Chapter Text
- Обирай. Життя чи смерть.
Понівечений дракон піднімає голову. Зламані крила тягнуть тіло до землі. Уламки ребер ріжуть горло та легені.
Скелет перед ним стоїть непохитно. Ні один уламок понівечених кісток, ні шматочок шкіри, ні залишки м'язів не рухатися без її волі. Лиш магічний слід, неначе вогонь, повільно коливається.
І погляд холодний та без емоційний зазирав у душу старому воїну.
- Моя кров та крила з цього клану. Я тут вилупився. Тут і помру.
- Жалюгідний вибір.
- Певно що так. Ти залишила мене останнім, аби показати чого досягла?
Відповідь з затримкою
- Так.
- Мені так шкода що це все сталося. Я сподівався що ти втекла і що на тебе чекає велике майбутнє.
- Я теж.
Дракон поклав голову на землю. Сил тримати її більше не було. Скелет сів навпроти, не поспішав закінчувати почате. Насолоджувався його повільною смертю.
- Мені так шкода тебе, камінчику…
- Недостатньою шкода, якщо в ти дозволив їм існувати тут і далі.
- Їх вигнали за вбивство сестри…
- Я нікому не сестра.
-… але вони повернулися з великим скарбом. Я не хотів їх і бачити, але хотіли інші я…був у меншості. Я... дорога до моїх знань була закрита майже всім. Всім хто простив їм.
Світ в його очах чорнів. Найстрашніший ворог розуму розкидав крила у всі сторони - невідоме. Смерть. Забуття.
Скелет підвівся на лапи. Її очі було останнім у цьому світі.
І вони мерехтіли болем і самотністю, страхом, гнівом, розгубленістю. Вони були такі ж самі як у маленького сірого дракончика, що йшов з нізвідки в нікуди.
- Я пишаюсь тобою… все це належить тобі тепер. Я знаю... що знання не будуть забуті. І ти себе не забувай.
Вона заговорила винувато і повільно.
- Там на тебе чекає спокій. Найкращій спокій, що ти коли небудь мав. Там все і в одно час, нічого.
Дракон з поламаними крилами і зламаними ребрами, був схожий на дерево, під яким впав. Його роги точнісінько гілки, закручені і різні. Зелено-синя луска нагадувала листя і дорогоцінне каміння. Великі крила завжди могли заховати від усіх всього.
Він помер з посмішкою.
Скелет сидів поряд з тілом аж поки ранковий туман не сховав тіла навколо. Аж поки роса не змила емоції, які мертве тіло не могло показати.
- Дякую тобі за все.