Work Text:
https://archiveofourown.org/works/79160111
Джеймс Поттер зовсім не очікував заснути ось так.
Він згорнувся на боці, поки хтось теплий тулився до його грудей. У спальні панувала тиша, друзів поруч не було.
Якби рік тому хтось сказав йому, що Реґулус Блек буде тут — справді тут, — Джеймс розсміявся б цій людині в обличчя.
Бо Реґулус здавався Джеймсові чимось неможливим. Він завжди був таким тихим і недоторканним, навіть до війни. А тієї жахливої ночі він і зовсім зник.
Зник, як зникають зорі — вони ніби й досі на місці, але дотягнутися до них неможливо. Щоправда, Джеймс збагнув це лише згодом.
Війна забрала в них надто багато.
Джеймс втратив усе, що знав, ледь не втратив свого сина Гаррі. Він втратив стільки ночей, котрі згаяв без сну.
А Реґулус втратив друзів, однак, на щастя, його найкращі друзі вижили й позбулися міток, хоча й чимало інших досі залишалися вірними Темному Лорду. Навіть попри те, що той був мертвий.
Вони не надто багато про це говорили, та їм і не треба було. У них були інші, значно важливіші теми для розмов.
Вони поновили спілкування приблизно тоді, коли Реґулус возз’єднався із Сіріусом. Коли Реґулус зізнався, що виступив проти Темного Лорда і разом зі своїми друзями — Доркас, Еваном, Пандорою та Барті — об'єднався, аби знищити його.
А згодом розмов стало ще більше, коли Реґулус доглядав за Гаррі, щойно Джеймс кудись відлучався, а Лілі та Мері були зайняті. Після розриву Джеймса та Лілі вони виховували сина разом: тиждень Гаррі жив із Джеймсом, а наступний — з Лілі та Мері.
Цей тиждень належав Лілі та Мері.
Але коли між ним і Реґулусом все тільки починалося... Що ж, усе починалося з малоого.
Як от тоді, коли всі зібралися на вечерю і Реґулус навмисне сів на дивані якомога ближче до Джеймса — на відстані дотику.
Спершу Джеймс вдавав, ніби нічого не помічає. Реґулус удавав, ніби не схиляється ближче. Аж поки обоє не припинили вдавати.
Тепер же Реґулус сховався під Джеймсовим підборіддям і притуливя головою до його грудей. Його темне кучеряве волосся розсипалося по сорочці.
Однією рукою Джеймс, не замислюючись, обіймав його за талію у захисному жесті.
Наче це було саме те місце, котрому Реґулус завжди належва, а Джеймсу завжди належало тримати його в обіймах.
Реґулус спав чуйно.
Джеймс розумів це з того, як той прокидався від кожного найменшого звуку, пальцями міцніше чіпляючись за його сорочку.
Джеймс не ворушився.
Він надто чітко пам'ятав, як Реґулус здригався від будь-якого несподіваного дотику. Він не хотів завдавати йому нового болю, адже той і так настраждався за своє життя.
Джеймс просто хотів, щоб Реґулус завжди був у спокої та щасливий. І якщо це буде з ним? Тим краще.
Він дозволив йому спати й ніжно поцілував у маківку. Уві сні Реґулус тихо зітхнув.
Від самого цього звуку в Джеймса болісно защеміло в грудях.
Джеймс інколи замислювався над тим, скільки часу Реґулус потребував цього. Замислювався, скільки ночей той провів у холоді, хоча й не мав би,, і скільки разів переконував себе, ніби не заслуговує на затишок.
Джеймс хотів би повернутися в минуле й усе виправити, але єдине, що він міг зробити тепер, — це ось це.
Тримати його зараз, обирати його зараз, бути тут зараз.
Реґулус поволі розвернувся, повільно кліпаючи й прокидаючись.
На мить на його обличчі промайнуло спантеличення, яке одразу змінилося усмішкою, щойно він зрозумів, де він.
— Джеймсе, — промурмотів він.
— Привіт, — тихо відповів Джеймс. — Я тебе розбудив?
Реґулус заперечливо хитнув головою і натомість притулився ще ближче.
— Ні, — сказав він. — Не розбудив.
Джеймс трохи міцніше обійняв Реґулуса, дбайливо й обережно, наче той міг зникнути, якщо він не буде достатньо ніжним.
— Добре, відпочивай, коханий, — м'яко мовив він.
Реґулус сонно кивнув:
— Добре… Я кохаю тебе.
Джеймс пригорнув Реґулуса так міцно, немов той був найдорогоціннішим скарбом у цілому світі.
— Я кохаю тебе, завжди, — промовив він, після чого й сам поринув у сон, але йому вже не потрібно було снити, адже він мав усе, чого коли-небудь бажав, наяву.