Work Text:
Джеймс не очікував, що Реґулус з'явиться на його порозі.
Була майже опівніч. Дощ м'яко барабанив у вікна його квартири — та тиха нескінченна мряка, від якої весь світ здавався трохи тихішим. Джеймс щойно заварив чай, телевізор тихо гудів на фоні, а його кіт спав, згорнувшись клубочком на дивані поруч. Стук у двері був різким. Наполегливим. Недоречним.
Він відчинив їх і побачив Реґулуса Блека — той наскрізь промок, тремтів від холоду і явно не мав би бути тут.
— Джеймі, — промовив Реґулус тонким голосом. — Я не знав, куди ще піти.
Джеймс моргнув. Слова доходили не одразу, особливо коли Реґулус стояв там, мов привид із якогось сну. Особливо з його мокрим волоссям, прилиплим до чола, та пальто, що мертвою вагою висіло на плечах.
— Ти... бляха. Заходь.
Реґулус мовчки ступив досередини. Джеймс зачинив за ним двері, замикаючи їх дрижкими пальцями. Він повільно обернувся, не знаючи, з чого почати.
— Ти промок до нитки.
Реґулус лише раз кивнув, дивлячись перед себе широко розплющеними, відстороненими очима.
Джеймс не ставив запитань. Поки що. Він просто взяв Реґулуса за руку — холодні, тонкі, кістляві пальці — і повів до ванної. Дістав рушники, змінний одяг, який йому, мабуть, не підійде, і залишив двері прочиненими.
— Зігрійся, — м'яко мовив він. — А я заварю ще чаю.
Він зовсім не очікував побачити Реґулуса на тому ж місці й за десять хвилин: той ледь стискав у руках рушник, здавалося б, геть забувши, що з ним робити.
Джеймс обережно підійшов ближче.
— Тобі потрібна допомога?
Реґулус не звів на нього очей. Лише раз кивнув.
Тож Джеймс спершу обережно витер йому волосся — від перших дотиків Реґулус здригнувся, але за кілька рухів розслабився. Він допоміг йому зняти мокрий одяг; під ним ховалася холодна, виснажена шкіра й синці невідомого походження, що цвіли по всьому тілу.
Джеймс хотів запитати. Але стримався.
Він допомиг йому одягнутися в спортивні штани, худі та шкарпетки, відвів на диван, закутав у плед і вклав у долоні чашку з гарячим напоєм.
І лише тоді озвався:
— Розкажеш, що сталося?
Реґулус довго дивився на чай.
— Мати дізналася.
У Джеймса все всередині обірвалося.
— Дізналася про нас?
Той коротко й рвучко кивнув.
Джеймс вилаявся крізь зуби.
— Що вона... вона тебе скривдила?
Реґулус не відповів.
Йому й не треба було.
Джеймс бачив це з того, як той тримав чашку тремтячими руками. З того, як його погляд постійно перебігав на двері, наче він чекав, що вона зараз увірветься сюди.
— Ти тепер у безпеці, — прошепотів Джеймс. — Тут ти в безпеці.
Тоді Реґулус видав якийсь звук — не зовсім схлипування, не зовсім сміх. Щось надламане й порожнє з глибини горла.
— Вона сказала, що я ганьба, — промовив він. — Сказала, що я... зіпсований. Зламаний. Що я і тебе занапащу.
Джеймс опустився навколішки перед ним.
— Ти ніколи не зміг би мене занапастити, — запекло сказав він. — Ти найкраще, що коли-небудь траплялося зі мною, Реґу.
Реґулус здивовано блимнув на нього мокрими віями.
— Не знаю, що мені робити, — прошепотів він.
— Тобі й не потрібно знати. Тільки залишитися. Дай мені хоч раз подбати про тебе.
Реґулус виглядав так, наче збирався заперечити. Джеймс простягнувся й узяв його руку у свою.
— Будь ласка, — сказав він. — Залишся.
Й тоді у Реґулусі щось надломилося. Його плечі затремтіли, і з очей без жодного попередження бризнули сльози. Джеймс миттю пригорнув його до себе, міцно обійнявши й тримаючи так, наче той був чимось вартим захисту. Чимось вартим того, щоб його берегти.
Вони просиділи так довше, ніж здавалося.
Пізніше, коли сльози вщухли, а чай став ледве теплим, Джеймс повів Реґулуса до ліжка.
Не заради чогось більшого — тільки для відпочинку. Безпеки. Тепла.
Він згорнувся навколо нього під ковдрою, тримаючи одну руку в його волоссі, а іншу — на талії.
Реґулус прошепотів:
— Тобі не страшно?
Джеймс торкнувся губами його щоки.
— Кохати тебе? — проказав він тихо. — Ніколи.
За кілька хвилин Реґулус уже поринув у сон.
А Джеймс не спав, тримаючи його в обіймах і спостерігаючи за слідами дощу, що стікав по шибці.
Бо іноді кохання не кричить.
Іноді воно полягає просто в тому, щоб залишитися. Навіть тоді, коли буря йде за ними по п'ятах до самого дому.