Work Text:
Кханін міцно обхопив талію Чарана. Вітер бив їм у лиця, а ритмічні рухи створювали мелодію. Білий кінь з двома вершниками нісся полем. Сонце яскраво світило та зігрівало своїми променями землю. Вони гнали все далі й далі від палацу, залишаючи всі свої обов’язки та статус десь там, далеко. Кінь зупинився біля лісу й путники злізли з нього. Чаран прив’язав коня і вони пішли вглиб.
Кханін узяв свого хлопця за руку й попрямував углиб. Так, саме хлопця. Зараз вони не принц і охоронець з тренером, ні, вони лише Ран і Нін, які кохають одне одного. Вони йшли до особливого місця. Туди, де вони були собою. Кінь залишався все більше позаду, а хлопці поринуті в дотики одне одного заглиблювались. Вони вийшли до водойми, оточеної квітучою галявиною. Це було райське місце. Це було їх місце.
Кханін зняв із себе рюкзак, наповнений усім необхідним. Тут було простирадло та всякі снеки. Він плюхнувся на землю, закликаючи свого хлопця сісти поряд, що той і зробив. Їх пальці переплелися, а серця бились в унісон.
- Пам’ятаєш, як ми вперше сюди прийшли? - тихо запитав Ран, поглядаючи на блиск води.
- Тоді це все здавалося забороненим, - усміхнувся Нін, стискаючи його руку. - Наче ми вкрали шматочок щастя у світу.
- А тепер ми просто крадемо час для себе, - Ран перевів погляд на нього. - І не хочу нічого повертати. Ні титули, ні обов’язки.
- Я хочу тільки тебе, - м’яко відповів Нін, нахилившись трохи ближче. - Твою посмішку, твої очі, навіть твої бурчання.
І перед тим як Чаран встиг хоч щось відповісти їх губи зімкнулись. Це був легкий, ніжний та сповнений любові поцілунок. А потім ще один. Кханін обхопив долонями щоки коханого. І в якусь мить з волосся Рана вилізли два великих вуха, а хвіст забився по простирадлу. Нін же лагідно почухав ці пухнасті трикутнички. В мить волосся вкрило шкіру парубка наче маска, а ще через секунду перед принцем сиділо мелике, пухнасте, миле хаскі з висунутим язиком і хвостом, який розганяв увесь пил, що був довкола. А строга форма лежала на ковдрі.
Кханін розсміявся, не стримуючи захоплення, і одразу простягнув руки до пухнастого створіння, що щойно було його хлопцем. Він ніжно провів пальцями по м’якому хутру на шиї хаскі, ковзаючи долонями до вух, які той так любив. Ран, тепер уже у своїй чарівній звіриній формі, задоволено заплющив очі, а язик звисав набік у щасливій посмішці.
- Ти знав що твій характер стає м’якішим у звіриній формі? - почав він сюсюкатись з хлопцем, - Ти знав? Ти знав? Хороший хлопчик
Принц присунувся ближче, пригортаючи його до себе, й погладжував вздовж спини, відчуваючи, як тепло хутра проходить крізь тканину.
Королівство Еммалі має одну таємницю. Хоча, це скоріше за все не таємниця, а особливість. У генах усіх еммалійців передається одна мутація, яка починає прогресувати у випадковий момент життя. І з тих пір вони можуть перетворюватись на якось тварину. Це контролюється інтуїтивно і з тих пір люди мають 3 стадії. Перша - звичайні люди, друга - наполовину звірі, третя - звірина форма. Кханін ще не пробудив цю мутацію.
Нін розімкнув обійми з цим песиком й підійшов до води. Сонце відбивалося від поверхні озера. Сонячні зайчики вистрибували в лице. Хлопець ще раз кинув погляд на хаскі, який склав лапки й положив голову на них. Принц повільно почав роздягатись. Спочатку він зняв жилетку з золотими візерунками, потім рубашку з рюшками, і на останок штани зі спіднім. Голе, елегантне тіло повстало перед водою. Позаду почулося жалібне скавчання, яке було проігнороване.
Нін зробив крок уперед, і прохолодна трава під ногами змінилась м’яким намулом. Вода торкнулась щиколоток, змусивши його злегка здригнутись, але він не зупинився. Кожен наступний крок заглиблював його у сріблясту гладь, що погойдувалася від легкого вітерцю. Сонце грало на його шкірі, що сяяла золотом у відбитках променів. Він повільно нахилився, провівши руками по поверхні, наче знайомлячись із нею знову. Нарешті, зітхнувши, він занурився повністю, плавно, без різких рухів, якби танцював із самою водою. Вона обійняла його, прийняла в тишу глибини, і світ став інакшим - прохолодним, м’яким, мов зітканим із шелесту та спокою.
І в раз хлопцю захотілося відкрити очі прямо в воді. Він піддався цьому баанню і світ заграв новими барвами. Все стало абсолютно іншим і дивним. Руки й ноги не відчувались, але відчувалась легкість й він почав дихати. Дихати під водою. Що… відбувається. Це дивний, божевільний стан. За кілька секунд нерузуміння почулося гупання. Воно ставало все гучнішим. Кханін почав рухатись, тікаючи від небезпеки.
Він побачив у воді ноги, велетенські ноги. Вони занурювались все більше у воду. Принц чув своє ім’я, але не розумів звідки воно лунає. Вслід за ногами у воду опустлилося ще дещо, дещо інтимне. А потім фігура повністю опустилась під воду. Пазли почали складатись у голові Кханіна. Це був Чаран, а принц став рибою. Якоюсь доволі великою рибою.
Кханін підплив прямо до обличчя свого хлопця.Той підставив руки. Секунда й він перетворився на русалку.
- Я русалка! - викрикнув хлопець, обіймаючи коханого й виштовхуючи їх із води.
Вода з гуркотом розлетілася навсібіч, коли дві постаті виринули з її глибини, блискаючи краплями, що ловили сонячне світло, мов крихітні коштовності. Хвіст Кханіна - широкий, з лусками, що відбивали сонце й відігравали помаранчевими, білими та чорними кольорами. Хвіст, обвивався довкола стегон Чарана, який тримав його на руках. Їхні тіла дихали в унісон, а на обличчях світилися здивування й радість. Щастяя, що приходить лише тоді, коли ти вперше відчуваєш себе кимось зовсім новим, але водночас до глибини знайомим. Краплі стікали з вій, волосся прилипло до щік, а серця калатали від пережитого. На мить усе затихло. Лише легкий плескіт води, шелест листя і хвіст, що ковзав по воді, немов пензель по полотну, залишаючи за собою ледь видимий слід.
Вони сиділи на березі. Поки що мовчки. Чаран з захопленням роздивлявся кожну нову деталь тіла коханого. Плавники, жабри, перетинки на пальцях, крізь які Кханін зараз роздивлявся сонце, створюючи невеличкі хвильки хвостом.
Чаран знову перетворився на собаку. Промокле хаскі, яке моментально вирішило зтрусити з себе всю воду. Він дригав усім тілом. Краплі падали на землю, траву та назад у фодойму.
І ще на тіло кханіна, таке елегантне, таке витончене. Білосніжну шкіру обромляли цяточки води, які нижче переворбвались на білі, чорні та помаранчеві лусочки.
Жага з’їдала Чарана. Він хотів з’їсти, вдихати запах цього прекрасного тіла. Він хотів цілувати Кханіна від маківки, до кінця плавників. Але, чи дозволено йому це? Чи може він просто зараз накинутися на принца? Пестити його і цілувати. Чи він отримає зараз дозвіл? І ці думки перемогли.
Чаран підійшов назад до хлопця, який все ще роздивлявся свої мутації. У голові лунало: “Давай! Доторкнися до нього”. І хаскі піддався. Спочатку він просто ткнувся носом , а потім почав язиком злизувати кожну краплинку зі спини коханого. Аж поки не дійшов до шиї. Відкрите місце, де закінчувалось волосся, а з двох сторін були жабри, манило його. І він піддався. І він вкусив. Легенько, як тільки міг. Його принц повинен відчувати тільки задоволення. Ніхто не має права його скривдити. А у відповідь на укус почувся видих із його ім’ям.
І в Чарана знесло дах. Він набрав людської подоби, перекинувся і нависав зверху над Кханіном. Вони притискалися лобами один до одного. А між ними вирувало заряджене повітря. Вони втягували запах одне одного. В очах Рана засьигло запитання, але Нін благав поглядом. Він поклав руку коханого на свої груди, щоб той знав. Щоб відчув, як б’ється серце.
Чаран притискав у руках дороге йому серце, а губи наближались все ближче. Все ближче і ближче, поки не зірвались у поцілунок. Він діяв обережно, не намагаючись занадто надавити. Але його партнер бажав іншого. Кханін притискав їх голови все блище одна до одної. Щоб вони поєдналися, щоб вони поскоріше злилися. Їх губи були червоними не від помади, а від поцілунків, в яких язики блукали ртами.
Чаран цілував губи, потім шию, ключиці, опускаючись все нижче. Його рука пересковзала зі шкіри на лусочки і назад. Руки обох не знали куди себе подіти вони блукали тілом, хвостом, вухами, спиною. Вони дихали глибоко. І тут Ран відчув бугорок , він водив по ньому вверх і вниз, поки не показалося дещо інше, вологе й незвичайне. А Нін сильніше стиснув його пухнасті вуха. Це було воно, одне з тих приємних місць.
Чаран обхопив цей дивний орган рукою і пестив його. Він перевернув русала на шивіт, цілуючи спину і шукаючи те місце, куди зайде його статевий орган. Пошуки не принесли результатів і Чаран став просто тертися їм об коханого. І не тільки їм. Він щоками, носом проходив по кожному хребцю і плавнику. Кханін узяв його руку і повів у потрібне місце. Це місце ховалося прямо між лусочками. Хаскі занурив туди спочатку один палец, потім другий. І цілував, цілував до нестями. Пальці ковзали легко, спокійно, приносячи лише задоволення.
А потім він все-таки встромив свого члена. Він нависав зверху, рухався різко, наче справжній жижак. Але Кханіну подобалось, він насолоджувався. Але в якийсь момент все зупинилось. Чаран просто нависав зверху. Віні перевернув їх на бік і стиснув коханого, цілуючи в потилицю. Іх подихи поступово сповільнювалися. Цей дивний орган принца зник, а на місці де вони лежали раніше залишилась біла рідина. Кханін примостив руку коханого під свою голову, а ще переплів пальці. Так вони лежали деякий час у спокої та поєднані. Коли набряк Чарана спав, вони повернулися до повністю людської подоби. Косі, сором’яхливі погляди вони кидали один в одного.
Після одягання й підкріплення снеками, Чаран все ще залишався серйозним і тихим.
- Тобі не сподобалось? - почав Кханін.
- Це було неперевершено, Ваше Високосте, - він відповів знову схиляючи голову в поклоні. Але принц почувши ці слова схопив його за комір і підтягнув блище.
- Я думав ми вже давно перетнули межу, Ран, - і ткнувся носом у щоку коханого.
А десь у кущах сиділа здивована і майже травмована сіамська кішка, яка втекла раніше, ніж ці двоє почали знову цілуватися.