Work Text:
Реґулус прокинувся, тремтячи й мало не вистрибуючи з власної шкіри від дрижаків, йому було вкрай некомфортно, надто жарко й занадто холодно, і… ох. Його лихоманило від високої терператури. Він щільніше натягнув на голову велику ковдру, щоб відгородитися від усього світу, занурюючись у глибокі марення та неспокійний, уривчастий сон.
Реґулус марив про магію, іскристу й небезпечну, про відьом і чаклунів, про болотні вогники, русалок, вампірів і драконів. Йому снилася війна, печера, глибока вода і бліді руки, що кишіли на поверхні каламутного озера.
Він здригнувся і прокинувся, тіло смикалося й тремтіло так сильно, що аж трусилося ліжко. Йому знадобилася мить післясонної дезорієнтацію, щоб усвідомити — він не сам.
— Привіт, золотце, — прошепотів Джеймс, простягаючи теплу руку, щоб торкнутися кучерів на його голові. Кімната була залита синіми, сірими й фіолетовими тінями, Джеймса ледь можна було розгледіти в місячному сяйві, але він був тут, і поруч із ним Реґулус почувався в невимовній безпеці. Він відчував тепло Джеймсової присутності наче вогонь, що квітнув у його грудях, розсипаючи іскри й поколювання по всьому тілу, від кінчиків вух до кінчиків пальців ніг, — він зігрівався Джеймсом. Його коханням, його коханням, його коханням.
— Джеймі, — прохрипів він, після чого слабко кашлянув, у горлі боліло й дерло.
Джеймс нахмурився.
— Ти захворів, серденько? Ти весь гориш. — Його рука м’яко лягла Реґулусу на чоло, а його обличчя перекреслили зморшки тривоги та занепокоєння.
Реґулус кивнув, голова здалася страшенно важкою.
Джеймс сів поруч, ліжко просіло, і Реґулус перекотився прямо до Джеймсового боку. Він уткнувся головою Джеймсові в живіт. Джеймс лагідно прочісував пальцями Реґулусове волосся — заспокійливо й лагідно.
— Принести тобі щось, коханий? Їжі, серветок чи ліків від кашлю?
Реґулус застогнав, міцніше вчепившись у Джеймса.
Джеймс тихо засміявся.
— Добре, серденько. Як щодо того, щоб я трохи пообіймався з тобою, а потім приніс тобі супу? І ліків. Буду твоїм маленьким медбратом. Швидко тебе вилікую.
Реґулус приглушено зітхну у Джеймсів бік. Той був таким добрим до нього: чисте обожнювання та кохання танули й кипіли між ними.
— Мені потрібні лише обійми. Це єдині ліки, — пробурчав він сварливо.
Джеймс відповів так само серйозно:
— Однозначно, вони мають допомогти. — Він нахилився й обережно підняв Реґулуса (його відверті прояви сили завжди змушували метеликів тріпотіти у Реґулуса в животі) і поклав його посередині ліжка, щоб звільнити місце біля нього. Джеймс пригорнувся до Реґулуса, наполовину вклавши його на себе. Він натягнув затишні ковдри вище, щоб загорнути їх у кокон, де вони лежали, сплівшись кінцівками та міцно тримаючись один за одного. Джеймс обіймав його, зігрівав, годував супом, великими й милими цуценячими очима змушуючи його приймати ліки. Ніжною рукою та сповненими любові жестами, поцілунками в лоба та самою сутністю кохання, що іскрилося між ними, Джеймс справді швидко його вилікував.