Work Text:
Рудольф увійшов до зали, де снідало його найближче оточення, стрімким кроком людини, що наважилась на стрибок у безодню.
- Вина! - трохи хрипко наказав він, і двійко лакеїв тут-таки помчали по пляшку.
Новий кайзер обвів поглядом малу залу, розстібаючи два срібних ґудзика на комірі свого синього кітеля: у Гофбурзі дійсно часом ставало неможливо дихати. Він бачив, як мимоволі скривилася бельгійська принцеса і відчував ненависний погляд, яким його свердлила вирятувана з кабака дівчина, але це чомусь лише підстьобувало імператора.
- Я не запроваджуватиму радикальних змін, проте ми, безумовно, припинимо дотримуватися тоталітаристичного традиціоналізму, який виплекав мій… Батько, - почав юний монарх, приймаючи повного келиха від задиханого служника. - Наші мрії про світле майбутнє повинні включати не лише нас самих, а тому імперія в її нинішньому вигляді мусить зникнути. Нові порядки...
Молодий кайзер увірвав свою промову, варто було першому міністрові, що саме повернувся до зали та поштиво завмер біля стіни, потрапити йому на очі.
- Гер Таафе, що ж ви? - несподівано бундючно та зухвало запитав Рудольф, смакуючи те, як лице його першого міністра різко змінилося від подиву. - На годиннику вже за п’ять хвилин дев’ята, а ви й досі не на роботі! Як не соромно!
Стефанія боляче закусила собі губу, щоб не піднятися й не повідомити нареченому, що він після вчорашнього не годен навіть з’являтися перед придворними без вибачень - не те, що робити схожі заяви. тут це сприйняли б як грубість, у кращому випадку - як недоречний жарт. Вона згадала, скільки разів так бувало, коли правила ще не означали для неї так багато - вино, що плюскотіло в келихах, дурні та бунлючні пики знатних вельмож, і шіснадцятирічна принцеса, що говорить про рівність під оглушливий регіт. Прикметно, що її впливовий друг завжди червонів та відводив погляд, коли вона прибігала йому на це скаржитися - бодай раз на рік.
“Якого ж біса я народилася жінкою?!” - калатала в неї у скронях думка, поки принцеса спостерігала, як нервово смикнувся кадик першого міністра і як очі його мерзенного опонента заблищали від ентузіазму.
- Навіть не розраховуйте на відставку! - гукнув Рудольф услід Таафе, який мовчки вклонився й попрямував до виходу. - Мені потрібні бюрократи.