Work Text:
- Пане Сон, погляньте на мене, ой ні, не на мене, в сенсі, у камеру...
Клацання фотоапарата, сліпучий спалах, а за ним - темрява і звуки грому.
На білих стінах фотостудії заграли спалахи блискавиць і тіней дощових крапель на фоні скелястих гір.
- Ой, вибачте, перепрошую, - заторохкотіла одна з помічниць. - Це я випадково зачепила проектор…
Насправді добряче наляканий фотограф Кіхьон, опанував себе і навіть вичавив усмішку. Перед цією своєю моделлю він більше за все хотів виглядати… достойно?
- Облиш, так навіть краще. Для реклами водонепроникного спорядження - те що треба, - насправді він звертався до своєї моделі, Сон Хьону, шукаючи на його лиці якось підтримки чи розуміння.
На Кіхьонів розпач, воно залишилося абсолютно непорушним.
Помічниця, незвична до такої стриманості зазвичай вибухового начальника, тільки й пискнула і про всяк випадок відійшла подалі від вимикача проектора.
- А тепер прошу повернутися до знімання…
Хтось інший із асистентів увімкнув на телефоні запис звуків грози “для атмосфери”.
Фотографуючи, Кіхьон ходив колами довкола статної моделі, що мала рекламувати спортивне спорядження. Крок за кроком він все скорочував між ними відстань, аж доки мало не тицьнувся своїм об’єкивом Хьону у груди. Той і бровою не повів, а Кіхьон, ніби копіюючи свою помічницю, заспішив:
- О-о-о, пане Сон, перепрошую, а тепер давайте ще зробимо кілька знімків на фоні палатки, зблизька, так би мовити, щоб показати всі… принади.
Потім настала черга “ще кількох знімків всередині” - щоб потенційні покупці могли оцінити її “просторість, комфорт та затишність”. Для останнього пан фотограф Ю запропонував і зовсім замкнути застібку ізсередини. Модель з тим самим лицем Сфінкса погодився.
Тільки вжухнув замок, як фотограф з моделлю опинилися у цілковитій темряві. Десь зойкнули, хтось з персоналу вилаявся, помічниця залопотіла про проблеми з електрикою. Кіхьон почув її крик: “Я зараз все владнаю” і тупіт ніг. Грюкнули двері.
- А тут все ж просторо, - спробував розрядити атмосферу Кіхьон.
- Угумс, - десь у темряві озвався Хьону.
Кіхьон засовавався, прагнучи розташувався зручніше разом зі своєю технікою і раптом за щось зачепився. Це “щось” було гарячим.
- Ой! Перепрошую! А що це було?
- Моя нога, - відповів Сон Хьону.
Атмосфера у палатці стала майже як перед грозою.
- Треба впустити трохи свіжого повітря, - пояснив фотограф, намагаючись знайти застібку палатки.
Він сопів і пихтів, але та заховалася у спеціальній кищенці з тканини, а Кіхьонові руки почали підступно тремтіти.
- У вас там все добре? - покликав інший помічник Кіхьона.
- Все… чудово. Тільки повітря трохи бракує, - просопів він.
- Пане Ю, як ви? - це вже до нього звернувся Хьону.
- Прекрасно! Але було б ще краще, якби ця застібка піддалася! - загарчав Кіхьон, який у темряв все ще намагався відшукати застібку.
- Дозвольте вам допомогти, - сказав Сон Хьону.
Насправді це не було питанням, тому що Хьону, не чекаючи на відповідь, сам подався вперед, опивишись так близько від Кіхьона, що той буквально відчув його тепло - від такої несподіваної близькості його спина вкрилась мурашками. Невідомим чуттям Хьону миттєво знайшов застібку (його рука у пошуках опори опинилася на коліні пана Ю), впускаючи до палатки зовнішній світ у виглядів запаху чиїхось бутербродів (хтось із персоналу вирішив, що чому б не пообідати, раз тут така непередбачувана перерва) та світла ліхтариків з численних ґаджетів. Ну і звуків грози, які так і не вимкнули.
- Пане Ю, вам зле? - асистент поставив на ноги свого шефа, який хитався, наче водорость.
- Ні, все добре, але відзнятого матеріалу вже достатньо, тому на сьогодні все, всім дякую за роботу, пане Сон, вдячний вам за співпрацю…
Незабаром, переглядаючи відзнятий матеріал, Кіхьон на деяких фотографіях затримувався довше, ніж це було необхідно, а коли настала черга тих, що він встиг зробити у палатці, від спогадів у горлі йому аж пересохло.
Кіхьон уже більш як хвилину зачаровано розглядав одну із фотографій, як тут тренькнув і ожив екран його айфонн, сповіщаючи про нове повідомлення у месенджері. Перші, ніж екран погас, пан Ю встигнув побачити ім’я контакту - Сон Хьону.
“Це просто робоче повідомлення, робота, що ти собі вже надумав” - намагався заспокоїти себе Кіхьон, беручи до рку телефон, доки інша його частина шепотіла, що о першій ночі по роботі не пишуть.