Work Text:
Драко Луціус Мелфой сидів на пеньку посеред лісу десь не то у східній, не то західній Європі, в місцевості, яку називали не то Долинню, не то Волинню, відганяв від себе злих, лютіших за українських залізопузів, комарів та думав: що він зробив у житті не так, щоб опинитись тут?
Можливо, він даремно після суду обрав замість Азкабану дворічну службу в міністерстві?
Або не варто було після цього терміну лишатись там і переходити у відділ аврорів?
Чи, може, не слід було братись за розслідування контрабандного продажу магічних предметів?
І вже точно не вартувало погоджуватись працювати в парі із Герміоною Ґрейнджер.
Він зиркнув на групу працівників Волинського (точно, це місце таки називалось Волинь) драконячого заповідника, які саме розпалювали ватру посеред галявини, готуючись до святкування Белтейну. Ґрейнджер з ентузіазмом тягла якусь величезну гілляку і сперечалась із Чарлі Візлі куди її прилаштувати, щоб вся ця хитка конструкція, яку невдовзі підпалять, не розвалилась. Старший Візлі усміхався, вислуховуючи наполегливі аргументи Ґрейнджер.
Драко обережно переклав досить важкий кошик з колін на землю поруч пенька. У плетеному кошику солодко сопів, пускаючи цівки диму з блискучого чорного носа, крихітний, лише два дні як вилуплений, український залізопуз — дракон на імʼя Пузик (це Ґрейнджер придумала).
Коли Драко з Ґрейнджер три дні назад знайшли лігво контрабандистів, серед їхніх незаконних товарів виявилось яйце найбільшого дракона. І воно було готове от-от тріснути. Тож довелось терміново шукати помочі у Візлі і перевозити яйце у заповідник. Та в дорозі дракон вилупився прямо у руках Драко. І з тих пір хотів спати лише біля нього. Мелфою це водночас і лестило, і жахало.
Чарлі Візлі наполіг, щоб перед тим, як дракона заберуть у заповідник, малюк відсвяткував із ними Белтейн, свято сонця і вогню. Мовляв, для драконів це особливий день і це може полегшити відлучення. Тому вони усі: працівники заповідника із різних країн, Візлі, Ґрейнджер, і він, Драко, зібрались разом на галявині, щоб потішити святом малого дракона.
— Це свято для тебе, Пузику, а ти його збираєшся проспати?
Драко легенько погладив крихітні крильця дракона — аж не вірилось, що це малесеньке створіння колись досягне розміру маґлівського літака. Над лускатою шкірою, що мирно здіймалась уві сні, марно роїлись кровожерливі місцеві комарі.
— Добре тобі, малий, тебе вони не вкусять.
Мелфой знову роздратовано замахав руками, відганяючи кровосісь. На жаль, магія з ними була безсила, тож Драко вже весь чухався, не встигаючи зцілювати укуси. От, ще один — Мелфой зі злістю ляснув себе по шиї, безжально вбиваючи ще одну нахабну комаху. Він глянув на долоню — на ній лишився багряний слід найчистішої чаклунської крові.
— Мелфою, встань, я маю дещо, що допоможе.
Голос Ґрейнджер заскочив Драко зненацька. Вона ще раз жестом наказала йому підвестись і, без жодного попередження, обризкала його з яскраво-жовтої баночки якимсь смердючим засобом, від якого Драко шалено розкашлявся.
— Ґрейнджер, якого Салазара!..
— Це засіб від комарів, маґлівський. Чи тобі подобається їх годувати своєю безцінною кровʼю?
Драко не відповів, лише зацідив Ґрейнджер легкого ляпаса по щоці.
— Та як ти, смієш, Мелфою!
Її невеликий, але важкий кулак вже був на півдорозі від його носа, коли Драко зупинив її показавши ще більш закривавлену долоню.
— Спокійно Ґрейнджер, я врятував тебе від нападу упира.
Вона пирхнула, закотивши очі, і в той момент з кошика почувся тонесенький рик.
— Пузеняточко! Саме вчасно, ми вже розклали багаття, хочеш розпалити його? — забувши про Мелфоя, Ґрейнджер взяла до рук дракончика і понесла до гурту, що вже зібрався довкола майбутньої ватри.
За кілька хвилин і кілька несміливих, але достатньо вогняних подихів дракона, вогнище запалало і святкування розпочалось. Місцеве (досить непогане) пиво передавалось по колу, хтось приніс гітару й сопілку, лунала музика і кілька пар вийшли з кола танцювати.
Після виснажливих днів у переслідуванні контрабандистів, пиво якось особливо швидко вдарило в голову Мелфою, бо він все ніяк не міг відірвати погляду від Ґрейнджер, що навдивовижу граційно витанцьовувала то з одним чарівником, то з іншим. Натанцювавшийсь довкола багаття із Чарлі Візлі, вона захекано всілась на пень поруч із Драко.
— Мелфою, ти танцювати збираєшся?
— Не вбачаю такої необхідності.
— Ти що, це ж Белтейн! Всі чаклуни і відьми святкують.
— Чистокровні давно відійшли від таких примітивних ритуалів.
— Та ну тебе, це ж весело, — вона схопила його долоню і потягла за собою, — не будь таким нудним.
І вона закружляла Драко Мелфоя у нестримному танці довкола вогнища.
Чи то винне пиво, чи пʼянке повітря цих лісів, чи може дзвінкий сміх Ґрейнджер та її карі очі, в яких відбивались зірки, що сяяли тієї ночі особливо яскраво, але Драко Мелфой не міг зупинитись і танцював, сміявся і радів Белтейну ледь не вперше в житті аж до ранку.
Коли зорі вже почали зникати у перших променях сонця, що сходило, вони із Ґрейнджер, міцно тримаючись за руки і перестрибнувши разом ритуальне вогнище, що раптом спалахнуло яскравіше, звалились у високу траву. Вони сміялись до кольок в животах і дивились одне одному у вічі і на мить йому здалось, що він побачив у очах Герміони Ґрейнджер щось тепле, медове і манливе. Те, що він не раз помічав протягом їх спільного розслідування, проте не дозволяв собі вдивлятись занадто жадібно. Можливо, він міг би спробувати розгадати той її погляд, якби не ранок, що нестримно наставав, нагадуючи про сувору реальність.
Драко Луціус Мелфой стояв перед вівтарем, серед сотень гостей, що прийшли на церемонію одруження двох представників Священних Двадцяти Восьми чарівних родин. Нарциса Мелфой подбала, щоб весілля її єдиного сина було приголомшливим, розкішним, ідеальним: кожна деталь була ретельно вивірена, не лишаючи місця жодній помилці.
Весілля Драко Луціуса Мелфоя із Асторією Ґрінґрас відбувалось в один із священних для чарівників днів Колеса Року, в день літнього сонцестояння, Літа. Чарівний вогонь палав у золотому кубку на столі перед міністром магії Кінґслі Шеклболтом, ритуальні золоті чаша та ніж для ритуалу крові лежали поруч. Серед гостей — найповажніші чаклуни та відьми, щоб засвідчити цей магічний шлюб. Звісно, місис Мелфой запросила і героїв війни: Гаррі Поттера, Рона Візлі та Герміону Ґрейнджер. Цим вона привселюдно підтверджувала вірність своєї родини новим порядкам чарівної Англії. Драко намагався не дивитись на перший ряд, де сиділи ці почесні гості. Точніше, одна гостя.
У призахідному сонці Асторія і Драко підійшли до ритуального столу. Міністр, проголосивши коротку, але дуже надихаючу, промову, взяв ритуального ножа і, вколовши пальці обох наречених, змішав їх священну кров у кубку. За тим, він поєднав їх руки та, тримаючи їх над вогнем, чекав спалаху.
Але його не було.
Глибока зморшка зʼявилась між його бровами. Він ще раз підняв долоні наречених, але, побачивши, що знову нічого не відбувається, дістав паличку і, змахнувши, промовив закляття. За мить суворий погляд міністра вже буравив Драко Мелфоя.
— Ритуал одруження не може бути здійсненим.
Галявиною, повною гостей, прокотився вражений шепіт. Нарциса Мелфой рвучко піднялась із крісла і підбігла до Шеклболта.
— Але чому? Що сталось?
Драко оніміло спостерігав за гучним шепотом матері із міністром. За мить вона вигукнула, вражено дивлячись на сина.
— Як?! Як ти міг? І хто?..
Міністр Шеклболт відкашлявся і промовив.
— На жаль, я не можу одружити цю пару.
Нарциса Мелфой безсило сіла на найближче крісло. Міністр продовжив:
— Оскільки ритуал одруження вже був здійснений нареченим Драко Луціусом Мелфоєм з іншою особою.
Шоковані голоси шелестіли у рядах гостей.
— Сліди магії сповістили мені, що кров вже була пролита і змішана..
Кров на його долоні коли він забив того комара.
— Магічний вогонь освятив долоні…
Ватра, розпалена подихом дракона.
— У ніч, коли кордони між світами зникають.
Белтейн!
Міністр магії Кінґслі Шеклболт змахнув паличкою і цівка диму з кубку вогню пропливла садом від вівтаря до рядів сидінь, зупинившись на першому ряді, на рівні серця перед Ґрейнджер.
Нажаханий стогін прохотився садом.
Драко Мелфой дивився Герміоні Грейнджер у її медові очі і думав: що він зробив у житті не так, щоб опинитись у такому становищі?
І зрозумів: можливо, вперше в житті, нехай і випадково, він все зробив так як слід.