Chapter Text
Ранкова прохолода освіжала. В Ґодриковій Долині був ледь помітний туман, а висока зелена трава бруднила штанини своєю холоднючою росою. Черевики давно просякли цією ж росою, а маленький хлопчик ні на секунду не спинявся, в напідскоки біжучи по галявині до місцевого полю для квідичу.
Учора, на шостий день народження, Джеймсу подарували справжнісіньку мітлу! Щоправда, дитячу, і вона здіймалась лише трошечки над землею, але, все ж, здіймалась! І літала! Справді літала! Поттер не міг натішитися подарунком, навіть встиг розбити три мамині вази, поки літав коридорами будинку. Батько, помітивши як любий синочок аж кипить від надлишку життєвої енергії більше, ніж зазвичай, запропонував зранку піти разом на квідичне поле. Тільки, чоловік не урахував одного —для малого нетерплячого Джеймса ранок починався, коли той розплющував свої очі і натягував на свій ніс круглі окуляри. Тому Поттер вирішив, що тато його потім наздожене, і на самоті пішов випробувати свою конячку вже на свіжому повітрі. А то один будинок та і будинок — нудьга страшнюча!
Поле для квідича, сховане у невеличкому лісочку за галявиною, було спеціально зачароване на маґлонепроникні чари, а сам Джеймс знав усіх чарівників навколо, малих та старих. Тому він дуже здивувався, побачивши на вершині гіллястого дерева свою однолітку. У дівчинки були золотисті кучері до плечей, такі ж як у нього круглі окуляри на носі, а ще дитяча мітла в руці. Підійшовши до дерева, Джеймс крикнув.
— Привіт! А що ти там робиш нагорі?
— Привіт! — відповіла дівчинка, схиляючи голову в бік і посміхаючись, — А що ти робиш там, унизу?
— Тебе питаю, що ти робиш там угорі, — засміявся Поттер на чудернацьку відповідь.
— А зараз я тут не буду!
Дівчинка осідлала дитячу мітлу, і з войовничим кличем, стрибнула з дерева. Мітла ухнула камнем вниз, та в самісінькій кінець, коли до розбиття залишались лише дюйми, раптово вирівнялась, що лише босі ноги дівчиська торкнулись верхів’я рослої травички. Дівчинка, поставивши стару дитячу мітлу поруч, махнула гривою золотого волосся і випнула груди, посміхаючись. Джеймс обомлів від щирого дитячого захоплення, вигукуючи:
— Я теж так хочу!
Поттер тут же почав дертися на дерево, а незнайомка за ним. Коли хлопчик все ж таки зміг розташуватися на самій верхівці, то не зміг не насолодитися видом. Сонце тільки-но зійшло над дахами будинків, освітлюючи своїми променями все навколо, забарвлюючи небо в рожеві відтінки. Дівчинка, сівши поруч, мрійливо зітхаючи.
— У вас тут гарні краєвиди, — блондинка повернулася, простягаючи руку. — Мене звуть Джуді Фосет.
— А я Джеймс Поттер, - хлопчик потиснув руку. ― Я тебе раніше тут не бачив, ви нещодавно переїхали?
— Лише вчора перебрались ввечері, але я з вікна спальні побачила квідичні кільця, і вирішила розважитися, поки брат розкладає речі.
― А ти на якій позиції хочеш грати? — відразу ж пожвавішав Поттер, тараторячи. ― А яка улюблена команда? Ти ходила на матчі? Чи є улюблений гравець?
— Давай спочатку зробимо стрибок долі, а потім я на все відповім, базікало, — підтрунила Джуді.
— Стрибок долі? — підняв брів Поттер, Фосет підстрибнула, скидаючи руки вверх в бойовому вереску.
— Стрибок долі!
Вона майнула вниз, повторюючи свій трюк на сміх Джеймса. Чудернацька, але до біса крута незнайомка тепер поглядала знизу на нього, приставляючи ручку до рота, щоб той краще чув.
— Ти головне вчасно мітлу на себе потягни! Повір, це зовсім не страшно, а навпаки, дуже весело! Не бійся!
Джеймс насупився, і войовничо вигукнув:
— Я нічого не боюся, як справжній ґрифіндорець!
— Чудово, тоді стрибай!
Осідлавши свою новісіньку мітлу, Поттер зробив впевнений крок униз. Зелена травичка почала різко наближатися перед очима, хлопчик потягнув древко угору, і тут же проїхався обличчям по земляному покриву, перекручуючись. Поки абсолютна все обличчя боліло, а перед очима плило, Фосет клопоталась над ним, намагаючись привести до тями хлопця.
— У мене вийсло? — пробелькотів Джеймс.
― Зробити стрибок долі? Ні, — дівчинка одягла на ніс хлопчика зламані окуляри, вкладаючи щось біле у долоню. — Зате в тебе випало цілих два молочні зуби за раз! — Джуді нахмурилась, питаючи стурбовано, — У тебе ж молочні передні зуби не випадали ще, так?
— Ульот! — підскочив Поттер. — Татко дузе зладіє, вони з мамою взе поцали хвилюватись со зі мною сось не так, що мої молоцні не випадають!
— Класно! А стрибок долі ми зробимо якось іншим разом, але на моїй мітлі. Твоя ще нова і більш безпечна, ніж моя.
— А не хоцем плосто політати?
Дівчинка одразу ж осідлала мітлу, розрізаючи повітря над травою. Джеймс, сунувши два передні молочні зуби в кишеню, не став чекати і наздогнав Джуді, сміючись разом з нею.
***
З тих пір на вуличках Ґодрикової Долини Джуді Фосет та Джеймс Поттер почали з’являтись тільки удвох, нерозлучно, на що батьки та опікуни їх нарікали, як швидко ростуть діти. Стало очевидно дуже швидко, що ці двоє мали багато спільного, але головне, що їх зв’язувало це нездорове захоплення квідичем. Обидва мріяли про спортивну кар'єру, тільки з однією відмінністю — Фосет хотіла стати воротарем, а Поттер загоничем. До того ж, як один так і інша любили вплутуватись у всякі неприємності — то вночі втекти разом на озеро купатись, то з саду Батільди Беґшот вкрасти яблук, то разом з Марлін Макінонн, ще однією жителькою Ґодрикової Долини, пожартувати над старшим братиком Джуді, Джейкобом, який, згідно з світоглядом дітей, був чванливим любителем правил та просто занудою.
До Джуді та Джеймса навіть листи з Гоґвортсу одночасно прийшли, прямо під час їх прогулянки. На алею Діаґон містер та місіс Поттер окрім свого синочка, взяли і маленьку сусідку. Фосети жили не на широку ногу, заробляли на життя продажом курячих яєць та свіжих овочів з фруктами, що встигали вирощувати на своєму городі за сезон. Джейкоб взяв опіку над сестричкою після смерті батьків, тож сім’я у них була маленька, але дружна. Але, незважаючи на те, що багато золота вони не мали, мала Фосет не відчувала себе обділеною. В крамничці Олівандера Джеймс зміг замовлянням створити букет ромашок з паличкою з червоного дерева, а Джуді, з кизилової, танцювати коробочки з чарівними паличками по повітрю.
Але, на превеликий жаль Поттера, Сортувальний Капелюх розкинув дітей по різних столах. Джеймс опинився під ґрифіндорським прапором, а Джуді під гафелпафським. І навряд чи можна було назвати Фосет самою святошною добротою. Швидше за все, Капелюх зробив вибір у бік борсуків через працьовитість і цілеспрямованість дівчиська. Поттер швидко подружився зі своїми сусідами по кімнаті, утворивши цілу банду з жартів і приколів, а Фосет не змогла обзавестись такою, тож справжньою нерозлучною подругою для неї залишилась Макінонн, що її цілком влаштовувало. Та не сказати, що дівча стала відлюдницею, навпаки — всі знали сердечну глузунку Фосет, чий сміх луною скакав по коридорам замку, наче маленький нестримний м’ячик.
На другому курсі Джеймса прийняли у гуртожитську команду по квідичу на позицію загонича, Джуді ж довелося чекати ще цілий рік поки її бажана позиція звільниться. Тож тепер матчі Ґрифіндор-Гафелпаф проходили в рази запекліше, оскільки друзі на полі ставали справжніми суперниками, не бажаючи віддавати один одному жадану перемогу. Але коли матч закінчувався, воротар та загонич ставали тими нерозлучними друзяками, якими їх всі знали.
Але на третьому курсі сталось ще дещо, що звело їх ближче. Поттер помітив вогняне волосся і смарагдові очі зануди Еванс, ну а Фосет впала смертю хоробрих, тому що примудрилася закохатися в самого Сіріуса Блека, як, втім, і більшість дівчат школи. «Всього лиш закоханість» махав рукою Джеймс байдуже. «Це пройде» відповідала Джуді, стинаючи плечами.
Та, після п’ятого курсу, розрізаючи вулиці Ґодрикової Долини на велосипедах ні першому, ні другій, вже не було так смішно.
— Ти чула, що вона мені тоді сказала? — втретє питав Поттер, ледве не плачучи. — Що я гірший за Слинька. Самого Слинявіус, Джулз! Як можна взагалі бути гіршим за нього, га?
— Для Еванс це цілком можливо, в твоїй неперевершеній персоні, — пирхнула Фосет смішком, похмуро продовжуючи. — А у Сіріуса яка дівчина по рахунку — я вже збилася! Усі котики, рибоньки, пташечки, а я баранчик. Баранчик, Джеймі! Ну, хоч не коза якась, і на цьому красно дякую.
Дорісши до своїх шістнадцяти рочків Джуді, своїми короткими пружними чичерями нагадувала чи то кульбабку, чи баранчика. І не сказати, що Фосет була не гарна! Носик у неї маленький, кирпатий, губи не пухкі, але і не ниточки, вигнуті бантиком, очі блакитні і хоч обведені світлими віями, та вони пишні. А як родзинка світлу шкіру обсипала велика кількість родимок, які дівчина дуже любила. І фігурка теж нічогенька — худа, але підтягнута з довгими ногами, які через спорт були в синцях, тому вони були постійно сховані в капронках.
Джеймс взагалі став абсолютним красенем школи (хоча, насправді, це місце по праву займав ніхто інший, як Сіріус Блек). Спортивна витягнута статура з широкими плечами, чорне, немов вороняче крило, волосся, яке стирчало в усі боки, а хлопець його ще і куйовдив постійно, немов побоюючись виглядати занадто правильно. З-під круглих окуляр виглядали карі очі з золотими крапинками, риси обличчя привабливі та компонувались одна з одною добре. Та і сам Поттер мав чималу харизму, яка, на його думку, мала точно збити з ніг неприступну Еванс.
— Джеймі, я так більше не витримую! — вигукнула Фосет, стомлена від торочення одних і тих самих проблем. — Нам треба зміни! Не збираюсь я себе берегти для одного-єдиного, я хлопця собі хочу! Мені шістнадцять, мантикор забирай!
— І що ти пропонуєш? — криво всміхнувся Джеймс.
— Давай спробуємо забути їх, — впевнено мовила Джуді. — Ось у тебе купа фанаток. У мене купа фанатів. Хтось та точно хоче з нами зустрічатися, поки ми через цих двох шмарклі жуємо. А може, потім воно саме собою піде, і наступного року будемо ми сміятись з того, що по Блеку з Еванс страждали. План супер, скажи?
— Супер-дупер, — закотив очі сам собі Поттер.
— Не закатуй мені очі, оленю! Мега-супер-дупер-пупер цей план, я тобі кажу!
Мега-супер-дупер-пупер план був цілковитим та абсолютним провалом. Так Поттер та Фосет вирішили, в кінці шостого року навчання, вдвох сидячи на Астрономічні вежі, попиваючи маслопиво, після розставання. Фосет з семикласником Фабіаном Преветом, а Поттер з п’ятикласницею Маргарет Льюїс.
— Ми облажались, Поттере, — залпом допила маслопиво Фосет, сумно хіхікаючи. — По повній облажались, по всіх напрямках. Справа облажались, зліва облажались, попереду облажались, і ззаду…
— Не знаю як ти, чотириока, але ззаду я собі не лажаю, а вибираю підтиратись, — підтрунив Поттер, отримавши стусана у бік.
Вони вдвох відкинулись на розложені мантії, вдивляючись у зірки, розсипані по чорному небосхилу.
— Мерлін, аби за це літо все це сердечне лайно пройшло, — прошепотіла Джуді ледве чутно, на що Джеймс мовчки кивнув.
Але і в цей раз Джуді Фосет помилилась.