Work Text:
– Полагодь мій ріг! Так же соромно в місто вийти!
Ех, дівчата то дівчата, хлопці то хлопці. Навіть коли за тридцять. Я бард, я своїм обличчям заробляю, свого роду. Але мені якось всерівно до того, що мені розрізали вухо (рану ніби вдалося зашити, але вухо в мене тепер сильно деформоване).
– Я можу і тобі зробити, без проблем. – Здається, я сказав усе вголос. Соромно? Та ні.
А чи хочу я… З цілим вухом усіляко краще, аніж з розрізним, але ж закляття не наводиться на один шрам. Все це - моя історія, від підліткової дуелі, після якої я познайомився з Максом (цікаво, як він там?) до ударів орка-вампіра, що лише заступництвом бога удачі не розрізали мене навпіл. Чи готовий я лишити все це в минулому… А не знаю.
– Я… Подумаю. Збережи поки чарунку для своїх хворих.
Плюс – я нарешті знайшов бібліотеку, і тут є ці бісові книги з підприємництва (не певний, що мені це щось дасть, але я просто вже не заспокоюся, поки їх не знайду). Мінус – своїм виступом я не зібрав навіть на абонемент. Довелося позичати три монетки – так тупо…
– Прохання зберігати тишу! – Вибачаюся, виходжу грати на подвір'я. Дворфська література з економіки поки не дала відповіді на моє питання, але мені починає здаватися, що вона полягає в іншому. Я звик до того, що Мія десь поруч – а зараз я працюю один. Треба це враховувати.
– Кажуть, що клан Місячного Кинджалу накрила варта.
Що ж, здається, помста за наше безчестя їх таки спідкала. Хоч це нічого вже не зможе виправити – але все одно приємно. Мені. Але, як з'ясувалося, не всім.
– Я винна їм послугу. Вони обіцяли не зачіпати вас, але я дотримаюся слова.
Я хочу сказати, що тримаючи слова, даного мафії, можна збезчестити себе іще більше, що вони б точно не дотрималися обіцянки, якби вона була для них незручна… Зупиняю себе. Я ніколи не був паладіном. Мені просто не зрозуміти.
– Якщо ви станете проти них – я з вами. Але інше вже вам вирішувати.
Цікаво, якщо ти шукаєш неприємностей, знайти їх – це вдача чи невдача?
– Тобі воно справді треба? Ми зможемо тебе вилікувати, якщо що, але нам треба буде принаймні знайти тебе.
А дійсно воно мені треба? Ні. Але я всерівно це зроблю.
– Ми свого часу врятували світ і мало не знищили його, – ну, дурні ми всілякої наробили, але не до спроби знищення світу. Просто звучить красиво. – Що нового мені принесе ніч у дешевому заїзджому дворі?
Місто вночі майже пусте, що для дворфів дуже дивно. Але… Мабуть, це й добре. Мені є над чим порозмислити.
В мене нарешті є мета. Допомогти одному археологу виконати свою обітницю, спробувати все-ж допомогти зміям побудувати нове суспільство, можливо, навіть знов врятувати світ. Але ж мені конче необхідно шукати сумнівних пригод, навіть коли вони не шукають мене самі. Чи хороша це ідея? Однозначно ні. Чи буду я робити це знову…
Дивлюся на своє відображення у спокійному морі. Зітхаю.
– Я колись подорослішаю?
Я знаю відповідь.