Work Text:
Хантер, син Хантера, народився в цілком звичайній сім'ї, як для андердарку. Він не знав, яка саме з наложниць батька його народила, три жінки присвячували свої дні догляду за натовпом шалопаїв і були для його семи братів і сестер рівною мірою матерями. Батько був мисливцем, бив щурів і слизовиків до панського столу. Того ж ремесла вчилися і сини, доньки ж готувалися до шлюбу, сподіваючись зловити як не благородного, то хоч сина багатого ремісника. Глибоко поважали в родині Князя Павуків, але молили про успішне полювання і приносили в жертву щурячі хвости божеству, яке, як Хантер дізнався значно пізніше, на поверхні звуть Вірною.
І все було в родини добре, наскільки вже це можливо сказати про сімейство дроу, поки мешканці поверхні не почали своє полювання.
Хантер знав, що мусив боятися чолов’ягу розміром з трьох шахтарів, вогняного мага, білу діву, жінку зі сталевими обличчям і сталевого кота. «М’ясники з Ясно-Червоного Ордена», здається, так їх звали. Тільки з’ясувалося, що обличчя в жінки не було сталевим (тобто, колись було, але не на час їхньої зустрічі), а сталевий кіт був невидимим.
«Якщо хочеш жити - іди з нами». Він так і не зрозумів, для чого. В нього щось випитували про якихось Аркан Еліа, хто б вони не були, потім домагалися, щоб він розповів все, що знав про традиційну поезію (Хантерова родина навіть писемною не була, хіба що дівчат на виданні водили до науки, аби привабити багатших женихів), потім тикали в нього голками (він думав, що вб’ють, як не корисного справі, але в нього лише трохи запаморочилося в голові, не зрозуміло навіть, від втрати крові чи просто від страху).
Після всього цього, його пообіцяли повернути додому, і навіть заплатили за тиждень в постоялому дворі до того, як його полонителі розберуться з невідкладними справами, що їх спіткали… Але до нього так ніхто не повернувся.
Де він опинився – Хантер уявлення не мав, з’ясував лише, що ця територія належить людям (хоча навіть Хантер був впевнений, що ті, хто його викрали, були точно не людьми - але їх тут, здається, поважали). Довелося якось влаштовуватися, а потім він засумнівався, що і сам хотів вертатися.