Work Text:
Усе почалося з дурнуватого парі.
Реґулус ніколи не програвав парі.
Хіба що Джеймсу Поттеру.
І то лише тому, що Джеймс шахраював. (Ймовірно. Джеймс стверджував, що то була «творча перевага».)
Деталі не мали значення — важливо було те, що Реґулус тієї миті стояв у вестибюлі рівно о восьмій нуль чотири ранку, й на вигляд був як ходяча криза ідентичності.
Червоно-золотий шарф. Шкарпетки у тон. Навіть блискучий ґрифіндорський значок, який Сіріус точно поцупив з валізи Пітера.
Він виглядав як зрадник.
Він виглядав безглуздо.
Він виглядав так, ніби Джеймс от-от зомліє від того, як пильно на нього витріщався.
Сніданок, Велика зала
Реґулус увійшов досередини із виглядом того, хто зазнав шантажу. Його слизеринська мантія була на місці — дякувати Мерліну, — але кожен аксесуар кричав Ґрифіндор, і усій залі це було відомо.
Перешіптування супроводжувало його аж до ґрифіндорського столу, де Джеймс уже сидів і помітно намагався не шкіритися як ідіот.
— Нічого не кажи, — попередив Реґулус, сідаючи поруч.
Джеймс нахилився ближче.
— Ти виглядаєш як моя найглибша, найгріховніша фантазія.
Реґулус обдарував його вбивчим поглядом.
— Ти не смішний.
— Ти такий гарний, коли злишся.
— Присягаюся, я прокляну тебе на очах у всього твого гуртожитку.
Джеймс просто відкусив тост і сказав з усмішкою:
— На тобі навіть той маленький значок лева є.
— Ненавиджу тебе.
— Ні, не ненавидиш.
Реґулус насупився.
Джеймс поцілував його в щоку.
Реґулус не усміхнувся.
(Абсолютно точно усміхнувся.)
Полудень, подвір'я
Погода була свіжа, на небі сонце світило, а Реґулус досі виглядав як ґрифіндорець. Модний, та все ж.
— Ти знову витріщаєшся, — сказав Реґулус, перегортаючи сторінку в нотатнику з числомагії.
Джеймс, ктрий сидів навпроти нього, підперши підборіддям рукою, кивнув.
— Так.
— Припини.
— Ні.
Реґулус підвів погляд.
— Ти поводишся надокучливо.
Джеймс усміхнувся.
— Нічого не можу вдіяти. Ти в моїх кольорах? Це щось зі мною робить. Емоційно. Романтично. Біблійно.
— Джеймсе.
Джеймс подався вперед.
— Тільки уяви, Реджі. Після Гоґвортсу. Шарфи у тон. Квартира в Лондоні. Ти робиш каву, вдягнений лише в цей шарф і більше нічого…
— Я підпалю тебе.
— Вдягнений у ґрифіндорські кольори. Моя справжня мрія.
Реґулус боровся з посмішкою. Програв.
— Я більше не програю жодного парі.
— Тоді я вже виграв.
***
Вечір — Вітальня (неофіційно)
Якимось чином Реґулус опинився у ґрифіндорській вітальні. Тут було шумно. Тут було червоно. Тут у повітрі витав легкий запах пирога з паленою патокою.
І Джеймс увесь аж сяяв.
— Ти вписуєшся, — сказав він, умощуючись поруч із Реґулусом на канапі.
— Ні, не вписуюся, — відповів Реґулус.
— Вписуєшся. Це лякає. Ніби я матеріалізував тебе силою думки.
— Ти з глузду з’їхав.
— І з’їхав би знову, якби це означало побачити тебе в тому шарфі.
Реґулус підняв брову.
— Ти занадто задоволений собою.
Джеймс простягнув руку, трохи поправив шарф, а тоді дозволив долоні затриматися на грудях Реґулуса.
— Нічого не можу з собою вдіяти. Ти гарячий.
Реґулус почервонів, сам собі дивуючись.
— Ти сміховинний.
Джеймс увесь відтанув.
— А ти мій.
Реґулус подивився вниз на руку на своїх грудях. Потім назад на Джеймса.
— Радій, що я кохаю тебе.
— Радію. Щодня.
***
Після відбою — Астрономічна вежа
Вони цілувалися під зорями, ґрифіндорський шарф досі був вільно обмотаний навколо Реґулусової шиї.
— Завтра я все це спалю, — пробурмотів Реґулус.
Джеймс усміхнувся йому в губи.
— Добре. Але тільки після того, як я зроблю ще одне фото.
Реґулус застогнав.
— Ти нестерпний.
— Ти прекрасний.
І коли Реґулус притягнув його ближче, Джеймс більше нічого не сказав.
Бо там, у серпанку золота й ніжності, йому це було не потрібно.