Work Text:
Сукуна сидів у тіні дерев, ліниво спостерігаючи за своїми однолітками, шукаючи знайомий силует. За мить його погляд зосередився на одному хлопцеві. Юдзі щойно закінчив бігти крос і тепер сміявся у колі своїх друзів.
Сукуна терпіти не міг його посмішку. Він із задоволенням уявляв, як зітре її з обличчя хлопця. Нічого в житті не тішило його так, як викликати ненависть у Юдзі — таку щиру й непереборну, даровану йому персонально і нікому іншому.
Один із його багатьох талантів був у тому, щоб виводити милого Юдзі з рівноваги, змушувати його втрачати контроль і доброзичливість, якою хлопець так пишався.
Він не розумів своєї дивної зацікавленості, не бажав багато думати про це і тільки шкодував, що об’єктом його інтересу мав бути цей нестерпний, настирливий, позбавлений будь-яких витончених якостей хлопак.
Його одержимість росла разом із неприязню, і з кожним днем він усе більше боявся щось із цим зробити. Лише думка про те, що Юдзі висміє його бридку прив’язаність, чи, ще гірше, пожаліє його, виводила Сукуну з себе.
***
"Як же він мене заїбав", — думав Юдзі по дорозі додому. Ця пародія на людину, яка записала його у вороги з моменту їх знайомства, ніяк не йшла йому з голови. Він усе намагався зрозуміти, чим так сильно провинився перед «величним» Сукуною, що той присвятив свої будні емоційним тортурам Юдзі.
Складалося враження, що саме його існування було образою для Сукуни, що той ненавидів кожну його клітинку, тож у Юдзі не залишалося іншого вибору, окрім як ненавидіти його з такою самою силою й натхненням.
Усі його думки були зайняті Сукуною: він думав, як побачить його завтра, як його витончене обличчя перекоситься, очі зіщуляться, губи витягнуться у самовдоволену посмішку, як він підійде впритул і Юдзі знову відчує його подих на своєму обличчі.
Як Сукуна скаже йому черговий принизливий жарт і Юдзі робитиме вигляд, ніби він обурений, щоб приховати той факт, як сильно він хоче торкнутися його, вдихнути його запах на повні груди й заритися носом у волосся.
Іноді він думав вдарити його прямо в пику, почати бійку тільки для того, щоб відчути на собі його сильні руки, мати змогу торкатися й не переживати за свій сором, адже саме так роблять справжні хлопці.
***
Він тут. Погляд Сукуни зосередився на хлопцеві, який повертався з вечірніх класів. На диво, він був сам, і це тішило Сукуну. Він недолюблював його прилипливих друзів, які не залишали Юдзі ні на крок.
Сьогодні був важкий день, і Сукуна мав випустити пару на комусь. Попри усі раціональні міркування він відчував, що скучив за знайомим поглядом, повним зневаги і нерозуміння. Змушувати Юдзі благати й скиглити, як побиту собаку, діяло на нього краще за будь-які заспокійливі.
Було соромно визнавати, що він просидів тут більше години, чекаючи на причину своїх емоційних страждань, але Юдзі цього знати не обов’язково. Достатньо різко підійти до хлопця, можливо трохи налякати — і він забуде всі питання щодо причин його перебування тут. Треба застати його зненацька, думає Сукуна.
Раптовий удар по колінах виводить Юдзі з рівноваги, і він незграбно падає вперед, але одразу ж підхоплюється, впізнаючи свого нападника.
З ревом він кидається на Сукуну, валить їх обох на землю. Стискає руками його шию, спостерігає, як він борсається під ним, але все ще посміхається, засранець.
— Весело тобі? — питає Юдзі.
Його дихання уривчасте, руки тремтять від утоми важкого дня. Сукуна з легкістю міняє їхні позиції, ловить подих за кілька сантиметрів від його обличчя.
— Ти такий слабак, — сміється він.
Тепер уже руки стискаються на шиї Юдзі, сильні ноги приковують його до землі, тріщини в асфальті боляче впираються йому в спину.
Юдзі розуміє, що треба чинити опір, але натомість його долоні самі тягнуться до м’язистих стегон, занурюють нігті до крові, намагаючись завдати болю. Повзуть вище під футболку, дряпають торс, зупиняються на шиї, але не стискають.
Кожен подих дається йому з титанічними зусиллями, обличчя Сукуни пливе перед очима, і він думає, що не був би проти померти так.
Сукуна не знає, чого саме він хотів від цієї сутички, думає, що вже треба відпускати хлопця, але не хоче розтискати рук. Долоні на його тілі такі теплі й живі, вони завдають такого солодкого болю, що хочеться, аби вони залишилися там назавжди.
Хлопець під ним дивиться крізь сльози, але його погляд несе щось іще, крім зневаги. Сукуна хоче думати, що Юдзі отримує від цього таке саме збочене задоволення, що вперше в житті він із кимось на одній хвилі.
Нарешті він послаблює хватку, Юдзі заходиться жахливим кашлем, хоче вибратися з-під нього, але Сукуна не відпускає. Він тримає його руку, яка так ніжно торкалася його шиї, заривається носом у долоню хлопця, вдихає його різкий запах і не може стримати тремтячого видиху насолоди. Коли він відкриває очі, його зустрічає ошелешений погляд Юдзі.
Їхні дивалки тривають лічені секунди, аж поки Юдзі не хапає його обличчя й не зіштовхує зі своїм. Він не вміє цілуватися, не дозволить Сукуні бути його першим поцілунком, тому тільки кусає його губи, як скажений пес, хапається за нього, наче потопаючий.
Сукуна не може поворухнутися, не може повірити, що сонячний хлопчик Юдзі так відчайдушно цілує його обличчя, заривається руками під його одяг, наче Сукуна вже належить йому, наче його віддана ненависть дорівнює зізнанню в коханні мовою хлопця.
Він не хоче втрачати контроль. Він уявляє, наскільки спотвореним буде виглядати обличчя Юдзі, якщо він його відштовхне, якщо посміється над ним. Саме це він і зробить — за секунду чи, може, дві, чи за стільки, скільки може собі дозволити, допоки Юдзі не запідозрить взаємність.
Юдзі віддаляється першим, дивиться на почервоніле обличчя перед ним, намагається знайти відголосок бодай якоїсь емоції, відповіді на своє німе питання.
Сукуна різко вскакує, витирає губи. Він намагається зобразити огиду чи зневагу, але його очі видають тільки збентеженість і відчай.
— Не знав, що ти ще й гомік, — каже він із отруйними нотками в голосі, спльовує на асфальт і різко розвертається. Йде в бік метро, не озираючись.
Юдзі ще деякий час сидить на землі, розминаючи кінцівки. Їм в один бік, і він точно не хоче бачити його сьогодні чи будь-коли. "Він був ніжніший ніж зазвичай", — думає хлопець.