Work Text:
Вілл сидить на сходах біля пустого коридору, зі спортивного залу, що зараз прикрашений для балу, доносяться звуки музики. Всі досі там, продовжують танцювати і веселитися, тільки Віллу чомусь вже не весело. Танцювати з тією дівчинкою відчувалося так дивно і безглуздо. Йому ж мало це сподобатись? Навколо всі були задоволені, принаймні. Майк точно має бути задоволений, Вілл бачив, як вони цілувались з Одинадцять. Напевно, Вілл не дуже хороший друг, бо не може щиро цьому порадіти.
— Гей, так от ти де! — Перед ним виникає трохи розкуйовджений Майк з оберемком липких серветок в руках. — Тобі теж не сподобалось танцювати?
— “Теж”? — Вілл здивовано дивиться на нього.
Майк плюхається на сходи поруч з ним і починає розгортати серветки.
— Та це якась фігня. Не знаю, чому всі такі схвильовані. Дуже нудно, мені пару раз наступили на ногу, — він показує на брудний черевик. — Коротше, не хочу більше туди повертатися. Ось, я тобі торта трохи упер.
Він простягає Віллу шматок, рожевий крем з боків весь обліплений серветками, але середину їсти зручно.
— Дякую, — посміхається Вілл, бере цей липкий знак турботи і відкушує шматочок. Крем тепер у нього на щоках і на носі, він намагається це витерти, але натомість лише заляпує піджак.
Майк хихотіть і ледве не прикушує собі пальці, які старанно облизував від слідів торту.
— До наступного балу ти все одно з цього піджаку виростеш, забий.
— Так мамі і скажу, — теж починає хихотіти Вілл і рештки торту ляпаються йому на брюки.
Майк згинається навпіл від сміху.
— З брюк виростеш тим паче.
Вони видихають від реготу, Вілл комкає в руках серветки, по вуха перемазаний кремом, і наважується спитати:
— А що… з Од? Я бачив вас, як ви…
— Цілувались? — Випалює Майк і, на подив Вілла, кривиться. — Це було супер дивно. Я думав, мені сподобається. Мало сподобатись?
— Я не знаю, — чесно каже Вілл. Чомусь йому стає радісно. — Танцювати я теж думав, що мені сподобається. Але лише почувався дивно. Од не образилась, що ти втік?
— Ем, — Майк чухає голову, ніби вперше про таке замислився. — Сподіваюсь, ні. Я би хотів з нею дружити, вона дуже крута.
— Дуже крута, — киває Вілл.
В коридорі прохолодно в порівнянні з залом, де вже як слід надихали і він несвідомо здригається.
— Вілле, все гаразд? — Майк схвильовано стискає його руку.
— Так-так, просто змерз трохи.
— Ось, — Майк поспішно стягує піджак і накидує Віллу на плечі, так і лишає руку зверху, приобіймаючи його. — Так краще?
— Дякую, — Вілл довірливо тулиться ближче, аж раптом згадує, подивившись на свій одяг, — Ти тепер теж будеш липкий.
— Я теж виросту з цього костюму, — пирхає Майк. — А якщо я виросту набагато вищим за тебе, га?
— О, помрій, — сміється Вілл.
Йому так подобається це їхнє маленьке усамітнення. Тепло, що йде від Майка, здається, зігріває до самого серця. Рука Майка сповзає Віллу на талію, Вілл ніяково обіймає його у відповідь. Відчувати під пальцями теплий бік через сорочку дуже приємно.
— Знаєш, я думаю, мені би сподобалось танцювати з тобою, — раптом каже Майк Віллу в потилицю. Лоскотно, Вілл видає тихий писк.
— І мені, думаю.
— Перевіримо? — Майк підводиться і дає йому руку. — Байдуже, що так не роблять. Ніхто не побачить, ходімо сюди, ближче під сходи.
Тут їх дійсно не видно, навіть якщо хтось почне виходити з зали. Піджак Майка досі накинутий йому на плечі, Вілл ніяково топчеться, не розуміючи куди подіти руки. Як саме він має… Майк, ніби почувши його думки, просто бере його долоні і вкладає собі на боки.
—Я теж не знаю, як правильно, — знизує плечима Майк і кладе руки йому на плечі.
Холод остаточно відступає геть від Вілла, коли він дивиться Майку в очі. Зараз він ніби вперше бачить свого хороброго лицаря і найкращого друга, найближчого на світі, з ким хочеться бути ще ближче, навіть якщо друзі так не роблять.
Байдуже, що так не роблять.
Вони вже намагалися робити як інші, і нічого не вийшло.
Божевільні разом.
Вілл не встигає подумати про це довше, просто піддається цьому крихкому моменту близькості, нахиляється зовсім трохи ще, — коли Майк встиг встати майже впритул до нього? — і коротко притискається губами до його губ.
На цю секунду у світі все ідеально. Потім Вілл перелякано відсторонюється, не дивиться Майкові в очі і белькоче:
— Вибач, я не подумав, чи подумав, що ми можемо, ну… Вибач…
Потім розуміє, що Майк не просто досі тримає його за плечі, а притягує назад ближче до себе.
Це ж його Майк.
Як би не було, це досі його Майк.
Щоки Вілла палають. Майк теж червоний, і… Щасливий?
Майк сам цілує його ще.
У грудях Вілла розквітає те, чого він так старанно уникав, щоб не давати собі і крихти надії.
— Так от воно… Яке, — Виривається у Вілла і він наважується заритись пальцями Майку у кучері.
Майк примружується від задоволення, наче пес.
— Те, про що всі торочать з цими тупими танцями? Так.
— До біса їх всіх, — Вілл вперше відчуває себе таким цілісним.
— Ага, — Майк червоніє ще дужче і посміхається йому. — Мені тільки ти потрібен, виявляється.
Вони дуже довго щасливо обіймаються в цьому темному сховку, поки не чують голос Джойс, що вже розшукує Вілла.
— Упс, — тихо хихотіть Майк, — здається у всіх танці вже закінчилися.
Вони спішать вийти зі свого сховку, щоб не нервувати Джойс ще більше, бо після всього вона іноді просто замучує Вілла опікою, та він розуміє і не ображається.
— О, хлопці, от ви де. Все гаразд? Чому не були з усіма в залі? Господи, чим ви обидва перемазані?
Вілл з Майком перезираються і вибухають реготом.
— Мамо, все чудово, — ледве каже Вілл крізь сміх.
Джойс вперше з початку всього цього кошмару зі зникненням бачить сина таким щасливим.