Work Text:
Обід у викладацькій за звичкою минає тихо: хтось дописує звіти, хтось готується до наступної пари. Кім Докча, щоб не нести роботу додому, читає твори студентів, заїдаючи бутербродом з найближчого супермаркета. В одну мить він схоплюється з місця, широкими кроками доходить майже до виходу і кидає стос паперів просто на стіл перед Хан Суйон.
Суйон лише посміхається та відхиляється на кріслі, щоб подивитися на нього знизу вгору.
— Що цього разу?
Решта присутніх навіть не обертається в їхній бік. Ті, хто працюють тут достатньо довго, вже звикли до того, що ці двоє постійно підколюють усіх навколо, а за можливості — й когось із колег чи управління освіти.
— Це ти їх навчила так писати, правда ж? — руки Докчі ледь не трусяться, поки він дістає один з паперів, у якому Суйон впізнає студентський есей. — На, глянь сама.
Суйон проглядає по діагоналі твір — на щастя, від студентів більше не вимагали писати їх від руки — і разом зі стільцем повертається в рівне положення — саме вчасно, бо той вже почав виходити з рівноваги і грозився розпластати Суйон по підлозі. Заради рівноваги Докчі жінка ховає від його погляду ще хитрішу посмішку за коротким чорним волоссям.
— А що не так? Він не дотримався теми?
— Вона, — на диво спокійно виправляє її Докча. — Я не давав конкретної теми, сказав написати твір, з якого буде зрозуміло суть одного з прочитаних мітів.
— Грецьких чи римських? — на обличчі Суйон настільки невинний вираз, наскільки це взагалі можливо, і саме тому Докчу не покидає відчуття, що вона до цього причетна.
— Це не так важливо, — Докча вихоплює в подруги листок з есеєм та драматично зводить руки до неба. — Я можу зрозуміти сатиру і гротеск, навіть пролом четвертої стіни, хоча, відверто кажучи, він тут прописаний не найкращим чином, але «насправді Діоніс поєднував у собі всі найкращі риси твінка»?! — цього разу сміх не стримує Джун Хівон і, помітивши на собі незадоволений погляд Докчі, поспішає протиснутися до виходу повз нього.
— Скажеш мені потім, що це за студентка, я їй поставлю оцінку за такий креативний підхід.
Через репліку Суйон Докча не затримує на Хівон погляд надовго, обираючи свердлити ним подругу в кріслі, а тому не помічає фігуру у дверях, аж поки чоловік не заходить йому за спину, простягаючи долоню до есея.
— Дозволите?
Докча ледь здриґається від низького голосу і рефлекторно впускає листок, обертаючись до незнайомця. Той перехоплює студентський твір і здається цілком захопленим читанням, не звертаючи уваги на викладачів та їхні запитальні погляди. Коли не надто довгий есей зрештою закінчується, він підводить очі на Докчу та змірює його поглядом.
— Мені здається, я знаю, звідки пані студентка взяла прототип персонажа, — приголомшений порівнянням чи то з Діонісом, чи то з твінком Докча не встигає вигадати шпильку у відповідь, тож чоловік йде з викладацької так само непомітно, як і з'явився.
— Та я його…
— Що ти йому зробиш? — Суйон заливається сміхом, а тоді додає трохи мрійливо: — Бачив, які м'язи? Мабуть, новий викладач фізкультури.
— Взагалі-то, Ю Джунхьок-нім викладатиме філософію, — втручається в розмову Ю Сана, піднімаючи стос паперів зі столу та простягаючи його Докчі. — А ти якби займався виставленням оцінок, а не обговоренням творів при всіх, то вже міг би піти додому.
— Ну і зануда, — закочує очі Суйон, коли Сана виходить з викладацької, а тоді й сама збирається слідом.
— Не вдавай, що це тобі не подобається, — посміхається Докча тоді, коли бачить лише спину подруги вдалині коридору.
Ю Сана має рацію — він більше не має пар, на відміну від решти викладачів, які почали розбрідатися з викладацької на заняття, але мусить сидіти на незручних кріслах, бо есеї самі себе не перевірять. А автоматом оцінки поставити він не може — а раптом в одному з творів ще є такі «шедеври»? Він ще раз коситься на ім’я в кутку листка — звичайно, це написала Лі Джіх’є — і, прикривши очі, все ж ставить твору «добре».
Коли у викладацькій немає людей, стос паперів тоншає значно швидше. Докча за звичкою відмічає, що його улюблені студенти, Лі Ґільон і Шін Юсон, обрали його улюблені міти, пов’язані з Потойбіччям, і подумки робить відмітку спитати Хан Донхуна про те, чому він обрав саме міт про Сізіфа. Але разом із тим, як тане стос неперевірених есеїв, росте незадоволення Докчі: не творами, звісно, бо ніхто з групи не отримує нижче «добре», а думкою, що його щойно назвали твінком, що він не може про це забути і що він нічого не сказав у відповідь.
Коли останній есей нарешті перевірено, Докча кидає погляд на розклад, поспіхом пригадує те, що сам учив на філософії в університеті, а тоді покидає викладацьку з чіткою метою — зіпсувати комусь першу пару.