Work Text:
Гамір і тиснява святкового ярамарку, блимання вогників на каруселях та гойдалках; повітря сповнене запахами смажених сосисок та попкорну та радісно-переляканого вереску дорослих та дітей, що доноситься зі сторони американських гірок
Джун із задоволеною, як у кота, що вкрав у коморі сметану, пикою, повертається до працівника тиру, аби віддати гвинтівку і отримати свій приз.
Дев'ять з десяти пострілів - точно в ціль. За набрані бали за стрільбу він може взяти будь-який приз. Він обирає два квитки на циркову виставу, хай навіть йому немає кому запропонувати другий.
Кілька людей, що стоять у черзі охочих постріляти, аплодують чудовому результату. Хонджун напівжартома (насправді його розпирає гордість) кланяється в одну сторону, в іншу, випроставшись, різким рухом відкидає волосся з чола.
За мить відчуває, що його лікоть об щось вдарився. Хтось зойкує.
Із завмерлим серцем Хонджун обертається - перше, що бачить, це темно-червоне на білому. Минають секунди ступору, він підводить погляд.
Зустрічається очима з тим, від однієї присутності якого шкірою бігають мурашки, а серце шалено заходиться. Не лише сьогодні - завжди.
- Сонхва, - вимовляє ледь чутно.
Насправді йому хочеться верещати, втекти світ за очі і одночасно - застрибнути на цю людину, що стоїть перед ним, вчепитися руками і ногами, і нікому у світі не те що не віддавати - не показувати.
І затиснути щоки руками, щоб, падлюки, не розповзалися у непрошеній дурнуватій усмішці, яка видає його з головою.
- А, привіт, Джуне, - той відтягує краї білої футболки, на якій вже розпливлася пляма кольору темної крові. - Я тебе здалеку побачив, хотів пригостити морозивом, - він зітхає, - з вишневим сиропом, але, здається, щось пішло не так, - Сонхва трохи ніяково усміхається.