Work Text:
День був холодний, набагато холодніший, ніж учора чи на попередньому тижні. Була зима. Кітті з радістю збиралася у школу. В неї було досить багато друзів для дитини, яка тільки но пережила розлучення своїх батьків. Вчителі зостерігали, що Кітті може закритися у собі. Яка радість, цього не сталося. Пройшло вже добрячих півроку від тоді, як дівчисько бачила свою матір у залі суда.
Кітті одягала свої чобітки та курточку, коли батько збирав її рюкзак. Сніг все ще падав, з інших будинків виходили школярі та їх, втомлені від життя, батьки. Кітті одразу побігла до сусіднього під'їзду звідки вийшла її подруга однокласниця Ліліт. Шафранек та батьки Ліліт домовилися відвозити дітей по черзі - вівторок, четвер та у дуже погано погоду Шафранек, бо в нього машина краще, усі інші дні - батьки Ліліт, Джеймс та Клара. Коли Шафранек вийшов через декілька хвилин, він зупинився, щоб подивитися на свою маленьку дівчинку. Її ліце випромінювало радість та схвилювання від нового навчального дня. Дівчатка одразу пригнули до сугроба, кидали в одне одну мокрий сніг. Дитячий сміх лунав на усю вулицю.
-" Дівчатка, думаю, вам пора до школи. "- перериває веселощі Джеймс. Клара також зупинилася, щоб подивитися на свою маленьку дівчинку, вона нагадала Шафранеку свою колишню дружину. Вона так само, усього лише рік тому, дивилася на Кітті. Через декілька хвилин любованням вона все ж таки забрала у Шафранека рюкзак Кітті. Сьогодні була п'ятниця, тож Шафранек поцілував свою дитину у лоба, поправив її шарф та відпустив до школи.
Сьогоднішній день у школі обіцяв бути веселим, адже залишився всього лише один тиждень до Різдва Котова. Кожен рік, 25 грудня, усі коти у світі святкують Різдво Котове. Адже саме 25 грудня, практично сто років тому Ліліт Котова посадила перший корабель із котами на цю, невідому для них, планету. Дуже багато котів названо на честь саме цієї видатної космонавтки, яка врятувала котячий рід від вимирання на материнській планеті.
-" тож, чим ви будете займатися сьогодні в школі? Здається, у вас була запланована екскурсія до музею на цьому тижні."- Дівчаткам знадобилося декілька секунд на обробку інформації, сказаної Кларою. -" Здається так! Точно! Сьогодні ми їдемо до музею! "- Вони зовсім забули про цю поїздку, хоча вчора теревенили про неї цілий день. Лице Кітті витягнулося від усвідомлення такої важливої інформації, -" Тож це значить, що ми не будемо вчитися сьогодні? "'- Джеймс та Клара засміялися від такого формулювання поїздки до музею. - " Ні, дитино, ви ж все ж таки будете вивчати історію в цьому музеї. Вам будуть розповідати важливу інформацію про щось. Чи це не є навчанням?" - задав риторичне питання Джеймс, на що Кітті ненадовго стихла та задумалась. -" думаю, ви праві на всі сто відсотків!"
***
Зимові пейзажі завжди заворожували Шафранека. Вони випромінювали, на привелике здивування деяких котів, досить теплу енергетику. Сугроби снігу, які відбивають сонячне світло, діти, які бігають по парку та кидаються сніжками, катаються на саньчатах.
Холод застав усіх дуже несподівано. Шафранеку дуже не повезло, бо він встряв у велику, гіганську пробку. Квартальні звіти, лабораторні випробування, аналізи результатів за це півріччя, завітати до головної лабораторії - і це тільки початок списку задач за сьогодні. Тож пробка з приблизно двадцяти машин на мосту, які у смятку розбилися , - не входила у його плани.
Його кабінет - приймальня містера Тойфеля. Насправді, більшість директорів, навіть нікчемно малих компаній, використовують таку систему розподілу кабінетів, яка підкреслює ієрархічні відносини у середині компанії. Ніхто не зможе зайти до директора, не пройшовши до цього його секретаря, головний офіс, переговорні, бухгалтерів та інших. Існування "приймальні" підкреслює величність, недоступність та консервативність володаря.
Тож, до чого це я? Іноді неможливо обійтися без порушення закону. Шафранек часто маскує витрати за шрафи своїх підлеглих загонів, бо містер Тойфелб ненавидить додаткові витрати. Хоча іноді без них не обійтися. Не дуже громіздкий автомобіль виїжджає на зустрічну смугу. Він спокійно переганяє усю пробку та вирулює через деякі центральні провулки, щоб вчасно встигнути на роботу.
***
Шафранек не відчував якихось особливих почуттів до навколишнього серидовища. Більшу частину часу він виглядає наляканим, бо знаходиться під суровим поглядом містера Тойфеля. Коли ж пан не стоїть на душею, не вичитує нотацій, Шафранек перетворюється на упевненого в собі секретаря, який знає, що робить. Коли двері ліфта відчиняються на 17 поверсі, як тільки Шафранека засік один із головних бухгалтерів, його хватають і виволокують з ліфту. -"містер Шафранек! Пане Шафранеку в нас така велика біда!" - один із трьох головних бухгалтерів хватає ротом повітря, буквально навалюючися усією вагою свого тіла на Шафранека. Знайомтеся це – Олівер. Він трішки більше ніж Шафранека, десь на пять, може шість, сантиметрів. Його чорна шерсть украшена білими плямами, а карі очі заглядають прямо до душі. Шафранек взяв Олівера за одну з його рук і трішки зжав її, щоб той прийшов до тями. У душі його вже був дикий напад паніки, але подавати виду він ще не збирався. -"Олівере, присядь. Що сталося? Де Саманта та Джейдон?"- Шафранек посадив Олівера на великий диван у коридорі недалеко від ліфту.
До холу входить екстравагантна кішка. Її постать випромінює агресію вперемішку з недоволенням, страхом та відчаем-" Ми у сраці. Нестача три мільйони. "- одразу за нею виходить Джеймс, він несе гіганську папку із головними звітами за це півріччя. -" Ми не можемо знайти близько тридцяти звітів, п'ятнадцяти висновків лабораторії та більзько сто п'ять чеків, кожен з яких мінімум на тисячу."
Серце Шафранека заколотилося із неймовірною швидкістю. В очах потемніло і він сів на підлогу біля Олівера. -"Хтось звітував перед містерем Тойфелем?"- відповідь поступила негайно. -"Ні, ми чекали ваші розпорядження."
Після декількох розбірок із встрачиними даними було виявлено, що більшість із них були втрачені через пожежу на головному складі. На жаль, не усі чеки та звіти були перенесені у цифровий формат до головного офісу Дона Гатто.
***
Залишок дня Шафранек провів як у тумані. На щастя, пан Тойфель не вимагав звітувати йому вранці, бо Шафранек одразу поїхав до лабораторії, а ще, до його приїзду, містера Тойфеля викликали на термінову нараду, тож Шафранек мав час уладнати усі гострі питання. Було близько сьоми вечора. Хоча звіт був поставлений на пятьу тридцять, містер Тойфелб так і не приїхав до офісу.
Джеймс, Олівер та Саманта перебирали принесені уцілівщі копії звітів та чеків. Шафранек телефонував усім кому тільки можна було зателефонувати, підняв на вуха усі свої підрозділи та усіх командирів. Усі головні бухгалтерів та їх помічники були залучені до вирішення цієї проблеми. Шафранек закінчив розмову по телефону та повернувся до команди назад. -"Що ми маємо?"- Саманта встала із декількома паперами. -" Новини гарні і погані. Більше ніж два з половиною мільони вписуютбся у бюджет і мають обгрунтован пояснення, триста тисяч не мають обґрунтованого пояснення, але вписуються у бюджет."- Вона піджала губи, видохнула. -" Двісті тисяч чорні. На сто відсотків чорні. Це на сто тисяч більше, ніж минуле півріччя." -Команда повністю замовчала. У попередній раз за сто тисяч чорних, які не вдалося скрити, у Шафранека була зламана щелепа у трьох місцях. Він місяць не міг говорити.
З вікна сімнадцятого поверху відкривається просторий краєвид на усе місто. Люди їхали додому, гуляли, веселилися, йшли до магазину, сварилися, кричали. Діти вередували, плакали, грали у сніжки, каталися на санях, влюблялися. Життя кипіло у цей вечір, як і у минулі вечори. Але життя на сімнадцятому поверсі найвеличнішої будівлі міста замерло. Добрячих пять хвилин усі мовчали. Ніхто не осмілювався ні пискнути, ні гуркнути, ні грюкнути. Перший відізвався Олівер. Істеричним сміхом. Потім заплакала тихим плачем Саманта. За нею і Джеймс пустив сльозу. Три помічники затремтіли, а один взагалі впав на підлогу зі стільця. Траур. Їх чекала смерть. Їх точно вб'ють, повісять! Закатують досмерті! Олівер тинявся зі сторони у сторону. Шафранек дивився у прекрасне панорамне вікно.
Завтра їх точно вб'ють.
Але це буде завтра. А зараз вони зроблять усе можливе, щоб перекрити ці гроші. Зараз вони зроблять усе можливе, щоб вижити ще один день у цьому жорстокому, несправедливому світі.