Work Text:
Тук. Тук.
Спершу Аарон не розуміє, що його розбудило.
Ще мить тому йому снилися абсурдні сценарії: кольорові олівці, і хвилюючі небезпечні моменти матчу, і м’яке, наче шовк, блискуче каштанове волосся Кейтлін між його пальців.
Тук. Тук.
Він здригається й прокидається на своєму ліжку в гуртожитку під затишним теплим коциком. “Коцик” – слово, яке Аарон не став би вживати ще рік тому, проте це перше, що спадає йому на думку зараз, коли свідомість затуманена і млява.
Тук. Тук.
Він чує звук, знайомий, але віддалений, від якого волосся на потилиці стає дибки. Звук проникає йому в голову, ніби нав’язлива думка. Аарон зусиллям волі розплющує одне око й мружиться на загрозливе червоне світло електронного годинника на тумбочці.
3:25 ночі.
Тук. Тук.
І хтось стукає в двері.
Від цього усвідомлення Аарон одразу сідає на ліжку. Серце калатає так швидко, що він відчуває його аж у горлі; зір пливе від різкого запаморочення. Він роззирається в темряві, проте звук все ж надто тихий, щоб розбудити Нікі чи Метта.
Тук. Тук.
Аарон скидає ковдру з ніг, вже розлючений. Певно, це якийсь п’яний спортсмен грюкає не в ті двері – адже йому невтямки, що Аарон має тренування за три години і менше терпіння щодо порушеного сну, ніж більшість студентів.
Він вислизає зі спальні, мовчазний і розгніваний; підлога відчувається холодною під згрубілими ступнями. Зачиняє двері без жодного звуку.
Тук. Тук.
І тут він чує ще один звук – тихий, дратуючий і ущипливий; безслівне “поквапся” – і аж скреготить зубами. Не встигнувши як слід подумати, він смикає замок і відчиняє двері навстіж. Люто шепоче:
– Та що тобі до біса потріб…
Слова застрягають у горлі. У коридорі стоїть Ніл Джостен із роздратованим і змученим обличчям.
– Дуже вчасно, – каже Ніл тим своїм тоном, від якого Аарону ще більше, ніж зазвичай хочеться йому врізати. – Взувайся і пішли зі мною.
– Зараз третя клята година ночі, вертайся собі до ліжка, – відповідає Аарон, дивлячись через плече, чи не прокинулися сусіди. – Йди. Геть.
Ніл витріщається на нього так, наче Аарон – найдурніша людина, яку він бачив у своєму житті. Стискає щелепи й вичавлює:
– Мені потрібна твоя допомога.
Аарон пирхає – надто гучно серед нічної тиші, – але щойно він збирається сказати, що радше відкусить собі статевого органа, ніж стане допомагати Нілу, як Ніл скривлюється й похитується в тьмяному світлі коридора. Аж тоді Аарон помічаєкров.
На підлозі вже чотири краплі: яскраві червоні плями, що нагадують Аарону інший коридор, іншу стіну, розфарбовану в багряний його руками.
Він струшує з себе похмурі спогади й уважніше придивляється до Ніла, помічає, як згорблена його спина і як незграбно він стискає плече рукою. Тепер Аарон бачить, що темний рукав Нілової сорочки увесь просякнутий кров’ю; вона повільно стікає його зап’ястком і крапає з кінчиків пальців.
– Чорт забирай, що трапилося? – питає Аарон, вже простягаючи руку, щоб допомогти, хоч якось. Ніл на мить ухиляється, і щось схоже на зніяковіння проблискує на його непорушному обличчі.
Інші Лиси постійно поводяться так, ніби Ніл – маленьке оленятко з великими очима і милим личком у надто жорстокому світі, проте Аарон завжди вважав його надто холодним, надто відстороненим і таким самим неприступним, як і його брат-близнюк. Ніл Джостен – не тендітна квіточка, в центрі поля він – оса, готова вжалити будь-якого дурня, що наважився наблизитися.
Те, що Ніл показує емоції зараз, та ще й кому – Аарону, здатне торкнути навіть Ааронове жорстке серце.
Ніл облизує губи, вочевидь обмірковуючи варіанти відповіді, аж раптом звуки на іншому кінці коридора полохають їх обидвох. Звуки швидко стихають, та все ж це останнє місце, де жоден із них хотів би вразливим і скривавленим потрапити на очі комусь із Не Лисів. Ніл відсувається від Аарона, болісно смикає головою в бік своєї кімнати.
– Давай, мені потрібно лише кілька стібків, але я не дістаю до рани.
Він розвертається і йде, наче не сумнівається, що Аарон вирушить за ним, і, під три чорти його пихатість, Аарон іде.
Він не бреше, коли каже, що ненавидить Ніла, аж ніяк. Ніл – утікач, який прибився до них, запхав носа в кожну частину життя Аарона, ніби заслуговував знати всі його таємниці й – найгірше – засуджував його за них.
Ніл – лицемір, і брехун, і типова погана ідея. Однак Аарон пам’ятає, що відчував, коли Ніл зник у тому бунтуючому натовпі; що відчував, побачивши Ніла на колінах у кімнаті мотелю – побитого, упевненого, що його знову покинуть.
Аарон ненавидить Ніла, він готовий у цьому заприсягтися, але Ніл – Лис, а Аарон завжди битиметься за цю безладну купку схиблених на ключковому спорті засранців.
Він встромлює босі ноги в найближчу пару чобіт – Меттових, судячи з того, як вони злітають з Ааронових п’ят, – хапає ключі зі стійки, зачиняє за собою двері й біжить наздоганяти Ніла.
На килимі в коридорі лишився кривавий слід, який веде від (а тепер і до) колишньої кімнати Аарона в гуртожитку, і він бачить червоне вже й на поясі штанів Ніла – настільки сильна в нього кровотеча. Страх, що Аарон не зможе йому допомогти, морозом пробігає по спині й нашіптує на вухо зневіру.
Ніл відчиняє двері, не обертаючись; утім, швидко скидає поглядом ледве освітлену кімнату. Здається, він не знаходить того, що шукав, бо розчаровано опускає плечі.
Ніл вирушає до дивану, і Аарон несхвально цокає язиком. Над раковиною біля робочої поверхні є лампа – невелика, але з потужним світлом, та й кров легше відмивати від кафельної плитки і лінолеуму. Ніл голосно зітхає, бере з журнального столика маленьку аптечку першої допомоги і тупає, ніби ображений підліток, до Аарона. Вичікувально дивиться на нього.
– Сідай і знімай сорочку, – нетерпляче каже Аарон і відвертається до раковини помити руки. Він би обрав щось менш запашне, ніж пляшка пінистого мила з яблуком і корицею від “Bed, Bath & Beyond”, проте чисті руки є чисті руки.
Коли він обертається, аби викинути використані паперові рушники, Ніл стоїть на тому самому місці; з його обличчя видно, як йому незручно. Він увесь цей час виглядав так, явно на межі зриву… і аж тоді Аарон згадує про шрами.
– Ти мусиш зняти сорочку. Я маю промити рани, перш ніж тебе зашивати, ідіоте, – Аарон старається говорити своїм звичайним роздратованим тоном. Утім, він мусить визнати, принаймні перед самим собою, що заінтригований. Шрами на руках і обличчі Ніла неможливо приховати – жорстокі нагадування про гнів його батька та інші речі, яка Нілу вдалося пережити, – але…
Навіть Метт, який жив із Нілом в одній кімнаті майже рік, ніколи не бачив його торс. Бачила хіба що Еббі – в цьому Аарон, будучи рівно половиною причини, з якої Еббі вимагає повністю роздягатися під час щорічного огляду, впевнений, – можливо, Кевін, і, хай йому грець, точно Ендрю.
Тільки через брак сну Аарон лише зараз помічає: а де, власне, його брат, який завжди відганяє усіх, коли справа доходить до скривавленого Ніла Джостена? Поки Ніл намагається стягнути з себе сорочку через голову, Аарон озирається на двері спальні. Але там зачинено й тихо, хоч він і помічає на клямці червоні бризки. У пітьмі вони виглядають зловісно, наче з фільму жахів.
З вуст Ніла чується тихий прокльон. Аарон, здригнувшись, відвертається від моторошного видовища і закочує очі.
– Та сідай вже, я її розріжу, – каже він і різкими байдужими рухами буквально всаджує Ніла на найнижчий зі стільців. Ніл все одно надто високий, навіть сидячи на цьому рівні, проте Аарон не скаржиться: коли маєш усього півтора метри зросту, мусиш приймати поразки в світі, явно й несправедливо створеному для вищих за тебе людей.
Ножиці з аптечки, маленькі, але гострі, з тріском розпорюють дешеву вологу тканину; звук перериває напружену мовчанку.
Ніл кам’яніє під руками Аарона; його м’язи напружуються, ніби він ось-ось втече. Аарон розтягує сорочку в різні боки.
– Де Ендрю? – запитує він якомога спокійніше, починаючи відтирати червоно-брунатні розводи крові з Нілової спини. Більшість шрамів вкриті кров’ю, але з кожним рухом вологих паперових рушників очам Аарона відкривається ціла мапа травм, наче йде реставрація дуже старої картини.
Ніл дихає так тихо, що Аарон вже хоче покласти руку йому на спину, аби пересвідчитися, що той живий. Та за мить хлопець відгукається:
– Пішов.
– До аптеки? Бо тут немає нічого для знеболення – коли я почну накладати шви, буде боляче.
– Я витримаю, – зневажливо пирхає Ніл. – Бувало й гірше.
Це Аарон і сам бачить. На боці у Ніла тягнеться слід від падіння на дорогу, побляклий з часом, але достатньо великий, щоб розуміти, як з біса боляче це було – коли промивали геть розідрану, скалічену шкіру.
Один із хребців у згорбленій спині Ніла виступає більше, ніж інші – наслідок старого перелому, який неправильно зрісся. Аарон замислюється, чи Ніл взагалі колись був у лікарні до Балтимора, чи має він принаймні всі щеплення.
Дуже в його стилі було б посеред грального сезону заразити всіх Лисів кором.
Крізь вологі рушники Аарон відчуває рельєфні лінії шрамів, опуклі там, де хтось поспіхом і недбало накладав Нілу шви. Більшість шрамів нагадують наслідки сутичок, та деякі занадто рівні, занадто навмисні – вони можуть бути лише слідами катувань.
Руки Аарона на мить завмирають, коли він помічає чіткий відбиток праски на Ніловому плечі.
Це стара рана, можливо, найстаріша з усіх, і усвідомлення цього ніби обпікає Аарона, адже Ніл був ще дитиною, коли матір втекла разом із ним. Відтоді вони не мали б потреби у чомусь такому домашньому, буденному, як праска для одягу.
Аарон уявляє Ніла у дев’ять років, у сім, у п’ять. Уявляє, як металева праска притискається до дитячої шкіри настільки довго, що лишає слід назавжди, – уявляє й мусить проковтнути знайомий гнів за ту малечу.
Він хоче знати, хай навіть це не його справа; адже якби Ніл був на його місці, він би тиснув на Аарона, докопувався й винюхував, доки той не вибухнув би й не виклав усю правду крізь вир сорому, злості й болю. Аарон торкається пальцем до кутка шраму, і Ніл смикається.
– Мій батько, – з удаваною байдужістю каже він. – А тебе має хвилювати інше плече.
– Наступного разу можеш все довкола замастити кров’ю, мені не шкода, – бурмотить Аарон собі під ніс, переводячи погляд і увагу на рану, яку Ніл досі прикриває рукою.
– Давай подивлюся.
Ніл відпускає скривавлену тканину, яку весь цей час відтягував від плеча, і тихо зітхає з полегшенням.
Аарон обережно закочує край Нілової сорочки. Під нею виявляється глибокий довгий поріз, що звивається по спині Ніла праворуч.
– Господи, що в біса трапилося? – вигукує Аарон, від несподіванки забувши про обачність. Поріз прямий, рівний; єдине вказання на те, що його нанесли поспішно – кривуваті кінці, де гострий предмет заглибився в шкіру найбільше.
– Це сталося випадково, – каже Ніл, опустивши голову. По руху його плечей Аарон бачить, як він складає руки, вочевидь засмучений запитанням.
– Виглядає так, ніби хтось тебе штрикнув ножем…
Слова застрягають у нього в горлі, коли нічні події нарешті складаються в цілісну – жахливу – картину. Думка стає реальністю, щойно Аарон промовляє її вголос:
– Чекай… Це зробив Ендрю?
Ніл раптово розвертається на стільці, незважаючи на біль, адже рух зводить нанівець усі намагання організму згортати кров. Свіжа кров стікає його спиною, коли він повертає до Аарона обличчя, викривлене гнівом, обуренням, розпачем.
– Він не знав, що це я, – каже він різким, наче удар батога, крижаним тоном. Цей голос Аарон пам’ятає з кожного разу, коли Ріко Моріяма думав, ніби може перехитрити таку кмітливу людину, як Ніл.
– Я не знав, що в нього ніж. Мені не варто було наближатися, але він…
Зуби Ніла болюче клацають, коли він стискає щелепу, ковтаючи не призначену для вух Аарон таємницю. Проте Аарон і так здогадується, що сталося.
Усе тепер знають, чому Ендрю завжди має при собі ножі, чому різко прокидається від голосних звуків і незнайомих – а можливо, надто знайомих – доторків. Без пігулок Ендрю спить ніби на полі бою, має дивний графік сну і три замки на дверях своєї спальні в домі в Колумбії.
Уявити, що в Ендрю трапилася погана ніч, – легко. Уявити наслідки цього – легко.
Особливо, якщо вони з Нілом сплять в одному ліжку.
Ніл примружується на Аарона, ніби очікує почути від нього щось жорстоке й підле, але Аарон просто піднімає вгору запаковані марлеві бинти й вказує на спину Ніла. Ніл ще секунду дивиться на нього проникливим поглядом; його очі бліді під біло-синім освітленням. Та зрештою він розвертається назад й дозволяє Аарону притиснути бинт до місця найгіршої кровотечі.
Тепер, знаючи, що це Ендрю вдарив ножем і без того вкритого шрамами Ніла, Аарон дивиться на поріз інакше. Чесно кажучи, Аарон вже кілька місяців не думав про свого брата як про небезпеку для будь-кого, а тим більше – для Ніла. Відтоді як ота перша поїздка до “Райських сутінок” завершилася повним гапликом, Ендрю прив’язався до Ніла так, що Аарон їм майже заздрив.
Аарон роками хотів бути найближчим другом свого брата, тим, кому Ендрю розповідав би всі свої думки й таємниці. Натомість Ендрю зберіг їх для Ніла – підступного, схибнутого на ексі й негідного в очах Аарона.
Навіть тепер, попри місяці спільної терапії та співіснування поза вимогами шалено токсичної угоди, яку брати уклали ще підлітками, Ніл досі володіє всіма таємницями Ендрю, а Аарон досі назовні й лише розпачливо зазирає всередину.
– Йому наснився кошмар. – Аарон стверджує, не запитує. Це факт, і тепер вони обидвоє це знають. Нілу не потрібно ані підтверджувати, ані заперечувати те, що є правдою.
– Я не такий дурний, щоб його будити, – виривається з вуст Ніла; в голосі чути провину. – Зазвичай він такий тихий, але цього разу… я не міг просто лежати й це слухати. Я не знав, що в нього ніж.
Аарон припіднімає край бинта, оцінює кровотечу. Вона сповільнилася, але шкіра все ж розходиться – поріз надто великий, щоб залишити його як є.
– Я відвернувся, щоб увімкнути лампу, а він… – Ніл переривається, сичить, коли Аарон крапає на рану спиртом. Міцно стискає тканину своїх штанів, доки біль не затихає. – Він утік, коли усвідомив, що витягнув ніж. Навряд чи він навіть зрозумів, що зачепив мене.
Спокій Аарона пробиває панічна думка: його брат невідомо де, серед ночі й на самоті, після бозна-яких нестерпних кошмарів, що вигадав його мозок у момент беззахисності. Утім, рана на спині в Ніла – більш ніж достатній доказ того, що Ендрю може постояти за себе просто зараз.
– Або він має спати без тебе, або без ножів. Він муситиме обрати щось одне, – натомість каже Аарон і пильно оглядає поранення. На диво, сторонні тіла майже відсутні, хоч сорочка Ніла і розірвалася від його дотику, наче стара скатертина.
Ніл видає глузливий смішок.
– Звичайно, ти б від цього був у захваті.
Аарону потрібно кілька секунд на те, щоб усвідомити зв’язок між сарказмом Ніла і спогадом про майже невідчутний удар його забинтованих рук по підборіддю Аарона у котеджі в годинах їзди звідси. Аарон закочує очі й жбурляє шматок бинта в смітник.
– Маєш рацію, я ж обожнюю, коли мене будять о третій годині ночі, бо когось штрикнули ножем. – Він ляскає Ніла по вуху. – Мені начхати, чим ви з моїм братом займаєтеся. Я б хотів узагалі ніколи в житті про це не думати й померти щасливим.
Аарон починає розкладати приладдя, водночас намагаючись згадати найшвидший спосіб зашити таку довгу рану.
– Але сьогодні він міг тебе й вбити, – каже він вже серйозним тоном. – Нещасний випадок чи ні, це б тебе від смерті не врятувало, Джостене.
Ніл злегка штовхає ногою шафу. Слова тяжко зависають в повітрі. Аарон не перериває мовчанку – він своє сказав, і якщо Ніл одного дня таки загине від ножа Ендрю… ну, Аарон зможе сказати “я тебе попереджав” на його похороні.
У аптечці немає абсолютного нічого, що могло б полегшити біль Ніла, коли Аарон буквально зшиватиме його шкіру голкою. Проте цей гуртожиток досі є домом Кевіна Дея, отож Аарон знаходить у шафі повний набір горілки, джину та віскі.
Він дістає дві пляшки і струшує їх, збовтуючи алкоголь усередині.
– Обирай собі отруту.
Ніл кривиться, поглянувши на горілку, і тягнеться по віскі. Здається, його не хвилює, що це улюблена марка Ендрю; він відкриває пляшку і швидко робить кілька великих ковтків.
Аарона ця легкість дещо вражає – Ніл ніколи не пив багато під час їхніх нічних походеньок, навіть після того, як Ендрю прийняв його до своїх; та якщо судити зі стану його тіла, Аарон припускає, що віскі слугувало йому знеболювальним у роки втечі.
– Все одно буде боляче, – попереджає Аарон. Ніл робить ще один ковток з пляшки. Вільною рукою обводить коло в повітрі, ніби кажучи “таке в мене життя”, і відриває вуста від горлечка пляшки.
– Я знаю, як пахне моя палаюча плоть. Гірше не буде, – сухо відповідає він… і справді, ну що Аарон може тут сказати.
Накладання швів – справа повільна, особливо у недосвідчених руках. Ніл робить різкий вдих, коли голка вперше пронизає його шкіру, та невдовзі його організм швидко допомагає віскі приглушити біль.
Аарон накладає шви із надмірним старанням, намагається робити стібки акуратними й однаковими. Шрам залишиться, але, можливо, він буде менш видимим за інші. Можливо, якщо Аарон зуміє замаскувати його достатньо добре, цей шрам не стане нагадувати – ані Нілу, ані Ендрю, – про відбиток, яке насилля мимоволі лишило на них усіх.
Небо за вікнами гуртожитку поступово світлішає. Коли Аарон дістається кінця рани, Ніл вже злегка похитується, схиляючись на бік.
Невдовзі прокинуться решта Лисів, і ранкове тренування їм доведеться провести без віце-капітана – через рану на його спині й алкоголь у його крові.
– Я передам усім, що ти погано почуваєшся. Але тренер захоче знати, що сталося, – втомлено каже Аарон. Від нього самого сьогодні не буде жодної користі, проте що поробиш – організм є організм. Може, Еббі дозволить йому подрімати у себе в кабінеті.
– Я можу грати, – трохи нерозбірливо стверджує Ніл. – Це лише поріз.
– Ти вже напівмертвий. І якщо вся моя важка праця піде нанівець, бо твоя ексі-залежна срака не може всидіти на місці, доки не видужає, я тебе доб’ю власноруч.
Ніл відкриває рота, щоб сказати щось дошкульне, грубе і абсолютно точно образливе, аж раптом від дверей лунає голос.
– Ніле.
Аарон швидко підводить голову, надто різко смикаючи останній стібок. У дверях стоїть Ендрю із розхристаним, майже білим у ранковому світлі волоссям.
При одному погляді на нього Ніл ледь не звалюється зі стільця, миттєво розслабившись від полегшення.
– Ендрю, – каже він, але виходить щось на кшталт “Ген-дру”, і Аарону більш ніж ніяково від того, як ніжно це звучить.
Ендрю потемнілим поглядом окидає незграбну позу Ніла, безладно розкидане медичне приладдя, скривавлену марлю. Аарон закінчує останній стібок, зав’язує нитку й мовчки відкладає інструменти.
Майже хвилину тишу перериває тільки злегка пришвидшене дихання Ніла. Ендрю напружено дивиться на нього, тоді, зрештою, промовляє:
– Наскільки все погано?
Аарон відриває очі від своєї роботи. Думає, чи не пом’якшити удар, і вирішує: ні.
– Йди поглянь самий.
Незважаючи на важкі черевики, Ендрю крокує тихо й сторожко, наче миша. Не за природою, але у вивчений спосіб, – так само, як кролик знає, коли ховатися, а коли тікати.
Схоже, Ніл вже дрімає, бо він лише щось мугикає і вкладає голову на простягнуту долоню Ендрю, коли той підходить ближче.
Ніл не вагається; злощасні події цієї ночі для нього вже пробачене минуле.
Для Ендрю все не так просто. Аарон завжди вважав свого брата схожим на нерухоме зловісне озеро; рівна дзеркальна поверхня, що приховує темні, непередбачувані глибини.
Гнів не охоплює Ендрю так легко, як може здатися (врешті-решт, гнів – це Ааронів захисний механізм), але коли це таки стається, злість випалює його зсередини.
Просто зараз Ендрю спрямовує це полум’я на самого себе. Одна його долоня міцно стиснута в кулак, іншою він з дивовижною лагідністю притримує втомлене обличчя Ніла.
– Тридцять вісім стібків, – каже йому Аарон. – Було багато крові, але поріз не глибокий. Заживе.
Заживе. Ендрю дещо розслабляється, заспокоєний цими словами. Він розтискає кулак, ніби хоче торкнутися швів, але перш ніж Аарон встигає його зупинити, відсувається.
– Він довбаний ідіот, – натомість вичавлює Ендрю голосом, повним провини й каяття. – Я казав йому, що це погана ідея.
Ці слова начебто пробуджують щось у Нілі. “Пробач”, – сонно бурмоче він, розтягуючи голосні, як мала дитина. Аарон ледве стримує сміх. Здається, п’яний Ніл – єдина версія Ніла, яку Аарон вважає відносно стерпною.
– Замовкни. Не вибачайся, – Ендрю злегка трусить Ніла за підборіддя. – Мені це не потрібно.
Ніл стогне у відповідь і тягне Ендрю за рукав. Чіпляється міцно, наче боїться, що Ендрю знову зникне.
– Наступного разу я не забуду, – обіцяє Ніл з усією п’яною щирістю, на яку здатен. Ніздрі Ендрю роздуваються; він простягає руку, заспокійливо погладжує Ніла по розхристаному волоссю.
– Більше ніяких ножів, – в свою чергу обіцяє Ендрю. Прикриває Нілу рота, коли той починає протестувати. – Стули. Пельку. Ми з усім розберемося. Йди спати.
– Спочатку треба прикрити це, – нагадує Аарон, обертаючись в пошуках досить довгого шматка марлі. Він швидко двічі обгортає шов – в цей час увага Ніла спрямована виключно на долоні Ендрю на його обличчі, – і відступає.
Ранкове світло поволі виказує, скільки всього Ніл примудрився замастити кров’ю. Червоні бризки на стінах, плями на дверних клямках. Аарон стримує зітхання: певно, на його дверях теж лишилася кров.
Разом із Ендрю вони знімають з Ніла розірвані скривавлені залишки його сорочки; тоді Аарон передає Ніла до рук Ендрю, який міцно стискає його. Ендрю перетинається з Аароном поглядом, коли усвідомлює, що той бачив шрами Ніла; що сьогоднішня ніч розвіяла ще одну таємницю довкола найбільш неспокійної інвестиції Лисів. Однак обличчя Аарона незворушне, на ньому нічого не прочитати.
Утім, він не дивиться на передню частину Нілового тулуба, коли допомагає Ендрю натягнути на нього м’яке чорне гуді. Аарон не раз бачив саме це гуді на Ендрю, і маленька вишита “3” на рукаві це підтверджує.
Гуді завелике на Ендрю, тож Ніл тоне в ньому. Тканина тріпотить навколо кінчиків його пальців, ніби величезні рукавиці.
– На ліжку повний безлад, – бурчить Ніл, не такий вже й знесилений, як можна було б подумати, дивлячись на перев’язане плече. – Я не знав, з чого почати.
– За це не турбуйся, – каже Ендрю. Він відводить Ніла від стільця, торкаючись його ліктя й стегна і смикаючи за гуді. Аарон не впевнений, завжди вони вміли так легко торкатися один одного чи навчилися цього з часом. Проте він радий, що випадкове кровопролиття не зламало безповоротно в Ендрю щось… хай там що.
Бі місяцями казала йому: добре помічати таке стосовно Ендрю – бачити його як справжню людину з недоліками й прагненнями. Аарон збудував в голові модель брата ще до зустрічі з ним, і багато років мучився через різницю між своїми фантазіями й реальним близнюком.
Реальність така: різкий голос Ендрю приховує його ніжні рухи, коли він всідається на дивані і, незважаючи на слабкий протест Ніла, тягне його за собою й вкладає поруч.
Дзвін металу вириває Аарона з його думок. Він спостерігає, як Ендрю стягує з себе нарукавні пов’язки, доки ті не падають йому в долоні, і жбурляє їх у найближче крісло-мішок.
Ендрю досі може дістатися пов’язок, проте вони достатньо далеко; він муситиме подумати, перш ніж їх схопити, і, може, цього вистачить. Ніл підводить голову, каже щось надто тихе для вух Аарона, та Ендрю без слів притягує його назад і затуляє йому очі, доки Ніл не поринає в глибокий, виснажений сон.
Аарон приводить до ладу аптечку, подумки відзначаючи, що потрібно замінити. Зачиняє пластикову кришку з тихим “клац”. Кевінів спрей з грейпфрутовим ароматом швидко очищає кров, і незабаром Аарону залишається тільки або піти геть мовчки, або сказати щось. Будь-що.
Він вагається біля дверей, тоді озирається на диван.
Очі Ендрю спалахують. Світанкове сонце розфарбовує його волосся у химерні рожевий й пурпуровий кольори.
– Ти не зможеш спати, якщо так сидітимеш, – каже Аарон за відсутності кращої теми. Ендрю позирає вниз, на свою руку, яка обережно лежить на спині Ніла, відміряючи вдихи та видихи.
– Я й не збираюся.
Коли Ендрю зрозумів, що поранив Ніла, думає Аарон. Як далеко встиг утекти, перш ніж усвідомив, що насправді сталося вночі? Він не знає і не вважає, що йому варто знати. Іноді таємниці мають залишатися таємницями.
– Я скажу тренеру…
– Він знає.
Авжеж. Звичайно. Приємно знати, що Ендрю зрештою зміг спинитися в безпечному місці.
Господи, як він втомився. Від цієї розмови та всієї ночі. До біса цей день і до біса наступні десять годин його життя. У планах Аарона замовити найбільшу, найміцнішу каву, яку кафетерій має законне право йому продати, і спрямувати її прямісінько собі до вен.
– Мгм, звісно, окей, – бурмоче він. Тільки коли вже торкається дверної клямки, він знову чує голос брата.
– Аароне.
Ендрю має м’якший голос, аніж можна було б припустити з його обличчя. Це здивувало Аарона в першу їхню особисту розмову. Тиха хрипкість, майже непомітні порухи вуст; в іншому всесвіті цей голос був би лагідним, і він лагідний зараз, поміж нічною пітьмою і початком нового дня.
Аарон озирається через плече; Ніл тихенько схропує. Ендрю стискає в кулаці тканину того гуді, але не відводить погляду від Ааронових очей, коли говорить:
– Дякую.
Мабуть, це перший раз, коли Аарон чує від нього це слово. Йому потрібно кілька секунд, щоб увібрати в себе подяку, повірити в її реальність, зрозуміти, що Ендрю хоче й не хоче сказати.
– Авжеж. – Певно, тепер, коли Аарон цілу ніч зашивав Ніла Джостена, той значить для нього дещо більше, ніж раніше, але це неважливо. Ніл багато значить для Ендрю, і Ааронові цього достатньо.
Аарон не проти трохи недоспати, якщо це забезпечить пихатому засранцеві життя, а цій версії Ендрю – існування в їхньому світі.
Більше їм немає чого сказати. Аарон киває братові і виходить за двері, лишаючи позаду кімнату й минулу ніч.