Chapter Text
Аґнес Такіон не славиться своєю тактильністю.
Насправді все було навпаки. Плітки розійшлися академією Трейцен, що, як тільки ти навіть ледь торкнешся її вух чи хвоста, вона або підстрибне на 3 метри вгору, або бризне в обличчя їдким зіллям. Можливо, у неї виростуть ікла, і Такіон перетвориться на люте чудовисько та вирве горло безпідставній учениці. На даний момент не знайдено особу, яка торкнулася б Такіон і вижила.
Більшість навіть не могла знайти й людини, до якої б Такіон по своїй волі торкнулася без захисного шару її халата.
Але ці плітки не слухала одна Пані Ідеальність, яка вимагала, щоб репутація Такіон була очищена за будь-яких обставин. І хто був найкращим джерелом інформації про Такіон, як не три уми, які сиділи навпроти неї за столом їдальні?
— Вельми вам усім дякую за те, що погодилися зустрітися зі мною в останній момент! — Дайва Скарлет склала руки й злегка вклонилася після того, як сіла навпроти своїх інформантів. — Я знаю, що у вас усіх дуже щільні графіки, але я потребую вашої допомоги!
— Йой, та не переймайся, Скарлет-сан! Хоча визнаю, це було трохи раптово, тобто те, як ти нас сюди притягнула… — Данцу Флейм легко почесала своє підборіддя, скромно всміхаючись. — З чим допомогти?
— Ну… — пробурмотіла про себе Скарлет, думаючи, з чого почати розмову. — Останнім часом я чула капосні плітки щодо Такіон-сан і не думаю, що вона заслуговує на це повне псування її репутації! Вона ж така працьовита й розумна, я лише хочу, щоб ви мені допомогли припинити поширення цих чуток!
— …Можливо, чутки й правдиві, — з-за кружки кави прозвучав флегматичний шепіт, викликавши обурене «ах» у Скарлет і хихіт у Флейм у відповідь. — Вона дивачка. І до того ж… проблемна.
— Н-не правда! Вона завжди приязна, коли я до неї звертаюся!
— Ха! Я б не сказала. Може, ти їй якось сподобалась? — втрутилася Джанґл Покет збоку Данцу Флейм. Вона відкинулась на спинку стільця та склала руки за голову, одне око розплющене з піднятою бровою, щоб вгледіти реакцію Скарлет.
— Ні! Вона мусить краще ставитися до вас! Ви так багато проводите часу разом, хто як не ви знатимете, що вона не людожерка! — спересердя відповіла Скарлет, змусивши кілька прохожих перевести їхні погляди в її сторону. Та сказане Скарлет змусило її оточення задуматись. Це лише сильніше розсердило ту. — Народе!
Вони всі залилися сміхом, через що Скарлет трохи надулася. Це нагадувало задирання Водки, вона вже мала на думці облишити цей підхід і вийти, якщо її не сприйматимуть всерйоз. Але коли Джанґл Покет заспокоїлася, та нашорошила вуха.
— Гаразд-гаразд, думаю, ми зрозуміли, про що ти. Тобі цікаво знати, чи щось станеться, якщо її торкнутися, еге?
Тут Скарлет зраділа та енергійно закивала головою. Покет знов хмикнула, але цього разу пасивно.
— Цікаві чутки. Я хіба шо можу тобі дати свою версію, але не знаю, чи хтось тобі повірить.
— Мені байдуже, якщо мені не повірять! Я їх змушу повірити!
— Ось це бойовий дух, — зауважила Покет. — Тоді я не проти допомогти.
— Гм-м-м… Ну, був разок пару тижнів тому…
ВЕРСІЯ ДЖАНҐЛ ПОКЕТ
2 ТИЖНІ ТОМУ
ЛОКАЦІЯ: ЛАБОРАТОРІЯ ТАКІОН
Джанґл Покет йшла до лабораторії Такіон, коли почула якісь дивні звуки зсередини. Зазвичай Покет очікувала почути клацання клавіатури за дверьми, або бурління з мензурок, або будь-який інший знайомий, але аномальний шум, до яких вона впродовж місяців почала звикати.
Але біля дверей Покет завагалася. Будь-хто інший сприйняв би ці звуки відразно. Гучне та різке шипіння прослизало крізь стіни. Вона викинула шум із голови й відчинила двері, закинувши сумку за плечо іншою рукою.
— Гей, Такі, шо тут відбу-
БАБАХ!
Ураз кімната залилася димом, як порив жару вдарив у лице Покет, змусивши її випустити сумку з рук і закрити обличчя, кашляючи в одну долоню та відмахуючись від диму другою.
— Кхе-кхе, Такіон, я-якого чорта?! — ледь викашляла Покет.
— А-а-ах, Покке-ку-у-у-у-у-у-ун!
Вона зажмурилась і звиділа силует, скоріш за все, божевільної науковиці в хмарах диму, а її обличчя було замазурювано чимось. Але все було розмитим, тому та не могла вгледіти дрібніших деталей перед тим, як вчена різко пробіжала крізь туман і завалила її, вибивши їй дух із легенів.
І раптом та опинилася за межами лабораторії, очі мокрі через залишок чаду, а кашель потихеньку сповільнювався.
— Покке-ку-у-у-у-у-у-ун!.. Ти завжди так вчасно!~ — Коли Джанґл Покет на неї подивилася, спочатку помітила пару захисних окулярів на її голові. Потім їдкі чорні плями залишків чаду на її халаті та волоссі.
А потім — наскільки міцно вона її тримала.
— Т-Такі, т-ти мене задушиш!
— Ой! — Такіон хутко відпустила Покке, випустивши ту з її хвату. — Прийми мої вибачення, я просто не могла себе стримати! Покке-кун, мій останній експеримент закінчився повним провалом, але він був величезним кроком уперед для мого дослідження загалом!
І Такіон засипала словами.
Покке лишень витріщалася на неї ошелешено. Вона бачила, як Такіон може теревенити про свої експерименти, але вона просто була рада показати Покет свої результати на екрані її комп’ютеру. Будь-який фізичний контакт здійснювався Покет, і він був або проігнорований, або негативно сприйнятий. Такіон ніколи не обіймала її.
Покет подумала, що це було навіть якось мило, доки її щоки рум’янились.
— Га?
— Щ-що? — Обличчя Покет ще сильніше почервоніло.
— Ти хочеш висловити свою думку щодо просування нашого розуміння впливу вух умамусуме на бігову спроможність? Ти щось пробурмотіла собі під носа.
Покет пирскнула:
— Н-ні, я просто… — І вона завагалась.
Ну, може, хоча б разок можна. Якщо Такіон тепер не проти дотиків…
Вона простягнула свою руку до маківки Такіон і подивилася їй у очі, щоб вгледіти реакцію дівчини.
Як завжди її очі були загадкою, за якою ховалося безліч таємниць.
Отже Покет провела рукою по голові Такіон і занурила свої пальці поміж її волосся. Вона впевнена, що почула, як інша різко вдихнула через, скоріш за все, незвичний для неї контакт. Після ще кількох секунд вагань вона почала чухати голову вченої, з кожним порухом біля вух вони стрімко здригались. І весь час Покет тримала ніжний та зацікавлений зоровий контакт із Такіон.
Покет помітила, наскільки… тихою була Такіон. От би так завжди було.
— Що таке? — Вона скористалась можливістю задерти ту і злегка нахилилася вперед, скорочуючи відстань між ними. — Ти мене вже заінтригувала своїм проваленим експериментом.
— Я.
— Ти? — Покет на мить спинилася, її рука спиралася на ліве вухо.
— Це. Вельми. Приємно. — Слова ніби насильно витягувались із її горла. Покет подумала, що та просто ніяковіє.
— Реально? — Такіон мовчки агакнула у відповідь. — І ти часто даєш комусь себе гладити?
— Ніколи. Мені від цього. Некомфортно. І це для мене… витрата цінного часу на дослідження. — Вона відвела погляд, показавши свою скромну сторону, яку Покет ще ніколи не бачила. — А-але це приємно. І соромно.
Від останньої фрази Покет забрала руку, щоб прикрити рота, сміючись.
— Соромно? Тобі? Це щось нов- воу, гей, Такі, спокійно!
Покет навіть не встигла додражнити, як Такіон практично вдарила головою її руку, аби повернути її на маківку:
— Я не казала, що тобі дозволено покінчити з цим. Експериментом. Продовжуй, як раніше.
— Дідько, окей-окей. Не знала, що ти така надокучлива, — Покет зітхнула. — Можна ми хоча б зайдемо в лабораторію?
— …Скільки минуло часу?
— Гм? Е-е-е, якщо подивитись на годинник, то… хвилин п’ять?
— Тоді ще кілька хвилин. Кімната має вивітритися перед тим, як ми зайдемо: токсичні гази не бажано вдихати.
— Токсичні га?.. Та шо ти там витворяла цього разу?!
Такіон зітхнула:
— Тобто ти не цікавилася моїм “проваленим експериментом”...
— Ну, у будь-якому разі, я знайшла цікавіший. Але мені цікаво дізнатися те, як ти ледь не підірвала себе, мене й мою сумку.
Інша про себе мурмотіла після кількох секунд роздумів:
— Ще кілька хвилин. А ще. Спробуй тут трохи почухати. За моїм припущенням це надасть приємне відчуття шкірі моєї голови.
— Ай, ти зі своїми припущеннями. Зрозуміла, прийняла.