Work Text:
– Можливо, у вас принаймні є викрутка і невеличкий молоток? Мені буде не так просто полагодити його голими руками, і це може зайняти деякий час…
Закінчувала фразу я вже до закритих дверей.
«Дайте мені викрутку, і я розберу усе це підземелля до гвинтика» – Замріялася! Цікаво, чого вони так мене бояться, хоча спокійно дали флейту Ліан? Хоча… Мабуть, усе простіше, і в них просто нема інструментів, не було чого лагодити раніше.
І що мені робити? Так, тіло Гармати можна вилікувати магією, і можна попросити про це Серпанка, якщо він погодиться на «потім поясню». Але в загальному, в мене буквально нічорта нема. Що я можу без інструмента? Свої дротики, хіба, вмію створювати магією, як колись навчилася – навряд-чи цього достатньо для втечі. А чекати нема чого, чим далі, тим усе ставатиме складніше…
«Робити зброю зі свого тіла – гідне заняття, але якщо маєш достатньо розуму, можна створити будь-що з будь-чого…»
Тінь відчаю ще на підльоті збивається вогником, який я відчуваю у своїх очах – як давно вже не відчувала. Що я, не зможу виконати простецьку задачу без своєї лабораторії? Що, я вперше в експедиції, де якщо пропаду – не відправлять на пошуки? «Нічорта немає» – поняття відносне: щось є завжди, хоч навіть те саме власне тіло. Треба лише придумати, що з цього можна виготовити і що з цього списку найкраще зарадить ситуації. Прорвемося. Як у старі-добрі часи.
І того, що в нас є? Мої нігті – три штуки (решта лишилася у шахті). Сам Гармата з його пластинами – одна штука. Роби, вкриті сантиметровим шаром пилу – дві штуки.
Гарматі потрібно розтиснути зім’яті пластини. Побачити ступінь ушкодження органіки можна буде, лише відкривши його, але головна проблема явно в тому, що пластини тиснуть на органічну частину, заважаючи рухатися, додаючи ушкоджень і… Чи це болить? Цього я досі не можу зрозуміти.
Одне кріплення фактично вирване, можна викрутити рукою. Далі можна використовувати зняту пластину.
Розігнути – об коліно; брутально, але як вже є. Але пара пластин зім’яті до невпізнаваності, намагатися розпрямити немає часу, доведеться їх вилучити. Треба чимось закрити стики… Пил… Це печера, промита водою. Тут до біса вапна – до бабки не ходи. Можна порвати робу, просочити її розчином і зробити щось типу гіпсової пов’язки. На чому зробити розчин? Ну… Трохи технічної води в гуманоїда завжди знайдеться з собою.
– Хлопці… І решта. Допомога потрібна. Мак, Серпанок – допоможіть розгинати пластини. Як вийде, акуратність не на часі. Гармата – сиди рівно, і тримай шайби рівно так, як я тобі буду класти їх у руки, щоб я їх не переплутала. І… Вибачаюся за таке прохання, але відлийте хтось на це вапно. Мені потрібен розчин, а шукати воду нема коли.
Мені давно не доводилося повністю відкривати його (її? Ельфійською взагалі «їх») груди. Завжди трохи дивно дивитися на серце, що б’ється майже в мене в руках… Але зараз важливо, що воно ціле. Тканини явно прибиті, хоча ступінь важко оцінити на око (з прозорою кров’ю), але ніби нічого критичного, головне забезпечити захист.
Розмішую вапняний розчин, приготований у якійсь ямці в підлозі, прямо ганчіркою в руці. Лише зараз розумію, що рука кривить – здається, я порізалася якоюсь гострою частиною механізму. Що ж, це будуть не просто брудні ссані ганчірки, а брудні скривавлені ссані ганчірки – усе як у старі добрі часи, так. Цікава тема для роздумів про визначення живого, до речі: якщо вапно не вб’є усі живі клітини, вони іще якийсь час зможуть там прожити. Чи робить це ці пов’язки живими чи продовженням мене?
Розрахувала, куди накладати пов’язки, я вдало: відкрите тіло з зазорів, що виникли в броні, не стирчить. Але в мене ще є вапно, і його можна використати, щоб зробити який-неякий захист для когось іще…
– Дивне питання, але… Вам колись накладали гіпс?