Work Text:
Вечір на різдвяному ярмарку. Ряди яток із печивом з глазур'ю та спеціями, яблуками у карамелі, іншими солодощами та різдвяно-новорічними сувенірами. Гуляли парочки та сім'ї. Он як раз пройшла одна, де батько ніс на шиї дитину у комбінезоні. Лікс ледве встиг відскочити з дороги.
Блимали ліхтарики, смерділо глінтвейном.
Внизу чвякав розталий сніг, а Фелікс лаяв ноги, що гули від утоми. Зранку він у пошуках подарунку оббігав чи не всі магазини міста. Дещо придбав, але все одно його гризли сумніви - а раптом не сподобається?..
У центрі ярмарку - висока, пишно прикрашена ялинка з фотозоною, до якої - довжелезна черга. Але бажання робити одиноке селфі у Фелікса не було жодного.
Він поволі обійшов ялинку по колу, обрав місце, звідки можна зробити гарний знімок. Ой, велика, не поміщається у кадр! Зробив крок назад, і відчув, що наступив комусь на ногу. Не встиг вибачитися, як чиясь рука лягла на плече, інша притримала лікоть, допомагаючи стабілізувати зображення на телефоні. У вухо промовили:
- Привіт, Ліксі. Ой!
Від несподіванки Фелікс підстрибнув на місці - Чанбіновій нозі знову дісталося, не врятували навіть мартінси.
- От налякав! - вигукнув Лікс. - Що ти тут робиш?
- Та гуляю... - протягнув Бін.
- По магазинах? - Фелікс показав на чималий пакет з логотипом відомого брендового бутіку.
- Ти ж знаєш, я люблю покупки...
Слово за слово - і ось вони вже гуляють ярмарковими рядами, розглядають ялинкові прикраси, вистоюють, гризучи імбирні пряники, ту саму чергу у фотозону під ялинкою і добряче рвуть шаблони всім, хто думав, що два хлопці впораються з фотографуванням за півхвилини.
Вони вечеряють у ресторані на бічній вуличці - тут досить смачно, затишно, і, ніде правди діти, дешевше, ніж у закладах на ярмарковій площі.
- Знаєш, Феліксе, це був дуже гарний вечір, але дещо ми ще не зробили.
Лікс зупинився, не донісши виделку із салатом до рота.
- Що?
- Ми ще не були на ковзанці.
Що б не планував собі Бін, пропонуючи це Феілксу, виявилося, що покататися їм не вдастся. Ні, вони потрапили на ковзанку, що теж була облаштована на різдвяному ярмарку, але відвідувачів на ній було стільки, що по ній можна було хіба прогулюватися, але аж ніяк не кататися.
Був досить пізній вечір, у повітрі відчувався морозець, і Фелікс, який за руку з Чанбіном нарізав круги, на цій льодовій арені, почав хлюпати носом.
- Замерз? - зазирнув йому у лице Бін.
Шморг.
Фелікс не хотів відповідати, тому що якщо він зізнається, то доведеться йти додому.
- Звісно, у тебе вже носик почервонів! - сам собі відповів Чанбін. - Пішли шукати, де погрітися.
Вони зійшли з ковзанки під гучне Феліксове "Апчхи!".
- Тобі потрібно терміново зігрітися. Зараз щось придумаємо, але поки... знаєш, це мав бути подарунок під ялинку, але... - Чанбін вийняв із заплічника шарф, яким почав замотувати Фелікса.
Той раптом розреготався, а потім кинувся до своєї шафки, де зберігалися речі, дістав звідти пакет, і розгорнув перед здивованим і трохи розгубленим Біном точно такий шарф, як той, що тепер був на ньому.
...
- Лікс.
- М? - він сьорбнув гарячого чаю з імбирем та кардамоном.
- То це що, у нас тепер шарфи, як у парочки?
- Агась, - фиркнув Фелікс у свою чашку.