Work Text:
Ну здрастуй, сестро.
Минають тижні.
Та книга каже щось про любов до ближніх, але хто буде ближчим за тебе, га?
Це я щось, вибач, натисла на газ. Я майже не злюся на тебе, ні.
Боже, які ж ви усі дурні, героїчні недоумки, ти і банда.
Я згорнула якусь контрабанду й взяла відпустку. Прибула до тебе. Я не знаю, чи чуєш мене із неба чи з-під землі, взагалі не знаю, але хочу розповісти щось.
Я про декого дбаю — нестримний хаскі, мій вірний друг. Життя таки лінія, а не круг. З мене зійшли всі садни й синці; я навчилася готувати млинці і навіть купила собі пальто. Я вчуся, Нат. Як там казав Платон? Добрий початок — половина справи. Отож. Не витрачаюсь наліво й направо, відкладаю на дім там чи щось іще. Всі уявлення зруйнувались вщент, усе закритулось так дивно, правда? Знаєш, в чому твоя найбридкіша вада? Ти нестямно боялась чогось завжди. В небутті я кричала тобі "зажди", але ти не чула. Ти вперта, сестро. Для роботи це добре, а ти в ній — маестро. І зараз здається, що ти хитруєш, обманюєш, просто жахливо жартуєш. З почуттям гумору в тебе ж гірко. Ти ж була така преяскрава зірка, і як ти могла отак просто згаснути? Я купила машину із вогнегасником, ну, тобто, окремо. Рух і безпека. Якийсь старий і кумедний пекар похвалив мою зачіску. Та ще б пак, я в цьому таки найкрутіший мастак; шкода, не встигла тобі заплести дві простих і міцних коси.
Якось дивно самій, розумієш?
Може, може, таки зумієш? Вставай, Нат. Бо без тебе важко. Просто сала, гірчиці, дві пива пляшки, якесь кіно або стрілянини. Та Боже, я не витримую й днини без якогось розгрому на рівному місці.
Я живу одна у великому місті; ну, тобто, там ще мільйони людей, але всі чужі, від старих до дітей, я не знаю, як просто нормально жити.
Бо дехто, Нато, іще не квити.