Chapter Text
Коли сонце цілує своїми променями обличчя, мружачись, Вільям розплющує очі. За цим йде жахливий різкий біль – мігрень від незбалансованого сну завше супроводжувала його по пробудженню. Тіло ниє від нічної роботи за столом, а бажання вставати з ліжка зовсім зникло коли теплі промені почали ще більше пригрівати ковдру на ліжку. Неохоче прощаючись з теплом свого гніздечка він виходить з кімнати та відразу ловить у коридорі такий знайомий запах кави, яка манила його своїм шлейфом до кухні, закликаючи все ж почати новий день.
– Доброго ранку, Луїсе. – Посміхаючись, Вільям сідає за стіл. Якраз вчасно щоб отримати на столі перед собою чашку свіжозвареної кави і декілька бутербродів.
– Ти знову працював допізна, брате? – Голос Луїса звучав незадоволено і щаслива посмішка Вільяма від, як завжди чудового сніданку, змінилася трохи винуватою та присоромленою.
– Лише трохи. Сьогодні хотів підготувати тест для дітей, щоб визначити їхній рівень знань задля того, щоб зрозуміти на що саме потрібно звернути увагу у повторенні минулорічного матеріалу.
– Ти жорстокий. Сьогодні перший день нового навчального року, а ти перетворюєш його на іспити дітям, які ще не оговталися від канікул.
Луїс це сказав без якихось кпинів, які все ж звучали у його голосі у той момент, як він з невдоволенням підмітив поганий режим брата, тому зараз Вільям безтурботно розвів руками, після чого взяв до рук горнятко.
– За це не буде оцінок, лише допомога зрозуміти мені, з чого краще почати семестр.
Луїс також сідає за стіл і вони починають снідати, обговорюючи плани на день один одного. Альберт пішов з будинку вдосвіта, пояснюючи це великою кількістю роботи, тож сьогодні ранок вони розпочинали удвох.
Швидко перекусивши, Вільям пішов приводити себе до ладу: вмитися, вдягнутися у улюблений джемпер карамельного відтінку на білосніжну сорочку з вишитими білими ліліями на вороті, вкласти утворений на голові після сну безлад та зібрати всі потрібні йому речі до портфеля. Поглянувши спочатку на годинник, а потім у дзеркало, нарешті він готовий виходити.
– Гарного дня, Луїсе! Я вже йду.
Вільям прощається з братом і покидає затишний будинок. Ступивши на ґанок, він відчуває приємний, все ще теплий вітерець, який скоро принесе з собою осінню прохолоду. Незважаючи на те, що це не перший його навчальний рік у якості вчителя, зараз всередині нього прокинулася якась незрозуміла тривога. Ніби повинно статися щось хвилююче. Ніби цей день може змінити його життя.
Відмахнувшись від набридливих думок, Моріарті сідає у машину та прямує до навчального закладу. Дороги уже починають наповнюватися заторами, незважаючи на ранню годину. Місто прокидається і починає гудіти білим шумом навкруги, а Вільям зараз опинився у одному з епіцентрів дратівливих звуків – сигналів автомобілів, сварливих водіїв і незадоволених дітей, яким потрібно йти до школи.
Постукуючи пальцями по керму, утворюючи з цього якусь дитячу мелодію, що першою з'явилася у його голові, він намагався не думати про все ще неприємне тягуче відчуття внизу живота. Коли рух нарешті почався, Вільям швидко повертає на перехресті та добирається до школи. Паркуючись на стоянці, він бере портфель та виходить з машини.
Двір був наповнений дітьми старшої школи. Дехто був все ще сонним та з кислим обличчям, показуючи усім своїм видом, що не хотів би тут бути, інші ж весело гомоніли, розмовляючи з однокласниками і вихваляючись одне одному як провели літо. Дехто з дітей побачивши Вільяма відразу почав вітатися, тому тепло посміхаючись і вітаючись у відповідь, Моріарті зайшов досередини. Відчувши полегшення від знайомої атмосфери, чоловік піднявся на другий поверх до учительської. Там вже почали збиратися колеги, які також розділялися на два види – сонні незадоволені обличчя та енергійні, зацікавлені новим навчальним роком ентузіасти.
Побачивши Вільяма, вони привіталися і Моріарті, не маючи іншого виходу, доєднався до їхньої розмови.
– Так шкода старого Дреббера. – Зітхаючи сказала викладачка, наливаючи до вази воду для букету, який їй вже встигли подарувати учні.
– А що з ним? – Вільям поклав портфель на свій стіл та почав розбирати папери, які сьогодні були потрібні для проведення тесту.
– Ох, точно, пане Моріарті Ви ж якраз були на підвищенні кваліфікації у іншому місті. Дреббера звільнили через його вік, змушуючи віддати місце викладача "молодому поколінню" і вигнали на пенсію.
Вільям з подивом підняв голову. По-перше, говорити про це було незручно через власний молодий вік, але знаючи, що колектив приймав його доволі непогано, він вирішив просто здивовано кліпнути очима:
– Тобто, в цьому році у нас буде новий вчитель хімії?
❧__________________________☙
– Угх...
Промені сонця нагло били в очі, оголошуючи вже досить пізній ранок. Разом зі свідомістю, що помалу прокидалась, по всьому тілу почав все чіткіше відчуватись гострий біль, що певно не дивно, коли спиш з висячою з дивана головою, а нога закинута десь на його спинку. Власне, саме з цієї позиції намагався встати чоловік, матюкаючись під носа про те, як все заніміло. Тільки після того, як брюнет заледве оминув сто кіл пекла гострих їжаків у кожній кінцівці й потемніння в очах, він помітив, що світу білого не бачить, бо ті очі йому, власне, перекривав папірець. Знявши його, той скривився.
“Я знаю, що сьогодні твій перший робочий день, Шерлоку, тож сорочку я тобі попрасувала, бо переконана, що ти про це б не подбав. (Це не тому, що я піклуюсь про тебе, а тому, що піклуюся про гроші, які мрію, щоб ти НАРЕШТІ ЗАНІС ЗА ОРЕНДУ Й НЕ ДОКУЧАВ ДЖОНУ, ЯКЩО ТЕБЕ ЗВІЛЬНЯТЬ З НАРЕШТІ СТАБІЛЬНОЇ РОБОТИ, Я-”
Голмс зім’яв папірець не даючи своїм очам прочитати свій можливий некролог. Далі послідувало незадоволене бурчання, коли він врешті піднявся: “Робота вчителя... Вчитель... Та чого я можу ту шпану навчити, тц”. З думкою про свої шкільні роки, Шерлок кинув папірець десь в сторону, ліниво йдучи до дверей вітальні, де власне висіла попрасована сорочка зі штанами.
– Досвід це досвід, правильно? – в думках себе намагався втішити чоловік; все ж чомусь його передчуття йому казало, що все буде значно краще, ніж він очікує. Та його погляд зісковзнув на настінний годинник.
Той йому у відповідь чітко показав, що скоро Шерлок запізниться.
Шерлок забив.
Шерлок згадав свій некролог.
Шерлок здригнувся.
Шерлок вибіг з сорочкою в руках до себе наверх, аби чим хутчіше перебратися, задля збереження роботи (власного життя).
Тепер, з недбало зав’язаним хвостом, він вибігав з будинку, паралельно накидуючи чорну шкіряну сорочку на того ж кольору звичайну, яка так само недбало стирчала зі штанів. В паніці Голмс застрибнув на свій мотоцикл, який, слава сліпим мусорам, не забрали й не штрафанули за несанкціоноване розміщення транспорту поряд з будинком. Та й до біса, зараз його більше хвилює замок на шоломі, який, як на зло, не хотів застібнутися. Хвилина мороки - й мотор нарешті був заведений.
Вітер бив у лице, вже зовсім змиваючи залишки сну. Довкола люди вже змогли наповнити вулиці, всі можливі магазинчики вже повідкривалися, та з тією швидкістю з якою їхав Шерлок, це не те щоб було дуже видно. Та й не те щоб його це дуже цікавило. Зараз йому важливе інше.
Заледве знайшовши місце, щоб запаркуватися, Шерлок побіг у сам двір школи, а звідти ледь не галопом проскочив у навчальний заклад. Можливо він ледь не перекинув кількох малих, та хто що наважиться сказати "великому дяді з черепом на пальці", правильно? Голмс зрадів, побачивши учительску на другому поверсі (все ж не хотілось, повністю пробігати школу) й двері туди були відчинені, бо хтось щойно виходив, тож Шерлок якось нікудишньо привітавшись, тихо просковзнув всередину, де почав оглядатися в пошуках інших вчителів, не таких зайнятих, щоб розпитати та зорієнтуватися. Нарешті помітивши, кілька вже часом виморені лиця, той подався в ту сторону кімнати. І о щож, він не міг не помітити ще одного молодшого чоловіка (та й з тією зовнішністю, певно його взагалі нереально не помітити, та Шерлок притримає це поки при собі). В пам’яті одразу вспливає директорка, що захоплено розповідала про “їхнього математика”, котрий, вона стверджувала, віку Шерлока. Одна з причин, чому все ж та довірилась взяти його на роботу, вже підозрює Голмс.
“ – Тобто, в цьому році у нас буде новий вчитель хімії?”
– Йо! – З-за спини привітався “новий вчитель хімії”, шкірячись – А ти тутешній молодий вчитель математики, м? – Після цього Голмс встав поряд. Він абсолютно точно збреше, якщо скаже, що не завис на лиці цього блондина й певно він би радо витріщався й далі, та йому все ж важлива робота (його життя), тож він врешті змістив свою увагу до інших вчителів. – Добрий день, я Шерлок Голмс, новий вчитель з хімії, сподіваюсь на плідну співпрацю. – Джон постарався, сверлячи йому мізки тією ввічливістю до старших.
❧__________________________☙
Всесвіт вирішив відповідь на його запитання не озвучити, а продемонструвати. Приємний голос, який рознісся позаду, змусив відчути вздовж хребта хвилю мурашок. Повертаючи голову до новоприбулого, Вільям вкотре за короткий проміжок часу здивувався: чоловік, який стояв за декілька кроків від нього, виглядав зовсім не як працівник навчального закладу.
«Вигдядає так, ніби його пубертатний період у самому розпалі.» – пронеслося у голові Вільяма, який швидким поглядом окинув чоловіка з голови до ніг. Хоча його стиль був і специфічним як на викладача, проте Моріарті не міг заперечити той факт, що цей образ пасував цьому недбалому чоловіку. Довге волосся зібране у хвіст, гострі вилиці, крива самовпевнена посмішка і очі, які готові були накрити людину з головою крижаним цунамі. Проникливий, впевнений погляд.
Його безтурботність дивувала, його недбале "молодий математик" дратувало. Цей чоловік викликав усередині Вільяма найсильніший дисонанс, бурю емоцій, які ніяк не могли поладнати між собою. Проте маючи дар тримати все всередині себе, на обличчі Моріарті проступила схвильована посмішка, коли брови зсунулися до переднісся, надаючи обличчю вираз збентеження. Грати на емоціях, на щастя, він вмів чудово.
– Радий знайомству, пане Голмсе. Як я бачу, тепер я не єдиний буду нести звання молодого вчителя у цій школі. – Він подає йому руку для рукостискання, – моє ім'я Вільям Джеймс Моріарті, щиро радий знайомству.
Щирістю насправді тут і не пахло, проте виказувати неприхильність на першій зустрічі, так ще й перед іншими колегами, було б нерозумним рішенням. Це як стрибнути у клітку до голодних вовків, де кожен твій рух розцінюють як потенційний напад. Вільям швидко навчився у цьому місці одному правилу – робити все, щоб про тебе не розпускали зайвих пліток.
Чужа долоня видається теплою. Значно теплішою, ніж його власна. Шкіра загрубіла, ледь мозолиста, і Вільям чудово зміг відчути силу Шерлока під час рукостискання, хоча цей жест і тривав лише якісь секунди. Відразу після цього Моріарті розвернувся назад до свого столу, скидаючи з обличчя ту дурну привітну посмішку.
Що цей чоловік тут забув? Від нього пахне сигаретами та алкоголем, його образ "поганого хлопчика" неначе з якогось дешевого роману. Як хтось на кшталт нього може бути вчителем? Вільям з впевненістю міг назвати Шерлока Голмса безвідповідальним та безтурботним хлопчиськом, який лише шукає пригод на свою дупу. (Доволі привабливу, проте цю думку Вільям намагається активно ігнорувати)
Він кине вчителювання через декілька місяців, або його виженуть за недбале виконання обов'язків, Моріарті був у цьому певен.
Те, як сильно вони відрізнялися один від одного незважаючи на один вік, вражало усіх в кімнаті. Вільям відчував на своїй спині цупкі погляди, які оцінююче порівнювали його з вчителем хімії. Хотілося чимшвидше утекти з цієї кімнати, тому математик подумки благав час текти швидше, щоб почути дзвінок на урок, який був б для нього рятівною шлюбкою.
Безтурботний голос дратував, хоча його тембр був досить приємним. Вільям продовжував розбирати папери, роблячи вигляд максимальної зайнятості, коли старші колеги засипали Шерлока запитаннями.
«Одружений?»
«Чому вирішив піти вчителювати?»
«А може хоч дівчина є?»
«А чому саме ця школа? Вам тут подобається?»
«Може дасте свій номер, у мене якраз донька Вашого віку-»
Вільям не витримав цієї какафонії і різко закрив теку з усіма замітками та записами, після чого розвернувся та посміхнувся колегам.
– Я напевно вже піду до класу, не хочу щоб діти чекали. Сподіваюся, зможемо познайомитися ближче потім.
Знову посмішка зникає з обличчя, коли він розвертається до всіх спиною і прямує до виходу з кабінету, бажаючи чимшвидше зникнути подалі від цієї компанії, яка поступово перетворювалася у шоу холостяка. В цей момент якраз все ж лунає дзвінок і Вільям з полегшенням видихає, його відмовка стала більш правдоподібною, колеги вже знають, що він любить пунктуальність.
За дверима вчительської чується гамір, діти розбігаються з коридору по своїх кабінетах, де будуть очікувати вчителів, які повинні провести перше заняття у цьому семестрі. Цікаво, вони сподіваються на поблажливість в честь цього?
Поринутий у свої думки він і не помічає, що двері відчинилися до того, як він простягнув руку до дверної ручки, а коли погляд зміг сфокусуватися, то побачив на порозі директорку, яка яскраво посміхалася усім присутнім.
У цьому випадку Вільям відчував небезпеку у цій посмішці.
Директорка виглядала вершником, яка принесе якісь вісті і, можливо, вони будуть вироком Вільяма.
– О, пане Моріарті, не бачила Вас з самого від'їзду у відрядження, з поверненням. Ах, пане Голмсе, Ви вже тут, як чудово.
❧__________________________☙
"Ох, вау". - Єдине, що лунало в голові повтором у відповідь на реакцію блондина. Важко пояснити, та чоловік перед ним здавався бездоганним у найглибшій своїй термінології, яку тільки міг осягнути сам Голмс, як не тільки зовнішньо, а й, власне, в манері та спілкуванні. Не дивно, що та директорка була так ним захоплена й стільки згадувала. Дивно ж, що сам Шерлок тепер зацікавлено хмикає на це “щиро приємно” привітання, наче йому запропонували не просте рукостискання, а щось значно краще. Захопливу загадку, наприклад. Просто не в’язалося в голові, оскільки перед ним наче стояло саме втілення янгола: від миловидного стилю одягу, до його спокійної, теплої посмішки (та й трясця, професія вчителя? Я Н Г О Л!), та якось цей м’яко пронизуючий погляд виділявся. Тягнув? Манив? Непереборна жага прокидалася десь всередині – витягнути справжнє з людини перед тобою, що миттєво затуманює зазвичай хаотичні думки хіміка і його аналітику. Руки ж математика на дотик до дивного холодні, хоча й ніжніші за Шерлокові, та чомусь складалося враження, що краще не вв’язуватися з ним у конфлікти (це брюнет, звісно, планує ігнорувати). Ха-ха, Голмс не міг нічого зробити, окрім як інстинктивно покласти цю загадку в “особливо цікавить”.
Шкода тільки благословення уваги цього званого Вільяма закінчилось й тепер Шерлок знову згадав, що в кабінеті присутні ще і інші люди, котрі явно більш зацікавлені в його персоналії. Інші, на яких Голмс би хотів чхати з високої дзвіниці, та схоже доводитиметься слідувати певним соціальним нормам. Навіть якщо ці “соціальні норми” - це недоречні порівняння й допит про його особисте, бляха, життя.
– Одружений?
– На любимій справі.
– Чому вирішив піти вчителювати?
– Вирішив, що правильно буде ділитися досвідом. (Навчена Джоном фраза).
– А може хоч дівчина є?
– Ні, немає та і не зацікавлений я в жі–
– А чому саме ця школа?
– Практичні причини, вона близько і-
– Вам тут подобається?
– Га?
– Може дасте свій номер, у мене якраз донька Вашого віку-
В кульмінації цих безглуздих перебивань, Шерлоку вже точно рвався й без того не такий гнучкий терпець і він вже був готовий рикнути підвищеними тонами на бісячих і взагалі йому не цікавих людей, але натомість його врятував грохіт теки, котрий відірвав увагу всіх від хіміка до Моріарті, який оголосив, що вже йде за своїх благородних причин. “Ох, вау” – знову прозвучало в голові Шерлока, він точно захоче вивести й видражнити з цього ідеалу все лайно... Як він може цього НЕ хотіти? Й поки той роздумував над своїми геніальними планами в цьому напрямку, проґавив момент, щоб також піти на наближення до втечі, й кілька пані його знову оточили з ВСЕ Ж ДУЖЕ ВЕЛИКИМ БАЖАННЯМ ПОКАЗАТИ своїх доньок.
Кілька сотень втрачених нервових клітин Шерлока, тобто ще кілька секунд, як з’явився новий шанс на порятунок – зайшла директорка й нарешті Голмс вчасно відійшов трохи далі від вчительок. Хоча чомусь, щось йому підказувало, що радіти ще рано.
❧__________________________☙
За спиною, немов шершні, почали гудіти колеги, доки Вільям продовжував оторопіло стояти навпроти жінки. Миловидне обличчя, чорні хвилясті пасма, яскраво-червона помада на викривлених у посмішці губах. Ще трохи, і у Моріарті засіпається око від її самовпевненого обличчя. Якщо лице новенького ще було терпимо споглядати, коли брюнет з єхидністю шкірився, то дивлячись на директорку хотілося чимшвидше відвернути голову і утекти від її компанії якомога далі. Ця жінка була надто втомлюючою у спілкуванні і вміла витискати з співпраці з іншими якомога більше переваг для себе самої.
Стримавши свої дитячі страх та роздратування, Вільям в черговий раз посміхнувся, ледь схиливши голову в знак привітання. Після цього йому довелося відступити назад, вглиб кабінету, впускаючи директорку досередини. Вона відрізала йому шлях до втечі, а рятівний човен пробила одним пострілом гармати – своєю невчасною появою.
Поправляючи окуляри на носі, вона перевела погляд з Вільяма на Шерлока, а опісля повернулася назад, пропалюючи у обличчі математика діру.
– Пане Моріарті, Ви ж працюєте класним керівником, чи не так? У цьому році я не можу віддати клас Дреббера комусь іншому, тож пан Голмс буде повинен взяти відповідальність за учнів на себе. – Вона підморгнула Шерлоку, а Вільям зрозумів, що зараз озвучать його вирок.
– Так, я відповідальний за клас математичного профілю. – Його голос спокійний, а обличчя непроникне. На щастя, при цій розмові не потрібно було тримати ввічливу посмішку на обличчі, тому він просто слухав, спершись спиною на стіну та склавши руки на грудях.
– Чудово, допоможете пану Голмсу адаптуватися з цими обов'язками. Ви одного віку, тому здружитися має бути найлегше. Все ж, я думаю про комфорт своїх колег впершу чергу.
– Перепрошую, та у мене доволі багато обов'язків. Не думаю, що я підійду на роль куратора у цій справі. Я б радо допоміг, та з моєю загруженістю боюся лише завдати пану Голмсу нових клопотів. – Вільям поступово закипав. Так, у нього є свій клас, за який він відповідальний, тож чому йому потрібно нянчитися ще з цим хлопчиськом? До того ж, навіть на перший погляд зрозуміло, що часу на нього доведеться витрачати багато.
– Я допоможу вам трохи розгрузити графік, пане Моріарті. Та й до того ж, коли ви їздили у відрядження для підвищення кваліфікації, то хіба наша школа не зробила усе задля комфортного перебування там? Отримавши такий досвід з нашою допомогою, Ви цим досвідом зобов'язані ділитися.
Вільям не знав, чи помітять інші у кімнаті, проте його м'язи напружилися. Він працює у школі не задля заробітку, а задля задоволення, так як любив навчати та навчатися з самого дитинства. Він міг сам оплатити свою подорож до іншого міста, та коли ця тема була піднята у кабінеті директорки, вона наполягала на використанні шкільного бюджету. Мовляв, для такої благої справи не шкода і наразі бюджет може собі це з легкістю дозволити. Хто ж знав, що ця жінка створила в той день могутню зброю – можливість маніпулювати математиком. Хотілося сказати, що він з легкістю поверне витрачені кошти назад у шкільний бюджет, та прикусивши язика, він кивнув.
– Якщо Ви так впевнені, що моя кандидатура найкращий варіант, я не можу відмовити.
Нехай вона переможе зараз, та Вільям був певен, що Голмс звільниться ще до того, як дізнався, що на нього навісили відповідальність за клас. Будучи класним керівником він точно не витерпить і тижня – тут вчителі часто любили жалітися класним керівникам про жахливу поведінку їхніх вихованців на уроках. А наскільки вистачить Шерлока бути чемним – питання часу. Не зможе людина, яка додумалася надягнути у школу перстень з черепом та шкіряну сорочку бути чемною находячись у такому місці, як школа.
Кому як не вчителю знати, що таке самовираження є бажанням показати свій бунтівний характер, запальність, божевільність та екстремалізм. Голмс просто збожеволіє від нудьги у такому місці, де від вчителів потребується дисципліна, повага, розсудливість та вміння вислухати і допомогти.
– От і чудово. – Її голос спокійний, Вільям ледь повів плечима, намагаючись розслабити напружене тіло. В першу чергу наразі вона витягує перемогу собі в руки граючись на його чемності. – Тоді хочу трохи зацікавити вас обох у гарному піклуванні про своїх учнів: клас, який за перший семестр буде першим у рейтингу школи по оцінкам поїде на екскурсію за рахунок школи! Сподіваюся, це допоможе вам не втратити ентузіазм, а якщо не вам самим, то принаймні дітям.
Вільям у цей момент знову розглядав Шерлока. Тільки тепер він не приховував свого оцінюючого погляду, навпаки, розглядав кожну деталь, не переймаючись, що про нього подумають. Коли їхні погляди зустрілися, серце неначе в одну секунду змінило темп та почало барабанити по грудній клітці хаотичними ударами. Погляд Голмса точно давав Вільяму зрозуміти, що саме він був винуватцем його шостого чуття і незрозумілої тривоги. Цей чоловік точно не такий простак-красунчик, яким здається на перший погляд. Куди приведе Вільяма ця забаганка директорки співпрацювати з ним?
– Що ж, на цьому начебто все. Пане Моріарті, пане Голмсе, можливо у вас є якісь запитання?
❧__________________________☙
Коли Шерлок побачив директорку, то певна думка, як набридливе нагадування прострілила йому голову разом із не менш дратуючим спогадом.
“НЕ. ДОВІРЯЙ. ЖІНКАМ”
Голмс відсахнувся, чи то від спогаду щигля в лоба, чи то від того, що зустрівся з директоркою поглядом, того хімік спробував скривити щось накшталт привітної посмішки на своєму роздратованому обличчі, та біс знає чи вийшло достатньо правдоподібно. Як тільки та відвела від нього погляд, він вирішив разом з нею змістити свою увагу на Вільяма. З тим Шерлок зрозумів, що схоже всі зараз в кабінеті зосереджені на цьому надто привабливому математику, так ще й здебільшого в очікуванні похибок, аби зайвий раз засудити. Він очевидно збреше, якщо скаже, що НЕ хоче побачити цього ходячого Аполлона в їбаному персиковому джемпері роздратованим і вибитим із рівноваги. Та це він хоче спричинити особисто, а сама ситуація була йому сміхотворна. Соціальний тиск, етикет, колективи, те ще лайно. “І це все проектується на дітей, який чудовий парад абсурду”, – з цією думкою Голмс відвів погляд в сторону, вкотре лаючись на свою ситуацію. Він не підходить на роль вчителя.
“...тож пан Голмс буде повинен взяти відповідальність за учнів на себе..”
Шо?
Тепер чоловік спантеличено й ЗВІСНО ОБУРЕНО почав дирявити поглядом директорку, бо він взагалі не розраховував бути ще й нянькою для якогось класу. Він схожий на доброзичливу мамцю?! Отож бо й воно! Навіщо вона тепер йому підморгує?! Шерлок відчув, як зцідилися його зуби і як він дуже близько до того, щоб впринципі справді забити на весь цей цирк й повернутися до попереднього стилю життя, проте... Ладно, ні, ніяких важких думок, однією з причин НЕ кинути все це (окрім звісно пательні панни Гадсон з чавуну) – є факт, що у нього намалювалася досить легітимна нагода позависати над душею цього математика. Та-а-ак, йому шкода блондина через те, що він навалився на нього як сніг в серпні, та життя бентега і Голмс хоче витягнути з цього все.
М? Важелі тиску бюджетом? Підло. Тепер ситуація не тільки сміхотворна, а й просто змушує закипати. Не дивно, що навіть пан янгол напружився (Можливо, Шерлок би захоплювався його терпінням, та він цього не визнає). Голмс звісно чекає з нетерпінням на втечу від старших панів і пані зі загадковим блондином, який змушує всі його чуття нагостритися в небезпечній інтризі, проте метод отримання цього через наглість тупої курви директорки залишав неприємний осад. Ще й ця екскурсія… Гаразд, йому байдуже на той конкурс і ту екскурсію, та він не настільки упирок, щоб обділяти цим дітей. Просто чудово, ще один додатковий геморой, який Шерлок точно не хотів у своїй дупі. В голові почав крутитися вихор з різних думок щодо всієї ситуації й того, що взагалі було б непогано пошукати пізніше місце в цій школі, де він може спокійно закурити. Сама думка про цигарки заспокоювала й на лиці з’явилась крива посмішка. О, вернувся в школу й знову буде втікати за склад біля стадіону, щоб покурити, от так життя циклічне. І відчуття наче тебе щойно запалили теж таке саме - глодає в боку й погляд безвольно сповзає в сторону. Аха. Попався. Шерлок розплився в хижій усмішці, як тільки зловив цей оцінюючий погляд математика. Приємне підтвердження зацікавленості (дайте Шерлоку пожити в фантазіях), яке струмом поширюється по всьому тілу, змушуючи стримуватись, аби не дати тремору оволодіти. Та що цей струм, він був певен, його й без того швидке серцебиття пробило своє рекордне значення. Трясця, в голові Голмса знову стався вибух із тисячі думок. І одна ідея.
– В мене жодних! – підскакуючи відповів Шерлок, стрімко підбігаючи до Вільяма – Переконаний, ми з Ліамом чудово поладнаємо. – Ледь не проспівав чоловік, скорочуючи дистанцію з математиком до краю пристойності. – Що скажеш, математику? – здавалося куди далі може ця задоволена усмішка збільшитись, та ось, разом з хитро примруженими очима, що свердлили Моріарті без жодної каплі совісті.
❧__________________________☙
Здавалося ще трохи, і око Вільяма почне сіпатися. Він потрапив між два вогні, де одним з них була хитра директорка, а іншим новоспечений самовпевнений колега. Моріарті судилося не перегоріти, а згоріти на роботі до тла.
Коли Голмс взяв слово, одна з брів математика скептично здійнялася догори. Вільям невпинно стежив за вчителем хімії, який швидкими кроками скорочував відстань між ними.
«Ліам? Що за безглузді прізвиська в першу годину знайомства.» – промайнуло у голові, проте вголос Вільям озвучив інше:
– Буду старатися зробити нашу співпрацю комфортною, пане Голмсе. – Кутики губ здійнялися у посмішці. Не такій, як раніше. Від відпрацьованої часом "милої" усмішки нічого не лишилося. На таку близькість він зреагував спокійно, тільки посмішка та очі виказували бісики, які почали розгортатися всередині. Якщо цьому хлопцю хочеться погратися, то чому б не спробувати зіграти також? Не маючи змоги відмовитися, йому залишається лише використати це в свою користь, тож, можливо, познущатися трохи з цього хлопця не повинно бути чимось надто поганим.
Несильно припідіймаючи підборіддя, Вільям ледь піддається вперед, на долю секунди, даючи Шерлоку примарну надію на щось більше, проте в наступну мить він просто вирівнюється та знову бере до рук папки з паперами. В якийсь момент Вільяму здалося, що він зміг відчути на власному тілі чужий подих. Від цього по спині знову пробігли мурашки.
– Наразі я можу порекомендувати Вам взяти журнал Вашого класу та піти до них на урок, щоб познайомитися. – Моріарті вказав на шафу, де упорядковано стояли класні журнали. – Я б з радістю Вас провів, проте обов'язок зобов'язує в першу чергу піклуватися про дітей, тож поки що мені доведеться відвідати свій особистий клас. Якщо будуть запитання, не бійтеся звертатися, проте я повинен робити свою роботу. – Він кинув холодний погляд на директорку і та вмить оторопіла. – Все ж піднімав кваліфікацію я саме задля цього. Гарного дня.
Не чекаючи на чиюсь відповідь та не бажаючи дивитися на реакцію оточуючих, Вільям спокійно вийшов з кабінету учительської, посміхаючись самому собі. Можливо, зовсім трохи, але йому хочеться змусити Голмса розгубитися. Цікаво побачити, як ці блакитні очі будуть збентежено бігати оточенням, намагаючись оговтатися. Хочеться стерти самовдоволену посмішку з його обличчя та потопити чоловіка у почутті безвиході. Якщо він хотів працювати у школі, він повинен був розуміти, що тут на нього чекатимуть труднощі, а Вільям візьме на себе роль непомітного чорта, що трохи ускладнить адаптацію у навчальному закладі для нового вчителя хімії.
Поринувши у роздуми він і не помічає, як ноги самі привели його на третій поверх, до його особистого класу з математичним нахилом. Відчиняючи двері, він відразу посміхається учням, що розслаблено сиділи на своїх місцях та розмовляли, не знаючи куди подіти себе від нудьги через відсутність їхнього вчителя. Проте коли Вільям все ж нагородив їх своєю присутністю, атмосфера в кабінеті стала більш напруженішою, чи точніше сказати, відповідальнішою. Діти вирівнялися та нормально сіли за парти, вітаючись зі своїм класним керівником. Бачити знайомі дитячі обличчя допомогло Вільяму позбутися залишків роздратування. Тепер він посміхався, стоячи перед дошкою та розглядаючи своїх вихованців. Кожен з них був індивідуальним, не всі жадали отримувати знання, та вони все ж поважали математика, як і він поважав їхні вподобання та бажання, хоча і залишався доволі строгим.
Зітхнувши, він поглянув на годинник і зрозумів, що проводити тест вже напросто немає часу. Втрачені години сну були марними, а залишки цього уроку Вільям вирішив перетворити на класну годину. Він встиг розповісти їм про заміну вчителя хімії, зацікавив інформацією про міжкласові змагання з призом у вигляді екскурсії і також встиг послухати розповіді дітей з канікул, при цьому попередивши, що на наступному їхньому уроці, тобто завтра, все ж буде тест.
На сьогодні занять більше не було. Так як це перший день, то графіки уроків повинні бути готові десь сьогодні ввечері і вислані адміністрацією на затвердження, а сьогоднішній день лишався більше організаційним.
Не бажаючи повертатися назад до учительської, Вільям тікає на вулицю. Покидати роботу ще рано, йому однаково доведеться вернутися у вчительську щоб зайнятися бюрократичною частиною роботи, проте зараз хотілося провітрити голову.
Він не міг перестати думати про Шерлока. Цей чоловік так сильно вчепився в його думки, що як би Вільям не намагався, викинути його з голови було неможливо. Коли роздратування розтануло і його мозок знову зміг мислити ясно, всередині поселилася цікавість.
Який ж він, цей Шерлок Голмс? Чому він так зачепив Вільяма, хоча зазвичай Моріарті байдуже на те, як поводяться люди в його оточенні. Чим цей брюнет відрізнявся від інших? Чому саме його зухвала посмішка змусила нутро так млосно тягнути.
Сидячи на лавці біля спортивного майданчика, Вільям остаточно загубився у розумінні того, що собою являє ця людина. Напевно саме тому цей хімік і лякав.
❧__________________________☙
Цей чоловік точно націлений на те, щоб звести Голмса з розуму (хоч і не навмисно). Він ні краплі не пошкодував за своє панібратське ставлення, оскільки ця посмішка вартувала цього абсолютно. Прийняття виклику, його визнання, пан янголя зізнається, що той має пазурі й готовий використовувати та О БЛЯХА, Шерлок хоче це побачити не з того що перших рядів, а будучи впритул, разом на сцені. Голмс відчуває як його серце знову починає розганятися на неможливій швидкості, коли нещодавно названий Ліам припіднімає підборіддя, дивлячись в його сторону. Голмс завмирає в чи то в інтризі, чи то в азарті очікування, повністю зосереджуючи свій погляд на математику. Він подається вперед і тепер очі хіміка округлюють в подиві, а подих затамовується і-
Блять. Він просто взяв папку з паперами. Голмс глибоко видихнув, як його міцно стиснуті перед тим губи знов розплилися в усмішці, вже радше нервозній. Пан янгол може бути й бісиком, так? Ця думка ще більше притягувала його увагу до математика, бо той щойно абсолютно вибив Шерлока з колії й просто продовжив говорити як ні в чому не бувало. Чи взагалі можливо НЕ бути зацікавленим у Вільямі?
– Вельми вдячний за рекомендацію, Ліаме – з цим він відкинувся назад тулубом і головою в сторону шафи, помічаючи, де повинен буде взяти журнал і вернув назад погляд на блондина. – А-ах~ Так шкода, та переконаний, у нас буде ще нагода більше потеревенити за наявності вікон.
Вільям кинув холодний погляд на директорку. Заслужено. Так. Проте він збреше, якщо скаже, що не хотів би цей погляд натомість на собі.
Коли блондина не стало в учительскій, йому самому тепер не було причин надовго тут залишатися. Тож він перекинувся ще якимись дивними формальностями з новоспеченими колегами, взяв необхідний йому журнал і теж покинув приміщення. Ах. Ні. Він просунув голову назад в учительску, лише щоб спитати де саме його клас. Голмс не хоче бігати по всій школі.
Шерлок пройшов всередину класу й ввібрав у себе досить очікуваний погляд присутніх. “А це точно вчитель?”. Ох, щож, грохіт падаючого журналу на стіл був багатослівним, а реакція учнів образливо скептичною. Насправді той може це зрозуміти як так сталося, бо по дорозі оглянув журнал і який би той Дреббер не був, схоже хімію він викладав супер паршиво. І судячи з поглядів деяких учнів, схоже і класним керівником він був ще гіршим. Як би байдуже він сам не ставився до цієї роботи, які б причини у нього бути тут не були, ці учні в цьому не винуваті й заслуговують на якісне навчання. Тож в парадигмі моральних цінностей Голмса, ці шмаркачі заслуговують на крихту його зусиль.
Далі послідувало намагання Шерлока познайомитися з учнями, яке пройшло загалом непогано суто з комунікативних навичок хіміка (тобто завдяки тому, що в нього психологічний вік приблизно такий же, що і в учнів). Хтось наче розслабився, бачучи темперамент нового викладача, хтось ж став лише більше скептичним. Щож, Голмс не очікував, що все буде легко. Особливо не після того, як у всього класу зкислі писки після розповіді про конкурс. Панувала зневіра. Тепер же брюнет сприйняв це як особистий виклик, видаючи тираду про те, що вони зможуть виграти цей конкурс, бо тепер в них є він. Хтось з дітей згадав про математичний клас, котрий певно неможливо буде обігнати. Це викликало лише гучний задоволений сміх у Голмса:
“О! Ще одна причина чому ми просто ПОВИННІ перемогти!”
Ще дещо побалакавши з окремими групами учнів, збираючи контакти, Шерлок нарешті втік зі школи, одразу прокладаючи собі маршрут у давно безмежно бажаний склад біля стадіону. Йому безмірно пощастило, що сьогодні то було єдине завдання і тепер він вільний, а так ще й на стадіоні нікого не було. Крок, підвернута нога, лайка, заворот за склад, глибокий видих і Голмс нарешті дістає свої омріяні Marvel з задоволеним мугиканням під ніс. Дим боляче опалює горло, вертаючи думки на божу землю й нервозний тік, який його не пускав з самого ранку нарешті почав розсіюватися. Багато що сьогодні забивало хіміку баки, та от тільки саме один конкретний чоловік ніяк не покине його думки. Вільям Джеймс Моріарті. Сука, навіть ім’я претензійне, він раптом не найде якийсь величний родовід за цим подвійним прізвищем? Він глодав його цікавість банально своєю аурою, виводив своєю манірністю й ох як бляха приваблював своєю загадковістю. Той тип людей, які легко можуть читати інших, доки самі лишаються наче невидимі. Голмс хотів, бажав, жадав дізнатися про того більше, дістати з нього більше. Це він і планує зробити. Цей прониклий погляд просто зайшов у його життя як ніякий інший, це теж змушувало Шерлока закурити ще одну цигарку. П’яту? Шосту? Він не рахував.
Нарешті той струшує останню цигарку, притискаючи вже тліючий кінець великим пальцем, і виходить з-за кута складу, паралельно закидуючи котрийсь окурок у футляр (теж лаючись, що доведеться знов чистити). Підіймає очі та-
– Ох, блять – лише видає Шерлок, бачучи не так далеко на лавці винуватця вихору своїх думок. А склад же поміж майданчиком і стадіоном, тож питання наступне – Як втекти б-
❧__________________________☙
Вітер залишався поблажливо теплим та м'яко куйовдив світлі пасма, змушуючи Вільяма розслабитися і піддатися цьому приємному спорідненню з природою. Тепер вставати зовсім не хотілося: сонце визирнуло з-за хмар і пригрівало, пробуджуючи у чоловікові виснаженість, яка накопичилася за ніч поганого сну. Якийсь біс змусив його повернути голову убік, до складу, і оторопіло завмерти. Його погляд знову зустрівся з блакиттю очей нового знайомого, який теж застиг, неначе його застукали за чимось неприйнятним. Хоча стоп. "Неначе"? В грудях зародилася цікавість, а погляд остаточно вчепився в чоловіка металевою хваткою, при цьому повільно підіймаючись з лави на ноги. Майже непомітний рух – ледь не інстинктивне сіпання, яке помітив Вільям, змусило його розпливстися у хижій посмішці. Що ж приховував малюк Голмс? Невже цей поганий хлопчик тільки що курив за школою?
Він навмисне йде повільно, розтягуючи час, задля підвищення нервозності Шерлока, який точно повинен був зрозуміти, що тепер розмови з Вільямом не уникнути. Крок за кроком він наближався все ближче, щоразу більше насолоджуючись цим відчуттям переваги – застати цього придурка за чимось протипоказаним на території школи у перший ж день його вчителювання було як свято. Подарунок. У Вільяма точно сьогодні немає якоїсь причини отримувати такі солодкі подарунки?
Хоча зміїною подобою був більше нагороджений його старший брат, та зараз Вільям перейняв його звички, насолоджуючись повільним (уявним) перетисканням чужої горлянки безжальною хваткою, щоб змусити обличчя забарвитися у блідий колір від нервів і все ж примусити почати скажено хвилюватися. Це обличчя навпроти безумовно заводило Вільяма у самих божевільних сенсах, проте він вирішує приписати ці почуття своєму жахливому та непристойному характеру, а не чомусь іншому, незбагненному.
– Пане Голмсе, радий Вас знову бачити. Як пройшло знайомство з учнями? – Хоча їхня відстань вже достатня для розмови, Вільям продовжує наступати. Крок, ще один, і от між ними залишається кілька десятків сантиметрів.
Вільям відчуває себе як риба в воді. Без крихти манер чи краплі ніяковіння він нахиляється, ледь не ведучи своїм кирпатим носом по одягу Шерлока. Наступна секунда і на обличчі Вільяма з'являється вираз подиву (звісно ж, награного), і не відсторонюючись, він знову подає голос муркітливим тоном:
– Пане Голмсе, невже Ви курили на території школи? Це неприпустимо, хіба ж Ви не знаєте? – нарешті він випрямляється, ховаючи руки за спиною та продовжуючи тримати на обличчі вираз збентеження.
– Мені шкода, та якщо це повториться, як завуч цієї школи я повинен буду повідомити про це іншу адміністрацію, задля прийняття відповідних мір, тож сподіваюся на Вашу співпрацю та розуміння. – Мила посмішка, за якою ховається невимовне задоволення. Ще декілька таких провтиків хіміка, і Вільям зможе тримати його у своїх руках цілком та повністю. До того ж, скоріше за все цей чоловік не знав, що Моріарті тримає на собі не лише посаду вчителя математики.
Він знову розглядає чуже обличчя. До біса привабливе. І треба ж було народитися таким красунчиком, м? Від цього бажання поласувати збентеженим виразом обличчя Голмса було ще більшим.
Можливо, його поява у школі була не настільки жахливою, як здалося Вільяму в перші хвилини знайомства. Цей чоловік безумовно дратував, проте пробуджував в Моріарті і інші, до цього незвідані емоції. Це дивувало, пробуджувало екстаз та змушувало відчути себе як ніколи живим. Цей чоловік був не просто новим колегою, ні, він був особою, яка змусила Вільяма відчувати. Кожен міліметр брюнета був чимось таким, що доводило Вільяма до божевілля і мозкового штурму з першої миті, як він зустрівся з цими глибокими очима. З тими очима, від яких він наразі ніяк не міг відлипнути, продовжуючи посміхатися дурною, самовдоволеною, єхидною посмішкою. Чому з цим чоловіком, бляха, так цікаво та так неможливо знаходитися водночас?!
❧__________________________☙
Блять. Блять-блять. Лише лайки й крутилися в голові, як тільки той побачив, що математик його помітив і вже з цією незаконно привабливою та до біса небезпечною посмішкою “я знаю все” почав наближатися до нього. Так ще й повільно, наче вже розуміючи, що Шерлок немає куди втекти. До того ж цей його погляд, який так затягує, змусив Шерлока сіпнутися, відчуваючи, як по спині пройшли такі зрадливі мурашки. Заждіть, чого взагалі він це відчуває? Він що боїться? Втратити роботу в перший день? Наче його це дуже хвилює. Справити погане враження? Про що йдеться, коли він з самого початку складав саме таке. Боїться його? Цієї хижої посмішки на янгольскому обличчі, яке наче хоче затягнути в благословення пекла? Та чорта з два! Голмс нервозно усміхається, намагаючись зібрати ледве складені недавно до купи думки. Сама думка піддатися цьому впливу Вільяма змушувала кров закипати чи то від гніву, чи то від інтриги очікування й бажання. Тупі протиріччя, які Шерлок найбільше не міг терпіти.
І ось він - сам Ліам, стоїть перед ним й сука навіть не приховує наскільки тому подобається бачити його нового колегу в цьому стані, саме в цій ситуації.
– Ліаме! Теж безмежно радий тебе знову бачити! – ледве видавлює хімік.
Стоп, ні, він не стоїть, цей біс далі продовжує скорочувати дистанцію і Голмс вже готовий клястися, що чує темп власного серцебиття в вухах. Тепер його усмішка кричала ніяковістю та давно не пахла зухвалістю, якою лише й тхнула раніше.
Ні. Блять. Вже ніякої навіть посмішки. Шерлок затамовує подих у чистому шоці, коли Вільям порушує САМ його особистий простір і брюнету не лишається нічого, окрім як зніяковіле хлопча дещо відсахнутися назад. Не дивлячись на те, Голмс ні разу не відвів погляду від Моріарті, будучи зачарованим; все ж він любить азарт, обожнює слідкувати за тим, що є в планах в опонента. І ох в нього було.
Цей награний подив блондина, блять, цей, цей голос, який проходиться струмом по всьому тілу, був би він молодше, його б ноги вже давно підкосились.
Шерлок нарешті видихає, коли математик відновлює між ними певну дистанцію й ховає руки в кишені.
– Ха-а, перехвилювався, не був певен щодо правил школи – знизав плечима, слухаючи того далі та га? ЗАВУЧ?
Голмс розпливається в усмішці мандражу, коли цей, виявляється, завуч йому так мило погрожує. Трясця, вони точно поладнають у найгіршому сенсі з можливих. Ну, для нього найкращому.
Раптом, Шерлок вибухає сміхом, заледве відкидаючись тулубом назад, після чого самостійно різко ступив досить широкий крок, щоб наблизитися до пана янгола-бісика.
– Слухаюсь, тоді буду чемним і покладистим – звісно він бреше, поміж тим нахиляючись до блондина – Послухай, а як щодо того, щоб обмінятися номерами, м? Суто в робочих цілях, ти ж тепер моя нянька до пори до часу, правильно?
Неважливо чи він дасть йому номер, Шерлок все одно його якось дістане, та отримати цей скарб особисто – це окреме задоволення.
❧__________________________☙
Від цього обличчя, яке не могло обрати яку б емоцію показати, не можливо було відвести погляду. Вільям не приховуючи задоволення, яке продовжувало зігрівати його зсередини, коли розглядав кожну деталь на обличчі чоловіка. Відмовку Моріарті хотів пропустити повз вуха, та коли Шерлок розреготався як навіжений, математик м'яко посміхнувся. Що ж, приємно знати, що цей Голмс розуміє ситуацію, в якій опинився. Він точно був не дурнем, а бісики у чужих очах нагадували Вільяму і власний азарт та любов до всього дивовижного. Можливо, вони все ж не такі різні, якими виглядають зовнішньо?
Сам сміх, переливистий та дзвінкий, змусив Вільяма трохи розслабитися, ніби будучи під впливом цього приємного чоловічого тембру, який готовий зачарувати не гірше співу сирени.
Оговтатися він встигає тоді, коли Шерлок сам піддається вперед, знову розмиваючи межу між їхнім особистим простором. Вперше Вільям не відчував від цього дискомфорту. Вперше Вільяму подобалася така зухвалість, що продовжувала вириватися з Шерлока, який вже, здається, встиг в свою чергу отямитися від цієї ситуації. Цікаво дізнатися, яким наступним кроком Шерлок вирішить нанести удар в їхньому неоголошеному поєдинку.
"Моя нянька". Так от ким уявляв його Шерлок. Чи навмисно використав саме це слово, щоб змусити Вільяма вернутися у стан роздратування? Всі ці запити лише щоб вивести математика з рівноваги, чи не так? Дурненька дитяча гра, на яку вони обидва підписалися у той момент, як Моріарті прийняв прохання директорки.
– Боюся Вас розчаровувати, та "няньки" проводять увесь робочий час зі своєю дитиною. Ви ж вже дорослий самостійний чоловік, якому я можу лише дати якусь пораду чи відповісти на незрозумілі Вам запитання, і це я можу робити у робочий час в межах навчального закладу.
У Вільяма не було якоїсь особливої причини відмовляти Шерлоку у обміні контактними даними, ні, йому просто хотілося побачити наскільки далеко той зайде, щоб дістати "заборонений плід". Хіба ж не кумедно буде стежити за тим, як Голмс буде намагатися знайти цю інформацію у шкільних документах, при тому, що особисті документи вчителів лежать у кабінеті директорки, а та точно не дасть їх Шерлоку просто так.
Знову мило посміхаючись, Вільям примружує свої бурштинові очі та прибирає зі шкіряної сорочки чоловіка попіл.
– Раджу змінити цигарки. – Він робить крок і проходить повз Голмса, ледь торкаючись на якусь долю секунди плечем плеча. – Думаю, Ваш сьогоднішній робочий день вже завершений, тож бувайте.
Не озираючись Вільям пішов до входу у школу, знову поринутий у свої думки. Напевно, варто бути обачнішим з цим вчителем хімії. Один невірний крок у їх грі і перевага перейде до опонента. Шерлок точно не відмовиться скористатися запропонованими привілеями, тож давати їх необачно – погане рішення.
Підіймаючись до кабінету адміністрації, Вільям залишається працювати там. В учительській точно сидять його любі пліткарки-колеги і вичікують чужого повернення, щоб розпитати, яким ж є цей Шерлок Голмс.
Йдуть години, документів на перегляд не меншає. Думки нарешті упорядкувалися та сконцентрувалися на роботі, від чого Вільям забув про плин часу. В кабінет постукали і Моріарті підняв виснажений погляд на двері, що прочинилися. До кімнати зайшла жінка і заклопотано поклала папку на стіл Вільяма.
– Це розклади занять учнів, треба затвердити. Електронний документ я вже відправила вам на пошту.
– Дякую, я цим займуся, не переймайтеся. – Вільям посміхнувся і жінка, кивнувши, попрощалася, знову залишаючи його одного.
Вже сутеніло, Вільям перевів погляд на годинник, що висів на стіні. Майже восьма. Луїс знову буде сваритися. Зітхаючи, вчитель математики забирає папку з собою, вирішивши опрацювати це вдома, однаково розсилати розклади вчителям він буде у електронному вигляді.
Дорога додому забирає не так багато часу, як ранкова поїздка у школу. Він встигає заїхати у супермаркет, купити собі декілька енергетиків та сховати у портфелі, щоб Луїс не помітив.
Вдома на нього вже чекає вечеря в компанії обох братів. Альберт повернувся від свого директора, на диво цілком задоволений сьогоднішнім днем. Луїс розповідав про вдало здійсненні покупки, про знайомство з новою продавчинею у квітковому магазині, що виявилася дуже приємною панянкою та про гарний краєвид у парку, з пропозицією відвідати його на вихідних.
Вільям ж поділився з братами новинами про нового колегу, задумливо при цьому граючись виделкою з салатом у своїй мисці. Альберт кинув на нього зацікавлений погляд, проте нічого чіткого не відповів. Луїс ж готовий був кидатися блискавицями, коли почув, що на Вільяма накинули додаткову роботу.
Поговоривши ще про якісь дрібниці, вони прощаються та розходяться по кімнатах. Вільям починає працювати, звіряючи розклади і оцінюючи відсоток продуктивності такої комбінації занять. Як тільки він з цим закінчує, то відсилає файли у спільний чат з вчителями, після чого розуміє, що Шерлока до нього ще не добавили.
Крісло трохи скрипить, коли Вільям відкидається на його спинку, поринутий у роздуми з задумливою посмішкою. Після цього він шукає контактні дані Голмса (як ж добре бути членом адміністрації і мати доступ до таких речей) та вирішує написати Шерлоку особисто. Навмисно змінює свій нік з імені на "адміністрація", а фото профілю на щастя було невпізнаваним з самого початку – милий кролик.
«Вітаю, пане Голмсе, Вас турбує адміністрація школи. Ось графік ваших робочих годин, а також розпорядок занять у класах. Графік уроків Вашого особистого класу ми надішлемо окремим документом, сповістіть про розклад Ваших учнів завтра. Гарного вечора.»
Прикріплюючи потрібні документи, Вільям натискає "відправити", після чого декілька хвилин сидить непорушно, дивлячись у екран. Врешті, його бажання дізнатися про чоловіка більше перемагає, і він починає шукати його сторінки у інших соціальних мережах.
❧__________________________☙
– Який облом – драматично буркнув Шерлок на тираду математика, знов відновлюючи між ними дистанцію. Щож, це певно одна з причин чому Голмс насправді такий зацікавлений у ньому і його тупому, ненависному для хіміка вмінні сказати як відрізати. Йому це подобається, так, але це також означає його поразку, тож змушує незадоволено хмикати, як ображений підліток у якого косяк забрали. Звісно, роздратування брюнета тривало не надто довго, коли він знову бачить цю милу посмішку на чоловікові, як той фамільярно струшує попіл з його сорочки, він не може встояти перед його янгольскою аурою.
– Радите змінити? – Шерлок усміхається, зацікавлено припіднімаючи брову – Невже сам розбираєшся, математику, м?
Після цього він провів Ліама поглядом, як той скоро зник за рогом самої школи. Його вже не було, та якимось чином Голмс досі міг відчувати присутність блондина, та наслідки присутності у вигляді тисячі думок у голові, які крутяться виключно довкола нього. Шерлок точно його ще дістане.
З цим настроєм чоловік попрямував на парковку, роздумуючи про те як би все ж дістати той номер. Він може просто спитати в когось зі вчительок, трішки позітхаючи й спустивши милу тираду, як він зацікавлений у хороших, міцних, здорових робочих стосунках з колегою-однолітком. Просто? Наче просто, тож поки хімік нарік це планом "А" і нарешті примітив свій любий байк. На диво швидко й без нюансів застібнутий шолом, дзеленчання ключів і врешті заведений мотор. Брюнет вже скучив за своїм засраним диваном.
По прибуттю на рідну Бейкер-стріт (звісно, знову ж по-рагульськи запаркувавши мотоцикл, в надії, що його й далі не штрафуватимуть), Голмс завалився у будівлю з гучним зітханням. Недбало відкинувши в куток прихожої взуття, Шерлок дуже класно завалив мештом в шафу й, так склалося, з її верху впала якась коробка йому ж на голову. На грохіт, звісно, прибігла панна Гадсон, котра з наскоку завалила хіміку рушником, бо СКІЛЬКИ ЙОМУ РАЗІВ КАЗАТИ НЕ КИДАТИСЬ ВЗУТТЯМ?! Під це чоловік лише нервозно похихикав, втікаючи в приміщення вітальні, тим самим покинувши дівчину з невеликим (за мірками Шерлока) бардаком.
Хімік впав на диван, знову відчуваючи, як його думки спіралять навколо одного конкретного блондина. Це було дивним. Не те щоб він був в чомусь настільки зацікавлений коли-небудь, так ще й з півоберта. Так ще й в комусь. Так ще й з півоберта саме цього невимовно красивого лиця з цим гострим, незвіданим поглядом. Голмс несвідомо потягнувся знов за пачкою цигарок в кишені.
Вже як дудка опинилась в нього в роті, хтось її забрав, зім'явши далі в руці.
– Ніякого куріння у вітальні. Тобі б взагалі поменше курити, скільки це повторювати...
– ... З поверненням, Джоне – без і крихти ентузіазму відповів Шерлок, вже плануючи дістати іншу цигарку. Ах. Блять. Се була остання.
Брюнет кидає злий погляд на новоприбульця, та бачачи це невинне, святе по-монашенськи личко, той врешті лише проричав собі попід носа нерозбірливе. О, до речі, а це не привід справді спробувати змінити цигарки? Та чи він хоче слухати поради пана янгола..?
Тепер Джон слідкував за тим, як роздратоване лице його сусіда розпливається в усмішці, яка зазвичай не означає нічого доброго. “То що, як перший робочий день в школі? Ти ж не лякав дітей, правда?”, – з острахом спитав лікар, поглядом шукаючи попільницю, щоб викинути з руки зім’яту цигарку. У відповідь він почув лише дзвінкий сміх, котрий Ватсон позначив другою поганою прикметою за день.
– Краще, ніж я очікував – Шерлок взяв до рук телефон, плануючи віддатися своїм пошуковим (сталкерським) планам – Зустрів невимовно цікаву персону, яку хочу тепер вивчити.
– Мої співчуття цій людині... – Джон помовчав секунду, тож він найшов собі цікаву людину в школі... – ЦЯ ЛЮДИНА Ж ПОВНОЛІТНЯ?!
Голмс сіпнувся, впускаючи телефон: “ЙОБНУВСЯ?! ВІН ВЧИТЕЛЬ!”
“ВІН?!?!”
“ВІН!!!”
“ТІЛЬКИ ПРОШУ НЕ ДОМАГАЙСЯ СВОЇХ КОЛЕГ!”
“НЕ ДИКТУЙ ЯК МЕНІ ЖИТИ І ВЗАГАЛІ В ТЕБЕ ХИБНЕ УЯВЛЕННЯ!”
“В МЕНЕ ВЗАГАЛІ НЕМАЄ ПРО ТЕБЕ УЯВЛЕНЬ, ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ТИ МЕРІ ПОКАЗУВАВ ЯК РОБИТИ САМОКРУ-”
Крики перериває сповіщення на телефоні Голмса, котрий лежав десь під столом. Піднявши його, хімік знов розпливається в усмішці. “Адміністрація”? М? О, точно, Ліам же завуч, так? Які шанси, що саме він відправив це повідомлення?.. І чого тут до школи кролик? Неважливо, важливо подумати, що той може такого написати, щоб- А ні, Ватсон відбирає у Шерлока телефон, доки той дуже підозріло гегекав під ніс.
– Не довіряю зараз твоєму лицю, я замість тебе відпишу – І це він і зробив, написавши щось у формальному стилі “Добрий вечір, дуже Вам дякую, навзаєм”. – Не дякуй.
Не встиг Джон обернутися, як Голмс накинувся на нього ззаду, щоб забрати свій телефон назад. БО ЯКОГО БІСА?!
Кілька сутичок, перекинутих туш, одне чи два записаних голосових любій адміністрації з їхніми голосами:
“ЯКОГО БІСА, Я САМ ВІДПОВІСТИ МОЖУ, ЩО ЗА ЛАЙН-”
І
“О, НІ, ШЕРЛОКУ, ТОБІ ЦЕ ВЗАГАЛІ ДОВІРИТИ НЕ МОЖН-”
Минає три хвилини. Повідомлення були видалені для обох. Коли Голмс все ж відвоював свій телефон назад, то видалив повідомлення, навіть не дивлячись чи друга сторона їх слухала. Він був надто присоромлений і без того. Надалі вечір був досить помірним, вже зі спокійнішою переоповіддю дня як Ватсона, так і Гадсон, що згодом приєдналася. Хоч Шерлок і слухав через сраку (він так каже, та насправді щиро слухав), проте його увага була зосереджена на екрані телефону, де він намагався якось пробити через ім’я інформацію про математика чи хоча б соц. мережі.
Його ж акаунти були досить очікуваними згідно з його образом, принаймі, на перший погляд. Його фото на мотоциклі, в якісь задрипаній кав’ярні з еспресо чорнішим за чорне. Було ще навіть фото топлес, де він сидів на кортанах на фоні селфі Джона. Звісно, його лице було не надто задоволене на кожному з фото (наче він не хотів бути на них зображений), але на тому воно ще й було зіпрівше. А обстановка була наступна: літо, ліс, кліщі й чогось Голмс вирішив, що ахуєнна ідея буде піти в ліс по гриби (і потягнув Джона). Грибів було три відра (які теж було видно на фото), от тільки хімік ледь не здох під спекою й в певний момент скинув футболку й дурнувато зав’язав на лобі. Саме в цей момент Ватсон вирішив зробити фото. Якщо погортати далі, то дивно, але більше немає фотографій з його участю. Взагалі все досить різко переривається, наче веде інша людина. Здебільшого колби з хімікатами та приписами, наче з вікіпедії. Було фото вітальні, котра була вся в попелі, наче після пожежі з приписом “невдалі експерименти теж вдалі експерименти”. 251 фотка різних видів попелу??? Зміна насправді досить логічно пояснюється появою Ватсона як співмешканця, котрий жахнувся, побачивши пости Шерлока й вирішив стати його особистим менеджером. Голмс же лише пробурчав, та не заперечував. Та кому це знати.
❧__________________________☙
Вільям не встигає навіть вбити чуже ім'я в пошук, коли йому приходить сповіщення від Шерлока. Заінтригований тим, що "адміністрації" навіть вирішили відповісти, Моріарті повертається до діалогу з новим колегою.
«Добрий вечір, дуже Вам дякую, навзаєм.»
Це писав Шерлок Голмс? Така манера спілкування точно була не у його стилі, як і написати "дякую" замість "ок", Вільям був певен. Очі Моріарті примружуються, коли він продовжує дивитися на повідомлення, та в наступну мить його відволікає зміна статусу чату. "Записує голосове повідомлення" – виголошував діалог, від чого Вільям завмер у зацікавленій інтризі. Що ж Шерлок хотів йому сказати? Невже у нього є запитання щодо розкладу?
Пальці відбивають барабанний ритм по поверхні столу, доки Моріарті гіпнотизує екран ноутбука.
Нове повідомлення.
Ще одне.
Вільям вмикає його, і кімнатою розноситься звична лайка Шерлока, впереміш зі звуками бійки. Навіть знаючи, що Шерлок ненормальний, він не міг очікувати чогось... такого. Як у дитсадку, по вмісту повідомлень можна було зрозуміти, що Шерлок бився з якимось чоловіком за телефон, в процесі чого були записані ці повідомлення.
Ну, принаймні це пояснює попередню відповідь. Не знаючи, як реагувати на цю ситуацію, математик лише криво посміхається, продовжуючи свердлити екран поглядом. Враз повідомлення зникають з чату і Моріарті не стримує короткого смішку. Ну точно дитина.
В голові з'являється запитання щодо того, ким ж був той чоловік, який так відчайдушно намагався показати Шерлока у очах інших адекватною та дорослою людиною. Коханець? Голмс ж казав, що не зацікавлений у жінках, Моріарті точно це пам'ятав і був певен по спантеличеному обличчю хіміка, що це було щирою відповіддю. Хоча, Голмса б не зупинив пізній час від зустрічі з другом.
Він швидко відмахнувся від думок у цьому руслі, так як це було не його справою і все ж вирішує повернутися до ознайомлення з новим колегою через соціальні мережі. Нічого ж поганого немає у тому, що йому хочеться про цього чоловіка дізнатися більше? Усе це в цілях забезпечити собі комфортне перебування з цим хлопчиськом на роботі і знати, як поставити його на місце. Саме так. Ніяких інших причин. Вільям себе у цьому переконував.
Ситуація з діалогом швидко вилітає з його голови, коли він бачить чужий профіль у інстаграмі. Насуплений та незадоволений Голмс на фото виглядав так, наче його примушували фотографуватися. Це виглядало кумедно.
Що ж, у нього є мотоцикл. Цього треба було очікувати. Вільям не знав на чому Шерлок добирався на роботу, так як прибув першим, проте це відкриття не викликало у нього ніяких почуттів. Дивлячись на Шерлока першою думкою повинно було з'явитися "цей хлоп точно їздить на байку і у вільний час бере участь у всіляких байкерських перегонах". Спускаючись сторінкою вниз, Моріарті хапається поглядом за світлину, де на передньому плані фігурує інший чоловік. Привітний, усміхнений, на фоні якого сидить все такий ж невдоволений життям Голмс з оголеним торсом. Напевно це і був той чоловік, який відповів Вільяму на повідомлення? Він має доволі м'які приємні риси обличчя, гарну усмішку та світло-русе волосся. Принаймні, той голос цьому чоловікові точно б підійшов.
Коли погляд сковзнув на Шерлока, одна з брів скептично здійнялася вгору. Підтягнутий торс, міцні м'язи. Він був більш ніж в гарній фізичній формі. Цікаво, скільки часу він проводить у спортзалі? Чи точно він знається на своєму предметі, якщо має час тримати тіло у такій фізичній формі? Вільям сам часто відвідував спортзал (якщо так можна було сказати, тому що це точно не назвати "власною волею" – Моран просто-напросто не давав йому змоги кинути це, так як переймався за фізичне здоров'я математика, який тільки й робив, що сидів за столом, займаючись своїми "вчительськими штучками") і у дні тренувань не те що сісти за роботу, він просто не міг опісля змінити горизонтальне положення на якесь інше.
Врешті відірвавши погляд від чужого тіла, присоромлений своїми діями, Моріарті знову прокручує колесико мишки, прогортаючи сторінку вниз. І знову етап здивування – більше власних фото чоловіка на профілі не виявилося. Хімія, експерименти, результати у вигляді або отриманих реагентів, або спаленої кімнати. Цікаві дописи, які пояснюють хімічні реакції або розбір видів попелу; тепер ця сторінка виглядала як профіль божевільного вченого. Знаючись на хімії не гірше, Вільям з цікавістю поринає у прочитання кожного з дописів, забуваючи про роботу. Тепер він не міг сумніватися у навичках Шерлока, а головне – його ідеї, іноді дійсно божевільні, були цікавими. Дуже цікавими. Що ж це за чоловік? Це запитання вкотре з'явилося у голові Вільяма, який декілька годин вивчав дописи хіміка. Орудуючи термінами, розписуючи реакції до найменших деталей, коментуючи враження – читаючи усе це Вільям не мав іншого вибору, як дійти до висновку, що Шерлок зацікавлений хімією на повному серйозі. І це захоплювало. Моріарті міг щиро зізнатися, принаймні самому собі, що в цьому випадку Шерлок був неймовірним.
Він знову піднявся вище, розглядаючи світлину Голмса. Цей чоловік змусив його зацікавитися своєю персоною за пів дня знайомства. Врешті це лякало. Що це за емоції, які він викликає? Чому ж його присутність добавляла в життя Вільяма фарб, хоча він не знав про цього чоловіка зовсім нічого.
Зітхнувши, Вільям вернувся на свій особистий профіль. Він вів його нерегулярно, легше сказати "використовував як архів приємних спогадів". Профіль був обмежений у оглядах, якщо простіше казати – "під замком". Фото ж були найхаотичніші: різні квіти, з підписом їхніх значень, пейзажі, багато фото братів з їхнього часопроведення разом. Вільям часто любив сидіти і переглядати ці світлини замість альбому, занурюючись у ті теплі моменти життя, де були ці фото зроблені.
Він знову впадає у роздуми, поглинутий нескінченною кількістю запитань. В якийсь момент голова почала важчати, а тіло хилитися вперед. Поглинутий думками, Моріарті засинає, вимучений днем.
Ранок зустрічає його бурчанням Луїса, що вирішив переконатися чи не проспить Вільям заняття. Вислуховуючи тираду про дитяче ставлення до режиму, Вільям намагається зібрати себе докупи. Швидкий холодний душ, відмова від сніданку з обіцянкою поїсти у кафе, яке було розташоване навпроти школи, і Вільям вже летить на роботу. Наразі першим ж уроком була класна година, на якій Вільям повинен повідомити дітей про розклад, домовитися зі шкільною бібліотекою про видачу підручників і провести декілька перших занять у різних класах.
Плануючи свій день, він забуває про свої нічні "дослідження", доки не зустрічається з Шерлоком віч-на-віч в учительській. Перетинаючись з ним поглядом, Моріарті пригадує, як розглядав чужі вигини тіла на фото, від чого його вуха знову починають палати від присоромленості перед самим собою. Що за бісів ранок. Опановуючи себе, він посміхається колегам, які ще не розійшлися по кабінетам, навіть не уникає погляду на Шерлока (перше правило школи – роби усе, щоб про тебе не створили зайвих пліток).
– Усім доброго ранку.
❧__________________________☙
…І ось, журба й погані новини завітали у віконце також і до Шерлока Голмса. Відчай читався в його обличчі, коли той бачив, що акаунт Вільяма Джеймса сука Моріарті закритого типу. Щож, принаймні він помітив ще кілька профілів з такими ж двома призвіщами, одним з яких був якийсь Альберт і... БІНГО. Брюнет підірвався з ліжка, розпливаючись в усмішці, коли помітив такого бажаного математика на кількох фотографіях. В більшості на фоні, але тим не менш! Прогрес. Та і навіть незначна присутність Вільяма на фотографії притягувала, Шерлок досі не розуміє, як можна бути настільки притягуючим на такому рівні. Ці риси зачаровували так, що на чоловіка можна було дивитись вічність і не пошкодувати. Значить цей Альберт... Брат? Цікаво, занотували. Пощастило, що в нього профіль відкритий. Може глянути його підписки? Можливо, там буде ще хтось з їхніх знайомих і він зможе найти більше фото Ліа-
Також слідкує Майкрофт Голмс.
...фу блять
Хватить з нього інтернету.
“Адміністрація” не єдина, хто цього вечора писала Шерлоку. Одна з учениць скинула йому посилання на чат класу, куди той одразу перекинув їхній розклад, щоб завтра не мучити себе поясненнями. Не дарма тоді контактами обмінялися. Спочатку все було гаразд, та раптом хтось (хто певно не знав, що в чат добавили їхнього класного керівника) написав наступне: “Блять, хто цей тупий розклад складав”. Голмс лише видав смішок під себе, бачачи як у недавно тихому чаті понісся срач щодо того розкладу. Когось він влаштовував, когось абсолютно бісив, хтось був за те, щоб всі попустились і прийняли реальність, а решта, пам’ятаючи про присутність старшого серед них, мовчки слідкували за цирком.
“Якщо вас так турбує розклад, завтра можу в вашого привабливого завуча спитати щодо нього :)”
“О-О”
“Попав”
“Це хто?”
“..Оу”
Спочатку це був невинний жарт, аби дітей штурхнути. Оскільки розклад це не щось, що з’являється з нізвідки й з нічого. Там хтось постарався певно й доклав думки, якусь аналітику, ні?(Не те щоб сам Голмс в це дуже вірив, та спихав це на свою попередню заангажованість). В будь-якому разі, не так важливо, важливо те, що хіба це не виходить додатковий привід завести розмову з йому так припавшим до душі математиком? Щоб зайвий раз йому понабридати? О,тепер брюнет у думках подякував малечі за таку створену ними для нього можливість.
Наступного ранку Голмс прокинувся на диво рано. (тобто вчасно, що звісно пов’язано з його вчора новоспеченою мотивацією з милою дупою, та не суть) Енергійна біганина по дому зі вдіванням штанів, поки стрибаєш по сходах вниз, панна Гадсон, яка спочатку запищала (наче їй вперше бачити хіміка в трусах), а потім вронила одну з канапок, які несла в свою кімнату. Довіряючи правилу п’яти секунд, Шерлок спиздив ту канапку, дістав від дівчини копняка під сраку й нарешті вискочив з будинку, захоплюючи з собою сумку через плече. Що в ній було? Його старі шкільні записи та конспекти, котрі він вирішив взяти, щоб звірити з нинішньою програмою. Хімік не довіряв підручникам від слова взагалі, тож планував хіба звіряти наскільки глибоко потрібно вникати в теми. Також він планує завітати в шкільну бібліотеку. Звісно, спочатку домовитися щодо видачі підручників, але також він хоче деякі запозичити з свого предмету й звалити десь на дах, щоб він міг все ж їх прочитати і підготувати дітям притомні конспекти (тобто об’єднати його старі з темами, які добавили чи забрали тепер), а не це пекло з води і випадкових слів. Це що, він вкладається в роботу вчителя? БОЖЕ ЗБАВ! Ні в якому разі, йому байдуже, байдуже на дітей, звідки таке взяли? Пф-ф-ф, хаха, просто за те, що він береться, звик робити з совістю. Не більше, не менше… Принаймні це все собі говорив сам Шерлок.
На щастя, ще перші уроки були ознайомчими, тож багато підготовки не потребували. Що ж потребували – так це увагу до хімії від школярів, котрі явно ще зовсім не розуміють її могутності! Шпана, тц. Так ще й кілька проблем на ніжках, помітили його на мотоциклі й певний час діставали запитаннями про нього. Зазвичай він би був лише радий похвалитися своєю любою залізячкою, та не тоді, коли намагається донести щось інше. Дочекавшись нарешті вікон, Голмс втік до учительської, щоб занести журнал одного з класів. Ну, як, в першу чергу, щоб НАРЕШТІ ТРЯСЦЯ зловити конкретного блондина, який наче крізь землю провалився, в другу ж, так склалося, що йому треба занести ту трикляту мукалатуру. І ось момент істини! Шерлок нарешті пересікається поглядом з суб’єктом його вологих фантазій. (вологі фантазії: психологічний розбір особостисті на мікроатоми, до кожної слабкості й вразливості) Вони пересіклись і-? Можливо, Голмсу здалось, та погляд був нечитабельнішим, ніж до того. Він виглядав нормально, так, просто-... Можливо, брюнет надто багато думав, поки був зачарованим цим янгольским обличчям. Йому ж точно примарились почервонілі вуха, так? Як тільки всі припинили вітатися з Моріарті у відповідь, хімік чарівним-магічним способ опинився поряд з усмішкою.
– Ра-аночку, Ліаме~ – той махнув рукою – Яяяк справи? Як твої діти сприйняли розклад? – Шерлок драматично приклад долоню до лоба – Бо мої особисто ледь не влаштовали світову війну щодо нього