Work Text:
У вітальні приємно тріскотів камін, наповнюючи кімнату затишком та теплом. Вільям влаштувався у великому кріслі тримаючи на колінах розгорнуту книгу, яку читав протягом вечора, перш ніж задрімати від надзвичайного комфорту та попередньо кількох безсонних ночей.
У кімнаті з'являються нові тіні. Тихим, м'яким кроком Фред підходить до крісла, щоб прибрати книгу з колін та накрити чоловіка пледом у спробі вберегти його від морозних ночей та застуди.
Нахилившись, щоб краще укутати пледом плечі Вільяма, він помічає відблиск на грудях, спричинений світлом камінного полум'я. Майже рефлекторно придивляючись до цього місця, звиклий розвідувати інформацію, він бачить ланцюжок з підвіскою, що визирнула у віконці поміж ґудзиків сорочки; вона й привернула його увагу – на ланцюжку висіла каблучка.
Відчувши провину за своє втручання, доки Вільям відпочиває, Фред тим ж непомітним, тихим кроком зникає з кімнати, вертаючись до своїх побутових обов'язків.
Наступного ранку Вільям відчуває себе краще, аніж на передодні. Відпочинок як завжди пішов на користь, проганяючи накопичене виснаження. Снідаючи з братами та друзями, він відразу відчув якусь зміну у поведінці свого наймолодшого поплічника: Фред сіпався коли Вільям до нього звертався та намагався уникати його погляду, ніяковіючи.
Коли Моріарті вдалося піймати на собі вагу його спостережливих очей, що на секунду прикипіли до грудей, колишньому Лорду Злочинів нарешті все стало зрозуміло.
Після сніданку Фред взявся за миття посуду, і прошмигнувши повз Луїса, що вже збирався до Майкрофта, Вільям взяв рушника, щоб допомогти Фреду на кухні.
Беручи до рук мокру тарілку, щоб витерти її від води, він знову змушує Фреда підскочити від неочікуваності, ніби завжди зібраний юнак, який контролював оточення, зараз літав у найглибших нетрях власних роздумів.
– Ох, вибач, що налякав, Фреде. Просто хотів тобі допомогти. – Зі звичною м'якою посмішкою, що на інших діяла як заспокійливе, Вільям ближче підійшов до хлопця, відкладаючи на столешню вже суху тарілку.
– Не варто, я можу впоратися й сам, тут нічого важкого, Вільяме. – Фред завжди говорив тихим бурчанням у минулому, проте після повернення з Нью-Йорка Моріарті побачив разючі зміни, ніби разом з Луїсом Фред розцвів і нарешті знайшов себе у цьому світі. Хоча, можливо це просто тому, що юнак подорослішав, проте зараз ця тиха, ніякова відповідь здавалася аналогічною до поведінки Фреда три роки тому.
– Мені однаково немає чим зайнятися з дня у день, дозволь зробити хоч це. – Голос Вільяма підбадьорливо енергійний, хоча манера розмови і лишалася спокійною.
– Г-гаразд. – Фред передає йому до рук нову вимиту тарілку і Вільям з вдячністю її забирає.
На кілька хвилин на кухні поселяється тиша, яку розбавляє лише дзенькіт посуду. Вони швидко знайшли темп для парної роботи, зменшуючи кількість брудного посуду прямо на очах. Вільям знову подає голос лише тоді, коли переконується, що Фред нарешті розслабився у його присутності.
– Учора я задрімав у вітальні, дякую, що накрив мене пледом. Завдяки цьому я справді зміг гарно відпочити. – Усі сухі тарілки Вільям переносить на полицю серванту.
– Немає за що. – Тепер пішли келихи, розглядаючи які під час змивання піни зі скла, Фред встиг пошкодувати, що відмовився від пропозиції Альберта щодо вина. – Ти вже знаєш, так?
Вільям схвально посміхнувся. Повертаючи голову до дверей у грайливій таємничості, він відставляє келих на столешню, щоб зануритися пальцями за воріт своєї сорочки та потягнути за ланцюжок на шиї, щоб дістати звідти каблучку.
– Тебе цікавить що це?
– Я маю певні здогадки... – Вуха юнака почервоніли і він знову опустив погляд у раковину.
– Тоді тебе хвилює сам факт? – Дивлячись на зніченого Фреда, Вільям ледь здіймає догори брови коли бачить, що Фред надто різко зреагував на останнє запитання.
– Що? Я... Не в тому вигляді, про який ви думаєте. Я не вважаю, що це погано абощо. Просто... Чому ви нам не розповіли? Не думаю, що хтось з тут присутніх вас двох засуджуватиме. Я... Я...
Тепер Вільям також відчував себе ніяково. Можливо, він б не до кінця повірив Фреду про те, що той справді не сприймає союз двох чоловіків негативно, якби не тремтячий тон, що очевидно говорив про зовсім інше: за хвилюванням ховалася крихітна образа.
Образа за те, що Вільям не поділився з ним та іншими такою важливою частиною свого життя.
Вони знову занурюються у тишу. Десь далеко в будинку чути приглушені голоси інших членів Мі-6, які були поєднані ще задовго до створення організації. Чи міг він справді їм розповісти?
– Вибач, що не поділився, Фреде. В наш час... І так багато проблем, які потрібно вирішити задля зміцнення нації. Наші стосунки з Шерлоком були б черговою незручністю для інших. Принаймні, так я вважав.
– Тож, ви одружилися в Америці?
– Ні. Це неможливо навіть за океаном. Ми обмінялися обітницями та придбали обручки, як фізичну пам'ять про клятву. – Кінчики вух залило вогнем, доки Вільям повільно відполіровував стінки келиха.
– Хіба є щось неможливе для таких двох геніїв, як ви? – На мить Фред замовк, зважуючи на доречність наступне запитання. – Ти б хотів цього, Вільяме?
Думка про весілля ніколи не з'являлася в його голові, навіть після обітниць та обміну обручками. Раніше його зовсім не цікавили романтичні почуття і ймовірність мати дружину була не те що рівноцінна нулю, а мала від'ємний відсоток подібного розвитку подій. І навіть після зустрічі з Шерлоком, відчувши як це – кохати іншу людину, він знову не задумувався над подібними речами, адже почуття до чоловіка були гріховними та незаконними. Навіть коли він дізнався, що його почуття взаємні, лише вони і мали значення.
Їхні мирні вечори у обіймах в вітальні їхньої квартири у Брукліні. Сон поряд з людиною, яка заколисує своїм диханням. Робота та довгі розмови на найрізноманітніші теми. Він вже отримав від Шерлока усе, про що й не знав, що мріє.
До цього самого моменту він справді думав, що весілля його не цікавить, проте побачити Шерлока у весільному білому фраці перед вінцем, почути обітницю перед свідками їхніх почуттів і бути прийнятим своєю родиною, тепер здалося тим, чого б він також хотів.
– Можливо. – Відповідає щиро, продовжуючи мандрувати стежкою до вінця в своїх роздумах. – Проте навіть якщо так...
– Я... Я б допоміг з приготуваннями. У мене є знайомий священник, який зміг б провести церемонію. Можливо, ти помиляєшся в тому, що інші не приймуть це.
Тепер Фред знову говорив з цією рішучістю, яка з'явилася в нього після трьох років роботи у Мі-6.
Вільям лише мовчки кивнув, і розуміючи, що Моріарті потрібен час, щоб обміркувати почуте, Фред також більше нічого не говорив. Коли вони закінчили з посудом, то лише обмінялися похвалою за чудово виконану роботу та розійшлися по своїх справах.
Тепер Вільям не міг ні на чому сконцентруватися. Це питання постійно крутилося в його голові, не даючи йому спокійно читати книгу чи вивчати нові роботи видатних математиків. Увесь день він блукав будинком в спробах чимось себе зайняти та відволікти увагу, проте думка про весілля прогризала собі тунелі у його мозку, як хробак поглинає спіле яблуко. Хвилювання лише посилилося, коли разом з Луїсом увечері до їхнього офісу приїхав і Шерлок, що мав надто замислений вигляд.
Сидячи на вечірньому зібранні Вільям відчував його погляд на своїй потилиці, хоча й команда обговорювала деталі щодо участі Голмса в справі з наркотиками, Шерлок однаково тиснув на Моріарті своєю присутністю навіть тоді, коли він був повністю залучений у розмову.
– Гаразд, тоді разом з Фредом ми знову поїдемо перевірити це місце. – Його голос дзвенів роздратованістю, за якою він приховував виснаженість. Губи Моріарті сіпнулися і він схилив голову, щоб приховати свій вираз обличчя.
Хоча вони й не живуть разом, проте Шерлок часто навідується до Мі-6, тож чому зараз серце стискається з таким важким відчуттям туги? Хіба є причина так сильно скучити, якщо вони розмовляли декілька днів тому?
– Я не підведу. – Фред шанобливо схилив голову, і тепер Вільям помітив, що хлопцю симпатизує Шерлок значно сильніше, аніж раніше. Наскільки їх зблизила попередня справа?
– Гаразд, тоді можете йти відпочивати. – Луїс постукав паперами по поверхні столу, вирівнюючи їхню стопку, після чого відклав її на край. – Шерлоку, Джек проведе тебе до екіпажу, щоб переконатися, чи не буде за тобою хвоста.
– Гаразд, але дайте мені десять хвилин. – Потилиця знову відчула хвилю мурашок, коли голос Шерлока здався надто гострим та прискіпливим.
Луїс кинув погляд на Вільяма, шукаючи відповіді на німе запитання. Киваючи молодшому брату, врешті Моріарті стежить за тим, як останнім свій кабінет залишає керівник таємної розвідки, даруючи чоловікам трохи усамітнення.
Двері зачиняються з тихим гуркотом, проте після того, як за цим звуком кімнату поглинає тиша, ніхто з присутніх не порушує її протягом шістдесяти секунд.
– Тож? – Тон Шерлока став м'якшим, проте різка аналізуюча нотка лишалася у короткому запитанні.
– Ти не в гуморі, Шерлі? – Вільям нарешті знаходить хоробрість поглянути на детектива і шкодує про це, коли бачить пару крижаних сапфірів.
– Аналогічне питання до тебе, Ліаме. Ти уникав мене перед початком зібрання, хоча прекрасно знав, що я ганявся за тобою по всьому будинку. Коли я звернувся до тебе на зібранні запитуючи твоєї думки, ти навіть не поглянув на мене. Що сталося? – Шерлок скорочує дистанцію і повільно опускається на одне коліно перед кріслом, у якому сидів Вільям. Серце знову шалено закалатало, а спогади вернулися до даху Нью-Йоркської лікарні.
– Я не впевнений. – Пальці стискають тканину брюк на стегнах і на мить Вільям опускає на них погляд. – Мені поставили одне запитання, і я не можу зрозуміти, яка відповідь на нього правильна. Мені треба трохи часу, гаразд?
Шерлок накрив своїми долонями руки Вільяма, ніжно їх стискаючи. Уся образа через Вільямове уникання вмить розтанула і на його обличчі розквітли ті безцінні почуття, які Вільям сподівався бачити щоразу, коли вони зустрічалися. Бути їхньою єдиною причиною.
– Якщо тобі важко і ти хочеш поговорити, я завжди поряд, навіть якщо в ту мить здається, що це не так. Одна телеграма і я примчу хоч з іншого кінця Лондона, хоч з іншого кінця світу, Ліаме. – Припідіймаючись він тягнеться до обличчя Моріарті і залишає поцілунок поміж насуплених брів. – Не дозволяй хвилюванням брати гору. Хіба ж я вже не довів, що хочу прожити своє життя з тобою?
Тягнучи за руки, що досі тримали його, Вільям ловить Шерлокові уста своїми в короткому, м'якому поцілунку. Його слова завжди такі влучні, що Вільям часто не може повірити в своє везіння. Чоловік, який розуміє його, кохає Моріарті з такою ж відданістю, з якою Вільям любить його.
– Дякую, Шерлі. Навіть не знаючи причини мого занепокоєння, ти допоміг мені прогнати тривогу та запевнитися у тому, що рішення лише одне.
– Тоді я чекатиму, коли ти мені про нього скажеш. – З лукавим прищуром та хитрою посмішкою, Шерлок притискається чолом до чола, перш ніж вирівнятися через звук кроків у коридорі.
Двері відчинилися знову пускаючи Луїса до кабінету.
– Майкрофт попросив документи, перепрошую, що потурбував.
– Нічого, ми вже закінчили. – Шерлок підморгнув Вільяму, на що той лагідно посміхнувся. Ховаючи руки у своєму пальті, детектив попрямував до виходу. – Піду пошукаю Джека. Побачимося пізніше.
Тепер Вільяма залишили наодинці з Луїсом, що справді порпався у документах. Його хвилювання розчинилося і з новою хвилею рішучості він підвівся з крісла, окликуючи брата.
– Луїсе, я б хотів з тобою поговорити. Щодо мене та Шерлі і того, що сталося в Америці.
Луїс нарешті знайшов потрібні документи і підняв погляд на Вільяма, вскинувши одну брову догори у звичній манері, коли йшлося про щось очевидне, проте дотепер замовчуване.
– Якщо це про твої стосунки з Голмсом, то мене це абсолютно не хвилює. Точніше, я вважаю, що ти міг б знайти когось кращого ніж він, проте з тим, що він кинувся за тобою з Тауера та піклувався протягом цих років... Гаразд, можливо він справді найкращий кандидат. Боже, не вірю, що це щойно пролунало з мого рота.
Його швидкий оцінюючий монолог змусив Вільяма оторопіти, поступово усвідомлюючи почуте.
– Ти знаєш?
– Вілле, усі знають, особливо після історій на Дні Подяки. Плюс декілька окремих історій від Біллі... Дивно лише те, що ти не усвідомив цього. Хоча я розумію, чому ти зараз такий приголомшений. – Луїс лагідно торкається його плеча, огортаючи теплом, доки на обличчі розквітла ніжна посмішка.
– Тож... Усі знають? І...
– Усі ми схиляємося до одного: доки ти щасливий і кохаєш того, хто кохає тебе, усе інше не має значення. Невже ти справді думав, що нам не буде байдуже, чоловік це чи жінка? Брате, для мене щастя знати, що ти хочеш жити і будувати своє життя з кимось. Лише сподіваюся, що у ньому знайдеться місце і для нас усіх.
Кутики очей защипали сльози, і не стримуючи схлипу від радості, Вільям притулився до свого брата.
– Смієшся? Моє серце назавжди належить кожному з вас. І ти є одним з найважливіших людей у цьому житті, на яке я досі не маю права. Проте я більше ніколи не шкодуватиму, що маю його.
***
Після того насиченого розмовами дня Вільям встиг ще поговорити з Альбертом, поділившись з ним про плани щодо подальших дій та рішень. Отримавши повну підтримку та схвалення брата, Вільям надіслав Шерлоку зашифровану телеграму з датою, часом та місцем зустрічі.
Місце, яке він обрав, було найвищим пагорбом звідки Лондон виднівся немов на долоні. Жовтогарячі язики сонця блукали вулицями та стінами будівель, також не забуваючи скупати в теплих відтінках заходу і самого Вільяма. Вже сутеніло і вітер поволі ставав холоднішим, кусаючи оголену шкіру, від чого Моріарті ховав руки у кишенях штанів.
– Довго чекаєш? – Голос Шерлока долинає з тіні, де залишки сонячного проміння вже не мали своєї влади. Нічна темрява поволі поглинала місто разом з його жителями, що починали запалювати ліхтарі та лампи.
– Трохи. Я прийшов завчасно, щоб точно привести свої думки до ладу.
Вони зустрічаються поглядами і Вільям не може стримати посмішки, коли зацікавлений вираз обличчя перемагає хвилювання. Підійшовши ближче, він витягує одну руку Вільяма з кишень, щоб переконатися, що вона холодна. Діставши з кишені пальта рукавички, Голмс вправно надягнув їх спочатку на одну, а потім на іншу руку Моріарті.
– Знав, що так і буде.
Вільям не стримує сміху, який лунає цією безлюдною галявиною, зникаючи десь у тінях та спокійній сонній тиші ночі.
– Шерлі, я довго про це думав, і ніяк не міг зрозуміти, як зробити правильно. Ми пройшли разом багато перешкод. Бачили один одного у найжахливіших станах, ділилися своїми почуттями, проте я зрозумів, що зробив помилку. Ті клятви були помилкою.
Шерлок напружився, шукаючи в очах Вільяма, що поступово з яскравих бурштинів наповнювалися рубіновим сяйвом від сліз хоч трохи розуміння до чого ж той веде.
– Будь ласка, дай мені свою обручку.
– Ліаме, що ти маєш на ува-
– Будь ласка, просто зроби це.
Тривога відобразилася поміж насуплених темних брів, коли детектив потягнув за ланцюжок на шиї. Досі вагаючись, він простягнув його Вільяму.
Тримаючи срібну обручку з дрібним рубіном по центрі металу, Вільям посміхнувся ще ширше.
– Я помилився, коли вважав, що мені буде усього цього достатньо. Нашої маленької таємниці, яку ми приховуємо від усього світу. Проте я не хочу ховати нашого щастя від людей, яких я люблю. Які цінують мене не менше ніж ціную їх я. Проте це не все. – Він знімає обручку з ланцюжка, прокручуючи її поміж пальців. – Я хочу мати те, що можуть мати інші. Хочу, щоб ти носив цю обручку, навіть якщо доведеться брехати про дружину за океаном. Хочу мати незаконне весілля, яке буде частиною наших спільних спогадів. Хочу, щоб цей момент також був нафарбований на моєму новому полотні.
Земля видається холодною, коли Вільям притискається до неї коліном, щоб прийняти правильну позу коли його рука ловить долоню Шерлока, щоб надягнути на безіменний палець обручку.
– Шерлоку Голмсе, ти станеш моїм чоловіком? Чи підеш ти зі мною під вінець з такою ж впевненістю, з якою був готовий віддати своє життя, стрибаючи за мною у безодню Темзи?
У місячному світлі очі Шерлока перетворилися на чорні вуглики, які також відблискували мерехтливим блиском сліз, що раптово та неконтрольовано розмили картинку перед собою, і щоб знову мати змогу чітко побачити чоловіка навпроти, що продовжував в очікуванні стояти на одному коліні, він швидко скліпнув, пускаючи солоні водяні перлини по щоках.
– Чорт би тебе побрав, Ліаме, я справді думав, що ти скажеш мені, що наш зв'язок є помилкою.
Тепер вже долоні Шерлока були холодними від того, що його охопила хвиля емоцій. Зігріваючи їх своїм подихом та дрібними поцілунками, Вільям самовдоволено посміхнувся.
– Я знаю.
– Не сумнівався. – Опускаючись на обидва коліна, якими Шерлок з глухим ударом сперся об землю, схопивши обличчя Вільяма він з палкою прихильністю притиснувся губами до його губ. – Порушувати закон таким чином я буду радий завжди.
– Станеш моїм напарником по злочину?
– До кінця життя, Ліаме. Це партнерство може стати твоїми кайданами.
– Такий арешт надто привабливий.
***
Все було так, як він мріяв.
Невеличка церква, що загубилася за містом. Всередині пахло квітами, що дурманили голову. На фоні лунала мелодія з винаходу Гердера, який він значно покращив для цієї грандіозної (на його ж думку) події.
Всі близькі люди зібралися в цих тісних стінах, перешіптуючись та посміхаючись. Джон схвильовано допомагав пані Гадсон випити води, тому що жінку раптово накрила хвиля сліз від розчулення. Майкрофт розмовляв з Луїсом, намагаючись приховати власне хвилювання, проте воно пробивалося назовні дрібним постукуванням пальців по іншій руці. Маніпенні та Бонд якраз закінчили з розміщенням торта, а щасливий Фред зайшов разом з Шерлоком, і доки детектив йшов до вінця, хлопець сів на своє місце для гостей поряд з Мораном.
– Нарешті ти тут, мені набридло слухати буркіт старого Джека про те, що на місці Ала мав бути він.
– Я відносив Вільяму букет. – Спокійно відповідає Фред і притискає пальця до губ. – Починається.
Двері до церкви знову відчиняються і першим заходить малий Віґґінс, що розсипає по червоній доріжці до вінця пелюстки троянд впереміш з вишневим цвітом. Слідом за ним, ведучи під руку, Альберт йшов з Вільямом, що сяяв у білосніжному фраці.
Він довго сперечався з Шерлоком з цього приводу і врешті згодився на змагання: хто перший розгадає справу, з якою клієнт звернувся до детектива, той обирає, хто вдягне білий фрак. Виявилося, що бажання Шерлока побачити Вільяма у цьому вбранні не слабше, аніж бажання Моріарті щодо Голмса. Програвши у цьому парі, врешті Вільям однаково не відчував смутку, адже чорний фрак Голмса сидів на ньому просто казково.
Альберт передає руку Вільяма у долоню Голмса. Фред, що нишком з'явився поряд з парою, вже тримав на червоній оксамитовій подушці дві обручки, якими чоловіки обмінялися після озвучення своїх клятв, які вони промовляли одне одному вже не вперше. Священник промовив завершальні слова, після чого церква наповнилася щасливими вигуками та оплесками, доки молодята закріплювали свій союз поцілунком.
– У тебе є ідеї щодо медового місяця? – Вуркоче Шерлок в самісінькі губи Вільяма, тримаючи його у своїх міцних обіймах.
– Як щодо Франції, про яку ти мені так багато розповідав? Чи можливо Греція? А як щодо-
Короткий поцілунок перебив його, змушуючи дивитися на Голмса з широко розплющеними очима.
– Як щодо кругосвітньої подорожі?
– Звучить чудово.
Ще одна хвиля вигуків та вітань, коли ховаючись у обіймах один одного, вони знову сплелися в поцілунку.
Фред знову бачить вже знайомі обручки на руках друзів і посміхається думці, що тепер Шерлоку не доведеться брехати, що він одружений.
Адже нарешті це стало правдою.