Chapter Text
Навіть після багатьох років він все ще відвідував квартал червоних ліхтарів. Воєнний стратег Лакань не шукав тут собі когось із гарним личком, а лише намагався спіймати спогади що починали тьмяніти з роками. Навіть Меймей що іноді грала з ним вже пішла з борделю, тож він навіть не мав приводу аби відвідати Мідяний Дім.
Цей район був доволі сумнівним, особливо для дитячих прогулянок, тому він зачепився поглядом за хлопця, приблизно девʼяти років що був тут один. Обличчя хлопчика залишилось розмитим, зазвичай Лакань доволі просто визначав дітей як фішки го, або пішаків якщо вони були з важливих родин. Проблема полягала у тому, що він не міг визначити фігуру для цієї дитини, його одяг постава і поведінка суперечили один одному. Він мав брудний і надто великий для його зросту одяг, але чисте блискуче темне волосся, він розгрібав долонями землю та збирав пелюстки кислиці, але мав рівну поставу, а на його руках не було мозолів від будь-якої праці. Тож він зацікавив Лаканя, і в надії швидко розгадати цю загадку він наблизився до малюка. Коли хлопчик почав помічати чоботи чоловіка кутовим зором то вперше підвів погляд на нього, тож невдовзі Лакань витягнув з внутрішнього кармана сливову цукерку у паперовій обробці простягаючи її дитині. Очі хлопця спершу засвітилися від можливості зʼїсти смаколик, але ніби згадавши щось він насупився і таки не взяв цукерку.
- Мама каже мені не варто брати їжу чи інші речі у незнайомців. - Голос хлопця видавав жаль від того що він не міг скористатися пропозицією.
- Гадаю твоя мати розумна. - Лакань своїми словами не наполягав на тому аби хлопець взяв цукерку і не спростовував попередження яке дала йому мати.
Але чоловік продовжив спостерігати за ним і після відмови він не заховав цукерку назад у одяг, а залишив її на землі прямо біля хлопця. Лакань спостерігав як малюк не полишив погляд і лише більше витріщився на неї. Схоже цукор біля його ніг не спокушав, а засмучував хлопця. Невдовзі крихітні пальці дитини все ж потягнулися за гостинцем, але він лиш підняв його та простягнув на долоні чоловіку, пояснюючи свої дії вголос.
- Віддайте її комусь іншому, нехай не пропаде дарма.
- Гаразд. - Повільно мовив стратег обдумуючи сцену яку сам же і спровокував.
Після цього Лакань нарешті зміг розгледіти його обличчя як фігуру, і це лиш трохи, але його здивувало. Хлопець був Генералом, таким, що без нього гра б не вартувала свічок. Він все ще не знав хто цей хлопець чи звідки, але його інтуїція народжена багаторічним досвідом допомагала йому розгледіти цю роль. Цей хлопець мав би бути нащадком Імператора, або когось близького до нього. Це лише викликало посмішку на обличчі Лаканя і ще більший інтерес до загадки яку ховало в собі дитя. І ось, не минуло й декількох хвилин як до них бігли дві перелякані людини, вони схоже були тут аби підтвердити усі здогадки чоловіка.
- Молодий господарю, вам не можна бути тут наодинці, це небезпечно ! - Це була жінка, схоже вона була доволі молодою, але переляканою, звичайний пішак.
Поряд із нею був чоловік також доволі молодого віку, він одразу ж встав між дитиною та Лаканем тримаючи їх обох у полі зору. Цей сильний юнак був Конем, схоже у нього було хороше майбутнє і потенціал. Це лише підтверджувало його теорію щодо дитини, яка мала за охоронця таку здібну фігуру, за усіма цими найманцями стояв хтось хто піклувався про безпеку маленького Генерала. Поки дівчина-пішак ніжно сварила дитину, той лише посміхався розуміючи що йому насправді не загрожує покарання від звичайної служниці.
- Я був не сам, а з цим чиновником. - Тоді ж хлопець вказав на Лаканя і дівчина що доглядала за ним ніби вперше помітила його й побіліла.
Не схоже щоб його нянька й справді могла впізнати стратега в обличчя, але все ж вона була насторожена від його вигляду. Схоже що будь-яка взаємодія чиновників чи інших людей повʼязаних із владою була небажаною для цієї групи. Усе це давало лише більше підтверджень до все ще хитрої теорії, але Лакань не полишав спостережень, це була освіжаюча загадка.
- Вибачте, сер… ми не знали, що ви спостерігаєте за нашим молодим господарем. - Вона лиш трохи вклонилася йому, маючи змогу зрозуміти що його вбрання видає його достатньо високу посаду чиновника.
Його не надто цікавила ця жінка, найголовніша деталь у ній була про те як сильно вона хвилювалась за цього хлопця, ніби один нещасний випадок може коштувати їй голови. Але дитина схоже зовсім про це не думала і посміхалась дівчині повільно переводячи погляд на Лаканя, він наблизився до нього.
- Для мене буде честю прийняти вас як гостя на чай у будинку. - Запросила чоловіка дитина рівним голосом, його й справді добре навчили, що не дивувало стратега.
- Молодий господарю!
- Молодий господарю, ми не можемо приймати гостей без згоди вашого батька. - Від чоловіка й жінки одразу ж почулось здивування, вони обидвоє були білими як полотно і напруженими від можливих проблем які приносило це запрошення.
- Але ж зараз удома я найстарший, тож і рішення за мною. - Схоже ці слуги не могли сперечатися із дитиною, це виглядало комічно. Лакань не стримався від коментаря.
- Запрошуєш незнайомця поки батьків немає удома ? Ти доволі сміливий хлопець. - На його зауваження хлопець лише посміхнуся.
- Але удома ще більше охоронців ніж тут, що може трапитись ? - Слова дитини зовсім не заспокоїли дорослих коло нього, але Лакань не мав наміру відмовляти йому.
- І справді.
- Тоді прошу за мною. - Тож жінка не мала іншого вибору крім як погодитися із словами свого молодого господаря і провести його та незнайомого чиновника для чаювання.
Малий хлопець почав бігти додому розгубивши усі свої манери й дорослий погляд на речі, все ж він був дитиною навіть із хорошим вихованням. Це наштовхнуло Лаканя на дивні думки, чи поводилася б Маомао схожим чином у дитинстві якби він забрав її та виховував у своєму будинку ? Це не було тим, про шо він мав сили зараз думати тож зосередився на тому у якій саме місцевості знаходився будинок цього хлопчика.
Хоч це і було недалеко від району червоних ліхтарів провулки що невдовзі їх зустріли виглядали прибраними й затишними. Поряд був ліс та інші будинки, ззовні за забором не було зрозуміло чи є там щось чи ні, але вже коли вони подолали ворота то зустріли невеликий маєток, тут був сад та навіть декілька будівель.
Жінка провела його та малого хлопця до відкритого будиночку в саду та невдовзі подала чай, із нею також зібралися навколо ще три жінки та двоє чоловіків. Схоже ніхто тут і справді не довіряв йому, але і не могли відмовити дитині.
- Мене звати Тео. А вас ? - Дитина швидко випила свій чай, все ж його манери були далекими до ідеалу, хоч і дивували враховуючи його вік. Та це зовсім не турбувало Лаканя, його більше непокоїла, як легко брехала ця дитина.
- Тео ? Гаразд. Я голова клану Ла, Лакань. - Чоловік одразу відчув як атмосфера у кімнаті змінилася, схоже що слуги цього хлопця були стурбовані цим одкровенням.
- Клан Ла ? Я вивчав усі клани деякий час тому із минулим вчителем, але не зустрічав ще хоч когось. - Ігноруючи атмосферу весело відповідає хлопець.
- Це не дивно, зіграймо у сьоґі ? - Цей стратег не був би собою, якби не запропонував, схоже його теж не надто хвилювали наглядачі у кімнаті.
- Я не вмію, вдома навіть дошки не має для них. - Сказав хлопець трохи нудьгуючи, його не надто цікавили ці ігри, розчарування уже відображалось на обличчі чоловіка навпроти.
- Яке марнотратство таланту. Діти твого походження все одно вивчають ці ігри. - Це мимохідь кинута фраза швидко зацікавила Тео.
- Тож ви мене знаєте, пан Лакань ? Це мати послала вас ? - Як і будь-яка дитина він був доволі емоційним і не міг стримати цікавості.
- Ні, я не знайомий з твоєю матірʼю, просто розумію деякі речі раніше за інших. - Було зрозуміло що чоловік почав нудьгувати, коли зрозумів відсутність у цьому домі його улюблених розваг, але він все ще сидів тут, та відповідав на питання хлопця.
- Це звучить неймовірно, навчіть і мене! - Не стримуючи захоплення вигукнув хлопець.
- Навчити ? Ну, я з радістю навчив би тебе грати в шахи чи го, ти б це краще зрозумів. - Відповів чоловік без особливого ентузіазму.
- Будь ласка, я хочу бути таким же кмітливим, як ви! - Було зрозуміло що ця мала дитина не відступить так рано від того що хотіла. Хитра посмішка на обличчі чиновника свідчила про те що у нього все ж зʼявилась ідея для подальшого діалогу.
- Тоді, що ти можеш сказати про жінку коло дверей ? - Слова Лакань захопили увагу хлопця, малий перевів погляд на жінку у віці, він добре її знав.
- Таомей ? Вона буває доволі суровою і завжди розповідає усе моєму батькові. - На останньому реченні слова Тео наповнились жалем, схожа ця жінка мала влив на дитину.
- Ось так ? Тож вона не твоя служниця, а твого батька ? - Лакань все ще нудьгував, але продовжував направляти увагу хлопця на неї.
- Ні, вона була зі мною з народження. - Тео ще не розумів що Лакань хотів від нього почути, для хлопця не було нічого дивного у цій служниці. Але поведінка цього чоловіка свідчила про протилежне, тож він задумався.
- Чому ж це ? - Стратег лише підливав масла у вогонь, після чого очі дитини засвітились від здогадки.
- Таомей з Клану Ма ? - Вигукнув малий, він не зустрів жодної відповіді від Лаканя, тож замість того аби чекати підтвердження від нього хлопець підбіг до жінки. - Це правда, Таомей ? - Вона лише зітхнула на слова Тео, а її гострий погляд точно мав вплив на малу дитину.
- На цьому досить, Юний Господарю. Ви маєте розуміти, що деякі речі не мають потрапляти у вуха стороннім. - Її поведінка і справді відрізнялась від інших служниць тут, вона мала більшу владу і вплив ніж інші. Лакань також спіймав гострий погляд від цієї жінки, але не надто цим переймався.
- Я памʼятаю. - Тихо сказав він, схоже хлопець розумів що жінка не надто задоволена його поведінкою. Після цього Таомей вклонилась перед гостем та взяла ініціативу у власні руки як справжня господиня маєтку.
- Сподіваюсь ви зможе зрозуміти нашого господаря, але його вільний час сплив, тож вибачте його. - На її слова хлопець схрестив руки та нахмурився, але він нічого не сказав відчуваючи стальну жіночу руку на власному плечі.
- Нічого не вдієш. - Без ентузіазмо сказав Лакань та піднявся зі свого місця.
Його швидко провели двоє охоронців до виходу, за дорученням Таомей, вона і справді була сталевою жінкою тримаючи цей дім під контролем в відсутність справжніх господарів. Лакань не надто любив розважати дітей, але він все ще мав цікавість до цього місця та секрету що зберігали ці стіни. З іншого боку Тео був похмурим відколи Таомей відіслала того чиновника подалі, йому завжди не подобалось те як жінка керувала його часом та можливостями.
- Він так швидко здогадався, навіть я зрозумів це лише пів року тому. - Вирішив сказати хлопець поки Таомей супроводжувала його до кімнати.
- Він нічого не знає напевно, тож нехай його слова не грають з вами, Юний Господарю. - Відповіла йому жінка, відчиняючи двері, як там не було, вона сподівалась що цей чоловік не стане проблемою для усіх тут.
Але хлопець не надто слухав настанови Таомей натомість він занурився у спогади. Багато у яких речах він не сумнівався, хоча вони й були очевидними. До прикладу Таомей, що служила йому, він ніколи не став сумніватися над тим хто вона якби не цей ексцентричний чоловік. Він рідко сумнівався у чомусь, що бачив з раннього дитинства, хлопчик просто звик до усього та приймав це як буденність. Навіть почавши вивчати різні історії про клани та дерево імператорської сімʼї він не одразу зміг застосувати ці знання на власному досвіді, якби це не було очевидно. З самого початку ні батько ні мати не горіли бажанням розповідати йому подробиці, а слуги мали наказ мовчати.
Він памʼятає як дивився на високі неприступні ворота та задавався питанням що за ними, інколи він чув коней, людей що проходили повз, та бачив далеке світло ліхтарів у сусідньому кварталі. Батько і мати не так часто відвідували його, тож більшість часу він був із Таомей. Вона намагалась бути суровою із ним але навіть її пильне око не змогло зупинити його він першої втечі у віці семи років. Тоді вишня, що росла у саду пустила гілля прямо до високої стіни, Тео був активною дитиною тож перелізти та приземлитися у хащах на іншій стороні для нього не було проблемою.
По іншу сторону Тео почав помічати що світ поза його бульбашкою зовсім інший. Люди не посміхались, не звертали на нього увагу, не вітались та не віддавали шани. Цей світ був дивним і незвичним, але це лише більше підбурило цікавість Тео. Він натрапив на дітей неподалік, схоже у цьому районі були і інші сімʼї з дітьми, він не міг не заздрити їм, здавалось він ніколи так не веселився як ті діти що грали разом. Але коли він вперше намагався також пограти з ними вони лиш штовхнули його в брудну калюжу поряд, діти були злими до новачків, також й до тих хто вважав що світ крутиться навколо них.
Того ж дня охоронці швидко знайшли його і повернули у будинок, Таомей добряче насварила його та наказала відрубати гілки вишні. Але вже через рік Тео знайшов драбину і коли усі знов були зайняти власними справами він повторив свою прогулянку. Не важливо як, але він знаходив потрібний шлях і можливість, навіть коли Таомей намагалась цілими днями не відводити погляд від нього.
Можливо і не одразу, але діти з будинків поряд забули його за рік відсутності, і прийняли як зовсім нового хлопця. Раніше Тео не надто турбувало їхнє ставлення до нього, але з часом він зрозумів різницю. Батьки цих дітей бачачи його одяг і припускали що він син впливової родини та поводились із ним обережно, деякі навіть питали про це його прямо, що й наштовхнуло його на думки про власну сімʼю, але усі навкруги залишалися мовчазними. Інколи діти неподалік грали у війни, інколи у мисливців або навіть в імператорів. З книг, що Тео давали вчителі, він знав багато речей, але серед дітей ніхто його не слухав. Тож не дивлячись на на те що він хотів грати з усіма, це виявилось не так цікаво, як він очікував.
Він розумів що знає багато речей, які не знали інші діти, бачив, що ні за ким іншим не бігали двоє охоронців. Він їв кращі страви та мав більше солодощів вдома ніж інші діти. Це було схоже на гру в імператорів, людей що мали більше за інших. Він був впевненим що якби був спадкоємцем якогось могутнього клану, що не мав бути повʼязаним з імператорською сімʼєю його батьки принаймні жили б із ним аби керувати будинком. Але найчастіше тут був лише він, купа помічниць та охоронців, сурова Таомей та ще купка викладачів що були надто старими аби встигати за ним. Таомей усе заперечувала, але батько невдовзі відвідавши його доволі швидко здався та розгорнув їхнє сімейне дерево.
- Я лиш Брат Імператора, а не Спадкоємний Принц. Тож і ти ні. Навіть якщо в тобі тече імператорська кров ти не будеш тісно повʼязаним із сімʼєю.
Тоді він був надто здивованим аби розпитувати усе в подробицях, до того ж ця інформація доволі сильно на нього вплинула, у наступні тижні він був менш жвавим. Йому було цікаво побачити іншу свою сімʼю, його дядько був імператором, він також мав двоюрідних братів і сестру, і навіть бабусю, колишню імператрицю-вдову. Вони усі були за цими стінами, але крім цього він був непотрібним для них. Тео думав що через те що він не був з лінії спадкоємців він жив тут, похований та непотрібний для основної гілки родини.
Тоді Таомей помітила його меланхолійний стан та стала його опорою, вона терпляче пояснила те що його батьки не були одружені, те що вони не бажали влади, тому його ситуація була повністю їхньою відповідальністю. Це допомогло Тео знову прийняти світ поміж стін маєтку, він ще багато чого не розумів, але завжди мав на меті зрозуміти більше.
- Таомей, я б хотів, щоб той чоловік навчав мене. - Хлопець ніби виринув з власних думок аби зробити цю пропозицію.
- Пан Лакань ? Це виключено. - Одразу ж зупинила його жінка.
- Чому ? - Тео все ще не міг розуміти натяки чи читати атмосферу у кімнаті, більшість речей йому намагалась пояснювати Таомей.
- Цей чоловік вже служить Імператору, для вас це буде зайвим. - Хоч жінка обмежувалась лише поясненням очевидних речей, це мало бути зрозумілим для дитини.
- Тоді нехай відвідує мене у вихідні. - Малий зовсім не здавався у своїх цілях, його голос був доволі наполегливим, на що Таомей лиш зітхнула аби пояснити більше.
- Годі з цим, Юний Господарю, цей чиновник стоїть надто високо аби відвідувати вас.
- Але ж він уже погодився зайти цього разу. - Жінка могла лиш загострити погляд на його впертість, але й аргументи у неї закінчувалися.
- Лакань, він заручився підтримкою Імператора коли той був лише Принцем, і піднявся за допомогою цього, чи може…..ні, ні, навряд. - Коли Таомей говорила, її слова до кінця речення ставали тихішими аби не хвилювати дитину непотрібною інформацією, але Тао у такі моменти ставав тільки уважнішим. - Юний Господарю, гадаю вам краще поговорити про це із батьком.
Тепер вже Тео не мав аргументів аби продовжити, все ж усіх гостей і вчителів мав би схвалити його батько або мати. Йому дуже пощастило, що більшість молодих служниць та охоронців не вміли суперечити йому, маючи страх зробити щось не те в очах його батьків. І навіть коли він привів цього чоловіка Таомей змогла швидко його супроводити з дому, при цьому не підіймаючи шуму.
Наступні дні були наповненні навчанням, більшість вчителів Тео були доволі похилого віку, тому хоч він і вивчав у першу чергу теми які його цікавили, подача інформації змушувала його час від часу нудьгувати. Все ж він так і не викрив вільного часу аби збігати в місто, щоб пограти із сусідніми хлопцями. Таомей ніби ще більше посилила його охорону після випадку з ексцентричним чоловіком.
Вперше за тиждень батько відвідував його, хлопець як і завжди з нетерпінням очікував цього уже розпланувавши увесь вільний час разом. Тео знав, що його батько багато працював, але до нещодавнього часу не розумів чому, більшість людей тут називали його Господарем, а мати інколи просто називала його Джінші, хоч це не було його справжнім іменем. За правилами які встановили у будинку до Тео також ніхто крім власного батька чи матері не мав права звертатись на імʼя, тож він як і батько взяв підставне імʼя, яким користувався на вулиці.
- Батьку! - Вигукнув хлопець підбігаючи до високого чоловіка з шрамом на щоці.
- Тяньяо, здається ти підріс! - Господар одразу ж узяв його на руки із посмішкою на обличчі, хоч він і рідко відвідував сина, його привʼязаність була до нього очевидною.
- Так, Таомей слідкує аби я не залишав їжі на тарілці. - Тео прагнучи уваги батька ставав лише більш галасливим ніж зазвичай.
- Таомей, га ? Ти зовсім її не бережеш, Тяньяо. Що це за історія з запрошенням чиновника ? - Тон розмови одразу змінився і чоловік повернув дитину на підлогу вибагливо дивлячись на хлопця.
- Тож ви вже чули ? - Хлопець кинув незадоволений погляд на Таомей, що стояла неподалік, він знав як інформація потрапляє до його батька, але й не міг не цінувати Таомей, це було для нього суперечливо.
- Звісно що чув, звідки у тебе взагалі зʼявилася думка запрошувати чужинців у маєток. - Зазвичай усі боролися за те аби він не тікав у місто наодинці, але схоже його запрошення для чиновника було більш нагальною темою.
- Чужинців ? Батько, ви точно добре маєте знати цього чиновника! - Із плином часу Тео ставав старшим та розумів більше речей, тож і протистояти йому було складніше.
- Так, тож і я маю вирішувати, а не ти. - На диво для хлопця його батько був надто категоричний у цьому питанні, але він все ще не відступав.
- Пан Лакань був добрим до мене. - Намагаючись підійти з іншого боку сказав Тео.
- Я забороняю тобі вимовляти його імʼя у цьому домі. - Мовив чоловік до дитини, на що дитина здивована підняла на нього очі.
Тео не став наполягати відчуваючи те наскільки його батько був проти цієї людини, це його здивувало, але він перестав наполягати. Це досить швидко заспокоїло його батька, але Таомей лише насупилася краще розуміючи складний і упертий характер Тео, вона була впевнена що історія із тим чиновником ще не закінчилась. Його батько зазвичай не залишався на ніч, скільки б Тео не просив його уваги їхні зустрічі залишалися обмеженими.
Як Таомей і підозрювала через пару днів біля воріт зʼявився Імперський Стратег вимагаючи зустрітися із дитиною, охоронці його не пропустили, але він все ж не йшов. Таомей не залишалось іншого вибору, крім того аби вийти до нього залишивши Тео на інших служниць.
- О, це ти голова Ма, який холодний прийом для запрошеного гостя. - Ексцентричний чоловік стояв посміхаючись перед охоронцями, ніби уся ця ситуація була для нього жартом. Він також іншою рукою тримав дві дощечки, для го та сьоґі, помітила Таомей.
- Вибачте, можливо сталося непорозуміння, але наш дім не посилав запрошень. - Лиш трохи поклонилась йому Таомей, вона й справді не розуміла чому цей чоловік знайшов у собі впевненість опинитися перед цими воротами.
- Ось воно, від вашого підопічного. - Лакань дістав з внутрішньої кишені лист та передав його жінці, вона була здивована читаючи його. Це був лист від Тео, написаний із помилками, але із ввічливим запрошенням відвідати його у вільний час. Таомей не розуміла як цей малий хлопець мав можливість послати листа аби той дійшов до Імперського Стратега. Також вона відзначила що варто краще слідкувати за кількістю паперу, що використовую дитина.
- Перепрошую, пане Лакань за холодне ставлення, але, будь ласка, обмежтеся лише однією грою із Юним Господарем. - Маючи листа на руках Таомей не могла виставити його на вулицю, запрошення було справжнім тож і вигнати гостя з порогу було верхом неповаги. Їй залишалось лише забезпечити аби їхнє спілкування було швидким і мінімальним.
Невдовзі і чоловік і хлопець знову сиділи за чаєм у саду, Тео виглядав так наче переміг у найцікавішій грі, його обличчя світилося яскравіше за сонце. Лакань схоже також був у захваті розставляючи дошку для сьоґі.
- Ну що, Тео, давай я навчу тебе грати ? - Але не схоже що хлопець горів бажанням грати у подібні ігри.
- Ні, вони мене не цікавлять.
- Я поділюся із тобою тим як читаю людей, але тільки якщо ти навчишся грати. - Наполягав із посмішкою Лакань, Таомей здавалося достатньо спокійною спостерігаючи за ними.
- Це ж нудно. - Тепер на обличчі хлопчика було явне розчарування.
- Ні в якому разі, читати дошку із фігурами для мене те ж саме що читати людей. - Сказав все ще посміхаючись стратег, для нього було б не так складно вмовити дитину грати як для тої ж Таомей.
- Я зовсім цього не розумію. - Можливо хлопець сподівався на зовсім іншу методику навчання, його інтереси як і будь-якої дитини були доволі вибірковими. Ексцентричний чоловік здавалося б не надто переймався думкою дитини та почав пояснювати.
- У кожної фігури є своя роль як і у людей навколо нас. Ось візьмемо Гармату, зазвичай це військові із високою посадою, але із браком інших здібностей крім сили. У кожної фігури є як свої обмеження, так і переваги, дуже схоже на людей при владі. - Він узяв фігуру до рук та поставив її на дошку, Лакань ще не вчив його грати, скоріше він лише вчив його розуміти власну мову.
- Як мені зрозуміти хто яка фігура?
- Ну до прикладу, візьмемо твою служницю з клану Ма, подивись на фігури й добре подумай. - Вказав чоловік на усі фігури що стояли на столі, Таомей лиш зітхнула, вона не думала що подібне навчання приведе до чогось хорошого. Порівнювати людей із фішками в іграх було не надто добре для розвитку дитину.
- Можливо Колісниця ? - Вигукнув хлопець, узявши фігуру до рук, на що чоловік навпроти лише гучно розсміявся.
- Можливо, але тільки у твоєму маленькому світі, подумай над цим більш неупереджено. - Він забрав у нього фігуру та повернув на дошку, схоже це була неправильна відповідь, тоді Тео навис у роздумах на дошкою ще раз.
- Як щодо Радника ? - Знову спробував хлопець, на що посмішка стратега стала очевиднішою.
- Бінго, ти починаєш розуміти як треба дивитися на речі. - Чоловік знову забрав фігуру у хлопця, він продовжив говорити. - Твоя кмітливість і винахідливість дуже виділяється як для дитини твого віку. Я був здивований отримавши лист.
- Відправити його насправді було не важко. - Поділився із ним хлопець, краєм ока він бачив як Таомей намагалась розгадати цю загадку. Але після спиляних гілок вишні і ще деяких випадків він не ділився своїми методами так відкрито із нею.
- Але присутні фігури все ще у невіданні. Ділитися із тобою моїми знаннями може бути надто небезпечно для нації. - У голосі Лаканя відчувався явний сарказм, те як він весело казав це уголос робило слова ще більшим жартівливими, але очі Таомей не покидали цих двох.
- Я просто хочу краще розуміти батьків. - Несподівано зізнався хлопець, він часто чув похвалу тож вона була для нього звичною, хіба що це була його мати. Вона ніколи не була щедрою на ніжні слова.
- Тож це той Міністр і біла фішка го. Яка нудна причина. - Несподівано розчарувався чоловік, хоча ще хвилину тому він був веселішим ніж сама дитина.
- Біла фішка го ?
- Це твоя мати, чорні камінці - чоловіки, білі - жінки.
- Просто камінець ? Але вона ще суворіша ніж навіть Таомей!
- Можливо вона з військової родини, але навряд чи хтось важливий. Ти винен мені партію хлопче, тільки після цього я піду.
Вони таки почали грати партію у сьоґі, Тео знав лише правила та як ходять деякі фігури, чоловік не став його вчити чи навіть щось пояснювати. Для малого хлопця це була дуже неприємна гра він крок за кроком втрачав фігури та робив неправильні ходи, він навіть не помітив як двоє зі служниць покинули їх за повідомленням іншого охоронця. Таомей все ще залишалася тут наглядаючи за тим як її підопічний блискавично програвав чоловіку, на чиєму обличчі було нічого крім нудьги. Жінці навіть стало шкода хлопчика, від череди невдач на дошці він виглядав розбитим, а чоловік із моноклем хоч і не проявляв радості все ще був жорстоким на дошці. Поки щось не зачепило його уваги, від здивування він навіть піднявся з власного місця.
- Маомао! - Стратег одразу ж намагався підійти до неї, побачивши її у маєтку. Він навіть не помітив що до неї намагався підбігти і хлопець зупинившись десь на пів дорозі побачивши суровий погляд жінки. На відміну від Тео це зовсім не зупинило ексцентричного чоловіка. - Не очікував побачити тебе тут, ти сьогодні чарівна. Що ти тут робиш ? - Схоже чоловік намагався покласти долоні на її плечі, він завжди порушував особисті кордони, особливо із нею. Але Маомао зробила крок назад аби уникнути його рук.
- Я слідкую за здоровʼям цієї дитини. А тобі вже час йти. - Вона намагалась прогнати його з будинку не створюючи проблем охоронцям, принаймні вона сподівалася що це допоможе.
- Він сам мене запросив, і навіть не вміє грати у шахи чи го, уявляєш ? Пограймо разом Маомао. - Чоловік продовжував наполягати, тоді ж Таомей взяла за руку дитину і сказала йому щось та почала відводити до кімнат. З іншого ж боку хоч Тео і погодився піти він весь час озирався на тих двох, що сварилися.
- Ні, у мене тут робота. Не заважай мені. Якщо ще раз зʼявишся у цьому будинку я зроблю колекцію із твоїх органів після смерті для Тянью. - Почала вона погрожувати йому, його присутність тут не на жарт розпалила її гнів, вона навіть не помітила що сказала зайвого.
- Як жорстоко Маомао, навіщо ти мені брешеш, своєму батькові ? - Він міг бачити брехню, це лише б більше наштовхнуло його на непотрібні думки, тож вона почала тягнути його за одяг до виходу.
- Ти мені не батько, забирайся. - Це було останнім, що встиг почути Тео перед тим як Таомей зачинила двері до саду.
Він одразу ж підбіг до вікна у кімнаті намагаючись розгледіти чоловіка і жінку, але у саду вже нікого не було. Тео як і завжди був енергійним, а зараз його пронизувала цікавість набагато більша ніж зазвичай.
- Таомей, він і справді мій дідусь ? - Хлопець перевів погляд з тепер уже порожнього саду на жінку.
- Юний Господарю, можливо краще дочекаєтесь слів вашої матері.
- Але вона сказала що ні ?
Невдовзі Маомао звільнилась та зайшла у кімнату Тео, на її обличчі досі було роздратування. Не зважаючи на це хлопець підбіг до неї та витріщився ніби знайшов нову цікаву книгу.
- Мамо, хто то був ? Він мій дідусь ? - На його запитання її обличчя було повним огиди, але вона намагалась стримувати себе поряд із дитиною.
- Забудь про нього, Тяньяо. - Така відповідь зовсім не влаштувала хлопця тож він лише міцніше вчепилися в тканину її одягу, а його очі лише більше горіли з рішучістю дізнатися правду.
- Що ? Чому це ? Якщо він моя сімʼя я хочу спілкуватися із ним. - Дитячий голос був досить вимогливим.
- Ти не будеш, Тяньяо, можливо я належу до його дому, але ти ні. І ніколи не будеш, зрозумів ? - Її суворий тон не мав би залишати простору для подальшого обговорення, але малий хлопчик лише сильніше розлютився, та стиснув низ її одягу у власних долонях стаючи ще голоснішим.
- Чому ти й тато усіх у мене забираєте! - Маомао вперше чула такий агресивний тон у свого сина, це неабияк здивувало її, але одразу ж після цього його голос та руки затремтіли й злість перейшла у плач із тихими скаргами. - Я не можу бути частиною власної сімʼї…..але й не можу гуляти на вулиці як інші! - Маомао спостерігаючи цю дитячу істерику все ж задумала над тим чи не її була вина у всьому цьому, Таомей була швидкою і кмітливою, вона підійшла до хлопця та поклала долоню на його плече, заспокоюючи.
- Молодий Господарю… - Жінка почала заспокоювати його ніжними рухами на спині, але він схоже не переставав плакати втиснувшись у спідницю Маомао.
- Вибач, Тяньяо. - Нарешті мовила Маомао поклавши долоню на темно зелене волосся дитини. - Я знаю що тобі це не просто. Але ми з татом хочемо для тебе найкращого, коли ти станеш дорослим ти зможеш стати вільним. - Хлопець лиш трохи заспокоївся та підняв погляд на матір.
- Я зможу побачити інших членів родини ? - Маомао здавалось була спантеличена його запитаннями, але намагалась дати ту відповідь, яка б не засмутила його одразу ж.
- Це не зовсім так…але ця свобода набагато більша ніж та яку маємо ми з твоїм батьком.
- Гадаю якщо я зможу гуляти вільно я знайду усю свою родину і познайомлюся із нею. - Його слова були сповненими надії, а погляд таким наївним, це могло б викликати тепло в материнському серці, але Маомао виглядала нажаханою, вона не могла дозволити йому мріяти про подібне.
- Тяньяо, якщо ти колись таке зробиш мене і твого батька можуть стратити за зраду. - Можливо і не завжди, але хлопець був розумною дитиною, він нічого не відповів лише сильніше втиснувся в одяг матері обіймаючи її. - Зрозумій, ми зробили це задля твоєї свободи та майбутнього. - Продовжила говорити із ним мати, але хлопець більше нічого не говорив хоч інколи схлипував після плачу.
- Юний Господарю, хочете пані Маомао почитає вам, чи можливо хочете пограти у саду ? - Таомей знову вирішила втрутитися, вона як ніхто знала як поводитись із дитиною, тож її спроба змінити тему була найкращим рішенням.
- Я хочу, щоб мама залишилася зі мною на ніч. - Сказав Тео дивлячись на Таомей, Маомао не знайшла сил йому відмовити.
- Добре, я залишуся.