Work Text:
Вітер грався з подолом її сукні. Оголяв її босі стопи, і недоторкані сонцем гомілки.
Її вуста тихо промовляли молитву. Вона благала їх бога прийняти гріховні душі, вона розвіяла прах полеглих воїнів і знищених демонів. Перед їх богом всі істоти були рівні і заслуговували почесного проводу.
Вона Канроджі Міцурі — свята. Недоторкана донька монаха, чия місія молитися за свій народ, за своїх гріховних підлеглих. Вона молиться за кожну душу: ненароджену, народжену, гріховну і вірянську.
Вона — Теризи на одному плечі вона несла найщирішу правду, а на іншому найжахливішу брехню.
— Пані Канроджі вже світає нам варто повернутися, пані краще не потрапляти на очі людей. Ваш одяг зараз в крові, і ми не зможемо його змінити.
На прощання вона запалила гілочку гліцинії. І неквапливо пішла геть. Її голова була схилена в низ, а руки досі з'єднані. Так вона долала шлях до палакіну, її засіб пересування був пофарбований в білий колір. Символізуючидушевну гармонію. Як тільки вона зручно сіла слуги понесли її додому, не даючи навіть миті перевести подих.
***
Шлях додому зайняв близько десяти годин. Втомлена дівчина не змогла навіть стулити очей. Вона дивилася як за склом розтяглися рисові поля. Вона дивилася яким поглядом її проводжали селяни, він цих поглядів хотілося прикрити обличчя. В народі існувало купа прикмет, і велика кількість з них врочили смерть. Тому розмовляючи з нею віряни виглядали стривожено, багато навіть боялися зловити її погляд. Вважалося, що якщо свята затримає погляд на людині та скоро помре. Тому будучи серед натовпу дівчина дивилася в землю. За своє життя вона побачила стільки різноманітних стоп, стільки різноманітного взуття, подолів кімано і суконь. Бували дні, коли їх снилися ноги. Вона дивилася як демон в людській природі наступає їй на горло, відрізає її голову, так само як це робила все життя вона. Їй хотілося якомога швидше змінити забруднений одяг.
Зустрічати її було нікому, щоб не їздити усією країною, родина дівчни розселилися різними куточками країни . Тому коли вона виходила з палакіну вона нікому не подавала руки, босими ногами ступила на поріг свого храму.
— Пані вам підготувати ванну чи бажаєте спочатку повечеряти?
Він пересувався тихо, тому іноді дівчина забувала що той був поруч. Таким був він — Ігуро Обанай. Тихим і непомітним. Здавалося що він розчиняється в просторі. Він просто якось з'явився поруч, і не збирався йти він свідомо обрав бути її слугою.
— Я не хочу вечеряти.
— Я вважав що ви, пані Канроджі, зголодніли, селяни принесли вам смаколики, чи не засмутить їх той факт, що ви навіть не скуштуєте їх ?
Вона могла протистояти демонам, могла витримувати зневажливий погляд чи навіть нераціональний страх селян, але вона не мала здібності брехати цьому юнаку. Так сталося, що він завжди слідував за нею. Захищав її спину, тримав парасольку над нею у дощ, коли та була втомлена носив на руках, завоював чай, коли тій не пощастило захворіти. Він не вірив богів, але якщо комусь і молився то їй. І вона читала це в його діях та в різних кольорах його очей.
— Отже пані Канроджі, вам подати вечерю?
— Якщо тільки ти розділиш зі мною їжу.
— Ви ж знаєте, це порушення правил.
— Я смертна, я народилася від гріху, чи то я порушу правила чи буду їх досконало дотримуватися, я не стану божеством. Я досі мрію, що колись знайдеться чоловік з яким я одружуся.
Він на це позіхнув. Звичайно ж святі мали право продовжити свій рід, бо хто ж буде продовжувати їх справу? Але обов'язок продовження роду торкався хіба що плечей чоловіка. Коли ж справа стосується жінок, їх бажали бачити недоторканими. Тому хоч заборони одружуватися не існувало, це б точно мала свою негативну реакцію.
— Ви маєте ви на думку достойного чоловіка?
Зараз вони були на одинці, жодна душа не могла стривожити їх. Саме тут вона могла дозволити своєму характеру вирватися з наручників правил.
— А якщо і маю, будеш заздрити ? Танжиро Камадо гарний юнак на цю роль.
Вона дивилася як з'явилася невеличка зморшки на його обличчі. Чомусь їй подобалося бачити як цей юнак так недосконало вдає байдужість.
— Якщо ви вважаєте його достойним цієї ролі, я не можу вас відмовляти.
— Чи є хтось на твою думку вартий мене ?
Він підіймає очі, скорочує відстань і не відводячи очей від її очей чітко говорить:
— немає людини, що була б варто вас, такої людини ніколи не існувало, і така людина не народиться. Ваше серце переповнене любов'ю, ви знаходете співчуття навіть до демонів, аморальних істот, що обрали егоїстичну владу. Ви дощ, ви спека, ви сніг. Ви всесвіт цілий всесвіт, але також і просто маленька квіточка серед полів. Вам ніколи не буде рівні, і не буде чоловіка, що вартий вашої взаємності.
— Чи не занадто високо ти оцінюєш мене?
Він проігнорував питання, почав готував її постіль до сну.
— Я як завжди завжи наповню вам ванну, тільки скажіть, коли забажаєте.
— Ти залишився зі мною бо відчував потребу віддячити ?
Він різко зупинився. З його рук майже випала скляна ваза, в яку він планував поставити гілочку гліцинії.
— Це так виглядає? Я залишився з вами пані, бо будучі з вами я в перше відчував сенс життя. Мені подобається допомагати вам. Подобається проводити спаринги, захищати вашу спину під час нападу демонів. Ви сонце в моїй непроглядній темряві. Ви моя ніжна колискова.
— З усіх чоловіків я б хотіла залишитися з тобою.
— Я не зможу стати вашим чоловіком.
— Тоді просто залишайся поруч. Я б хотіла щоб ти розповів мені казку сьогодні в ночі. Твій голос дає мені почуття безпеки.
— Як забажаєте.