Work Text:
- Все, вимітайся.
Худа, але важка рука вдарила Куроо по плечу.
- Ну Кеммо! - застогнав він і насупився.
Кемма хотів був відповісти щось уїдливе, але горло звело у новому нападі кашлю. Груди вже боліли від інтенсивності.
Куроо більше не супився, тільки чекав, поки Кемма відкашляється і витре сльози, що виступили на очах.
- Йди, - Кеммин голос геть осів.
Нічого не залишалося, крім як піти на диван. Куроо вмостив Кемму на ліжку у спільній кімнаті, бо не міг допустити, щоб той тіснився всю ніч на дивані, коли кашель і так забирав у нього всі сили.
- Відкашлюй ту гидоту.
Кемма лиш скривився.
- І випий на ніч сироп.
Кемма скривився вдруге. Сироп був солодкуватий, але від того ще більш гидкий. Тільки кашель вже втомив його настільки, що й сперечатися не хотілося.
- Хімозна хрінь.
Куроо стояв у дверях, слідкуючи, щоб Кемма не халтурив. Він і не. Голова була важка і пуста.
- Не хімозніша за енергетики.
Кемма не хотів зайвий раз відкривати рота. Повернувшись обличчям до стіни, він зробив вигляд, ніби спить.
- Не дуйся. Добраніч.
Останнє побажання Куроо промовив лагідно і щиро, сподіваючись, що вночі кашель не докучатиме сильно. Кемма слабо мугикнув і махнув йому рукою, мовляв, іди вже.
Зітхнув і пішов. Кашель було чутно часто, але виходило не так сухо.
Десь посеред темної, чорнющої ночі пориви кашлю перестали долинати до вух Куроо, і він заспокоївся, щоб нарешті заснути міцним сном.
О сьомій Кемму розбудив новий напад. Він ледве доповз до ванної, аби відкашлятися і сьорбнути трохи теплуватої води. Піднявши голову, він зустрівся з поглядом Куроо у дзеркалі. Той стояв так само сонний зі скуйовдженим волоссям і втомленими очима. Плечем спираючись на раму, він наглядав за Кеммою. У маленьке віконце під стелею заглядало блакитно-сіре небо і гілочка винограду.
Коли обличчя було витерте, Кемма тихо зітхнув. Цей звук змусив Куроо заворушитися і підійти, закласти пасмо волосся Кеммі за вухо.
- Я приготую ліки, йди лежи.
Кемма кивнув. Пхнув Куроо коліном під зад і прохрипів, що хоче посцяти.
Куроо з-за дверей лагідно проспівав, щоб не забув помити руки.
Кемма шкодував, що вікно у спальні виходило на схід, бо сонце разом із хворобою не давало йому знову провалитися в сон. Опісля прийшов Куроо, тримаючи в руках сироп, краплі для носа і миску, з якої йшла пара.
- Шо це?
- Кашка.
Миска зі стукотом приземлилася на тумбочку разом зі всіма ліками. Кеммі хотілося спати і виплюнути легені, але ще більше хотілося вільно дихати.
- А якщо ти заразишся від мене?
- Я - ні.
- А чого?
- Бо я не виколупую цибулю звідусіль.
Куроо говорив спокійно, мішаючи якусь крупу у мисці. Якби поглядом можна було вбивати, Кеммі все одно було би лінь це робити, саме тому Куроо досі мирно сидів біля нього і торочив таке.
- Погодувати?
Ще більше віддаватися в його руки не хотілося, тому Кемма мугикнув відмову і сам сів їсти, щоб потім випити ліки.
Весь час за ним спостерігав з-під чорного чуба пильний погляд, слідкуючи, щоб він не спішив і добре поїв. Потім знайомі сильні руки піднесли йому ліки, навіть хотіли запшикати спрей у ніс. Кемма вже й сам звик до того, що Куроо поруч у будь-якій ситуації, тому висякувати шмарклі при ньому зовсім не соромно. Не соромно запустити тою ж серветкою у нього.
- На.
Кемма скривився, бо "фу, ти безсоромний і гидкий", коли Куроо ту серветку розгорнув.
- А ти не так сильно сякай.
На серветці було трохи крові, бо Кемма не вміє обережно. Згорнувши назад, Куроо виніс і її, і миску, і ліки. Покопошився трохи на кухні. Щось бубнів. Кемма його вже не слухав, вмостившись назад під ковдру. Промені падали прямо на обличчя, але на іншому боці було незручно лежати.
Повернувшись, першим ділом Куроо заправив штори.
-Ну все, маленький, спи далі, - проворкотів він, присівши на краєчку ліжка і обхопивши великою долонею щоку Кемми, погладжуючи великим пальцем. Робив він це, щоб побісити, і тому, що просто хотів. Дурний сміх не ховав.
-З радістю. Може хоч уві сні тебе не буде.
-Не кажи так, а то я засмучуся.
-Переживеш.
Коли Куроо з усмішкою помотав головою і збирався йти, з-під ковдри почулося тихеньке "дякую", бо Кемма насправді щасливий, що про нього є кому попіклуватися.