Work Text:
Їхня історія схожа на типовий американський підлітковий серіал, але замість гучних вечірок тут тихі посиденьки та настільки ігри, а замість алкоголю гранатовий сік.
Перший день в університеті м'яко кажучи не вдався. Чонін встиг заблудитися і переплутав аудиторії, тим самим запізнився на пару і перепрошував десь хвилину, адже нервував бо не хотів з перших днів аби викладачі подумали, що він не серйозно відноситься до навчання. Після першої невдачі наступила друга. Хлопець зламав кран у вбиральні і почався невеликий потоп, але Чонін швидко втік з місця злочину, бо якщо змусять ремонтувати за власні кошти то на сніданок, обід та вечерю Чонін буде їсти повітря.
Ян швидко вибігає з корпусу і хоче добратися нарешті до гуртожитку і лежати на ліжку, але звідкись з'являється довгоногий чорнявий хлопець і вони обоє вдаряються один в одного. Чонін аж відскочив на два кроки назад, а перед його очима промайнула ціла купа листків, які через секунду опинилися на підлозі.
— Пробач, пробач я все хутко позбираю.
Чонін швиденько збирає якісь папери та віддає назнайомцю.
— Вибач ще раз, я не помітив тебе.
— Усе гаразд.— Відповідає йому інший і затримує на секунду свій погляд на Чоніні.
По дорозі до гуртожитку Ян зайшов у супермаркет купити собі заморожені пельмені і повернувся в гуртожиток.
На кухні нікого. Вода починає кип'ятіти і Чонін кидає заморожені пельмені в каструлю поки не помічає, що біля нього хтось з'явився.
— О, — коротко видає Чонін.
— А так-так, сьогодні бачились.
— Я Чонін, перший курс журналістики.
— Приємно, Хван Хьонджин.
Чонін був здивований побачити цього довгоногого тут на кухні в рожевій футболці та кремових шортах. В університеті його вбрання мало зовсім інший стиль, щось схоже на дарк академію.
Ян хотів продовжити далі розмову, але якось не зав'язалося. На питання "як справи" він почув досить холодну відповідь тому вирішив просто доварити вечерю і піти до себе в кімнату їсти та дивитися "Дивні дива".
Наступного дня Чонін міг виспатися на годину довше, адже йому на другу пару.
Зібравшись він виходить та бачить як двері з сусідньої кімнати також відкриваються і виходить Хьонджин.
— Привіт.
— Привіт, ти в університет ?
— Ага.
— Не проти разом піти ? — пропонує Чонін.
Вони йдуть хвилин 10 до зупинки і за цей час встигли дізнатися один про одного майже нічого. Хьонджин весь час щось писав у телефоні, а Чонін просто мовчки йшов поряд.
— Слухай, — говорить Хван. — Кхм, у нас на блоці треба здати кошти на хім засоби, а я ну староста блоку і цим займаюся.
— А ой, так-так, я можу тобі пізніше здати, ввечері десь.
— Ок, о наш трамвай.
Чонін сидів на лекції з Синміном, але не слухав узагалі про що йде мова. Думки в його голові крутилися навколо Хвана. Ян хотів би з ним потоваришувати, але іншому, здається, не цікаво це. Авжеж, він напевно має друзів, а можливо, й дівчину, йому точно не потрібні нові знайомства.
Вечером Чонін стукає до сусіда аби заплатити за хім засоби чи що там вже він забув. Хьонджин відкриває двері і виглядає доволі замученим.
— Ти казав, що треба заплатити за..
— Ага, проходь.
Кімната Хьонджина виглядає мило. На стіні вісить плакат "Мандрівного замку", на столі маленький кактус і лампа у вигляді жабки.
— У тебе тут гарно.
— Дякую, можливо, хоч у мене тут печиво є, пригощайся.
Чонін бере пряника і з цього моменту його життя йде шкереберть. З однієї сторони він почав більше проводити час разом із Хваном. На пари вони почали ходити разом коли їхній розклад співпадаа, на обідній перерві разом пили каву та їли круасани, а ввечері дивились разом фільми. Усе було чудово до моменту, коли Чонін захотів аби Хван обійняв його за спину коли вони лежали та вкорте дивилися "Людину павука".
Після таких думок Чонін почав контролювати проведений час разом із Хьонджином. Проте, виходило це дуже складно. Якби не хотів Чонін уникати Хвана він завжди з'являвся. Хоча, це й не дивно, адже вони сусіди.
— Чоні, не хоч завтра зі мною до моїх друзів на вечірку піти ?
— Вечірку ? Таку, як в "Скамі" ?
—Ні, скоріш за все, це буде виглядати, як вечірка Майка, Вілла, Дастіна та Лукаса.
— Тобто ??
— Тобто, ми плануємо грати у якісь настільні ігри та
пити гранатовий сік. — Пояснює Хван.
— А на котру годину ?
— Десь на п'яту, я за тобою зайду.
У Чоніна змішані відчуття. Адже, він ніби хотів уникати Хьонджина бо метелики в животі ставали божевільними, але без усмішки Хвана Чонін не витримував. Так Ян жив місяць до цієї вечірки, бо після неї ранок хлопця розпочинався з лінивого поцілунка в щічку і довгих обіймів.
А на вечірці трапилося наступне. Спочатку, всі дійсно грали настільні ігри. Чонін навіть декілька разів виграв. Усі хлопці виявилися дуже привітними та добрими, особливо, Чонін відразу відчув конекшен з Феліксом. Вони десь годину обговорювали фільми Марвел, а потім сперичалися який сезон "Американської історії жахів" найкращий і вкінці погодилися, що Сара Полсон надзвичайно крута акторка.
Тільки від цих розмов Хьонджин був не дуже в захваті. Хван думав, що просто познайомить Чоніна з іншими і буде сам з ним зависати, а не Чонін з кимось. Хьонджин сидить та не зводить очей з сусіда поки вони не зустрічаюся поглядом. Ян перший ніяковіє та відводить погляд, а старший і далі продовжує на нього дивитися.
— Думаю, мені вже час збиратися, було приємно з тобою поговорити, — каже Фелікс.
— Мені теж! Не хоч якось піти погуляти ?
— Звичайно! Ось мій какао.
— Ага, — відповідає Чонін і усміхається.
Через годину Чонін прощається з усіма та прямує з Хваном до гуртожитку.
— Я бачу, тобі Фелікс сподобався.
— М, так, він прикольний.
— А я ?
— Ну ти теж прикольний. — Відповідає менший і починає нервувати.
— І все ?
— А, ну ти смачно готуєш і в тебе завжди чисто в кімнаті.
— Гаразд, я зрозумів.
Вони йдуть в тиші і Чонін починає дуже сильно переживати чи не образив випадково Хвана. Розкрити козирі і сказати Хьонджину, що він вважає його дуже привабливим, неймовірним, прекрасним, чудовим, майже богом, якось занадто швидко здалося Чоніну. От, якщо його почуття до старшого не зникнуть через місяць чи два, то тоді треба буде зібрати всі сили в кулак і починати місію під назвою "як завоювати серце Хван Хьонджина".
— Знаєш, — починає Хван — мені подобається твоя зачіска.
— А ну дякую, твоя теж гарна.
— Та ні, стривай, можливо, мені за подобається ще, як твої очі, немов, дві зірки світяться коли ти говориш про Пітера Паркера з Феліксом.....
— Ой, дякую, а мені подобається твоя усмішка.
— Дякую, а ще мені подобається твої ямочки на щоках, чесне слово інколи так і хочеться тикнути тебе за щоку, — каже Хван.
— О, дякую, а мені подобається твій ніс.
— Стоп, серйозно ?
— Ну а що ? Він такий рівний.
— Чонін, ти такий кумедний, мені подобається це.
— Д-дякую напевно.
— Зачекай, давай без дякую, тобі не здається, що ми сказали це слово вже багато разів ?
— Та ні, всього лиш п'ять разів.
— Чонін, послухай, ти мені подобаєшся. Спочатку, я навіть не зрозумів що це за відчуття і як правильно на нього реагувати. Проте, щоразу коли я бачив тебе зранку з зубною щіткою в руках і ледь з розплющеними очима то моє серце починало стукати все сильніше. Або коли бачив, як ти старанно намагаєшся опанувати новий матеріал і виглядаєш дуже мило, але коли ти пишеш конспект і прикусуєш нижню губу то в цей момент мені дуже хочеться тебе поцілувати. А коли по вихідних ти намагаєшся спекти якусь випічку і вона в тебе увесь час не виходить то мені хочеться тебе обійняти аби ти не сумував. Ти, Чонін, реально, ти такий дивовижний, що я починаю дратуватися коли ти останнім часом намагався мене ігнорувати, а я це помітив, і я не розумію чому. Якщо, якщо... я не знаю, забудь напевно все, що я сказав, якщо тобі сподобався Фелікс просто, може давайте дружити як раніше, а ?
Чонін довго мовчить та дивиться на Хвана. Серце зараз от-от і вискочить, а метелики кудись полетять, а розум, Чонін втрачає розум від сказаного.
— О, — коротко вимовляє він. — Напевно, нам не слід бути друзями.
— Окей, вибач за все, що сказав, я спробую придушити свої почуття якщо тобі не комфортно.
— Ні-ні не треба!
— Тобто ?
— Ну там десь була згадка про поцілунок, то ну можемо втілити в реальність.
— Стривай, Чонін, тобто я можу тебе поцілувати ?
— Не змушуй мене це повторювати знову, так, ти можеш і так, я відчуваю те саме до тебе.
Хьонджин робить крок вперед і ніжно цілує Чоніна.
— Знаєш, я такий щасливий зараз, — каже Хван.
— Я теж, давай як прийдемо то будемо лежати і обійматися ?
— Ага, ага і багато цілуватися !!
— Хьонджинее!!
— Ну пробач, я давно про це мріяв тому ми мусимо хоча б ще разочок, — каже Хван і робить свої оченята, як той кіт зі Шреку.
— Тобі важко відмовити, все йдемо, а то я змерз.
Хьонджин бере руку Чоніна в свою і вони нарешті прямують до гуртожитку.