Work Text:
Реґулус не надав особливого значення розсіяно кинутому зараз повернуся, коли Джеймс зник у пошуках вічно невловимої квашеної капусти — або квапусти, як Джеймс її називав.
Справді, це була його перша помилка.
Бо тепер ціла армія мініатюрних пластикових качечок, різного розміру, з різними аксесуарами та кількістю блискіток, витріщалася на нього з візка для покупок.
— Джеймсе.
— Так? — бадьоро відізвався Джеймс.
Реґулус повільно повернувся до нього.
— Що в моєму візку?
Джеймс насупився.
— Любий, ти добре почуваєшся? Тут виноград, фета, шпинат, помідори чері, тофу, лимони...
— Замовкни.
— Так, ти правий.
Реґулус вказав пальцем.
— Качечки.
— О! — Джеймс миттєво просяяв. — Реґу, послухай мене. У них усіх є робота.
— У них є що?
— У них є робота. — Джеймс простягнув руку у візок і гордо підняв одну. — Це качечка-гарноодягачечка. Вона модель. А це качечка-лікувачечка — він лікар. Качечка-вечереготувачечка — шеф-кухарка, яка спеціалізується на вечерях.
Реґулус кліпнув.
— Звісно що спеціалізується.
— А качечка-водопірначечка досліджує морську фауну.
— По-перше, — обережно почав Реґулус, — я вражений твоєю відданістю алітерації. Але чому в цьому візку качечок стільки, що можна заснувати цілу державу? Навіщо нам у квартирі усі вони, та ще й їхні друзі?
— Я такий радий, що ти запитав!
Реґулус миттєво пошкодував, що запитав.
— Вони, взагалі-то, не для квартири.
— Сумніваюся, що Сіріус знайшов би їм бодай якесь корисне застосування.
— Ні, дай мені договорити. Я подумав, що вони б класно підійшли для твого наступного модуля.
— Майбутнє та кар'єра?
— Так!
Чи прийняв Джеймс його мовчання за заохочення, чи просто не міг зупинитися, раз уже почав, Реґулус не мав і гадки.
— ...а потім вони обирають одну й досліджують цю професію, але родзинка в тому, що...
І раптом абсурдність качечок перестала мати значення. Погляди перехожих у відділі заморожених продуктів більше не мали значення, і єдине, що справді хвилювало Реґулуса, — це чоловік навпроти, який потирав потилицю, як це часто робив, коли нервував. Його очі світилися, шукаючи Реґулусового схвалення щодо цих дурничок.
Щось у Реґулуса в грудях дало тріщину. І, ну, він ніколи не стверджував, що добре вміє висловлювати свої емоції.
Тож, вперше в житті Реґулус на публіці вчепився у передню частину майки Джеймса і поцілував його, молячись, аби цей поцілунок передав бодай половину вдячності, яку він відчував тієї миті.
Хоч і з запізненням, здивований Джеймс швидко відповів на поцілунок.
Коли вони нарешті відпустили один одного, Джеймс втупився у нього.
Своєю чергою, Реґулус витріщився на нього, милуючись гарним рум’янцем на його вилицях. (Ні, сам Реґулус не зашарівся, спасибі, що запитали.)
— Отже, — почав Джеймс за мить, — хто твоя улюблена качечка?
Реґулус заплющив очі.
— Припини зі мною розмовляти.
— Люди заслуговують на відповіді, Реґу.
— Я не можу прийняти зважене рішення, поки не оціню всіх кандидатів.
Очі Джеймса розширилися.
— То ми їх залишаємо?
— У тебе є два дні, перш ніж вони поїдуть зі мною до школи.
Джеймс ледь не завібрував від радості.
— ТАК. Дякую, я кохаю...
— Просто йди.