
— Поцілунки, це те що пари роблять періодично в стосунках. Цілуються коли їм хочеться, ліниво, пристрасно, ніжно. Бажаючи доброго ранку і надобраніч, а ще під час сексу і пестощів. Бувають різні види поцілунків, але думаю тут варто не перелічувати, а практикуватися. Так от...
— БОГИ, зупинися, будь ласка! — долоні міцно притулилися до вуст Джина. Техьон палав: від маківки до кінчиків пальців на ногах. Чорт би побрав цього прямолінійного чоловіка. — Ти мене бентежиш. — хрипко, бо перед очима промайнули всі можливі картинки, спричинені словами чоловіка.
— Ти мене теж. — промовив Джин, коли Техьон нарешті набрався сміливості прибрати долоні й слухати його збіса хвилюючі промови.
Вони стоять в передпокої, Техьон в піжамі й ковдрі, у неповних обіймах Джина. Його руки завмерли десь на рівні їхніх грудей, не знаючи куди подіти: чи то сховати знову під ковдру, чи пошукати собі притулку на широких плечах. Не дарма ж він на них постійно задивлявся і за можливості розминав. Звісно коли це було доречно.
Кожен з них мовчав, обмінюючись поглядами. Від того що вони скажуть далі — залежить все. Молодшому здається, що справність його серця також.
Долоні Джина плавно переміщуються з передпліч на талію, принаймні вона орієнтовно там, під ковдрою і теплою піжамою. Повільне притягування, тіла до тіла. Долоні Техьона нарешті займають своє законне місце на обожнюваних плечах під пальто. В голові пролітає думка що вони стоять тут вже бозна скільки часу, і у верхньому одязі можна й спітніти в опалювальній квартирі. ОКЕЙ, спітнілий Джин по пояс оголений в ЙОГО квартирі. "ПРОСТО НЕ ДУМАЙ" — ледве не благає свою бурхливу уяву.
— Кім Техьоне, — усмішка Джина така хитра, немов він читає думки хлопця,— Пропоную тобі завершити нашу дружбу, вона неможлива.
Ще вчора від цих драматично промовлених слів, серце Техьона розбитими друзками полетіло б на підлогу, метафорично. Але сьогодні — змушують несміливо відзеркалити посмішку навпроти.
— Тому пропоную тобі новий варіант: пакет послуг "Бойфренд WWH", тариф — не менше 100 поцілунків в тиждень. Безкоштовні сніданки в постіль, страви від шеф кухаря в будь—яку пору доби. Побачення не менше двох разів на тиждень. І ще багато різного й приємного. — активне двигання бровами. — Будете передплачувати?
— Хмммм....— виглядати задумливо виходить кепсько, коли широка квадратна усмішка так і норовить прикрасити обличчя.
— Треба брати, — підказує Джин, — пропозиція спеціально для вас.
— Так, думаю ви праві, Кім Сокджине, ваш пакет послуг більш ніж зацікавлює.
— Добре, — старший задоволено стискає талію свого тепер вже офіційно бойфренда. — А тепер ходи в ліжко, Кім Техьоне, я не забув що ти маєш застуду! — сварливо—турботлива сторона миттю замінила романтичну, що й хлопець кліпнути не встиг.
— Ти неможливий. — бурмотить щасливий Техьон, поки його плавно розвертають в напрямку спальні й теплого ліжка.
***
— І що ж бажає моє ведмежатко? — Джин з ніжною усмішкою дивився на Техьона який мав похмурий погляд і сидів на ліжку, оточений подушками і двома ковдрами.
Молодший дувся. Точніше сказати ображався він сам на себе, бо хотів справляти гарне враження під час освідчення. Бо момент зізнання у коханні все ж інтимний, щирий, пам'ятний. Той, при якому завіса душі відкривається іншій людині. Але в результаті вийшло навпаки: він мав вигляд побитого життям, до того ж ще й із застудою.
Техьон глянув на свого новоспеченого хлопця важким поглядом, зітхнув і хрипко пробурмотів:
— Все ще законний перший поцілунок. — і закутався з головою у ковдру, бо говорити подібне в голос було все ще надзвичайно ніяково. — Але не можна, інакше ти можеш підхопити застуду. — вже тихіше почулося з кокону.
Усмішка Джина розтягнулася, хоча здавалося куди вже ширше. У нього серце тріпотіло від любові до такого чарівно-милого Техьона. Хлопцю все ще хотілося закомфортити його по всім параметрам, але тепер він це робитиме на офіційних засадах бойфренда.
— Я не бачу жодної перешкоди здійсненню твого бажання.
Кучерява маківка несміливо визирнула зі сховку. Карі очі блискотіли від внутрішнього вихору емоцій. Джин ніжно обхопив гарячими долонями обличчя Техьона і повільно наблизився до губ хлопця. Молодший затамував подих, із ніяковістю дивлячись на вуста свого коханого. Він так довго мріяв про цей поцілунок, що в голові приємно паморочилося. У носі невчасно засвербіло і Техьон лише встиг подумати розпачливе "ЧОРТ", перш ніж в кімнаті роздалося гучне чхання. “Так, Техьоне, ти справжній довбень і обламувач поцілунків, так тримати!”
На хлопця було боляче дивитися, він весь зіщулився з бажанням провалитися крізь землю від сорому — вкотре за ці грьобані 24 години. Джин з погано стриманою усмішкою заправив кучеряве пасмо за вушко.
— Думаю над романтичною атмосферою нам все ж варто попрацювати. — сміючись, вимовив врешті хлопець і залишив легкий поцілунок у родимку на ланіті.