Work Text:
- Марк, а пішли гуляти.
(Ага, зараз, тільки свиням дам).
- Марк, а давай покатаємось на ковзанах.
(Марк витягає Юту з ополонки на сільському ставку).
- Марк, а давай сходимо до лісу.
(Марк і Юта біжать один поперед одного від відірваного з прив'язі собаки, бо їм привидівся вовк).
- Марк, а давай кіно подивимось.
(Марк півдня прибирає у хаті, готуючись прийняти гостя, тільки щоб довідатися, що то Юта його до себе кликав).
- Марк,
Марк,
Марк,
Ну Маааарк!
- Що, Юта?
- А що таке вертеп?
Ну, Марк і розказав. У всіх барвах.
Хто ж знав, що Юті ця ідея сподобається.
Вітер, сніг, ранній зимовий вечір. Засніженою сільською вулицею йде вертеп: янгол із зіркою, за ним - всі інші персонажі, включно з місцевим жіночим хором (чотири поважні пані), а за ними, у самому хвості, - Юта, обряджений у жіночу квітчасту хустку з люрексом, і Марк у старій маминій дублянці (а що робити, як немає кожуха). Вони тягли за собою санки з навантаженими на них дарами.
На котрійсь хаті постановили, що дароносці, тобто Марк з Ютою, в двори заходити не будуть, а то господарі вирішать, що і так з них досить пожертв.
- Ох, щоб його, Юта, тримай!
- Та тримаю!
Головною причиною того, що їм наказали у черговий раз лишитися на вулиці, був п'ятилітровий обплетений лозою бутиль самогону, що грайливо булькав і все погрожував навернутись із санок.
- Марк, а що там? - Юта постукав пальцями по підступному бутлі.
- Горілка, Юто, саморобна, тобто самогонна горілка, - втомлений Марк, який тягнув санки та ще й мішка, сів скраєчку біля самого бутля.
За півгодини стало ясно, що вертеп, певне, покликали до хати на частування, а їх забули на дорозі. Що покликали на вечерю не дивно - остання хата на вулиці, далі - лиш крутий схил пагорба, де діти і молодь влаштували гірку, а от за те, що їх забули, було образливо.
До речі, про гірку. А в них - санки. А також Марк, який задовбався чекати і почав підмерзати, та Юта, який вже раз п'ятий, відколи вони стирчали на дорозі, пропонував кинути мішки і поїхати кататися - вулиця безлюдна, хто їх тут поцупить?
Місцевий алконавт Пашка, побачивши у місячному сяйві це, упав на коліна і почав дякувати всім святим, які лише є на небесах, за такий дар. Припинивши цілувати бутля, він звернувся до небожителів:
- От би ще закусочку...
І диво трапилося: буквально поруч край дороги стояв мішок, від якого йшов явний запах ковбаси.
Завили-загавкали собаки, скрипнули ворота.
- А що це тут таке?! - гаркнуло над головою у Пашки.
У хаті було душно від дихання, горілчаних парів та людського гамору.
- Це ж треба! Самогонка скінчилася! Це ж що, за государствєнною тепер у магаз пхатися?!
- Зараз поправимо! Марк! Марк, та де тебе носить?
- А хтось бачив Марка?
У Марка вже не було сил ані кричати, ані сміятися, навіть дихати було обтяжливо. Сніг набився йому у чоботи, за комір, рукави, там розтанув і змішався з потом. Весь Марк був мокрий як хлющ. Він лежав під сосною, куди врізалися їхні санки, і розглядав зоряне небо. Гарно.
От з кучугури виліз Юта, якого він загубив ще на середині спуску. Підповз до Марка на чотирьох і важко дихаючи впав Марку на груди.
- Марк... давай... ще раз... - насилу видихнув Юта.
- Не можу... Сил немає... і рукою не поворухну...
Юта підвів голову.
- Правда?
- Ага...
- Значить, не втечеш, - зробив він висновок, і підсунувся до обличчя Марка.
- Юта... Ти що цей... робиш?
- Цить! - Юта притулив пальця до його губ.
- Й'та, т'лько спр'бй.
Той не відповів, а для надійності обхопивши обличчя Марка руками (коліном він притис йому руку, про всяк випадок) і поцілував його. Але чого Юта точно не очікував, так це що Марк не став його спихати з себе вільною рукою.
А на ранок село серед всього іншого обговорювало новину, що он бачили, як Марк з якось невідомою цілувався, і всі гадали, чи то вона міська, чи хтось з місцевих дівчат мовчить, ніяк не зізнається. Ця новина затьмарила навіть ту, що Пашка-алконавт збирається йти у монастир.