Work Text:
Чорні тіні та зуби
Страх може приймати різні форми. Іноді страх – це мурашки по шкірі, які пробігають тілом через невідомий звук посеред ночі. Іноді страх – це очікування поганої новини. А іноді страх – це первісний жах, який сковує нутро, перехоплює дихання і паралізує все тіло.
Цей первісний жах любить підкрадатися тихо, підкрадатися непомітно. Як дикий хижак, він вичікує моменту, коли ти найменше до нього готовий – коли твоє тіло розслаблене, а розум перебуває у стані безтурботності та спокою.
Все починається за одну секунду. Спочатку ти дихаєш спокійно, твоє серце б'ється тихо та ритмічно. Тіло повністю розслаблене, а в голові немає жодної тривожної думки. Ти бачиш прекрасні сни про подорожі, про події які були чи тільки будуть; про зустрічі; про близьких людей. Про першу зароблену мору і про першу покупку, зроблену на власні гроші. Про першу подорож за межі рідного міста. Про перше освідчення в коханні та перший поцілунок. Про всі безцінні моменти з коханою людиною, яку ти вибрав своїм партнером на все життя. І про багато інших моментів, які вам доведеться пережити разом.
Як раптом з'являється темрява.
Все світле, що було в цьому світі до цього починає провалюватися в чорну діру, затягуючи за собою всі теплі емоції і та все щастя. Вдих, видих. Вдих, видих. Серце пропускає кілька ударів. Дихання все ще ритмічне – вдих, видих; вдих, видих.
А чорна діра стає все більшою. Перед очима починають проноситися тіні, приховані в найтемніших, найпотаємніших глибинах розуму. Іноді це страхи минулого, іноді страх перед майбутнім. Іноді це страх сьогоднішнього дня, коли ти очікував на погану новину або ж почув серед ночі невідомий звук.
Серце остаточно збивається з ритму. Вдих, видих. Спроба вдиху. Ще одна спроба. І ще. І горло остаточно здавлює жах, який сковує грудну клітку настільки сильно, що дихати стає зовсім неможливо.
І тоді настає кінець. Чорна діра поглинає все, поглинає з нутрощами, поглинає навіть не жуючи, поглинає прямо тут і зараз. Кричати немає сенсу – перед цією чорнотою навіть найвідчайдушніша спроба крику здається беззвучною, так само як і кожна спроба втекти закінчується тим, що ти залишишся стояти на одному місці. Адже нічні кошмари саме так і працюють. Вони поглинають розум, поглинають тіло.
Поглинають тебе всього.
Панталоне з усіх сил намагався втекти. Він кидався з боку в бік, сподіваючись, що хоча б щось допоможе йому зрушити з місця, щоб сховатися від чорних тіней. Але його тіло вперто продовжувало стояти на місці, як він не намагався зрушити хоча б на крок, а ніс ніяк не міг зробити жодного глибокого вдиху.
– Ні, ні, – благав він, поки тіні поглинали його все швидше. – Прошу, не треба, не треба. Відпустіть, прошу.
Серце вискакувало з грудної клітки, тіні догризали його зсередини. Він з усіх сил намагався зачепитися хоч би за тьмяний промінь надії, як тут йому в очі вдарило світло.
Панталоне зрозумів, що лежить широко розплющивши очі, і дивиться в стелю. Тіні відступили – а точніше, ніяких тіней ніколи і не було, це був просто нічний кошмар. За вікном йшов лінивий сніг, на вулиці було тихо і, завдяки світлу, що відбивався від снігу, досить світло.
Дихати з якоїсь причини все ще було дуже важко – так, ніби щось заважало потокам повітря вільно проходити через ніс і рот. Обличчя продовжувало відчувати на собі щось стороннє, а руки були міцно притиснуті до тулуба. Він смикнувся, намагаючись звільнитися, але щось невідоме схопило його тільки сильніше, і дихати стало ще важче.
Що це за чортівня?
Панталоне знову спробував звільнити хоча б одну руку, і з третьої спроби йому це нарешті вдалося. Він з силою вчепився в щось, що лежало на його обличчі і заважало дихати. Зрушити невідомий об'єкт вдалося всього на пару сантиметрів, але цього вистачило, щоб нарешті нормально втягнути повітря.
– Ах, чорт…
Сон остаточно відступав і голові поверталася здатність тверезо мислити – і він нарешті зрозумів, що так сильно весь цей час йому заважало.
Долоня, що лежала прямо на його обличчі.
– Зандіку, – тихо покликав він і знову спробував прибрати зі свого обличчя його долоню. – Зандіку, ти зараз мене задушиш!
Той тільки щось тихо пробурчав та гигикнув, і Панталоне спробував повернути голову, наскільки це дозволяла долоня на лиці.
– Скотина. Знущаєшся, так? Я мало не задихнувся, я тебе зараз вб...
Він осікся, коли зрозумів, що ніхто з нього зовсім не знущався.
Схоже, Дотторе справді спав. На його обличчі була легка усмішка, але його очі були закриті, а обличчя здавалося повністю розслабленим. Йому завжди було властиво мимоволі зводити брови на переніссі від великої кількості складних думок у голові, тому його обличчя бувало таким спокійним та розслабленим тільки під час сну.
– От засранець, – пирхнув Панталоне і знову спробував трохи вирватися з його залізної хватки. Цього разу навіть вдалося трохи стягнути його долоню з обличчя, але Дотторе натомість одразу ж з силою стиснув його шию.
– Ні, навіть не намагайся, – Панталоне знову відтягнув його руку та розвернувся на бік, підставляючи його рукам менш критичні ділянки шкіри. Дотторе знову щось пробурмотів і тихо посміявся, а потім дуже чітко прошепотів:
– Ти бачиш? За деталями від генератора є шоколад.
– Що-що? – перепитав Панталоне, але тут Дотторе зробив щось настільки дивне, що все тіло смикнулося від несподіванки: він схопив його долоню та прикусив її зубами, і, не розтискаючи щелепи, знову поринув у сон.
Панталоне на всі очі витріщався на свою руку між його гострими зубами. Боляче не було, але в такій дивній ситуації він опинився вперше. Зуби Дотторе міцно стискали ребро його долоні, і Панталоне відчував вологий жар від його рота. Рука стрімко вкривалася слиною, і він зітхнув.
– Гаразд. Поки твої руки не на моєму обличчі, мене це влаштовує, – великодушно вирішив він, вмостився зручніше і заплющив очі.
Деякий час він лежав мовчки, а потім знову розплющив очі, щоб подивитися на цю дивну картину. У Дотторе був неймовірно задоволений вираз обличчя, і Панталоне теж не зміг стримати усмішку.
Який же він красивий.
По зовнішності Дотторе завжди було неможливо визначити його вік, а коли мімічні зморшки на його обличчі теж розгладжувалися, він і зовсім ставав схожим на молодого юнака. Його світло-блакитне волосся легкими хвилями обрамляло світлу шкіру, а темні шрами надавали його зовнішності особливої неповторності.
Панталоне продовжував із захопленням вивчати його красиве обличчя. Це обличчя людини, здатної на неймовірні відкриття та геніальні винаходи. Це обличчя людини, здатної бачити світ під зовсім іншим, дивовижним кутом. Це обличчя людини, яка не побоїться ступити у вогонь і воду заради своєї мети.
Це обличчя людини, заради якої і він не побоїться ступити у вогонь і воду.
Панталоне вільною рукою провів по його блідій шкірі.
– Ти взагалі розумієш, як сильно я тебе люблю, ти, зубаста скотина?
Звичайно, відповіді не було, Дотторе спав. Панталоне потягнувся і обережно торкнувся губами його лоба, не в силах більше стримувати емоції.
Правдою було те, що колись Панталоне вже був одружений – задовго до того, як познайомився з Дотторе. Але шлюб цей не був чимось таким, що викликало в нього хоча б крихту приємної ностальгії. Це був шлюб розгубленого чоловіка, який шукав комфорт та своє місце в житті, і який не знав, чого він хоче від світу і чого світ хоче від нього. Зрозуміло, що такі шлюби довго не живуть – однієї ночі він прокинувся, подивився на людину поруч із собою та зрозумів, що вони зовсім чужі люди. В той самий момент ці стосунки остаточно й завершилися.
Він подивився на Дотторе, який безтурботно спав, і знову торкнувся губами його лоба. Небо за вікном було таким же ясним, як і тієї ночі у минулому. Але от тільки ця людина буде з ним до самого кінця.
– Ауч! — різко скрикнув Панталоне, коли Дотторе стиснув зубами його руку. – Відпусти!
Він спробував вирвати долоню, але той тільки сильніше вкусив його за шкіру.
– Та що ж ти сильний такий! Зандіку, та припини мене жувати!
Якоїсь миті той різко смикнувся і розплющив очі.
– Ти чого кричиш? – буркнув він, миттєво звільнивши його долоню. Панталоне невдоволено дивився на вологу від слини, продавлену зубами шкіру своєї руки.
– Тому що ти мені мало руку не відгриз!
– Що ти вигадуєш?
– Нічого я не вигадую!
– Напевно, тобі просто наснилося.
– Дивись сам! Ти щось пробубнив про шоколад і почав мене гризти! – він сердито простягнув йому свою долоню.
Дотторе деякий час дивився на неї, а потім хрюкнув та посміхнувся.
– Чого ти ржеш? – пробурчав Панталоне. – Скоро я навіть спати в рукавичках буду. Це я тебе одразу попереджаю, якщо ти раптом захочеш зламати зуби об мої кільця.
Дотторе зі всією серйозністю, властивою істинному вченому, зауважив:
– У твоїй версії нестикування, мій любий банкіре. Якщо ти прокинувся від того, що я вкусив тебе, як ти міг почути мої слова про шоколад?
– А хто тобі сказав, що я прокинувся від укусу? Мені наснився кошмар, я вже деякий час не сплю.
– Який кошмар?
Панталоне глибоко вдихнув, впав на подушку і тихо сказав.
– Що мене оточують чорні тіні і я не можу дихати. Виявилося, я дійсно не міг дихати – твоя долоня закрила мені половину обличчя. А потім ти мене ще й вкусив, щоб тебе.
Дотторе деякий час мовчав, а потім перепитав:
– Через мене тобі наснився кошмар?
Панталоне підняв на нього погляд. На обличчі Дотторе вже не було посмішки, він виглядав скоріше схвильованим – і Панталоне здався.
– Не через тебе, а через твою невдало лежачу руку.
Дотторе знову помовчав, а потім тихо сказав:
– Пробач, я не хотів.
Панталоне уважно дивився на нього, і нарешті його губ торкнулася посмішка.
– Все добре. Чорні тіні розступилися, як тільки я побачив тебе поруч із собою.
– Цими чорними тінями і був я.
– Може, для когось ти і тінь. Але для мене ти той, хто здатен їх відлякувати.
Він торкнувся носом його щоки. Вони мовчки лежали, поки Дотторе різко не смикнувся.
– Що ти роби... ай! – він скрикнув, коли той з силою зафіксував його руки, торкнувся губами його плеча та з силою вкусив. – Перестань!
За першим укусом одразу ж послідував другий.
– Чорт, та що ти робиш! Я тебе зараз придушу!
– Спробуй.
– Засранець, та досить вже!
Зуби Дотторе торкнулися вже його шиї, і замість крику, Панталоне раптом видав зрадливий стогін.
Дотторе на мить застиг, а потім розсміявся, різко відпустив його та відсунувся убік.
– Гаразд, добраніч.
Панталоне дивився на всі очі, як той без найменшого сорому збивав свою подушку.
– Ти не охренів?!
– Лягай спати, ти ж хотів щоб я перестав.
Панталоне деякий час мовчки дивився на нього, а потім схопив свою подушку та з силою розмахнувся.
– Як же я ненавиджу тебе!
Послідував глухий удар, а за ним тихий сміх.
– Хочеш, щоб я вкусив тебе знову?
– Ах ти шмат!..
– Якщо не хочеш, то припини буянити і лягай спати, – Дотторе схопив його та силоміць уклав поруч із собою. – Заплющуй очі.
Панталоне пробубнів.
– Ти думаєш, я тепер зможу заснути?
– Хочеш, я тобі допоможу?
Панталоне подивився на його губи, потім у його червоні очі, потім знову на губи.
– Можливо.
Дотторе кивнув, деякий час подумав, а потім монотонним голосом почав розповідати:
– Послухай тоді про чергову нісенітницю, яку я прочитав сьогодні зранку. Черговий розумник з Сумеру вирішив заявити світу, що він думає, що сучасний підхід до вивчення технологій, повʼязаних з викривленням гравітації, вимагає суворого регламенту та повного контролю над…
– Зандіку…
Дотторе замовк і уточнив.
– Що, тобі ще не схотілося спати?
– Ні.
– Пф. Добре, твоя взяла. Тільки не кричи потім, щоб я тебе відпустив – бо я не відпущу.
Панталоне знову відчув на своїй шиї його зуби, і цього разу він не чинив опір. Насправді йому було цікаво почути думки Дотторе щодо стану сучасної науки.
Та от тільки в нього був інший, улюблений спосіб заснути.