Work Text:
Реґулус помирав.
Він і раніше думав про смерть. Ще задовго до того, як вони із Сіріусом покинули сім’ю, він гадав, що може задихнутися від жовчі маминих переконань про чистокровність або знепритомніти під тягарем її очікувань. Він думав про це, коли залишався сам у своїй кімнаті на площі Ґримо, думав покінчити з усім власноруч — лише одне швидке закляття, яке, кажуть, безболісне. А коли став смертежером, щоб шпигувати для Ордену, то постійно дивився їй в очі й навіть сміявся з неї. Але цього разу все було інакше. Він прийшов сюди, знаючи, що помре.
Крічер щез із медальйоном, і скоро той буде знищений. Ще один крок до смерті Волдеморта. Сам він цього вже не побачить.
Крижані слизькі руки інфері тягли його на дно. Йому бракувало повітря, а їх було надто багато. Його слабкі закляття згасали у воді, мов останні вогні на судні, що йде на дно.
Він шкодував лише про одне — що ніколи не казав Джеймсу, як збирається вчинити, адже знав, що той намагатиметься відмовити його, однак тільки він міг це зробити, і зробив. Щоб захистити їх усіх. Щоб захистити майбутніх дітей, яких Джеймс, ймовірно, матиме з Лілі, тупий бовдур. Реґулус заплющив очі.
А тоді удалині, приглушено, ніби крізь милі водної товщі, він почув голос. Світло, вогонь, ринули згори, несучи із собою найнебезпечнішу річ — надію.
Чиясь рука, неймовірно тепла й жива, схопила його, і з судомним подихом Реґулус був витягнутий з води. Він упізнав би свого рятівника будь-де. Розпатлане чорне волосся, ліщинові очі за скельцями окулярів, лютий вираз обличчя.
— Ти повний мудак! — вигукнув Джеймс Поттер, перш ніж міцно поцілувати його в губи. До біса момент, коли його витягли з води — цей поцілунок був справжнім першим ковтком повітря, чистим і цілющим. — Ти покидьок! Із усіх цих гівняних учинків… — почав було Джеймс, коли вони розімкнули губи, але Реґулус зупинив його ще одним поцілунком. — Про що ти собі думав? — врешті-решт прошепотів Джеймс за кілька хвилин. Тієї миті він мав геть розбитий вигляд. Реґулус відчув хвилю провини. Він недостатньо обдумав те, як його смерть може вплинути на Джеймса. Він помилявся, припускаючи, що Джеймс зрештою забуде його й знову переключиться на Лілі, тепер він це знав.
— Я мусив дістати той медальйон. Я був єдиним, хто міг це зробити, — тепер, промовлене вголос, це звучало так недолуго.
— Горокракс? Ти знайшов один із них?
Реґулус кивнув.
— Це чудово, геніально, але невже ти не міг попросити про допомогу? Узяти підкріплення? — зітхнув Джеймс. — Ти не розумієш, я був нажаханий до чортиків.
Проте, згадуючи, скільки разів Джеймс кидався в небезпеку заради Ордену, керуючись своїм клятим ґрифіндорським комплексом рятівника, Реґулус подумав, що якраз таки розуміє.
Вони роз’явилися до своєї квартири. Крічер прийшов повідомити, що Албус Дамблдор успішно знищив медальйон. Лише коли вони зігрілися й обсохли біля каміна, Джеймс нарешті знову глянув йому у вічі.
— Наступного разу, як вирушиш убивати Волдеморта, візьмеш мене з собою?
— Якщо ти зробиш те саме, — відповів Реґулус і потягнув Джеймса на диван для глибокого поцілунку.
Вбивство Волдеморта могло зачекати до ночі.