Chapter Text
Брімстоун зачинив за Кару двері й опустився в крісло. Роботу закінчено. (нова партія зубів шакала для голів саб прибуде лише за кілька днів; тоді ж йому знадобляться й зуби перегузні, які його вихованка щойно передала через старобільський портал. Серед пустельних химер цінувалося природне забарвлення цих тваринок, що робило сабів фактично непомітними з неба для ангелів.
І хоч насправді його праця не закінчиться ніколи, сьогодні можна приділити трохи часу читання. З обкладинки на Брімстоуна дивився, як він здогадався, автор - напівчоловік, напівведмідь, судячи з хутра навколо шиї і на голові. Вуса мав як у сома, і Брімстоун задумався, що ж це за химера така, що йому потрібно і хутро і підводні елементи. Та менше з тим. Брімстоун розгорнув книжку, проминув передмову (він завше їх оминав, надаючи перевагу самостійному опрацюванню матеріалу) й взявся за перший вірш.
Кохайтеся, химерівни,
Та не з ангелами,
Бо ангели — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Брімстуон захряснув книжку. Не може бути. Який же пророк міг таке написати!
Ангел любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Ангельщину,
А химера гине...
Хіба сам Брімстоун не застерігав від такої долі Мадригал багато років тому?
Не слухала моя донька,
ні Ясрі ні Ісси
Полюбила серафима,
Гірше стало звідси.
Брімстоун поправив на носі золоті окуляри. Здається, тут автор дозволив собі пожертвувати красою думки, поступившись посередній римі. Та можливо, щось втрачається у перекладі. Більшість мов (окрім рідної химерської і вивченої в рабських бараках серафимської) він знав завдяки бажанням. Їх він мав удосталь. Для опанування граматики і лексикону потрібен лише лакнав, але культурні деталі той не подужає -- їх треба вивчати самостійно пропускаючи через власний досвід. Та на це потрібен час, а вільного часу Брімстоуна не було. Час тягнувся для нього століттями, але кожна хвилина належала праці, його тяжкій похмурій праці, що не скінчиться ніколи, марно й сподіватися.
Полюбила молодого,
В гаї Еллаї ходила,
Поки себе, весь народ свій
Там занапастила.
Кличе батько по зуби,
А донька не чує;
Де жартує з ангеликом,
Там буде їй згуба.
Не дві ночі тії очі
Любо цілувала,
Поки слава на всю Клітку
Недобрая стала.
Нехай собі в Лораменді,
Що хотять, говорять:
Вона любить, то й не чує,
Що вкралося горе.
Прийшли вісти недобрії —
В сурми затрубили.
Вернувсь Тьяґо з походу;
Мадригусю казнили.