Work Text:
Джеймс спирається на барну стійку, недбало підморгує йому, і, намагаючись зробити голос нижчим, схиляється ближче й шепоче:
— Ходімо зі мною додому, красунчику.
Реґулус закочує очі, м’яко відштовхує його обличчя, щоб допити решту своєї горілки з журавлиною. Він чує, як Джеймс зойкає, і щойно збирається знову закотити очі, як здригається від глухого удару поруч із собою.
Стривожений, він переводить погляд на Джеймса — лише для того, щоб виявити, що той тепер стоїть навколішки, впнувшись у нього затуманеними, явно п’яними очима. Вираз обличчя у нього абсолютно розбитий, губи надуті. Він виглядає водночас жалюгідним і милим.
Це абсурд, чесне слово.
Джеймс дратівливо, до біса абсурдний, думає він, навіть коли його щоки починають червоніти і він відчуває, як пришвидшується його серцебиття. Він вирішує звинуватити у всьому алкоголь.
— Будь лааааасочка, красунчику, красунчику, прошу, ходімо зі мною додому? Я не робитиму нічого, що тобі н... не подобається, гик гик, просто... просто ходи зі мною додому. Обіцяю. — Він, бляха, ледь не скиглить, роблячи свої оленячі очі ще більшими — це було б мило на маленькій дитині, але аж ніяк не пасує двадцятип'ятирічному чоловікові.
Реґулус заплющує очі й дивиться вгору, затискаючи перенісся двома пальцями й зітхаючи, поки Джеймс продовжує благати. Це сраний абсурд, думає він, чуючи, як Еван, Доркас, Лілі й Пітер сміються з цієї картини.
Раптом ніби з нізвідки поруч із Джеймсом приземляється Сіріус, обурено витріщаючись на благальника.
— Золоторожику, ЩО ти робиш?!! Ми не благаємо! Ні, в жодному разі! Досить соро... гик... соромити нас! Це ганьба для імені мародерів!!! — невиразно белькоче Сіріус, сильно трусячи Джеймса за плечі, наче намагається привести його до тями.
Але ох, Джеймс надто п'яний для цього. Навіть коли його окуляри починають сповзати від тряски, він усе одно продовжує благати, як злочинець, який спокутує свої гріхи. Безладний потік Будь ласка та Я буду чемним, я ж джентльмен! злітає з його гарненьких червоних губ. Реґулус хоче копнути його ногою. Або поцілувати. І те, і інше.
Врешті-решт він змилосерджується над чоловіком перед ним. Він хапає Джеймса за сорочку, щоб здерти його на ноги, повністю ігноруючи свого брата, — про того подбає Ремус, — і коли Джеймс знову стоїть перед ним, він притягує його за талію, вмощуючи між своїми ногами, і тягнеться, щоб поправити йому окуляри.
Очі Джеймса сповнюються надії, коли він торкається його обличчя і запитує:
— То ти підеш до... до мене додому?
Реґулус не вперше закочує очі та відповідає:
— Звісно. Зрештою, це і мій дім теж.
Той повільно кліпає, зводячи брови докупи. Він має такий вигляд, наче його мозок мчить зі швидкістю вісімдесят миль на годину на ділянці з обмеженням у шістдесят, намагаючись наздогнати реальність, ніби він щось пропустив. Реґулус тільки пирхає. Бляха, цей чарівний чоловік зведе його в могилу.
— Ми одружені вже два роки, Джеймсе, — роздратовано доводить до його відома він. — Чи ти забув? Клянуся, Джеймсе Поттере, я відріжу тобі яйця, якщо це так.
Останнє він сказав просто щоб побути гівнюком.
На гарненькому Джеймсовому обличчі проступає розуміння, і його рот розпливається в широкій усмішці. Ідеально, ідеально, ідеально. Реґулусу аж у голові паморочитися від такого видовища — мабуть, алкоголь справді зрештою бере своє.
— Я твій законний чоловік?
— На жаль.
Джеймс радісно вигукує, змахуючи кулаками в повітрі.
— Я твій законний чоловік!!! У мене є законний чоловік! — голосно оголошує він.
Інші відвідувачі розгублено обертаються на Джеймса, а Реґулус тільки більше червоніє від сорому. Він лається крізь зуби, підводячись і гепаючи на стільницю п'ятдесят фунтів за їхні з Джеймсом напої. Не озираючись, під гучний сміх друзів, він тягне Джеймса геть з бару, аби уникнути ще більшого сорому.
Джеймс — абсурдний чоловік.
Реґулус кохає його.