Work Text:
У кожної людини настає такий момент, коли вона переосмислює свої життєві вибори, ставить під сумнів власні цінності - чи не є вони помилковими, чи, можливо, все взагалі не так, як ти звик про це думати? Часто це усвідомлення приходить у ну дуже невдалий час.
Як-от зараз.
Погодьтеся, трохи важко вирішувати етично-філософські питання, штовхаючись у черзі до входу на фестиваль популярної культури, намагаючись і місце зберегти, і від компанії не відірватися, і втримати парасольку (як на зло, йшов дощ), і клунки з костюмом, реквізитом і... обідом. Всі знають, які ціни на їжу і воду на таких заходах.
... Все почалося з того, що якось у розмові Сонхва сказав: "Раніше у мене зажди було багато друзів, але тепер всі мої друзі це Хонджун". Ця думка йому не давала спокою кілька наступних днів. Він перебирав контакти на телефоні і у соціальних мережах, переглядав журнал дзвінків, пригадував, з ким і коли востаннє "виходів у світ", і мусив сам собі зізнатися, що деякого персонажа у його житті було досить багато. Навіть дуже багато. Всі його останні замовлення із Аліка мали наполовину складалися з Хонджунового мотлоху. Тож Сонхва Вирішив Щось Міняти, Бо Така Зацикленість Це Неправильно.
Увінчалися ці його спроби тим, що коли якийсь друг його друга (не Хонджуна), котрого звали Фелікс, розповів, що робить косплей, Сонхва приєднався до нього.
Так у його кошику на Аліку з'явилися чорні котячі вушка і накладний хвіст, теж котячий, і теж чорний. А також одяг, у якому Сонхва ніколи б раніше не ризикнув вийти на вулицю. Особливо у тій напівпрозорій мереживній сорочці. Ще одним відкриттям стало, що ремінці можна носити не лише на поясі.
Згодом виявилося, що просто робити селфі "у образі" навіть удвох звісно, весело, але йому справді хочеться чогось більшого.
І тут з'явилася новина про фестиваль і косплей-шоу. На конкурсну частину вони і не думали подаватися, а вирішили просто відвідати захід у костюмах. В останній момент Сонхва ледь сам все не зіпсував, покликавши туди і Хондужна, але той, не відриваючись від монітора, лиш буркнув, що це не для нього. "От і добре", - подумав тоді Хва.
Їдучи у метро у макіяжі, та ще й під руку з Феліксом, який взагалі, здається, нічим не заморочувався, і у всій косплеєрській красі вийшов з дому, Сонхва думав, чи не роблять вони часом якусь дурницю.
От Фелікс у сукні покоївки, що ледве сягала колін, панчохах з рюшиками, і, звісно ж, з котячими вухами і хвостом явно почувався цілком комфортно, зате
у Сонхва у районі шлунка був якийсь дивний холодок, особливо коли перехожі спрямовували на них довгі уважні погляди.
Хоча, може, вони просто намагалися співставити образ милої дівчинки і голосину, якою Лікс наполовину з лайкою розказував про те, як він записував свій останній тікток.
При кожному русі довгі завитки на його перуці смішно пружинили, а при кожному ривку потяга Фелікс все хапався не за поручень, а за самого Хва.
...У черзі до них приєднався друг Фелікса Мінхо. "Він міг і хвоста не чіпляти - і так видно, що цілий кіт" - подумав Сонхва.
Коли вони опинились на території, стало ясно, що роздягальні - то для конкурсантів, а всі інші розбиралися з костюмами де заманеться, не особливо соромлячись. Он під деревом цілий загін спецназу перевдягався.
І все ж Сонхва вирішив ту напівпрозору сорочку не надягати.
- Ти точно все? - запитав Фелікс. - Знаєш, футболка твоя з образу вибивається.
- Угу, - то Мінхо вперше за час їхнього знайомства подав звук. - Вид дешевить.
Повагавшись, Сонхва таки поліз у заплічник, краєм ока роздивляючись самого Мінхо, весь костюм якого був із чорної шкіри.
- Ей, зачекай, у тебе мейк обтрусився, дай підітру, - Фелікс виринув так несподівано, що в одну мить перед Хва раптом опинилися ясно-блакитні очі (лінзи, все лінзи), неймовірно довгі нафарбовані білим вії... Веснянкувтий ніс. Щоки і губ Сонхва торкнулося м'ятне дихання. Він завмер, доки Лікс, щось там підправляв і підфарбовував, і здригнувся, коли той з розгону поцілував його у щоку.
- Вибач, ти такий гарненький, що я не втримався, - хіхікнув Фелікс.
- Сонечко, ти всім це кажеш, - обірвав його Мінхо.
Фелікс показав йому язика.
...
- Дозвольте вас сфотографувати!
- Можна з вами фотографуватися?
- Дєвушкі, дайте я вас щолкну!
- Попозуйте для мене!
Останнє як раз стосувалося їх. От тільки вид великої професійної камери - не телефона, на які всі на фестивалі знімали косплеєрів, - страшив. А тут ще й позування утрьох, і Фелікс, який хотів закинути на нього ногу, наче він (ну тобто Лікс) - його дівчина.
- Та на бійся, - хтось: Фелікс чи невже Мінхо? ляпнув його своїм хвостом по дупі. - Тут всі свої, і не таке бачили.
...
- Мене Хон загризе, як тільки це побачить, - простогнав Сонхва, гортаючи фото з фестивалю.
- Хай тільки спробує, - пробурчав Ліно, який насправді уявлення не мав, що то за тип, про якого Сонхва раз у раз згадує. - Очі видеру.
...
Хонджун поглянув на фотографію, що у числі перших прикрашала веб-сайт фотографа: двоє невідомих у костюмах котів, тобто кицьки-покоївки і кота-ніндзя з мечем за спиною з двох боків цілували третього просто-кота. У цьому зацілованому легко впізнавався Сонхва з його непередаваною мімікою: часто так важко сказати, він плаче чи сміється.
- Ну і що, - пробубнів Хонджун. - І треба було це приховувати? Нормальне фото з друзями. У всіх є друзі, у Сонхва є, і у мене є багато, навіть більше, ніж у нього... Гик! - це Хон перескочив на наступне фото, де теж була зображена котяча лямур-де-труа, тільки в інших позах.
Хон закліпав, переварюючи інформацію, і нарешті виголосив:
- Але наступного разу я сам піду з ним на цей фестиваль.