Chapter Text
Дні в палаці пролітали доволі швидко. Кханін часто бачився з принцом. Точніше, робота їх зводила кожен день. І цей хитрий альфа ледь не щоразу випускав свої феромони. Падла. Він точно робив це спеціально. Вони так притягували омегу. Йому хотілося підійти ближче, обійняти, зануритися у Чарана. Однак свої бажання потрібно тримати в собі й лише стояти поряд та кланятися.
Кханін ішов коридором. Він уже вивчив ту частину палацу, де бував найчастіше. Зараз у проході було ще кілька інших слуг. Кожен з них був одягнутий у різні кольори. Однак дехто виділявся. Посеред коридору, крокуючи швидко, ішов хлопець, одягнутий у костюм м’ятного кольору. Але омега відчував, що щось не так у повітрі. По його тілу пробігли дрижаки. У альфи був гон.
А й справді, якщо уважно подивитися на цього хлопця у м’ятному костюмі, то можна було побачити дещо. Його вуха червоні, мов гострий перець. Дихання збите. Дихає через рот. Очі трохи прикриті, ніби скоро втратить свідомість. Цей хлопець проходить повз Кханіна й все-таки падає. Омега підхоплює його, а в ніс вдаряють феромони з домолі приємним вишневим запахом.
Кханін озирається. Ніхто більше в коридорі не наважується підійти та допомогти. Всі просто довляться. Чому? Що робити? Паніка й дрижаки охоплюють омегу. Десь всередині пробуджуються деякі інстинкти, але він дуже добре тримає себе в руках. За час проведений на аукціоні, Кханін навчився частково відкладати симптоми, спричинені феромонами, щоб цим відвратним багатіям нічого не дісталося.
- Дякую… - сказав хлопець у м’ятному, намагаючись випростатись
- Давайте, я допоможу вам дійти до кімнати, - каже омега беручи цього чужого альфу під руку, а потім звертається до будь-кого: - Будь ласка, хтось, покличте лікаря!
І вони удвох ідуть далі коридором. Поворот за поворотом, і всі тільки з якимось жахом на очах озираються на них. І ніхто, абсолютно ніхто, не допомагає. Тиша довкола стає майже нестерпною, наче самі стіни затаїли подих. Кроки відбиваються глухим відлунням, що розтікається коридорами, немов попереджаючи всіх про їхню присутність.
Кханін доводить чоловіка до якоїсь кімнати., вкладає в ліжко. Кілька хвилин вони мовчать. Альфа важко дихає, хапаючись періодично за горло. Його катує жар та жага. Двері в розкішну кімнату різко відчиняється. Кханін надіється, що це нарешті лікар, але кімнату заповнюють густі феромони. Від їх винного запаху, хочеться сховатися, забитися в куток. Це омега прийщов забрати те, що належить йому.
А з дверей влітає принц Раміль. Диким, злим поглядом обдаровуючи Кханіна.
- Вимітайся.
-Вибачте, Ваше Високосте. - кланяється й вибігає з кімнати Кханін. - Я в халепі. - шепоче собі під ніс десь у коридорі.
***
Раміль рвучко підбіг до ліжка, так, ніби кожна секунда могла стати вирішальною. Пайтай лежав, сховавшись під ковдрою, обличчя його було розпашілим, а погляд туманним, дихання - нерівним. На щоках горів нездоровий рум’янець, тіло ледь помітно тремтіло від жару.
Раміль опустився на коліна, торкнувся долонею чола й здригнувся від гарячої шкіри. Його пальці ковзнули вниз, притримали Пайтая за руку, стискаючи її, щоб заспокоїти.
- Ти чуєш мене? - тихо, майже шепотом спитав він, нахиляючись ближче. - Я тут, усе добре.
Пайтай спробував щось сказати, але губи лише сіпнулися, і замість слів вирвався тихий стогін. Раміль швидко взяв кухоль з водою, що стояв на тумбочці біля ліжка. Він зволожив Губи альфи й, не відводячи погляду, обережно притиснув його до себе, підтримуючи спину. Тепло тіла під ковдрою обпікало його руки, ніби шукаючи собі місця.
Поступово пальці Пайтая стиснулися на рукаві. У відповідь Раміль провів рукою по волоссю, погладив скроню, і той напружений погляд трохи розтанув. Він нахилився ще ближче, їхні чола майже торкнулися.
- Я з тобою, - прошепотів принц.
Пайтай підняв на нього затуманені очі, у яких змішалися слабкість і довіра. Раміль, ніби заспокоюючи, провів пальцем по його губах і легким, невимушеним рухом, ледь відчутно, поцілував його.
І тут Пайтаю знесло дах. Гон затуманив його свідомість. Він накинувся на губи Раміля так, ніби ніколи їх не куштував. І це було взаємно. Вони впивалися один в одного з жагою. Принц навис зверху над коханим. Поцілунки преходили нижче та перетворювалися на засмокти. Альфа просто плавився під своїм омегою.
Вони не могли чекати довше. Раміль кільшома швидкими рухами розірвав рубашку Пайтая. Штани, піджаки - усе це полетіло кудись убік. Альфа провів рукою від паху свого коханого вверх, до грудей. Рука легко намацала вже затвердівші соски й зжала їх. Стогони вирвались із уст омеги.
Раміль же опустив руки вниз, залазячи до трусів й лагідно погладжуючи прутень. Ця тканина реально так заважає. Омега швидко спустив її до ступней, а потім десь там загубилась і його спідня білизна. Тепер ту рідину, що витікала з його дупи нічого не стримувало.
Раміль узяв свою органічну змазку й встромив спочатку один палець у свого альфу. Потім другий і третій. Стінки відчували рух і сковзіння, змушуючи альфу прийти в екстаз. І коли стогони Пайтая трохи вщухли, Раміль знову взяв рідину зі своєї дупи, але тепер він змазав нею свій прутень. І доволі легким рухом омега сковзнув усередину свого альфи.
Пайтай звивався на ліжку. Йому було цього мало. Йому хотілося ще й ще. Вузол на його прутні пульсував, готовий пов’язати когось й випустити спеціальні феромони. Раміль продовжив рухатись взад і вперед всередині свого альфи. Принц схопив прутень Пайтая рукою. Простим рухом він сковзнув до вузла, міцно його стискаючи.
Стогони задоволення заполонили кімнату. Пайтай був готовий знову поставити мітку своєму коханому. Альфа притягнув обома руками лице Раміля блище до свого. А потім впився зубами в шию, створюючи ще одну глибоку мітку, поки омега вблажав руками й прутнем його нижню частину.
Пайтай відсторонився, вертаючи свою голову на подушку. Ноги обплів навколо талії. На шиї збоку було червоне коло від зубів. З ран сочилася кров і тоненьким струмком стікала донизу. Альфа висунув язика, щоб впіймати ці червоні краплі. Металевий смак застряг на язиці хлопця, а потім він знову притягнув голову свого домінуючого омеги й поцілував. Язики спліталисся, передаючи слину та кров, а навколо стояв запах густий вина й вишні. Серця й тіла їх поєдналися в одне.
Ніхто не наважувався підійти до цієї кімнати цілий день.
***
Кханін хитався на кожному кроці, ніби йшов не коридором, а розпеченим піском. Широкий прохід здавався безкінечним, стіни - глухими. Повітря здавалося мало, наче всі двері та вікна були замкненими на всі засуви. Дихання ставало частішим, кожен вдих різав горло, у скронях стукало, а шкіра палала.
Ефект дії феромонів альфи під час гону та омеги, який намагався пригнітити його, давав про себе знати. Тіло хлопця реагувало всупереч волі: пальці тремтіли, коліна підгиналися, і в голові знову спливали приглушені спогади про минулі напади страху, коли тічка перетворювала його на мішень. Мішень для тих брудних багатіїв з аукціону.
Кханіг ковзнув долонею по холодному каменю стіни, ніби шукаючи у ній твердість, якої так бракувало самому. Стиснувся, глибше вдихнув, але повітря лише розпеченим клубком опалило легені. Перед очима потемніло. Світ звузився до плям світла й темряви. Однак кольори тікали ще швидше, залишаючи все меньше світла.
Ще крок, і ноги остаточно зрадили. Темний коридор хитнувся, наче корабель у шторм. Кханін важко сперся плечем, але сила пішла остаточно, і він ковзнув униз, осідаючи на підлогу. Холод від плит торкнувся розпашілого тіла, проте не полегшив стану. Лише глухий стукіт серця й відчуття власного дихання тримали його при тямі, поки навколо повільно гасли звуки й кольори. Порожнеча.